Назар стояв на сходах парку, підставивши обличчя під тепле сонячне проміння. Та ця приємна мить неминуче мусила скінчитись. – А хто? – спитала голосно Олена, його одногрупниця. – Ну тож пофоткай нас. На пам’ять буде, – додала Віка. Назар розплющив очі. Він опинився між тінями двох дівчат. – А фотограф для чого? – нагадав Назар.… Читати далі »

Десь перед вечором Іта зникла. Вона йшла остання, дощило, і ні Дал, ні Рія не зауважили як опале листя перестало шурхотіти під її черевиками. В цій горбистій місцині огляд був поганий. – Не знаю, – розвів руками Дал, коли спустився з пагорба, – ніде не видно. – Може стати там, посвітити? – придумала Рія. –… Читати далі »

«Когнітивна модель №1». Завантаження. Очі не хотіли відкриватись, але й закритими наче не були. Темно. Дивно. 9%, 12%, 34,7%… Хіба так відчувається пробудження? Це лякало. Голова непристойно ясна. Мозок працював надто швидко, надто чітко, наче хтось підкрутив ефективність свідомості до межі, де нейронні зв’язки натягнуті до болю. Що я чую? Прислухався. Не допомогло. Тиша не… Читати далі »

10. — Бачиш космос? Колись ти ним полетиш і тієї миті коли простір торкнеться твоєї шкіри — замерзнеш. Тебе не врятують ні твої батько, ні мати, ні брати. Тебе не врятує те, що ти людина. Ти хочеш так померти? —Так, володарю. — Ти зробиш це для мене? Помреш, коли я забажаю? — Так, володарю. —… Читати далі »

Оповідання видалено з сайту на прохання автора

— Покарання! Правосуддя! Справедливості! Крики натовпу за дверима зливалися у єдиний рев, що нагадував голос якогось тисячоголового чудовиська зі старих легенд. Здавалося, що самі стіни тремтіли від ненависті тих, хто стояв зовні. Глухі удари по металу нагадували удари молотів, що крушили останній бастіон знання. Генетична лабораторія ховалася в печері під товщею мерзлої гірської породи. Будівля… Читати далі »

Темрява огортала його тіло зі всіх сторін. Оку не було за що зачепитися. Він віддав подумки наказ чіпу, імплантованому в його мозок. ввімкнути інфрачервоні камери. Тепер він міг бачити обриси власного тіла. що лежало на тапчані. Камера три на чотири метри. Холодні стіни, що світилися матово-чорним світлом, сіра підлога, і жовтуваті хвилі теплого повітря, які… Читати далі »

«Все заради здоров’я та процвітання людства. З любов’ю, твоя ЦБД “Грація”», — говорив рекламний щит. Лютер дивився у вікно, закинувши голову на м’який підголівник. Люди, що стояли на зупинці, порозходились. Потяг так і рушив, не дочекавшись жодного нового пасажира. Зелені, але мертві, дерева стовпами йшли одне за одним та створювали враження суцільної огорожі. Кожного разу,… Читати далі »

Метушня на сьомому поверсі робочого блоку F дослідницької станції корпорації Куаркомі зовсім мене не бентежила, часу було обмаль щоб на це відволікатись. Я швидко йшла довгим коридором, проте смакувала кожен крок. Я хотіла запам’ятати цей день в усіх деталях. Сьогодні мій перший виліт у відкритий космос. Зовсім недавно я пройшла відбір до команди космічного корабля,… Читати далі »

Нікого на містку не було. Це ненормально. Хтось має стежити за пілотом під час стрибка — мозок спалює АТФ шалено швидко, і смерть від виснаження цілком реальна. ШтІнт зчитує показники й запускає інфузомат, але його має контролювати людина. Я міг померти. Я почувався так, ніби задихаюся в чорному слизу. Якусь мить я думав, що, згідно… Читати далі »

Вечір дебатів нарешті скінчився. Стомлений ти сідаєш на пасажирське крісло своєї тесли. Вірний водій везе тебе до передвиборчого штабу: “ми приїдемо десь через годину, поспіть доки є можливість”. Кампанія в самому розпалі, телефон зазвичай розриває від викликів, але зараз жодного дзвінка. Здивований ти навіть перевіряєш чи не розрядився той і чи є зв’язок, але все… Читати далі »

Макс розумів, що через декілька хвилин усе буде скінчено. Усі тридцять п’ять представників Міжпланетної Асамблеї зберуться у великому конференц-залі після перерви і проголосують. Він знав погляди кожного з цих людей і не сумнівався у тому, який буде результат. Надії не залишалось: дуже скоро усе, заради чого жили та працювали тисячі найкращих умів свого часу, в… Читати далі »

Ніч обіцяла стати останньою в в моєму житті. Вона дивилася на мене зверху безліччю своїх мерехтливих очей, розкиданих безоднею темного неба, і не могла нічим зарадити. А я майже навпомацки споряджав магазини патронами. Моя ліва рука текла, бо не було чим нормально зупинити кров, адже всю свою медицину я віддав побратимам, і зробив це знаючи,… Читати далі »

— І собака чує, хто його годує… Навіть якщо замість мозку в нього центральний процесор, —подумав Чарльз Джиббет дивлячись на трьох робопсів. Вони слухняно всілись на диски бездротових зарядних пристроїв по цей бік огорожі заводу «Нео-Детройт Фасиліті». — Це мені більше не знадобиться, — пробурмотів він і відкинув убік кремезний болторіз, яким нещодавно перерізав сітку… Читати далі »

— Степане, курва, трясця твоїй в бога душу матері! Ти ж нас всіх повбиваєш! Стівен не відповів. Поле Астероїдного Колапсу – не те місце, де можна відволіктися хоч на секунду. Навіть в повній концентрації, він щойно пропустив занадто близько до ректора метеор розміром з цеглину. І, судячи з того, як трусонуло корабель, цеглина була неодимовим… Читати далі »

Дзвінок застав Сашка зненацька. Принаймні, так можна було б зрозуміти його довгу і барвисту промову, якби викинути з неї всі “барви”. Лаятися хлопець вмів. Хоч і намагався уникати ситуацій в яких це його вміння могло б знадобитися. Не сказати, щоб строкова служба в армії і подальше працевлаштування в сили спеціального призначення сприяли цьому його бажанню,… Читати далі »