Коментарі

Шановний авторе! По-перше, це дійсно було “ех”, тож перепрошую, якщо цим якось образив. По-друге, я ніде не претендую на роль гуру і не раджу вам так мене сприймати. По-третє, якби в вашому творі не було геть нічого цікавого, то я б і не розчарувався – було би все одно. А у вас класний задум, але мелодрама дійсно вийшла натужною – НА МІЙ СМАК.

Тому бажаю вам знайти найкращу форму для цієї історії, бо саме ви автор і маєте над нею владу! 🙂

Дякую усім за коментарі та за те, що проголосували, не очікував пройти) Тепер декілька раз подумаю, перш ніж втілювати очевиді ходи в заданій темі – як то купол на іншій планеті, варто було зрозуміти, що щось подібне вже десь є) І напевно все ж варто було декількома штрихами дати хоча б натяк про те, хто ці монстри і нащо людям та планета. Врахую під час допрацювання оповідання.

А, а щодо венусянської лексики – це просто для концентрованої експозиції. Ну і заради філологічної розваги 🙂

Дякую за рецензію, Прибульцю!

Насправді там МОГЛИ бути пояснення про те, що в атмосфері Венери не виживають тонкі механізми та адаптивні комп’ютерні системи, які потрібні для того, щоби витащити вантаж зі складного середовища, особливо коли невідомо, де саме він знаходиться. І також про те, що пан Торій настояв на тому, щоби скайвер поліз туди сам, мовляв, так немає ризику, що дрона перехоплять…

Але я вирішив, що це зайве в такому маленькому об’ємі та зробив як зробив. Але цілком розумію ваші питання і також те, що мої пояснення тут насправді нічого не означають для твору.

Щодо реакції пана Торія… Мабуть, але наш POV це Ян, тому я залишив це поза кадром.

Авторе, не хочу Вас засмучувати, але тераса, приземлився і тп. не певен, що варто замінювати на похідні від Венери, оскільки у цих словах земля має значення не як планета, а скоріше як грунт, або те, що під ногами. В англійській є окреме слово land.
Тепер щодо твору: люблю початки з інтригою. Обидва герої прописані добре. Мені все подобалось до моменту, коли ГГ сам поліз за тою скринькою – тобто дрони для розвідки є, а щоб підняти скриньку нема – ну як так? ((. Далі момент, коли він швиденько проаналізував данні з чорної скринькі: якщо хтось зараз знайде чорний ящик від літака – навряд отак без спеціального устаткування прочитає, що там. Щодо бразильского повороту сюжету, то тоді я б вже йшов до кінця і показав реакцію татуся ))

Добрий день, любі критики. В тому і справа, що претензії бюрократії на першому етапі стосувалися лише назви винаходу, до суті винаходу вони навіть не дійшли, бо амбітний молодик уперся рогом і ні на які просто “двигуни” не погоджувався, хоча й встиг показати винахід в дії і коротко про нього розказати. До експансії, Мандрівнику, оповідання має пряме відношення, бо розповідає про передумову виникнення експансії, бо без нових двигунів героя оповідання людство продовжувало б теліпатися в Сонячній системі. Чому Марс? Не описав, бо просто цілком логічно, що, оскільки ракетні двигуни добряче псують озоновий шар, а одночасний запуск сотні ракет взагалі його знищать, то активне освоєння Сонячної системи на нинішніх двигунах точно не буде відбуватися із Землі. Лісовику, мені здається, що мацаки ще більше все запутали б.

Дуже дякую за коментарі та за підказки, що сподобалось, і що ні. Вперше приймаю участь у конкурсі в такому форматі. Цікаво отримати зворотній зв’язок, побачити, на що треба звертати увагу у майбутніх текстах.

Прибулець, Форель, дякую, що написали, чого вам не вистачило. Попрацюю над емоційним зв’язком.

Лісовик, я і сама сподіваюсь, що людство все ж змогло б знайти якийсь щасливий фінал. Можливо до наступного конкурсу Зоряної фортеці знайдуть 🙂

Саша, на жаль, в цій історії, так і є.

