Суд

Автор | 20.07.2020

За одну мить, одночасно заіскрили мільйони квантових гармат. Чергова планета була нівельована до субатомних часток, буквально викреслена з тканини всесвіту, разом з усіма її мешканцями.

— Вирок реалізовано, — промовила суддя Астрід Зеолакс, — порухом правиці наказуючи охороні викинути останніх прибульців у відкритий космос.

Під їхні відчайдушні крики, що розчинились за міцними дверима містку корабля «Правосуддя», до приміщення завели нових бранців.

— Для слухання справи, запрошується Зордакс, із планети Маул, — відлунням пронісся електронний голос по імпровізованій судовій залі.

Маленький, порівняно із всією величчю зали, але все ж зібраний Зордакс, постав перед суддею, що незворушно споглядала на нього з висоти свого почесного трону. Квантові гармати, що стояли просто тут, посеред приміщення, як німа демонстрація сили Імперії, вже наведені на нову ціль, як далеко б вона не була.

— Зордакс, із планети Маул, ви підтверджуєте, що являєтесь  справедливо та демократично обраним лідером своєї раси? — монотонно запитала Астрід, відкинувши за вухо довге пасмо білого волосся.

— Так, — тихо відповів він.

— Ваша раса обвинувачується, у систематичних нападах на кораблі Імперії, веденні агресивної війни проти імперії, вчиненні актів терору та геноциду щодо представників людського виду. Чи погоджуєтесь ви, із своєю провиною?

Зордакс надовго замовчав, розмірковуючи про щось. Його сині очі із червоними зіницями, бігали  туди-сюди, ніби у пошуках підтримки. На жаль, вони не змогли її знайти, серед холодної металевої зали суду, навіть у переляканих очах його однопланетників із Маулу.

— Ваша честь, я можу внести деякі зауваження?

— Прошу,—Відповіла суддя, — Комп’ютер все занотує до протоколу.

— Щодо ведення агресивної війни. Наші історики  вже давно наполягають, що війна розпочалася скоріше зі сторони Імперії, а ніж з нашої.

— Візьму це до уваги, —  байдуже відповіла суддя, — наші історики, мають абсолютно протилежну думку. Але все ж таки перейдемо до суті справи. Чи визнаєте ви провину?

Зордакс підвів свої очі, намагаючись піймати погляд судді. Вона лиш повела бровою, очевидно, виказуючи своє роздратування.

— Я чесно вам скажу, між нашими планетами завжди були протиріччя. Скільки я себе пам’ятаю. І мені ніколи не подобались всі ці війни.

— Як ваше суб’єктивне ставлення  відноситься до суті справи, пане Зордакс?

— Ваша честь, я просто хотів сказати, що винайдення квантових гармат, це безперечно, велика стратегічна перемога людства перед нашою планетою, та всіма іншими, які вже отримали свій, безумовно чесний вирок. Але мені важко навіть уявити, як вам вистачає сил на такі рішення.

— Ви ставите під сумнів компетенцію суду, пане Зордакс? — Астрід посунулась вперед, з ніг до голови розглядаючи підсудного, із висоти свого трону. Маленьке пасмо білого волосся випадково опустилось на її білосніжну шкіру.

— В жодному разі, я не мав нічого такого на увазі. Суд є суд. Я повністю згоден із його компетентністю.

Знову запала тривала мовчанка.

— Чи погоджуєтеся ви із звинуваченнями? Я досі чекаю відповідь на своє запитання.

Зордакс видихнув, збираючись із силами.

— Так, я погоджуюсь із звинуваченнями. Від імені всієї моєї раси, прошу вибачення у Імперії за всю шкоду, заподіяну нами. Та всіх загиблих людей, що втратили життя через нас.

— Ваше слово прийняте, — голосно відповіла суддя.

Зордакс, і всі його однопланетники майже одночасно затамували подих. Астрід взяла до руки судійський молоток.

— Суд, враховуючи обставини справи, приймаючи до відома визнання підсудним своєї провини, та наявність довгої спільної історії співіснування двох рас, в тому числі мирні періоди, постановляє: Планету Маул включити до складу Імперії. Всі громадяни Маулу від нині є підданними його імператорської величності Вітольда четвертого. За умови прийняття ними урочистої присяги.

Судійський молоток вдарив у підкладку-сенсор. Зордакс нарешті видихнув. Засідання було завершено. Колишній підсудний повів своїх однопланетників до човнів, поки до зали вели нових бранців. Ніхто з них не сказав ані слова йому, хоч він і не чекав на них. Човники поверталися на Маул, разом з її синами, а в мозку Зордакса все чіткіше вимальовувались схеми квантових гармат, інформацію про які він так довго збирав на цьому ненависному кораблі. Скоро його мізки просканують, інженери Маула завершать свою роботу, і тоді їх усіх чекатиме розплата. Усмішка розплилася устами Зордакса. Його втомлені очі, нашпиговані найкращими датчиками та сенсорами іскрились видіннями перемоги.

9 коментарів до “Суд

  1. Людоїдоїд

    Тут добре видно що є добре і що не вельми. Суд – чудова ситуація для міні-оповідання, вона передбачає короткі репліки по суті та вирішення певної загадки. Атака, з а якою слідує суд – чудовий сюжетний хід. Мова достатньо стримана і де треба має описи, загалом автор добре скористався наданими можливостями.
    Кілька зауважень:
    Атака на початку має слабкий зв’язок з судом. Спершу можна подумати, що вона відбувається після суду.
    “…війна розпочалася скоріше зі сторони Імперії, а ніж з нашої” – то нехай ці історики визначаться точно, аби їхня думка була вагомою на суді, а не лишалася припущенням.
    “Маленьке пасмо білого волосся випадково опустилось на її білосніжну шкіру” – ця деталь щось повідомляє про характер персонажу? Дає якусь зачіпку звинуваченому? Ні. То навіщо вона потрібна? “Астрід взяла до руки судійський молоток” – якщо вона ним вдарила через абзац, отже перед цим взяла. Це варто було б повідомити читачам, якщо вона взяла якось по-особливому, невпевнено, а може рішуче. Як казав якийсь письменник, слова повинні битися між собою за право лишитися в творі.
    Щодо фіналу – гарний хід і несподіване вирішення проблеми. Та до нього б більше натяків упродовж твору.
    Загалом відчувається, що а автора є хороший потенціал, не покидайте писати!

  2. Читач

    “Нівельована” . Мабуть, автор хотів сказати про явище анігіляції.

    Отже, суд вирішив прийняти до складу Імперії населення супротивників, лідер якого визнав провину в учиненні матеріальної шкоди… Ні штрафів, ні попереджень…

    Думаю, Астрід і Зордакс мають невмотивовано теплі стосунки.

    Пробачте

  3. Віщун

    Добре, суд – це нечаста тема для твору. Хоча творів про нього вже два на конкурсі, мабуть вродило цього року. Тому давайте влаштуємо суд цьому твору.
    “порухом правиці наказуючи охороні викинути останніх прибульців у відкритий космос.”. Хто ці прибульці, ті самі, що на планеті? За що їм вирок? Це стане ясно пізніше, зрозуміло. Зордакса судять за вчинений геноцид! А ні, це він жертва. Автор винний!
    “Маленький, порівняно із всією величчю зали, але все ж зібраний Зордакс”. Так, описи з помірними деталями добре прикрашають твір. Автор невинний!
    “Так, я погоджуюсь із звинуваченнями. Від імені всієї моєї раси, прошу вибачення у Імперії за всю шкоду, заподіяну нами. Та всіх загиблих людей, що втратили життя через нас”. Щось тут не чисто, Зордакс якийсь хитрий план плете, цікаво. Автор невинний!
    “повів своїх однопланетників до човнів”. Так вони по морю приплили! Ні, це ж космос. А в космосі човники. Човник – це деталь ткацького верстата, від якої названо апарат. Автор винний!
    “схеми квантових гармат, інформацію про які він так довго збирав на цьому ненависному кораблі”. Несподівана розв’язка! Хоча хороша розв’язка логічно випливає з попередніх подій. Може підсудний тягнув час, скануючи непомітно корабель? Та ні, він з усім покірно погоджувався. Може він мав спільників, які приховано йому допомагали? Нічого про них не сказано. Може весь суд був підлаштований жителями Маулу і це нападники потрапили в пастку? Модних свідчень не надано. Автор винний!
    Суд виносить вирок: 3 “винний” проти 2 “невинний”. І присуджує як запобіжний захід їсти більше печива та пити холодний чай для кращої уваги до сюжетних поворотів

  4. Віщун

    ↑жодних свідчень. Віщун теж винний

  5. Мандрівник

    Суд вже прийняв рішення стосовно вироку, але чомусь наполегливо вимагає від підсудного визнання вини. Виходить абсурдно.
    А що б змінило, якби підсутний і далі б опирався? Адже знищувати расу ніхто не збирався з самого початку.

  6. Фантом

    Вітаю, авторе!

    Відчуття неоднозначні. Написано добре, читалося з цікавістю. Проте, тут більше не суд, а катівня якась. Суд виніс рішення. А як же право на апеляцію? А якщо суд помилився? До речі, а навіщо суду визнання провини? Є певні факти, на основі яких має виноситися вирок. А тут складається враження, що визнання-невизнання може вплинути на вирок.

    Успіхів та наснаги!

  7. Спостерігач

    А добре.
    Я погоджуюся за зауваження висловленими вище.
    Проте оповідання ритмічно вдадле і думка донесена. Сподобалось. Дякую.

  8. Murrrchik

    Непогано, особливо в технічному плані, от трошки з мотивацією суду незрозуміло. Можна припустити, що суддя визнає науково-технічну перевагу своєї імперії і всього лише намагається морально зламати “демократично обраного”. Цим же можна пояснити відсутність ретельного сканування обвинуваченого, яке б якраз і мало проводитися, враховуючи можливості розвідки.
    Успіхів на конкурсі! 🙂

  9. Владислав Лєнцев

    Приємно бачити, що Окружний адміністративний суд міста Києва аж ніяк не змінився за 1000 років.

    А після оповідання хочеться тільки перепитати: “І що?” Та нічо. Буквально нуль. Можливо, навіть балів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *