Ретро

Автор | 12.08.2019

Айк розважався.

Бо розваги – це ж найважливіше у житті сучасної людини.

І, як усі вже знали – ніщо не стане між розвагами і людьми!

Зрештою – так каже Світова Конституція.

І так і буде. Назавжди!

 

От, знову прилетів перелік фільмів. “Обов’язкові для перегляду кожною культурною людиною!” – лагідно заохочувала МікроБука (МБ).

Айк, сподіваючись, що безглузда втома мине – щойно почнеш – вирішив не лінуватись і взявся обіруч за свій культурний рівень.

Та й, зрештою, фільми здавались багатообіцяючими. Чого вартий сам лише блокбастер “Тінь Супермена й Бетмена -77: Месники проти Помсти Сікхів”!

Айк увійшов на ФільмоКрай, увів свій підписний код і отримав передоплачену якість. Майже одразу сікх вистрибнув на екран й почав вимахуватись.

– Непогано. – схвалив Айк й задумався, чи варто оплачувати більшу піксельність. – Й 4К – добре ж…

Сікхи й месники рубались. Хмарочоси, проламані їхніми літаючими тілами – ефектно падали, розсипаючи навсебіч пищачих людей…

Айк пильно стежив за сюжетними поворотами, але зрештою втратив нитку оповіді. Ще якийсь час безсистемно споглядав руйнування міст, планет, галактик…, але зрештою втомився і увімкнув прискорене прокручування. На трикратній швидкості герої забігали активніше, лиш інколи спиняючись для короткої лайки або навіть і для філософських роздумів. Зрештою добро перемогло й Айк задоволено розслабився та прислухався до “внутрішнього світу” – ану ж, наскільки зросла культурність?

Трошки…? Але таке не афішували, тому Айк написав у МБ схвальний відгук: “Фільм, що перевертає уявлення про життя.” Хотів ще дописати “Змушує замислитись!”, але не став ризикувати – такі довгі дописи вважались, у деяких колах, непристойними.

 

Наступний фільм був так само цікавим і Айк впорав його ще швидше.

– Можна перепочити від окультурення. – вирішив і пішов щось перехопити.

Поки їв “ранкову бадьорість – запас щастя на весь день!”, у МБ за його увагу зчепились новини, вдало замасковані під рекламу, й реклама, що без особливого успіху вдавала з себе новини.

Одна так зачепила Айка, що змусила прокрутити назад ще до того як там все зникло.

 

Ретро

 

І, дрібнішими – “Спробуйте Ретро. Відчуйте смак минулого. Очищений від нудьги, пропаганди й нетерпимості…”

Айк здивувався. – Яке ще ретро!? Невже фільми в якості HD? І кому ж таке треба?

Але увійшов. І натрапив на книгозбірню! І ніби-то одну з тих, де пасуться книжкові хробаки! – А людям що тут робити!? – подумки заволав Айк.

– Без паніки! – ніби прочитавши його думки, вистрибнуло віконце. – Спробуйте хіти читань безкоштовно! Ісус Христос, Ромео і Джульєта, Олівер Твіст та багато інших цікавих героїв – дізнайтесь всю справжню правду про них – з покращених першоджерел!

Айк відчував, що вже знає всю правду, бо недарма ж переглянув чи не з десяток фільмів про них. Всіх.

– Безкоштовно ж, врешті-решт! – наважився він. І занурився в оповідь про небезпечні, але насичені пригоди старовинного хлопчика.

Айк зацікавлено стежив за його зростанням. Інколи бували й неприємні подробиці, Айк кривився, і тоді майже миттю все виправлялось. Читачі, звісно ж, навіть не відкривали еулу, але це саме вони погоджувались на сканування своєї міміки й жестів з наступними переробкою або й вирізанням нудних/неприємних/неприйнятних… уривків з первинного тексту. І все це у реальному часі.

А хлопчина тим часом ріс – спочатку в заміському кемпінгу посеред природної романтики й напів-військового вишколу, потім – неуспішна спроба кар’єрного зростання у сфері з елементами альпінізму, далі – суспільно-корисна волонтерська діяльність у різних проявах…

Айк був вражений.

– Яке ж цікаве життя було у первісних людей! – захоплено вигукнув, насилу відірвавшись від читання. І миттю продовжив.

 

Вже надвечір книга скінчилась.

Айк сидів – вражений і приголомшений.

– Ого, як насичено вони тоді жили! – зрештою вигукнув. – От мені би таке!

 

Наступний тиждень Айк просидів у “Ретро”.

Все було добре. На диво добре. Лиш останні дні почало надокучати надто часте попискування.

Айк насилу відірвався від “Пісень Льоду та Вогню” в епохальному перекладі Бродового – зачинателя СУМу, і невдоволено перевірив сповіщення. А їх понабігало як мурах на цукор…

Переліки фільмів, серіалів, шоу… – і всі “обов’язкові для перегляду культурною людиною”.

