Дороги, що нас обирають

Корабель пішов на друге коло орбітою планети 213-Н. Цифри позначали номер дослідницької експедиції, а літера вказувала на те, що планети нова, не досліджена. За результатами наукового рейду її номер зміниться на 213-П – «перевірена». Серед космітів це «П» розшифровували інакше – «порожня», бо ніхто ніколи такими планетами більше не цікавився. Якщо ж планета виявиться придатною для життя, вона отримає власне ім’я, і право називання в таких випадках за традицією надавали наймолодшому члену екіпажу. Олексій з початку польоту ламав голову над цим, поки що примарним завданням.
– Новачку, не спи! – лейтенант вивів його із задуми. – Готуємось до посадки.
– Слухаюсь!
Хлопець сів у крісло, приготувавшись до перевантажень. Але його погляд був прикутим до величезної кулі в ілюмінаторах – жовто-блакитної, дуже схожої на рідну Землю, якби на ній більшу частину займала не вода, а суша.
– Що це таке?
Усі материки на планеті були щільно прорізані лініями, схожими на річки чи канали.
– Особливість природного ландшафту? – висловив припущення сержант.
– Русла колишніх річок? – лейтенант вирішив взяти участь у дискусії.
– Ні, занадто рівні лінії, – заперечив Олексій. – Іригаційні споруди?
Усі засміялися.
– «Синдром першому польоту», – лейтенант поблажливо посміхнувся, – ми теж вірили, що знайдемо життя на своїх перших планетах.
– Облиш, немає в космосі нікого, крім нас. Земля вже понад 300 років колонізує придатні для життя планети, посилаючи експедиції в усі частини Всесвіту, але єдині форми органіки – рослини і комахи, яким до нас, як до Сатурна рачки, – командир викликав своїми словами новий вибух сміху.
Корабель посадили на гірському плато, з якого було добре видно численні лінії, що привернули увагу під час посадки, – рівні, переривчасті, перехресні і паралельні. Олексій разом із сержантом вмостився в легкий флаєр, навантаживши його апаратурою для вимірювання ґрунту, повітря і води. Усе за інструкцією – спочатку аналіз довкілля і пошук органічних форм життя. Саме цього колишній студент біофаку і теперішній стажист у позаземній експедиції навчався п’ять років в університеті. Однак він аж ніяк не був готовий до того, що побачить на далекій планеті 213-Н.
– Це дороги! – Олексій майже прошепотів за внутрішнім зв’язком.
І показав рукою у скафандрі в бік різнобарвних і різнорозмірних ліній.
– Що? – сержант не розчув, зосереджений на кермуванні флаєром.
– Це не висохлі річки і не іригаційні канали, це дороги!
У динаміках відгукнувся командир:
– Стажисте, ти там чогось нанюхався? З киснем усе гаразд? Які ще дороги?
– Схоже, хлопець правий, – відповів сержант. – Ці лінії дуже схожі на дороги – звичайні земні дороги. Правда, вони всі різні – асфальтові, ґрунтові, насипні… До речі, кисню в атмосфері в межах земних показників.
– Зробіть потрібні заміри і повертайтесь! – накази командира не обговорювалися. – До «доріг» не наближатися!
Флаєр зробив кілька кіл над рівниною і зависнув неподалік від озера. Маніпулятори взялися до справи, збираючи матеріал для лабораторних досліджень. Був час перепочити, і Олексій уважно роздивлявся пейзаж. Недалеко від озера починалася стежка, що переходила в ширшу дорогу. Хлопцю здалося, що звідти за їхніми діями хтось спостерігає, проте пристрої не фіксували жодної активності. За годину повернулися на корабель відповідно до наказу.
– Доповідай, стажисте! – командир зайшов до дослідницького блоку.
– Усі показники в нормі, як ми й очікували. Запаси води менші за земні, але не критично. Ідеальний об’єкт для колонізації, – відрапортував Олексій. – Проте…
– Відставити! Готуй рапорт для керівництва.
– Але ці дороги…
– Що ти заладив – «дороги, дороги»?
– Ці дороги неприродного походження. Гадаю, їх хтось побудував.
– І що?
– На цій планеті були або є розумні істоти, здатні створити такі об’єкти.
– Ми облетіли планету двічі на кораблі і вже два тижні досліджуємо її з поверхні. Ми знайшли якісь докази існування тут розумних істот?
– Ні! Поки що..
– Готуй рапорт, – повторив командир. – І подумай над назвою нової земної колонії, щасливчику.
Олексій зрадів, але черв’як сумніву змусив його наважитися висловити прохання:
– Дозвольте ще один дослідницький рейд, потрібно дещо перевірити для остаточних результатів у рапорті.
– Валяй. Ми тут ще кілька днів пробудемо.
Команда святкувала: не кожного дня знаходили планету, придатну для колонізації. Обговорювали майбутні підвищення і премії, закріплюючи це справжнім віскі з командирських запасів. Сержант махнув рукою, дозволяючи летіти без нього.
Хлопець лишив флаєр на плато, вирішивши дістатися найближчої дороги пішки. Стежка, що поросла травою, змінилася з останнього їхнього візиту: крізь траву визирали жовті цеглини – майстерно оброблені і добре пригнані одна до одної. Олексій був певен, що раніше тут не бачив жодного камінчика. Хто міг вночі замостити цю стежину?

«Саме такою дорогою потрапила Еллі до Смарагдового міста», – чогось промайнуло в голові хлопця. Далі дорога перетиналася зі звичайним сірим шосе, що виглядало пошарпаним, але надійним. «Що за дурня?» – Олексій нахилився і торкнувся рукою дороги із жовтої цегли.
І почув голоси, що кричали, шепотіли, вмовляли… Голоси доріг. Ніхто не прокладав дороги цією планетою, бо в цьому не було потреби. Дороги тут і були єдиною розумною формою життя: вони з’являлися як стежки, потім дорослішали, кам’яніючи, та вмирали, покриваючись пилом і травою.
Отямився хлопець від криків у динаміку:
– Олексію! Стажисте! Відповідай! У тебе все гаразд? Прийом!
– Усе добре, командире! Я обрав ім’я – це планета Оз. Готуюсь до першого контакту із позаземною цивілізацією!
І зробив маленький крок уперед. На дорогу із жовтої цегли.