Мене звуть Олена і я народилась на забутій планеті – Земля, майже 150 років тому. Я дивлюсь ви мені не вірите? Що ж, файно, це ваше право. Так, я народилась на Землі і це безумовний доказ того що вона все ж таки існує. Де? Десь у Всесвіті. А де точніше вже ніхто й не знає. Зараз я знаходжусь у найбільшому космічному порту галактики на планеті Альфару яка обертається навколо зірки яку на Землі ми називали Вега. Повз мене поспішають кудись представники різних цивілізацій, планет та рас. І кожен з них зосереджений на своїх справах і не переймається питанням чому я тут стою одна, як я сюди потрапила, і чи не потребую я допомоги.
Зараз я зупиню одного з них та запитаю чи знає він де знаходиться Земля.
– Земля? А що це? Де кажете? Неподалік звідси? В сусідній Галактиці? Ні, вибачте, ніколи не чув та не відвідував.
Бачите, йому навіть не стало цікаво навіщо мені потрібна ця З-е-м-л-я.
А бажаєте знати його думки в цей час?
– Цікаво чому з тисяч які йдуть повз неї ця жінка обрала саме мене? І чому вона спитала про планету з такою дивною назвою? Мабуть це якийсь код чи пароль. Як вона на мене дивиться! Чого так витріщилася? Точно, вона шпигунка. Потрібно швидше втекти звідси поки вона мене не вбила.
Бачите, ти просто звертаєшся до людини, в широкому сенсі цього слова, бо насправді він був не зовсім гуманоїдного вигляду. Тож ти просто звертаєшся до когось, а він вирішує що ти шпигунка. Сумно, чи не так? А знаєте чому? Тому що всім тут у космосі насправді керує страх. Страх перед іншими, страх перед собі подібними, страх перед думками, страх перед вчинками.
Коли земляни вийшли у великий космос то вони чомусь були певні що усі інші більш розвинені цивілізації вже давно пройшли в своєму розвитку стадію війни та військових конфліктів. Вони були певні в цьому і жодна інша цивілізація не розкрила їм очі. Чому? Бо земляни викликали почуття страху. Інші цивілізації були налякані своїми переконаннями що земляни здатні підкорити Всесвіт. Яка ж дурна думка! Ми не можемо об’єднати свою планету, тим паче не здатні об’єднати весь Всесвіт. Ми вийшли у космос як мирна цивілізація. А що отримали у відповідь? Смерть!
Нас примусили оборонятися і ми програли. Центаврійці оточили нашу планету надзвичайно великим гравітаційним шаром який знов завадив нам відриватися від поверхні нашої планети, і, навіть використовувати літаки у атмосфері. Вони захопили нашу планету, вони використовують наші ресурси та нас самих. Вони знищили майже всі відомості щодо нашої раси. А інші цивілізації? Вони зробили вигляд що нічого не помітили через страх. Страх що те саме зроблять і з ними.
Зараз інші цивілізації бояться навіть згадувати що на терени Всесвіту вийшла раса яка називала себе земляне. Мені пощастило. Коли центаврійці напали на Землю я була в дослідницькій експедиції і тому вижила та залишилась на просторах Всесвіту. Але я напевно знаю що наразі на Землі люди збирають сили для повстання. І, якщо їм це вдасться вже ніщо не зупинить землян від знищення центаврійців та захоплення інших планет та цивілізацій. Нас ніщо не зупинить. Ми підкоримо всесвіт на своїх умовах. Ця система ще може врятуватися, але тільки у випадку, якщо згадає про землян, якщо допоможе їм, якщо звільнить. У протилежному випадку невдовзі утвориться нова Зоряна Імперія під керівництвом саме Землі.
Я дивлюсь на цей натовп, але бачу лише прихований страх. Мабуть вони так і не прийдуть на допомогу Землі, не наважаться. Війну винайшло не людство, хоча деякий час люди саме так і вважали і, навіть, потайки пишались цим. Ні. Війна існувала завжди і буде існувати допоки будуть непевні в собі, слабкі істоти, які намагаються самоствердитись за рахунок інших, принижуючи та пригноблюючи їх.
Якби ж я мала змогу повернутися у минуле! Я не стала б закликати до ворожнечі, тільки-но до обережності, до критичного осмислення ситуації, поведінки, думок. Ми не повинні бути ні занадто довірливими ані занадто підозрілими. Все повинно бути збалансоване. Мені вдалось вижити, влаштуватися в цьому світі, пристосуватися до нього. Тож і інші здатні це зробити. Вам хочу побажати саме цього – здатності до пристосування та вижити.
Насправді я все ж таки старша ніж казала на початку. Набагато старша. Мій час добігає кінця і я прийшла сюди щоб впевнитися що жити в ТАКОМУ Всесвіті немає сенсу, справді немає сенсу. Але я сподіваюсь що в майбутньому щось все ж таки зміниться. Хто ж його знає насправді…
А поки що. Поки що це кінець.
Ще один твір, де сюжет розминувся з логікою на відстані кількох парсек.
“Тому що всім тут у космосі насправді керує страх.”
А як же любов та звичайні фізіологічні потреби?
“І, якщо їм це вдасться вже ніщо не зупинить землян від знищення центаврійців та захоплення інших планет та цивілізацій. ”
Oh really? Згадалася примітивна пісенька виконавця Агати Крісті зі словами “я – оптиміст, я – оптиміст” 🙂 Та кілька абзаців вище автор сказав, що землян заарканили й контролюють, як пігмеїв в Африці 🙂
“намагаються самоствердитись за рахунок інших, принижуючи та пригноблюючи їх”
Військова тиранія – це контроль, експлуатація та нанесення шкоди. А чому? Бо хтось хоче легко жити: смачно їсти, хмільно пити і нічого не робити 🙂 А самоствердження – це десь далі по списку 🙂
Авторе, не забувайте про логіку.
Пробачте.
В оповідання такий хороший початок і так падає воно в цікавості від середини.
Я Олена і я вам зараз розкажу, що я з давно забутої Землі. А тепер послухайте лекцію як люди вийшли в космос, про центаврійців та магнітні поля, про те як ми їм покажемо ще і тоді буде ого-го!
Читачі зайшли сюди не історичні лекції слухати, а історії персонажів. Яка участь Олени була в усіх тих подіях? Може вона якось хитро втекла перед самим нападом? Може вона щось зробила для появи тієї самої Імперії? Ні, це тільки особа, котра переказала історію. Кому і чому саме йому? Цього ми, на жаль, не дізнаємося, бо “А поки що. Поки що це кінець”.
І мене дуже зацікавив початок, так легко була передана мова від першої особи і потім ледь дочитала, хай вибачить автор. Я думаю Олені є що розповісти, тим більше, “повз мене поспішають кудись представники різних цивілізацій, планет та рас”, тобто мала б вона проспостерігати купу цікового
Вітаю, авторе!
Написано вправно, проте про що? Це ж ви загнали героїню аж до Веги щоб вона просто розповіла історію. А я читач вимогливий, я хочу цю історію бачити на власні очі 😉 невідомо, ГГ приймала якусь участь у описаних подіях, чи просто переказує почуте/прочитане.
До речі, цікаво, якщо вона пережила події, то як вийшла в космос при таких перешкодах.
Назагал, настроями нагадало “Зорі у долонях” та “Галактики, як піщинки”. Проте, там спротив виглядав цілком органічно, логічно і послідовно.
Успіхів та наснаги!