Айк невдоволено скривився і витер усі. Натомість вистрибнуло нове – з ніби-то новим переліком…

Айк розлютився і спробував вимкнути все оте. Півгодинна подорож налаштуваннями, з активним залученням навіть сторонніх пошуковиків – скінчилась нічим. Було враження, що вимкнути взагалі неможливо!

 

Айк зціпив зуби й увійшов до свого банку. Вкладка передплат сором’язливо ховалась в куточку – хоч і містила більшу частину витрат.

– Ви й справді бажаєте вимкнути передплату на “пакет розширений ФільмоКраю”!? – двічі перепитала його приголомшена програма. – “Надалі, аж до відновлення передплати, ви не зможете отримувати безкоштовний доступ до якісних версій найновіших, найпопулярніших, найвидовищніших фільмів!” –розпачливо заклинала вона. Але Айк безжально, нелюдяно перервав потік цих вмовлянь…

 

Ще тиждень минув у відносному спокої.

Айк якраз залип на промові Джона Голта – вона чомусь важко давалась. І як лишень людина все те промовила, якщо й читати важко без перепочинку!? І аби розвіятись Айк переглядав посилання рекомендовані до поточної книги: переважно фото й відео з історичного сервера. Пласкі як стіл, але вкупі з майже прочитаною книгою – вони ніби оживали.

 

Аж от – знову почалось пищання.

Цього разу вже сам МБ вимагав уваги…

Айк задумався… – А чи ж варто шукати налаштування?

 

Вимкнення передплати на мережу МБ було складнішим… Вона неабияк опиралась!

Раз за разом вистрибувало попередження: повторне замовлення передплати включатиме штраф, що перевищить Ваш квартальний заробіток!

Айк не піддавався…

Прийшла SMS – “Маємо підозру, що хтось хакнув Ваш обліковий запис! Вам необхідно підтвердити свою особу. ЕЦП – недостатньо. Авторизуйтесь у будь-якому пункті біометричного контролю і підтвердьте останні рішення”.

Айк криво посміхнувся, схопив всі-всі документи, бо раптом ще щось попросять, і пішов до пункту. Погода була не дуже – але…

18 коментарів до “Ретро

  1. Зіркохід

    Непогано, навіть попри зовсім не нову ідею. Написано гарно.
    Тре зачинателя СУМу сюди спровадити, щоб надихнувся власним прикладом :-).
    Удачі на конкурсі!

  2. Автор

    Дякую.

    Ох він тут і заСУМує…
    Мабуть, всім мало місця буде?
    “Але якось та буде, бо ще такого не було, аби ніяк не було”. 🙂

    Ви, до речі, наштовхнули на ідею: треба навчити інет-пошуковики шукати книжки за ідеями! 🙂
    Але хто у світі відповідальний за ті пошуковики… Адмінів, мабуть, важко буде знайти. Як і у фільмі “РолерБол”…

  3. Шпротина

    Як оптимістично, просто шалено)) Ні, справді, цим оптимізмом оповідання викликає симпатію. Ще мені сподобався натяк на те, що Айк, здається, припинив “відсіювати” неприємні й нудні подробиці, промову ж читає, гуглить щось. Отже, можливо, вийшовши нарешті на вулицю, він знайде і свою власну пригоду. Не можу сказати, що підтримую таку дискримінацію кіно як виду мистецтва, який може розвивати й надихати на якийсь чин, але світлий і легкий тон оповідання мене з цим замирює.

  4. George Longly

    досить добре, навіть у такій не новій темі…
    456 oF

  5. Автор

    Дякую за відгуки.

    Щодо фаренгейтів – то, схоже, “ми” пішли простішим шляхом.
    Навіщо вишуковувати й палити книги, наражаючись на спротив, якщо значно простіше їх витіснити…?

    Щодо якісного, надихаючого кіно – згоден, що є. Чого сам лише “День Бабака” вартий…
    Але ж і воно витісняється… 🙁
    І поява чогось цінного, як-от міні-серіал “Чорнобиль”, та ще отримання ним високого рейтингу – здається винятком…

  6. Шпротина

    Авторе, мені здається, ви перебільшуєте щодо кіно або вам давно не траплялися хороші речі, яких чимало. Але я не буду сперечатися) Збережімо загальний легкий тон – не засмучуймося)

  7. Автор

    А й справді.
    «Don’t Worry, Be Happy»
    Але для цього знадобляться також і пісні. А може й музика…
    🙂
    До речі, вони наразі видаються унікальними – бо їхнім слухачам не потрібне збільшення швидкості відтворення.
    Хоча… От згадую “Смутний вальс” (Valse triste) Яна Сібеліуса і гризуть мене якісь непевні підозри… На першому диску (збірка всілякої класики) він звучав інакше й швидше і був 04:40, а потім (вже на вузькоспеціалізованішому диску, в розділі скандинавських) – повільніше і аж 06:02… То це інколи й музику вже прискорюють? Чи то просто різні методи виконання, загальновідомі ще з давніх давен?? А тепер – лише обраним??? 🙂

  8. Вітер

    Wow! Написано гарно. Нарешті я побачив твір без згадки про крок і з показом цього кроку. Дякую, Авторе. Стиль написання сподобався.

