Гімн їхнього похорону

16+ Разом із шерифом до кабінету залетів пісок. – … ненавиджу, – чоловік із силою закрив двері, обтрусив свої білі чоботи, випрямив шкіряну жилетку з двома плазмовими револьверами і кинув оком на двох в’язнів у лазерній клітці, які різнилися лиш кольором волосся. Порепаними пальцями шериф дістав соломинку із рота і запитав: – Ну що? Як… Читати далі »

Останній крок (II)

«Пробачте мені, я не зміг…» останні слова нікому невідомого героя «один, два,три… один, два, три… Перевірка запису… Говорить Листоноша. Я роблю цей запис на той випадок, якщо не дотягну до зустрічі з патрулем і вони знайдуть лише моє тіло. Наша група прямувала з підстанції Сенівка-8, що на рубежах жовтої та червоної зон до головного форпосту… Читати далі »

Перший крок

Дівчина стояла на краю прірви. Вітер грав її довгим русявим волоссям. Холодний морський вітер притискав її до монолітної стіни, що тисячі років слугувала краєм відомого світу, далі був лише океан. Безкінечні морські хвилі наперебій марно намагалися розбити цю скелю впродовж століть. Але колись час візьме своє, як він завжди і робив. Невеликий майданчик здавна слугував… Читати далі »

Вітер

Вона повільно приходить до тями. Спогади зринають звідкись із глибини свідомості ніби бульбашки газу й лопають перш ніж вдається зв’язати їх між собою. Вони подібні радше картинам чи відчуттям, ніж думкам та спогадам. Її звуть Настя. Вона йде металевою решітчастою палубою. Тримає маму за руку. Тіло важить більше, ніж зазвичай, та жалітися не можна. Їй… Читати далі »

Фатум

Роман Таланюк не надто любив сни. Бо зранку знову приходилося розплющувати очі, бачити перед собою невелику холостяцьку квартирку – й шкодувати за побаченою уві сні різнокольоровою казкою. Або страждати від спогадів про нескінченний чорно-білий кошмар… Яскраві й духмяні, наче вогка акварель, насичені еротикою сни мов сипали вогнем. Сірі – пронизували холоднечею та болем. Але найстрашнішим… Читати далі »

Крок

Гігантський міжзоряний крейсер Тердебунів готувався до приземлення на невідому планету. На капітанському містку стояло двоє й дивилися на велетенському екрані, як внизу пролітають сині простори океанів та зелено-сизі плями материків. Чим більше знижувався зореліт, тим виразнішим ставали сліди присутності розумного життя: вже можна було розрізнити рівні лінії доріг та розмаїті обриси міст. – Круксе, схоже,… Читати далі »

В ім’я пам’яті

Густу темряву розбавила поверхня планети. Наче кісточка цукру, яку кинули в міцну каву, вона вигулькнула перед оглядовим вікном позаземного корабля «Карна ∙ 1». Одинока постать пілота напружилася відчуваючи, як тяжіння магнітного поля розвертає металевого велета в бік кольорової поверхні. Рука обтягнута рукавичкою з бета-тканини міцно стиснула штурвал, утримуючи політ у дозволеному русі. Почалася посадка на… Читати далі »

Все-таки шапка

Її політ тривав довго. Увесь всесвіт був сліпучо-білим. І Візеринка теж була білою. Сніжинка вірила, що в неї була своя Мета. І вже скоро вона до неї наблизиться. Враз її тіло наштовхнулось на щось невідоме. Тверде і міцне. Вітер трохи погрався сніжинкою, але та вистояла і чіпко вхопилась за нерівності відносно гладкої поверхні. Ще з… Читати далі »

Втручатись не можна спостерігати

Директор Ідеаріуму оглянув невеличку робочу групу ідеургів, що розсілась у нього в кабінеті, та мовив: − Сьогодні, від Нього Самого, – він підняв крило вгору, − надійшла вказівка вселити в голову одного земного вченого ідею для виведення людства на новий рівень. − О, − застогнав хтось із присутніх, − знову ці втрутні. Мало було Колумба,… Читати далі »

Дотик

Марина підіймалась широкими сходами . На ній була рожева майка , рожеві босоніжки і світло голубі джинси із плямами . Волосся зібране ззаду мало світло русий колір . Піднявшись вона поглянула на довгий темний коридор , на бабцю що сиділа на лавці . Якусь мить повагавшись , спитала хто останній до терапевта. Бабця відповіла що… Читати далі »

