Радари все ще показували корабель чужинців, хоча сеанс вже давно закінчився. Капсула з дарунком посланця, надійно схована у сейф, не полишала думок екіпажу.
Капітан Одіандр ще раз оглянув свою команду. Білявий Стідел протер би дірки у пульті своїми худорлявими руками, настільки ретельно перевіряв, наводив блиск і проганяв тести через систему. Малгон, зеленоокий й низенький, зі шрамом на щоці, який ледь прикривала борода, досі вишукував відповіді в інструкціях. Ферофр, наймолодший серед усіх, кароокий, середньої статури, мовчазно сидів, зібраний як робот для ремонту.
Незвичність ситуації й його, капітанову, вже лису з сивиною голову змушувала напружуватись. Ані зореліт, ні він сам чи його команда аж ніяк не готувались до такого. Двадцять років у космосі, посеред планет без ознак життя – але з підозрами на корисні копалини. Розвідницькі роботи далеко не завжди успішні (й ремонти забирали чималу частку прибутку). Тому й штат без професійного лінгвіста та справжнього фахівця по контактам, тим паче, з високорозвиненими расами.
Звісно, що Стідел хоробрий пілот та хороший технік, але чи досі добре стріляє? Ця раса перевищує нас у своєму розвитку, що супроти них наші засоби захисту і наша зброя? Їх посланець, схожий на фіолетового з золотими цятками спрута, вийшов на зв’язок перший. Повідомивши про миролюбність своєї раси, яка вже подолала прив’язаність до матеріальних форм, він надіслав на знак знайомства чорну капсулу. Кристал всередині неї мав бути вмістилищем протоформи. При взаємодії з уявою людини ця протоформа набувала бажаних рис – образ найпривабливішої самиці, як завірив екіпаж чужинець, полегшить взаєморозуміння між расами й запрограмований дати знання.
Малгон висловився за те, щоб викинути цю штукенцію подалі й чимдуж летіти подалі від цього місця. Бо усі наявні довідники відмовлялись охарактеризувати таємничу расу благодійників, та й протоколи не прописували такий випадок. Ферофр же був готовий прямо зараз ознайомитись з досягненнями цивілізації спрутоподібних істот. Обережний Стідел натякав, що бляшанку можна спробувати транспортувати та продати вченим для досліджень – а там хай розбираються самі, у них спецзасобів повно.
Голос капітана був так само жадібний до грошей як двигун їх корабля – до пального. Стільки років економії й шанс розбагатіти. Або прославитись (що могло означати в багатьох місяцях одне й те саме).
Далеко-далеко, телепатична розмова двох нематеріальних істот, які дозволяли собі швендяти по галактикам в образах спрутів, що роз’їжджають на фортецеподібних чорних зорельотах, дійшла до вибуху.
– Приманка була погано запакована! Вона мала захопити їх розум й зробити покірними нашій високій волі. Але ти не здатний обдурити навіть таких примітивних істот, як ті двоногі. Ти й досі недостойний осягнути мудрість предків. І ти ще хочеш отримати диплом як мій учень?!
– Вчителю, певно у них змінились стандарти краси, хоча я використовував для проекції наші найсвіжіші дані. Демоверсія образу самки була відправлена у їх сни, після чого вони довго говорили про надлишкові кількості якихось тканин в певних місцях й про якісь процедури видалення…вони звали їх «косметичними», у наших базах такого слова немає.
Клянусь, я виправлюсь, дайте шанс ще раз здати залік. Я вже почав конструювати коня та бляшанку з джином…
Iconic One Theme | Powered by Wordpress
Щось плутано вийшло – і задумка, і втілення. Посеред твору оповідь із точки зору землян чомусь різко обривається, скаче на інший фокал. Мотивація інопланетян незрозуміла у своїй нелогічності :-).
Удачі на конкурсі!
Щось я нічого не второпав. Щось таке: невідомо що і подоба чогось. Мішанина коротка, та і все.
Автор не потрудився хоч трохи прояснити свій задум для читачів. Є зав’язка, опис героїв, згадка про дарунок і банку, і… все. Адьйос, амігос. Ми простилися з героями, навіть не випивши з ними по склянці чаю. І тут бац – примітивна розмова істот, які названі надрозвиненими. Розмова, більш притаманна двом блазням з комедії. Але найголовніше, що я так і не зрозумів, чого саме було занадто у самиці. Чи то волосся, чи то бородавок. А може у неї був “готтентотський фартух”? Хтозна. Автор нам про це не захотів розповісти. Тож і мотиви вчинків всіх героїв залишилися таємницею.
“Голос капітана був так само жадібний до грошей як двигун їх корабля – до пального”, – чому лише голос?..
“Повідомивши про миролюбність своєї раси, яка вже подолала прив’язаність до матеріальних форм, він надіслав на знак знайомства чорну капсулу”, – лишилося незрозумілим: спрутоподібні ці істоти – чи вже таки подолали прив’язнаість до матеріальних форм?. Чи просто дурять нашого брата?
Словом, солідаризуюся з попередніми читачами. Якось лише розігнався – і земля скінчилася. Зовнішність і рудименти характерів героїв на початку було так старанно описано, що мені здалося, це повинно буде мати певне значення для сюжету, але, на жаль, ні. Вшшшух – і вже розв’язка зі зміною місця й точки зору.
Якщо я правильно зрозуміла, спрутоподібні істоти – щось на кшталт ференгів із всесвіту “Зоряношо шляху”, їм би тільки взувати примітивних гуманоїдів? Але вони прорахувалися, підсунувши чоловікам рубенсівську кралю. До того ж чоловікам, яких більше цікавить прибуток, ніж кралі. Якщо в цьому жарт, то, суто моя думка, слабкувато. Застаріло, як і кінь, і джин.
Зате з коментарів я дізналася про існування в природі “готтентотського фархтуха”. Як би мені тепер це забути))
Автора – в студію! Бо я теж не второпала.
Після прочитання коментарів та творів інших учасників автору лишається лише:
1. Подякувати за критику і вибачитись за невдалий витвір. Очевидно, що доведеться відправити його у корзину. Місце на самому дні там, як і і в конкурсі, явно гарантоване.
2. Про “готтентотський фартух” – теж довелося гуглити. Це цілковито на совісті коментаторів. У автора надто вбога уява, порівняно з ними.
3. У Шеклі є оповідання “Полювання”, де високорозвинена раса підтримує традиції на кшталт бойскаутів, і один з них отримує завдання дістати шкіру міраша (людини). Але де там автору до Шеклі…Жарт і був у підсовуванні людям застарілого (варіації Пандори з несучасними формами та троянського коня). Ще раз вибачення й прохання не коментувати, чого саме автору бракує – і так зрозуміло, що у порівнянні з авторами інших творів дуже багато чого…
Удачі, успіхів та натхнення всім!
Знаєте, авторе, це той рідкісний випадок, коли жарт про велику шведську чоловічу дружню сім’ю, мабуть, був би смішніший за, як я зрозумів, великі буфера самиці. А ось про коня і джина дуже сподобалося. Задум написати саме маленьке оповідання на конкурс у вас вийшов, вітаю! Не поспішайте викидати оповідання. Наприклад, в мене деякі оповідання через рік набувають другого дихання. Може й у вас так трапиться? Як кажуть, пишіть ще! Чесно. Деякі пишуть десять кілобайт важкочитаємого тексту, а у вас всього три, і напрочуд цікавого, лише недопрацьованого. Удачі на конкурсі!
Це оповідання було б дуже непоганим, якби автор ще потрудився довести його до закінчення.
Зараз воно виглядає, якимсь обірваним. Цікаві ідеї є, але немає зв’язки. Що саме було потрібно інопланетянам від землян? Щоб вони відкрили подарунок? А навіщо? І що тоді? B)
Нє, ну я розумію що злобні міжгалактичні спрути завжди замислюють щось погане проти мирних беззахисних землян, але все ж би хотілося , аби автор хоч натякнув, що сталося б якби вони його відкрили? 🙂
Не кажучи вже про те навіщо придумувати такі складні схеми, якщо технологічний рівень спрутів все одно набагато вищий за людей.
А так сподобалося лише композиція з героїв: молодий-гарячий, кругленький-боязкий, довготелесий-обережний і охочий до грошей капітан. Живенько! 🙂