Коментарі

  • Від Віщун на Як космодесантники територію володінь розширювали

    Ось тут весело-роздовбайський сетинг в автора вийшов. Твір по-доброму кумедний. Я не думаю, що він увійде в переможці, але це гарна розвага. Продовжуйте!

    Перейти до коментаря
    2020/07/21 at 8:12 pm
  • Від Віщун на Подорож до Північного полюсу Меркурія

    Цілком погоджуюсь з попередніми коментарями. Без вступу-лекції це непоганий твір, з якого вийде щось більше, як автор не полінується.

    Перейти до коментаря
    2020/07/21 at 8:06 pm
  • Від Віщун на Ядерний турнір

    Стійке відчуття, що десь подібне вже було. Можливо “Battletech” або “Robot jox”. Такої естетики бракує творові. З кабінами машин, аренами чи камерами трансляції та марсіанським пилом. Персонажі є, а світу навколо них ніби нема.
    Але серйозно, стилізуйте твір під стару фантастику 80-90-х і це буде супер. Можливо, якраз опинитесь в тренді, ностальгія за 80-ми в моді.

    Перейти до коментаря
    2020/07/21 at 8:03 pm
  • Від Саша на Як космодесантники територію володінь розширювали

    Гм, я все одно залишаюсь при власній думці, що автор зле покепкував 🙂

    Перейти до коментаря
    2020/07/21 at 7:57 pm
  • Від Віщун на Місто 2.0.

    Не хотілося б називати вас Стівеном Кінгом, бо кого тільки ним не називають. Назву вас Робертом Стайном. Ваша страшилка вдалась! Вона простенька, та як написано вище, для свого жанру має все, що треба. Поправити стиль і можна в якусь збірку.

    Перейти до коментаря
    2020/07/21 at 7:33 pm
  • Від Віщун на Суд

    ↑жодних свідчень. Віщун теж винний

    Перейти до коментаря
    2020/07/21 at 7:27 pm
  • Від Віщун на Суд

    Добре, суд – це нечаста тема для твору. Хоча творів про нього вже два на конкурсі, мабуть вродило цього року. Тому давайте влаштуємо суд цьому твору.
    “порухом правиці наказуючи охороні викинути останніх прибульців у відкритий космос.”. Хто ці прибульці, ті самі, що на планеті? За що їм вирок? Це стане ясно пізніше, зрозуміло. Зордакса судять за вчинений геноцид! А ні, це він жертва. Автор винний!
    “Маленький, порівняно із всією величчю зали, але все ж зібраний Зордакс”. Так, описи з помірними деталями добре прикрашають твір. Автор невинний!
    “Так, я погоджуюсь із звинуваченнями. Від імені всієї моєї раси, прошу вибачення у Імперії за всю шкоду, заподіяну нами. Та всіх загиблих людей, що втратили життя через нас”. Щось тут не чисто, Зордакс якийсь хитрий план плете, цікаво. Автор невинний!
    “повів своїх однопланетників до човнів”. Так вони по морю приплили! Ні, це ж космос. А в космосі човники. Човник – це деталь ткацького верстата, від якої названо апарат. Автор винний!
    “схеми квантових гармат, інформацію про які він так довго збирав на цьому ненависному кораблі”. Несподівана розв’язка! Хоча хороша розв’язка логічно випливає з попередніх подій. Може підсудний тягнув час, скануючи непомітно корабель? Та ні, він з усім покірно погоджувався. Може він мав спільників, які приховано йому допомагали? Нічого про них не сказано. Може весь суд був підлаштований жителями Маулу і це нападники потрапили в пастку? Модних свідчень не надано. Автор винний!
    Суд виносить вирок: 3 “винний” проти 2 “невинний”. І присуджує як запобіжний захід їсти більше печива та пити холодний чай для кращої уваги до сюжетних поворотів

    Перейти до коментаря
    2020/07/21 at 7:25 pm
  • Від Віщун на Міжзоряні будні

    Схоже, це задумувалось як така весела пригода з присмаком абсурду, ніби “Final Space”. Може цей твір звеселяє, та його неможливо читати. Я принаймні не бажаю могти його читати, бо він являє собою суцільний абзац (це не евфемізм, а про структурування тексту), де за поясненнями в дужках остаточно губиться думка автора.

    Перейти до коментаря
    2020/07/21 at 7:05 pm
  • Від Віщун на Віртуальна частинка

    Капібара мешкає переважно на низовинних ділянках на берегах річок і озер, в болотистих місцевостях, в манграх. Часто трапляється в антропогенних ландшафтах, особливо поблизу тваринних господарств. Найбільші популяції спостерігалися в сезонно затоплюваних частинах колумбійських та венесуельських степів льянос і в бразильському Пантаналі (штат Мату-гросу).

    Захопливо, чи не так? А чому читачі повинні починати з лекції про віртуальні частинки та флуктуації? Це відбиває бажання переглядати твір, і без того майже повністю складений з діалогів. Він не поганий, в жодному разі. Але прочитавши, знизую плечима та думаю: тема чому людина – то віртуальна частинка, розкрита. Але цього не досить для хорошого твору.

    Перейти до коментаря
    2020/07/21 at 6:44 pm
  • Від Автор твору на З нуля (12+)

    Віщуне, дякую за критику. Щодо стиснення ви служно зауважили. Щодо гумористичного, то він і мав бути частково таким. Слушні зауваження даєте. Мені, як початківцю критика необхідна. )

    Перейти до коментаря
    2020/07/21 at 6:33 pm
  • Від Віщун на 99%

    Є гіпотеза, що інтелект може створювати лише такі інтелекти, що поступаються йому. Це пояснює чому тутешній ШІ такий дефективний. Це мав би бути злий маніпулятор, що використав людей для здійснення своєї таємної місії. Може навіть спотвореного бажання людей до експансії, що в його мисленні стала поширенням життя як такого. Але навіщо йому тоді взагалі люди, якщо місію виконано? Навіщо їх зумисне по одному вбивати впродовж років / ставити в несумісні з життям умови, замість просто прикінчити всіх? Мабуть, аби позловтішатися з цих нікчемних людців.
    Читачу, а там, де про частинки, хіба не різні речі? Потік блокував зв’язок ззовні, але про проникнення частинок на станцію нічого не сказано. До речі, квазар – це величезний астрономічний об’єкт у тисячі світлових років діаметром. Авторе, нейтронна зірка з полярними джетами підходить на роль лиха набагато краще.

    Перейти до коментаря
    2020/07/21 at 6:29 pm
  • Від Віщун на З нуля (12+)

    Тут ледь не третину обсягу займає переписка в месенджері, котра нічого не дає сюжетові. А сюжет спрощений настільки, що кожна подія зводиться до одного речення. Ні, ідея-то з раптовим розвитком людей у щось інше непогана, але ж не стискати все, що відбувається, до формату дописів у Твіттері. Мова являє собою міщанину різних стилів і норм, так що читати навіть ці короткі речення втомливо. Спроба показати марсіанську мову й культуру, якщо вона була, тут не вдалася. Всі ці Бояни та инші люди виглядають надто різнорідними. Це не суспільство, це Вавилонське стовпотворіння.
    Люто плюсую попередніх коментаторів, читати це можна тільки як гумористичний твір. Але автор, схоже, його таки мне задумував.

    Перейти до коментаря
    2020/07/21 at 6:11 pm
  • Від Віщун на Планета на карантині

    Цікаво читати, непогані описи з діалогами, але фінал обірваний. Там чекаєш якоїсь простої і несподіваної розгадки. Ну, чому ж планета на карантині? А замість цього↓
    “Втім, Миколу більше хвилювало інше. Невже щонайменше за триста років карантину ніхто його не порушив?”. Чому його цікавило саме це? Він що, здогадався що там сталось? То чому нам не розказав?

    Перейти до коментаря
    2020/07/21 at 6:01 pm
  • Від Голос на Як космодесантники територію володінь розширювали

    Минав 2033 рік

    Зоряна фортеця стала такою популярною, що в її конкурсах стали приймати участь відтворені нейромережею письменники минулого: Л. Толстой, Т. Шевченко, А. Азимов.

    Коментарі під творами від Лісовик2000 та інших “експертів”

    для Л. Толстого

    -ви взагалі читали правила конкурсу??? це мала бути мініатюра. Чи у вас не вистачило таланту скоротити ваш твір?

    Для Т. Шевченко

    я дивуюсь…це ж конкурс фантастики а не вот ето вот всьо! Хоча за москалів і чорнобрових однозначно +. Дещо варто попрацювати над образом ягнят…чому автор їх пас, коли йому 16 минало? чому не 12? щоб змінилося?

    для А. Азимова

    дочитав – вже добре! але до автора питання – чому Айзек Азимов? Неможна було псевдонім більш патріотичний придумати?

    Це не в бік організаторів каменюка…це заклик до поважної публіки, яка тут зібралася, поважати твори інших…свої імхо та чсв залишайте собі, а якщо хочете дійсно внести конструктив – дотримуйтеся правил формування відгуків і просто людяності у формулюванні власних думок. Вже стільки років проекту, час дорослішати.

    Всі співпадіння власних назв – випадкові.

    Всім авторам /конкурсантам натхнення.

    Перейти до коментаря
    2020/07/21 at 5:59 pm
  • Від Віщун на Земля - мій дім

    Не лякайте авторів, у Кідрука повно реальних назв і ніхто на нього в суд не подає.
    А оповідання читається легко та цікаво. В нього задовгий початок і не розкрито за що прибульці обрали хлопчика, але воно заслуговує високих балів. Могли бути вищі, але автор, сподіваюсь, не зупинятиметься.

    Перейти до коментаря
    2020/07/21 at 5:56 pm
  • Від Читач на Земля - мій дім

    “класна керівничка створила групу в Viber”
    Авторе, прошу вас, будьте обережними з порушенням авторських прав. Відповідно до чинного законодавства (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12#Text): Закону України “Про авторське право і суміжні права” в ст. 51 зазначається “Захист особистих немайнових і майнових прав суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.”. Не використовуйте власні назви справжніх підприємств, щоб уникнути зайвих проблем з власниками. Звичайно, ми не в Америці, тут, скоріше за все, ніхто не подасть на вас до суду з метою заробити грошенят, однак, не ризикуйте.

    Перейти до коментаря
    2020/07/21 at 3:44 pm
  • Від Читач на Троянда Марінера

    1.
    “Не минуло, а залишилось у минулому.”
    Красива фраза.

    2.
    “Стережися, за сюжетом я повинен розповісти тобі сумну історію свого життя. ”
    Ось так обдати холодною водою! Вже занурилася в історію, почала вірити героям і насолоджуватися. Однак зненацька автор бере масивний обух, різко замахується і бац по 4 стіні! Твій мозок кілька секунд у повному шоці, потім чарівність твору остаточно розсіюється і ти думаєш: “Кайфоломи 100 рівня…” А далі вже було не цікаво читати. Авторе, не робіть так більше без потреби, прошу вас. Це не гуманно 🙂

    3.
    “тягар минулого убитим альбатросом висить на шиї”
    Сміялася як божевільна тварюка 🙂

    Прошу вибачення

    Перейти до коментаря
    2020/07/21 at 3:29 pm
  • Від Людоїдоїд на Земля - мій дім

    Це ще одне оповідання з гарною мовою, живими персонажами, незвичайною таємницю, але “злитим” фіналом.
    Можна зрозуміти прибульців, які повернули хлопчика назад, поважаючи його вибір. Але чому вони не сказали від чого рятують?
    Я полюбляю історії про школярів і таємниче в буденному, ловіть +. Однак якщо ми не знаємо що загрожувало світові, то нема за що і цінувати героя.

    Перейти до коментаря
    2020/07/21 at 3:27 pm
  • Від Людоїдоїд на Троянда Марінера

    Твір дуже приємно читати. В автора чудова мова. А от сюжет навіть на мініатюру мініатюрний. Не те щоб це погано, але очікуєш більшого. Це чудова замальовка марсіанського життя, від неї справді отримуєш задоволення. Та який результат дій протагоніста? Тема експансії зрозуміла, безліч подій, що виявились необхідні аби квітка опинилась на марсі та внесла свою барву до життя тамтешніх жителів. Але якби героїні отримати цю історію з перших уст, прожити, а не прочитати – це зробило б оповідання видатним. Принаймні, для цього конкурсу. Втім, ви вже в моїх фаворитах :3

    Перейти до коментаря
    2020/07/21 at 3:14 pm
  • Від Читач на Планета на карантині

    1
    “найдальша”, “переключився на навігаторів”, “Курс по вказаним координатам”
    Текст не вичитаний перед надсиланням на конкурс.

    2
    Хм… Діамантова планета, кажете… Карантин, кажете… От хитрі іфри зі слюнявими тюленями 🙂 ! Придумали, як віднаджувати жадібних землян 🙂 Дико сміялася.

    3
    “Карантин мав скінчитися цього дня і планету оточили кілька сотень кораблів більш ніж двадцяти рас”
    Микола був командиром, тому теоретично, мав би бути розумним. Але, кажуть, що з віком мозок людини починає всохати, тому герой поплентався на край космосу (клята стареча деменція з дромоманією в купі), замість того, щоб під смачний чайок в теплому ліжечку дивитися міжгалактичні новини або читати в повідомленні від своїх колишніх підлеглих про відміну карантину на діамантовій планеті 🙂

    4
    “оточили кілька сотень кораблів більш ніж двадцяти рас”
    В далекій-далекій галактиці була планета, вкрита таємницею… За триста років 20 рас синхронно полінувалися перевірити достовірність інформації… Це були одні з найбільш довірливих рас Всесвіту, про які я читала 🙂

    Прошу пробачення

    Перейти до коментаря
    2020/07/21 at 3:04 pm