Владислав Лєнцев, Ваш коментар також емоційно влучив. Коли прочитала перше слово (я про “жах”) спочатку аж злякалась далі читати 🙂 дякую за коментар 🙂

Лісовику, звичайно – чугайстри із сусідніх галактик завжди бажані гості 🙂 Дякую, за позитивний коментар!

Владиславе Лєнцев, тут від одного метеора скільки кіпішу, а зірки і поготів небезпечно хапати – хай лишаються на небі 🙂 Дякую, що поділились враженнями!

Удачі на конкурсі й поза ним!

Дякую, організатори конкурсу!
Розрядили ситуацію. Але це ще раз підтверджує, як по-різному ми можемо сприймати сказане/написане!
Якийсь там вигук. Я би в такій ситуації написав “ех” .
А ми ще сперечаємось про символізм написаного та високі ідеї.

Саша, а ви пішли далеко! Сприймаєте все в правильному руслі. Дякую за розвиток!

Вау! Кінцівка просто чудова!
Текст пройняв і запам’ятався, весь вечір згадую, коли бачу себе в ванній в дзеркалі 🙂
Успіхів!

Проголосував!

Конкурс в цілому вважаю вдалим, але шкода, що під деякими творами (не моїми якщо що!) замало коментарів та срач… тобто дискусій 🙂

Дуже цікаво, кого возьмуть в публікацію. Щодо призових місць – в принципі, майже зрозуміло.

Авторе, то не те тьфу, яку “тьфу”, а те, яке “ех”, якщо не помиляюся. Але в будь якому разі, не сваріться між собою)

Що вдалося: живі персонажі, мова, нехай і шаблонний космосвіт.

Що не вдалося: рішення матері залишитися – ідіотське. Бо вона і так і так втрачає цю станцію! Любов до сина стовідсотково б змусила її врешті-решт залишитися жити для нього.

Я зазвичай такого не роблю – не раджу змінювати сюжет – але що якби…

Що якби з’ясувалося би, що справжня мати героя померла багато років тому, а це була якась голографічна або інша симуляція, яку вона залишила там, щоб його не засмучувати. Але відірвати її від станції неможливо за технічних причин! Тому вона там і залишилася.

Чесно, за таке оповідання поставив би 10 не роздумуючи. Хтозна, раптом така ідея корегування сподобається.

ЖАХ! Це ж конкурс ФАНТАСТИКИ! Як можна було сюди писати такий твір, де все реалістично??? Я про:

“Тож тут все вирішили гроші та політика”.

Жарти жартами, але мені дійсно стало трохи не по собі, що Землю просто вирішили не врятовувати, бо дорогувато.

І ще мені тепер хочеться круасану, а вже пізно 🙁 Коротше, оповідання емоційно влучило у ціль. Дякую.

Я так розумію, це має бути оповідання ЛІсовика? 😉

Якщо коротко: мініатюра зірок з неба не хапає, але розважає. Дякую, відпочив від читання інших текстів.

Приємно бачити, що Окружний адміністративний суд міста Києва аж ніяк не змінився за 1000 років.

А після оповідання хочеться тільки перепитати: “І що?” Та нічо. Буквально нуль. Можливо, навіть балів.

Розчаровуюся кожного разу, коли спершу читаю великий діалог, де автор має шанс ненав’язливо все пояснити – а слідом за ним…. Інфодамп на абзац про те, що тут насправді відбувається. Від тривіальності оповідання про оцифровку свідомості могла врятувати тільки майстерна подача та/або несподівана точка зору на проблему. Тут немає ані того, ані іншого.

Що хорошого? Гарно читається.

Що поганого? За твір взагалі нічого не відбулося. В сенсі сюжетних подій. Тільки експозиції навалили.

Як би там не було класно все написано, я віддаю перевагу тим творам, які в цьому невеличкому обсязі можуть розповісти цілий цікавий сюжет. Бо замальовки можна, вибачте, десятками писати, або нарізати їх із вже готового великого оповідання.

Нічого особистого, просто думки конкурсного читача.

Вибачте, що втручаюсь в полемiку, але у вас тут може виплисти гарна iдея, що Зореславу врятували саме кварченята всередини Миродара. Ось такенна синергiя. З повагою.

Дякую коментарям за зазначені плюси і мінуси мого оповідання. Звичайно, вони змушують замислитись і зробити висновки.