Вона помилилась планетою

Автор | 06.08.2019

– Вибачте, я мабуть, помилилась планетою!
Я підвів очі від комп’ютера. Мабуть я вчора перепив з друзями пива – посеред кухні стояла ВОНА. Я закрив очі і відкрив їх знову – вона стояла. І пива я не п’ю. Взагалі.
– Це FF 2442-45 в сузір’ї Оріона?
– Ні.
– А де я?
– Це Земля.
– Яка ж я роззява! Знову не ті координати вибрала!
Я уважніше подивився на гостю. Молода дівчина — невисока, струнка,кучеряве довге волосся спадало темно-зеленими хвилями їй на плечі, великі темні очі з грайливими вогникам, губи кольору персика і посмішка щира. Вбрання якесь дивакувате, схоже на бальне плаття, довге, біло-зелене як лісовий світанок огортало її вродливу постать. І вся вона ніби в якомусь зеленавому світлі. Дивлячись на неї хотілося сміятися, стільки позитиву випромінювала вона. Я не встиг навіть здивуватись. І не таке привидиться коли ти схиблений фізик-аспірант і днями скнієш над розрахунками щоб довести свою божевільну теорію зігнутого простору, в яку, до-речі, ніхто не вірить. Щоб полегшити собі життя і менше витрачати часу на побут, я навіть перебрався на кухню. І от тепер переді мною – юна дівчина в зеленому сяйві.
– Хочете кави? – бовкнув я перше, що прийшло в голову.
– Так, давайте! – вона зручно вмостилася на стілець.
Я встав, взяв турку і почав готувати каву (люблю готувати за старим рецептом). Все, що я вмію готувати найкраще — це каву. Міцна, запашна, з терпкою ноткою гірчинки і густою піною! Незрівнянний аромат свіжої кави швидко заполонив собою холостяцьку кухню. Вона роззирнулася довкола:
– Яка у вас примітивна планета!
– А Ви, вибачте, звідки?
Те, що вона відповіла, мені ні про що не говорило — якийсь набір звуків і все.
– Давайте познайомимось, я – Ярослав. А ви?
– Моє ім’я вам важко буде вимовити, – вона знову щось прошелестіла чи проспівала. – Краще звіть мене Еонея. Так ближче до вашої мови.
– А звідки ви знаєте нашу мову?
– Ретранслятор! – засміялась вона вказавши на свою гарненьку ручку. І я побачив щось схоже на вишуканий браслет чи наручний годинник, що скидався більше на якусь прикрасу. – Всім, хто подорожує за допомогою згинача, видають ретранслятори, що дозволяють спілкуватися з місцевими.
– Як же ви опинилися на моїй кухні? – не вгавав я.
– Ми з дівчатами зібралися на танці на FF2442-45, там такі чудові танцювальні зали! І коли я ввійшла до кабінки згинача, то дуже хвилювалась і…
– А як же ви тепер повернетесь додому?
– О, це не страшно. У нас всі подорожі зафіксовано на визначений час. Повернення автоматичне.
– Ну, раз ви збирались танцювати, то давайте потанцюємо!
– А що, у вас теж танцюють?
Я увімкнув свою улюблену класичну музику – “Вальс квітів” Чайковського, підхопив її у чарівному танці і дивний світ полонив нас. Небачені досі квіти розквітали і згасали, сплітались з мелодією у гармонійну неземну симфонію, гра світла і далекі зорі…Чи линув час, чи зупинився, чи звучала музика чи танула, але для нас існували тільки ми удвох. Ми кружляли і говорили – я про себе, вона про свій світ. Здавалось я знав її все життя.
Раптом замерехтів зелений вітер, вона жахнулась.
– Ярославе! Мені пора….
Я тримав її в обіймах.
– Еонея! Ти ще повернешся?
– Обов’я….
Простір закрутився, щось брякнуло… і її не стало.
Я прийшов до тями лише коли подзвонили в двері. Прийшов Павло, мій давній друг.
– Ну як ти, старий, ще не з’їхав мозком разом зі своєю теорією? Сьогодні в “Фрітауні” виступатимуть “Драні Джинси”. Нова група, вони крутезні! Це нечуваний драйв! Вхід вільний. І знаєш, родзинка – там будуть Ліна і Таня! Я їх уже запросив!
– Уявляеш, тут була Еонея.
– Хто це?
– Інопланетянка.
– Ти, що дурний? У тебе глюки!
Що я несу! Що про мене думав Павло! Звичайно мені все привиділось. Я полегшено зітхнув. Треба підв’язувати з цією наукою. Це сон, просто сон.
Ми пройшли на кухню. На столі ще парували дві чашки недопитої кави. А на підзозі щось блищало, схоже на браслет… Павло здивовано зупинився і глянув на мене.

Яка ж ти роззява, люба Еонея! Я буду тебе чекати! Бо ти обіцяла. І все буде добре. Обов’я…..

8 коментарів до “Вона помилилась планетою

  1. Зіркохід

    Мораль твору: пияцтву – бій! 🙂 А якщо серйозно, то цей сюжет уже давно став архетипічним. На жаль, нічого нового лінійна розповідь не дає, тільки поповнює сонм творів із циклу “пріключілось однажди” :-).
    Удачі на конкурсі!

  2. Шпротина

    Додам свій тихий голос до думки Зіркохода.
    Мило, світло, але якось так: і що?..

  3. Віктор Полянко

    Оповідання позитивне, як і сама Еонея ) Ніби й невибагливий сюжет, звичайні такі герої, але після прочитання залишається приємний післясмак на устах. І гумор теж заімпонував.
    А ще дуже сподобалася кінцівка, особливо останні півсло…

  4. Mesnick

    Дуже гарно, але не дотягнули. От банально той випадок, коли не вистачило місця ні на гумор, ні на романтику. Ну, й раз стосунки між героями все одно платонічні, чому ви так скупо з інопланетянкою. Проявіть фантазію, автор, зробіть її зеленошкірою, домалюйте їй мацаки чи бодай милі антенки! Сподіваюся, колись ви продовжите цю історію вже без жодних обмежень.

  5. Автор

    Дякую всім за коментарі!!!! Те, що хотілося – досягнуто: ваші емоції. Мені, як автору, дуже хотілося чогось теплого і затишного. В житті так багато негативу. Простенький сюжет, і обмежений час і маленький крок до світлих почуттів і нових відкриттів… У цих героїв все ще буде… У НАС все ще буде! З маленьких кроків складається дорога. Всім Удачі! МИ переможемо.

  6. Владислав Лєнцев

    Два запитаннячка:
    – Як вона знає, що таке Земля, якщо у них там прийняті закодовані назви?
    – Чому вона людина?

    Моя версія: ГГ дурень, а це пастка для нього особисто, тому що інші “згиначі” простору не хочуть конкуренції з якоїсь Землі. Але це вже інше оповідання, яке так і не народилося.

    Нудно.

  7. Annet

    Романтично. Також кінцівка сподобалась. Дякую)

  8. Автор

    Annet, дякую за добрі слова. 🙂

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *