Мартину вже було несила терпіти навантаження – через незручне сидіння затерпли ноги, ремені безпеки боляче врізались у плечі, у вухах гуло. Але від однієї думки про важливість сьогоднішнього дня ставало легше. Заради такого можна потерпіти й маневри.
В якийсь момент він відчув слабенький поштовх – сигнал того, що двигуни прискорювача зупинились і почалось гальмування. Ще пара годин очікування, і човник прибуде в зону призначення.
Над експедицією працювало багато відомих вчених та інженерів. Кожен хотів взяти участь в історичній події, адже для наукової спільноти це могло стати одним з найважливіших моментів останніх сторіч з часів виходу за межі Сонячної системи. За цей час було досліджено багато космічних об’єктів, колонізовано декілька планет, але таке мало відбутися вперше. З одного боку це було захопливо, але з іншого – досить тривожно. Безліч питань, які раніше залишалися без відповідей, тепер можуть бути вирішені.
Човник підлетів у потрібну точку, востаннє зашипів гальмівними двигунами і застиг. Поки команда проводила останні перевірки, Мартин вивільнював своє змучене тіло з крісла. Свобода руху в невагомості кожного разу вимагала часу на пристосування після довгої подорожі, та цього разу він швидко впорався – аж так кортіло дістатися об’єкта дослідження.
Очікуючи відкриття шлюзу, Мартин думав про різне. Одна з останніх прочитаних статей дещо тривожила. В ній розповідали про масові протести на Землі через дорожнечу цієї місії. Люди вимагали раціональнішого використання коштів і називали НАСА марнотратниками. Спочатку в НАСА намагалися пояснити, що це традиція ще з часів місії «Аполлон-11». В кожному новому етапі розвитку космічної галузі основну роль мала відігравати людина. Це повторилося й під час першої колонізації планети – Марса, й після виходу людства за межі Сонячної системи. Подальші аргументи НАСА про те, що всі кошти були акумульовані з податку на добування корисних копалин з астероїдів не подіяли. Але Мартин розумів, що його відкриття може повністю змінити уявлення людей про життя, тому й не відмовився від місії.
«Ви готові? – почулося з навушнику. – Хвилюєтесь?» – це був головний координатор місії Арун.
«Наче є трохи. Все ж не кожного дня випадає честь мати справу з такими речами, – спокійним тоном відповів учений. – А що там у вас?»
«Закінчуємо останні налаштування. Треба впевнитися, що сигнал йде на Землю, доки Ви будете прогулюватися космосом. Ми повідомимо, коли можна починати».
Мартин раптом згадав моменти які призвели до відкриття загадкового об’єкта. Точний день назвати було важко, але пригадувалося, що якось, аналізуючи масив даних стосовно одного газового гіганта, він помітив дивне скупчення менших об’єктів. Пізніше виявили, що то була така собі гравітаційна пастка. Багато дрібних і середніх тіл, що пролітали повз, притягувалися гравітацією гіганта, а потім їх захоплював масивний металевий супутник, у якого в свою чергу теж був супутник – якесь тіло, яке й саме стало жертвою пастки в далекому минулому. Все це космічне сміття виконувало безкінечний танок навколо планет. Згодом скупчення дослідили детальніше і знайшли один об’єкт незвичної форми. Мартин згадав, як судячи з форми й густини, припустив, що це могло бути тіло штучного походження. Така ідея викликала жваві дебати серед науковців, адже це мало означати, що ми не єдині у Всесвіті. Цим зацікавилися в НАСА і все пішло-поїхало. І от зараз лічені метри відділяли Мартина від мети.
«Ми готові! – від несподіваного звуку в навушнику вчений аж сіпнувся. – Можемо починати», – протарабанив вже знайомий голос.
Мартин ще раз перевірив все і приготувався. Шлюз заклацав, голосно шикнув і опустився. Тепер прохід був вільний, але вчений не побачив нічого, крім суцільної темряви ззовні. Раптом дослідник згадав, як в дитинстві боявся темряви і відхилився назад. Йому здалося, що зараз він щось робить неправильно. «А що, як людство насправді не хоче знати, чи єдині ми у Всесвіті? – подумав він. – Що, як справжнє щастя у незнанні?»
«Щось сталося? – перебив його роздуми голос з навушника. – Ми тут всі чекаємо. Вам залишилося зробити останній крок».
Мартин зібрався з думками, заспокоївся і висунув голову в шлюз. Неподалік було помітно силует – щось схоже на морського їжака, які Мартин бачив у книгах з історії Землі. Він обережно відштовхнувся від човника і підлетів до об’єкта. Зблизька це все було схоже на дивний гриб з тонкими шипами, що відходили в різні боки. Вчений почав обліт об’єкта і його увагу привернув відблиск. Він підлетів ближче, дістав очищувач і випустив струмінь стиснутого газу. Пил та інші дрібні частинки розлетілися і перед очима вченого з’явилася табличка. Нахилившись до неї, він побачив якісь позначки і помітив, що табличка від’єдналась від основного тіла.
«Дивно», – подумав Мартин.
Він поглянув на позначки і нічого не зрозумів. Потім він перевернув табличку і закляк – напис на іншому боці здався йому знайомим: «Не може бути!»
Вчений промовив текст вголос: «The Sounds of Earth». Багато хто з інженерів та вчених в цей момент зрозуміли, про що йшлося, і з розпачем вилаялися. Лише Арун беземоційно промовив: «Ось і знайшли ми нашого блукача. Привіт, Вояджере…»
Тема космічних кроків розкрита) Фінал несподіваний, сподобалося.
ФІнал легко прогназований але стара добра, ніжан класика.
Чи не зі Стартреку сюжет?
Може бути, що й зі Стартреку. Я на жаль не дивився, але допускаю, що ідея не оригінальна. Надихався зовсім іншим.
Сходу назву аналогічні сюжети нашого Владка і чеха Бабули. Але хто не читав, оцінить фінальний фінт, звісно.
Технічно не дуже достовірно. Незручне сидіння для такої місії? Є особлива наука – ергономіка, котра спеціально цим займається. Про звуки в космосі промовчу (привіт, Джордже! ?-))
Чому пряма мова в лапках? Чи це списати на радіопереговори? Все одно належало б оформити традиційно.
Проте загалом читати цікаво. Потенціал у твору є. Як і потреба суттєвого доопрацювання, щоб його зреалізувати на повну.
Удачі на конкурсі!
Дякую за коментар, Зіркоходе.
Ну незручним було саме сидіння (процес), а не конструкція. Постійно діюче навантаження впливало і на суглоби і на внутрішній тиск.
Не зовсім зрозумів, де там були звуки в космосі. Всі звуки були всередині човника, де є атмосфера.
З оформленням діалогів цілком згоден. Захотілось оформити як радіозв’зязок, але напевно звичайний діалог буде доречніше.
…не сподобалося про незручні крісла та ремені, а також про шипіння гальмівних дивгунів…це застарілий антураж, який навіть у гумористичних оповіданнях зайвий нмсд.
Але не випадковий, бо автору дуже хотілося підкреслити трудність місії – але ж не змученим тілом у кріслі…нмсд
—————————-
але якась є приємна ностальгія…
тому автору удачі.
Цікаве закінчення! Викликало усмішку. Але, мабуть не всі зрозуміють…Але ж тема космічна, тож мусимо знати)
Мені сподобався момент про те, що інтерес пересічних громадян до космічних досдіжень має чимось підігріватися, подією, новизною, сенсацією, бо далеко не всі прагнуть пізнання заради нього самого, бо гроші – ото цінність, та-а. Якось so true.
Фінал не дуже зайшов, бо справді передбачувано. Я не сумніваюся, що автор не дивився відповідну серію (і повнометражку) “Зоряного шляху”, раз так говорить, але позбутися асоціацій неможливо, бо майже однаково.
Оповідання затягує. Читаєш абзац за абзацом, наростає інтрига, вже починаєш хвилюватися разом з гг, відчувати реально небезпеку від невідомого, а потім раптом виявляється, що все набагато простіше) Я очікував, що трапиться контакт з позаземним розумом, але закінчення оповідання виявилося ще більш ефектним, ніж я гадав.
Що ж, непогано, але, автору, де ваш патріотизм? Якщо людство вже Марс колонізувало і т.д. , то можно було б і без НАСА обійтися (тим більше, вони їм і так бюджет обмежують). Але в цілому мені сподобалося, хоча й трохи притягнуто за вуха.
Страшно трагічне оповідання… Майже до сліз.
Вид істот, які вважають себе розумними, ще й наголошують на цьому(!), влаштовують дорогу, пілотовану місію (як наголосив автор) замість спочатку виконати пошук в земних базах даних…
І все-таки залишаються питання… Чим виправдані саме таке несхвальне, неприємне, прикре уявлення про найкращих представників людства? І які ж наслідки були в оповіданні??
Куди привів отакий “дуже маленький, і дуже дорогий та безглуздий крок”?
Дякую всім небайдужим, хто сюди завітав!
“I” – ви помітили саме те, що проходило тоненькою жилкою, але що в рамках короткого оповідання не розкриєш – проблему поведінки людства, як соціуму, як єдиного розумного виду, здатного контролювати наслідки своєї діяльності. Задайте свої питання відносно подій сьогодення – безконтрольне використання пластику, кількість викидів у атмосферу, перенаселення і т.д.. До чого це призводить? Чи ніхто не бачить проблеми? Чому люди майбутнього мають бути сильно розумнішими? До речі, які ви прогнозуєте наслідки дій сучасних людей? 🙂
Розумію, що оповідання зовсім не про це, але ви самі запитали. Є люди – ідеалісти, які прагнуть вивчати закони природи й жити з нею в злагоді, а є просто “пасажири” планети Земля, котрі використовують всі можливості, щоб гарно прожити життя, і не думають про людей завтрашнього дня. Але все це не про цей твір, вибачте. Можемо продовжити дискутувати деінде.
До речі, вони не могли нічого шукати в базах даних, бо ніщо не вказувало на те, що це предмет земного походження. Припустити звичайно могли, що це щось земне, але все одно б залишалась невизначеність до самого моменту зближення.
Ок, найгірше в оповіданні – його назва. Я ще подумав: ГМ, має бути щось про космос і якийсь артефакт. І БІНГО, хто б міг подумати?
Фінт непоганий, нехай і було таке десь. Проте якось варто було героя вмотивувати. Що це все для нього значило? А він просто щось собі міркує про знання/незнання. Словом, могло бути набагато краще.
Вітаю, авторе!
Написано гарно, але фінт передбачуваний. Наскільки я зрозумів, Мартин – науковець. Але чи ж саме науковця відправили б у цю експедицію? Гадаю, тут би радше, якусь добре підготовлену людину відправити.
Успіхів!
У Бабули й Владка схожі сюжети не зустрічав, але я не всі їх оповідання читав. Стартрек теж не дивився, глянув опис серії, ну там зовсім інший сюжет, подібне лише “Вояджер” і сигнали. Але про фінт чомусь все одно здогадався. Гадки не маю як. Та фінт все одно оцінив.
Удачі на конкурсі!
Несподіване відкриття: це оповідання у фіналі! 😀
Воно, а не Останнє чаювання Софії. О темпора о морес!
Тут відсутній конфлікт, оповідання мілке, не несе нічого, щоб запамяталося.
Вітаю вас, добрі люди!
Дякую, що витратили час на мою писанину, спробую всім відповісти.
—
Фантоме, так, Мартин науковець. Добре підготований науковець. Думаю навіть, что він став космічним дослідником через своє наукове минуле.
—
Сашо, дякую за коментар. Вам теж успіхів!
—
Владиславе, вибачте, що не помітив біля вашого імені значок Верховного Арбітра. Напевно це помилка, що оповідання у фіналі, напишіть організаторам.
—
Зоревире, дякую за відгук. Зате ви як мінімум не втопилися, читаючи.
Дуже радий, що майже у всіх виходить писати бездоганно. Я ж поки тільки пробую, експериментую. Буду вдячний за пропозиції, як покращити твори в майбутньому.
Авторе, не переймайтесь. Це звичайна для конкурсу “дружня” атмосфера 🙂
Не беріть близько до серця!