Люкс, напівлюкс, стандарт

– Вітаю вас, пане Костянтине! – доброзичливо вимовив підтягнутий клерк, що сидів за столом.
– Гм, вітаю… – розгублено оглядаючись вимовив Роджер, а потім збентежено додав, – але я не Костянтин.
– Не дивуйтеся: ви хрещений як Костянтин, то записані саме так. Коли вам звично ваше друге, мирське ім’я, то можемо оформити необхідний бланк і матиме ім’я яке забажаєте, – клерк взяв до рук планшета, провів по ньому пальцем, щось уважно читав кілька секунд, а потім додав, – В особовій справі сказано, що в дитинстві ви іноді думали, чого батьки не назвали Олегом чи, хм, Гаріком. Можете обрати будь-яке з них чи яке вам до вподоби.
– Роджер, хочу лишитися Роджером, – уважно оглядаючи стіни, час від часу переводячи погляд на клерка, промовив відвідувач, – Дивно, я не пам’ятаю, як тут опинився. Я точно пам’ятаю, що був на вулиці, прямував до лікарні… – і тут його охопило якесь дивне почуття, – Я дійшов, чи…
Підозра миттєво перетворилася у біль і відчай від страшної здогадки:
– Я не дійшов? Ні, я не розумію. Я ж направлявся до лікарні. Ні, це не справедливо! – істерично закричав Роджер.
– Вибачте, пане Костянтине, співчуваю… – почав було клерк.
– Благаю, ні, я – Роджер! – істерично заволав відвідувач у відповідь.
Клерк вдарив розпачливо долонею по власному лобі, а потім зробив запрошувальний жест підійти. Роджер, хитаючись, розгублено крутячі головою, направився до столу, на якому його вже чекав бланк з надписом «Заява на зміну ім’я».
– Я розумію ваш стан, пане Кост… – клерк винувато запнувся, – перепрошую, але спочатку треба завершити з формальностями. