“Вивчай математику, хімію і фізику ліпше, ніж слово боже”.
(Чаклунський правильник. Правило перше)
Ґнатюсь мав вісім років, коли батько вперше позашторював всі вікна, зачинив вхідні двері і повів до свого кабінету. Там, серед стелажів євангелій, біблій та посібників для хрестоправних служителів, він витягнув непримітну чорну книжку без жодних написів на палітурці. Посадивши малого на коліна, він прорік:
— У природи є свої правила. Вода перетворюється на дощ та лід, і на пару в паровій машині, що жене локомотив. Чи то рідка, чи то тверда, чи то газоподібна — це все ще одна сполука.
Ґнатюсь провів пальцем по малюнку, який зображував випаровування води. Неймовірно! У школі їм не про це розповідали.
— Отець Семьон каже, що на те — божа воля. І на дощ, і на сніг, а особливо на рух потяга. Він що, дурний?
Батько звів очі до стелі і почесав носа. Хлопчик завмер в очікуванні відповіді. Зрештою, його батько був самим Інженером. А це вам не якийсь шкільний вчитель.
— Ні, — протягнув він, все ще дивлячись кудись вбік. — Отець Семьон має рацію. Бог створив правила, за якими працює увесь світ. Наша ж задача — їх зрозуміти. Але божа воля беззаперечна. Безсумнівна. Абсолютна. Затямив?
Батькова рука на мить стисла його тіло, наче зміїне кільце — жертву, і Ґнатюсь від несподіванки хапнув ротом повітря.
— Так, папа́.
— От і добре, — чоловік ослабив хватку. — Ніколи вголос не кажи інакшого. А тепер почнімо з основ…
“Створи власне диво за допомогою науки”.
(Чаклунський правильник. Правило друге)
Кинувши на стілець тарілку з бутербродами, 15-річний Ґнат хряснув за собою дверима. Від батька реакції, звісно ж, не дочекався. Два роки тому його виключили із Братства інженерів, й після того він майже не виходив з кабінету. Там цілими днями сидів на столі в одній позі: по-турецьки, руки на колінах, голова повернута до кута з фікусом. Немов закрижаніла брила води, яка ніяк не відтане.
Хлопець готувався зайняти його місце. У Братстві натякнули, що візьмуть, якщо він на відмінно складе хрестроправну теорію та представить власну роботу. Перше він відклав на останні дні перед іспитом. А от на друге пішло майже півроку. Чи завершить він вчасно? Справжні чаклуни не здаються, був певен Ґнат.
Про Т-речовину він дізнався випадково, підслухавши розмову батька, коли той ще був при тямі, з його товаришем із Ордену чаклунів. Не варто й казати, що по тому того чоловіка розстріляли за звинуваченням у магії. Хімія завжди видавалася псячим інквізиторам занадто незрозумілою.
Після довгих спроб Ґнату вдалося повторити результат. Собака одразу заскавулів і намагався видряпатися з коробки, в яку було впущено газ. За 10 хвилин хлопець звільнив тварину, і пес ще годину валявся на землі й важко хрипів.
Цей газ неодмінно стане перепусткою до кращого життя.
“Якщо по тебе прийшли псячі морди… тікай”.
(Чаклунський правильник. Правило третє)
Песоморді чатували поблизу. Шлях був перекритий з усіх боків — назад не вернутися. 21-річний Іґнатій витягнув чорну кульку з наплічника, зважив її у руці. Зараз або ніколи.
Чека злетіла легко, як по маслу. Поки інквізитори корчилися, здирали свої маски і терли очі, він минув блокпост і ступив за кордон. Юнак відчув зловтіху від криків позаду. На відміну від песомордих, його маска мала захисні фільтри.
До Братства інженерів його так і не взяли. Він з тріском завалив хрестоправну теорію, потрапивши до виправного класу. А це означало лиш одне — клеймо грішника. Ти молишся зранку, працюєш на “добрі справи” в обід, а ввечері знову молишся. Іґнатій так схуд, що міг би замінити святі мощі. Ніхто б і не помітив різниці.
На щастя, знання про Т-речовину лишилося при ньому одному. Дурні боголизи не думали, що він міг би їм щось продати. А дарма.
Батька полишати було шкода. Без їжі, яку приносив йому Іґнатій, він помре. Та й песоморді на нього вийдуть, якщо вже цього не зробили.
Але батько більше не чаклує. А шлях Іґнатія тільки починається.
“Навіть якщо ти втік, завжди будь готовий зустріти псячу зграю. Вона прийде по тебе. Бо ти — чаклун”.
(Чаклунський правильник. Правило четверте)
У Гетьманщині пана Гната цінували. І абсолютно не довіряли.
Та чоловік цим не надто переймався. Відколи він передав свої розробки ворожій державі, песоморді зробили його ціллю номер один. Через нього Священна Московія програвала війну. Тож Гнат мав зробити так, щоб програш став остаточним.
Він досі був худий, як щіпка. І з акцентом розмовляв по-українськи. Зрідка снив про батька — того, що розповів йому про “Чаклунський правильник” і природу всіх речей. Того, якого полишив на поталу песомордим.
Гнат зривався на біг, забачивши тіні на вулиці. Ненавидів гавкіт собак. Але, загалом, життя поліпшилося. А також поступово до нього прийшла проста істина. Її було важко прийняти, та коли він це зробив, світ набув сенсу.
Адже жодних чаклунів ніколи не існувало.
Непогано. Рвано, проте досить оригінально.
Ще б знати, чому вони ніс чесали, на ньому що, волосся росло? 🙂
Удачі на конкурсі!
Цікаве, оригінальне оповідання. Сподобалось “Іґнатій так схуд, що міг би замінити святі мощі. Ніхто б і не помітив різниці.”))
Прикольно, так. Але дійсно рвано. Здається, у більшому обсязі, трохи розлогіше якби, ця історія почувалася б ще краще.
Остання фраза грає, хоч насправді чекаєш чогось саме такого.
Дякую авторові.
Персонаж то Ґнат, то Гнат наприкінці.
А загалом я не розумію, в чому сенс цього оповідання. Ну ок, хлопець виріс і дізнався що магії не існує. І? Який його особистий конфлікт був на цьому зав’язаний? Що це змінило, чому це важливо? Тобто арка персонажу формально є: вірив у Бога в дитинстві, а багато років по тому – ніт – але ця арка беззмістовна. Гетманщина та Московія аж нічого не додають, окрім присмаку кон’юнктури. Тож тільки знизаю плечима від цього текста, який при цьому технічно виконаний непогано.
А мені оповідання сподобалося! Аргументи про “рваність” мені здаються чисто суб’єктивними, адже автор хотів показати 4 зрізи з життя героя, еволюцію його свідомості разом з еволюцією його імені. І те, що спершу в імені присутня літера “ґ”, а потім зникає, пояснюється його переходом з Московщини до Гетьманщини.
З негативу я погоджуся з аргументом про кон’юнктурність. З перших рядків я вбачав “наїзд” на релігію, але потім виявилося, що мається не релігія взагалі, а саме російська інтерпретація, коли церква невіддільна від держави і аналогів КДБ. Звісно, в цьому є чимала доля правди, але писати так не зовсім етично, бо мимоволі виникає враження, що всі росіяни погані.
Сподобалася структура оповідання у вигляді часових зрізів еволюції ГГ разом з його іменем 🙂 Цікаво було торкнутися до альтернативної історії двох “братніх” народів. І хоча, так, твір дещо кон’юнктурний, але важко не погодитися, що автор чітко підмітив, яке місце займає церква у наших північних “братів”.
Об’єктивно твір непоганий, але це сюжет для повісті, а не мініатюрі. В автора гарні наміри, але, через обмеженість по об’єму, головний герой видається надто агресивним, сповненим ненависті і в тій же самій “святій Московії” цей твір охоче б опублікували, адже він показує українців та їх союзників якраз такими, якими їх там і уявляють. Герой може ненавидіти ворогів, але він не може складатися лише з ненависті. Принаймні, не головний і не в такому форматі. Та й сам конкурс передбачає більш оптимістичні ідеї.
Удачі та не ображайтеся за сувору критику! Розвиньте цю ідею у щось більше і її обов’язково чекатиме успіх.
Всім дякую за коментарі, вони дуже цінні. Можна сказати, що Священна Московія протестована.
Але тут не стримаюсь:
“Та й сам конкурс передбачає більш оптимістичні ідеї”.
От такого в умовах конкурсу автор щось не бачив)
Гарно збитий та рівний … гм.. Стімпанк?
Погоджуся про зауваження що якось не задалося в оповіданні з особистими конфліктами та випробуваннями. Вони начи є, а в чому і де не сильно зрозуміло.
Джуе сподобалось що оповідання актуальне та доречне. Але, як ви могли помітити, сучасні чи актуальні оповідання тут не люблять.
Удачі в творчості.
Дуже цікаво , хотілося б прочитати продовження )) достатньо послідовно ) хочеться перечитати ще раз шоб знайти щось нове )
Сподобалося.
Удачі на конкурсі!
Життєво…
Єдине невисвітлене питання – походження.
Гнат зостався в Україні (замість повезти винахід у багатші країни) і це ніби натякає на українське походження.
Але в тексті чомусь цього не побачив
>Гнат зостався в Україні (замість повезти винахід у багатші країни) і це ніби натякає на українське походження.
Автор так і знав, що треба не скорочувати, а писати одразу — “Велика українська Гетьманщина”!
*сопе і виправляє в чернетці*
>Гнат зостався в Україні (замість повезти винахід у багатші країни) і це ніби натякає на українське походження.
Автор так і знав, що не треба скорочувати, а потрібно одразу писати: “Велика Українськка Гетьманщина”.
*сопе і виправляє в чернетці*
Вітаю, авторе!
Ідея гарна, а от втілення – підкачало. В мініатюру не вкладається – точно. Бо мені просто розповіли про ГГ, ніж показали його пригоди, його еволюцію і фінальний катарсис. Ну і суто суб’єктивне і смакове – вкласти тринадцять з гаком років у мініатюру – занадто. І так, ледь не забув – коли ви вже кожну сцену починали віком – то скільки ж Гнату у фіналі?
Успіхів!
Сподобалась перша частина, як цікава замальовка антиутопії, а потім побачив оту всю Московію, Гетманщину… Я не проти згадок про реалії, але краще не кидати такі речі прямо. Достатньо натякнути, щоб читач сам здогадувався. ГГ якийсь непевний типчик – перемітнувся, тому що завалив іспит (який готував в останні дні), собаку ображав, батька кинув. Але і такі бувають 🙁