Назовні

Нам вже більше не блукати Серед ночі босоніж, Хоч любов не позичати Й сяє місяць, як раніш. Джордж Байрон Гул. Металевий гуркіт. Механічний перестук навколо. Промовляю: “Контактне світло” – загоряється й миготить багряний вогник на панелі. Шлюз, витвір інженерів за старими кресленнями. Я бачу сліди робіт, ізоляційну піну, грубі шви від зварювання. Вихід. Це вихід.… Читати далі »

Ретро

Айк розважався. Бо розваги – це ж найважливіше у житті сучасної людини. І, як усі вже знали – ніщо не стане між розвагами і людьми! Зрештою – так каже Світова Конституція. І так і буде. Назавжди!   От, знову прилетів перелік фільмів. “Обов’язкові для перегляду кожною культурною людиною!” – лагідно заохочувала МікроБука (МБ). Айк, сподіваючись,… Читати далі »

Гени Нарциса

– Обережно! – після його викрику ваза з нарцисом полетіла додолу, та за півметра до підлоги затрималася у повітрі, розклавшись уламками. Ті витали навколо каркасу, притримуючи квітку. Обдарувавши жінку гнівним поглядом, вчений нагнувся і обхопив вазу. Уламки поверталися на місце, оминаючи сухі тонкі пальці. – Це єдиний зразок, – він оглянув нарцис. Жінка фиркнула: –… Читати далі »

Ті, хто за гроші

Переклацнувши важелі, він взяв банку улюбленого пива, відкрив і з великим задоволенням впився пересохлими губами. За склом кокпіта була чарівна безодня космосу: як туманності яскравими кольорами виграють на фоні темноти, як зорі миготять світлом, переблимуючись ніби морзянкою і чекають відповіді мільйони років. А ще сонячна корона: ніхто не знає як назвати це явище для інших… Читати далі »

51

– Діку! Це ж дійсно дико!! – переконував Том, намагаючись відібрати у колеги молоток. – Пусти… Дай… Хочу… – люто сопів Дік, потім різко вирвався і гупнув молотком по тарілці. Та не відреагувала. Дік замахнувся ще раз. Тепер – з плеча… Аж раптом обоє науковців вражено сторопіли й втупились у щілину. На тарілці з’явилась хоч… Читати далі »

Прояв людяності

Зал аплодував навстоячки, на сцену сипалися квіти. Роберто Еспозіто розкланювався, зрідка висікав з скрипки соковитий звук. Смокінг розстібнувся, метелик з’їхав набік – скрипаль не звертав уваги. Востаннє посміхнувся, підібрав темний ірис, вдів у петлицю. Відшукав поглядом у залі дівчину, надіслав повітряний поцілунок і зник за портьєрами. За спиною гриміли овації. ~ – Не вмикай світло,… Читати далі »

Недосяжні

9-е серпня 2019-ого. Україна, Полтавська область, околиця селища Новаки. Щасливо засміявшись, Павлик вибіг з хати і побіг вниз схилом, по коліна утопаючи у високій, мокрій після недавнього дощу, траві. Бабуся знову сваритиме через промоклі черевики, але у п’ять років не надто переймаєшся майбутнім, тож хлопчик біг собі далі, аж доки не перечепився й покотився, наче… Читати далі »

Дороги, що нас обирають

Корабель пішов на друге коло орбітою планети 213-Н. Цифри позначали номер дослідницької експедиції, а літера вказувала на те, що планети нова, не досліджена. За результатами наукового рейду її номер зміниться на 213-П – «перевірена». Серед космітів це «П» розшифровували інакше – «порожня», бо ніхто ніколи такими планетами більше не цікавився. Якщо ж планета виявиться придатною… Читати далі »

Останній крок

12+          Майже одночасно вони опинилися по обидва боки периферійного тунелю сектора Сім-біс Прикордонної  станції.  Станція мала свій код та індекс в Космолоції,  та земляни прозвали її «Вавилон» через стовпотворіння гуманоїдів різних рас.  Знедавна тут відмінили зонування,  прибравши пости з турнікетами, та  нашпигували Станцію вічками камер, що контролювали  кожний  дюйм внутрішнього простору. Хоча фігури були малопомітними… Читати далі »

Вона помилилась планетою

– Вибачте, я мабуть, помилилась планетою! Я підвів очі від комп’ютера. Мабуть я вчора перепив з друзями пива – посеред кухні стояла ВОНА. Я закрив очі і відкрив їх знову – вона стояла. І пива я не п’ю. Взагалі. – Це FF 2442-45 в сузір’ї Оріона? – Ні. – А де я? – Це Земля.… Читати далі »