    Щасти на конкурсі!

  9. Автор

    Дякую.

    І радий, що для читання Вам не довелось пропускати оповідання навіть крізь уявне “Ретро” 🙂

  10. Саша

    Оповідання сподобалося. Не можу тільки зрозуміти, авторе, чому весь час, дивлячись на назву оповідання, в мене виникає Ідея Піти Попити Пивка?

  11. Автор

    Дякую за відгук.
    Але маю лише одне припушення: т.з. “ссср”. У його часи “пиво” прирівняли до “вод”, продавали мало чи не вулиці, й, можливо, дітям…? Воно було майже що модою минулого. І все те навіть без реклами! Здається, тоді мало хто й з письменників наважувався його критикувати…

  12. rosava

    Як прийнято писати у таких ситуаціях, життєво. Гарна мініатюра, і автор явно оптиміст по життю)
    Тематика, щоправда, не моя, коли моралізують про потребу в читанні будь-яких книжок і відхід від мережі.

  13. Фантом

    Вітаю, авторе!

    Проблематика актуальна. Можливо, дійсно варто так звести до повного абсурду, щоб потім шукати вихід і вирішення проблем.

    Успіхів!

  14. Саша

    Ні, не СРСР, все-таки портеР 🙂

  15. Автор

    Дякую за відгуки.

    Повчати, моралізувати – думки якось і не було. 🙂
    І потребу в читанні – кожна людина визначає таки сама.

    Питання в іншому – після чого людині краще?
    Якщо їй втомлюють, виснажують, спустошують мережа/фільми/книги… (щось одне, або кожне з них) – то може проблема не в людині? Може вина лежить на невідповідності інфопотоку до свідомості?

    Чи є це оповідання літературою абсурду?
    Чи можна вважати хаосом інформаційно перенасичений світ? (і то за умови, якщо він є таким).
    Чи, можливо, потрібні зовсім несуттєві заходи задля його впорядкування – хоч би й релевантнішим спрямуванням інфопотоків?

  16. Annet

    Мені також сподобалось ваше оповідання. Всі пишуть, що тема не нова, але для мене -цікава та актуальна. Ви гарно описали про мигання та нагадування, спам, одним словом. І ще те, що ніхто б не повірив а треба прийти особисто – реалістичне майбутнє… ну і море документів та довідок, що ти не псих))) куди без них?)
    Читання було приємним. Дякую! 🙂

  17. Владислав Ленцев

    Класна сатира на надлишкове споживання комерційного продукту, який вдає із себе культурний. Щоправда, персонажа, по суті, просто перемкнули на іншу голку – вони ж книги підрізають під юзера, чи не так? – тому чи це прогрес, ще питання.

    І, власне, ідея, що герой ДУМАЄ, ніби він став вишуканішим або кращім, але ФАКТИЧНО це не так, просто бомбєзна. Це типу як піти з Інстаграма на Фейсбук, тому що там БІЛЬШЕ ТЕКСТІВ, проте механізми ті самі та власник один. Юзер думає, що він такий розумний, а насправді все прораховано наперед.

    Не впевнений, що такий був задум, але я прочитав так. Дякую за можливість домислити 🙂

  18. Автор

    Дякую за відгуки.
    Радий, що ще комусь легко читалось 🙂

    Десь так, на мою думку, мали би читатись всі книжки.
    Візьмімо, до прикладу, українських письменників періоду окупації. Хороших. Можливо й талановитих. Але понівечених цензурою і усіляким примусом – славити партію/вождя/царя… 🙁
    От, все-таки, здається, що вони були би раді, якби їхні книги від усього того почистили. Навіть якщо хтось ще живий і на пряму пропозицію заперечуватиме(???), то й у такому випадку треба вже консультація психолога: чи може стара людина одразу визнати старі кривди й образи й легко згодитись, аби хтось їх виправляв? Чи, можливо, краще потім домовлятись із живими спадкоємцями?

    Нині нейромережі ще не здатні писати зв’язні тексти.
    Їх тренують (згодовуючи всілякі фейсбуки і ваші вподобайки), але все ж краще їм таки не писати самим. Від себе. Ніколи. Краще б вони видозмінювали й осучаснювали стару, добру, людську літературу, яка, в іншому випадку, втрачатиме читачів.

    Хоч би й задля збереження влади в людських руках.

    Лозунг для майбутнього:
    «Життя недорогій “Ретрі”» 🙂
    І вільний доступ до первотворів (давніших ХХ років). Це, до речі, було би додатковим чинником для збереження їхнього місця в інфополі.
    Хтось трохи зекономить і замість спецЕфектного шоу/фільму… почитає “Ретро”. А хтось ризикне – й візьметься за безкоштовний первотвір!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *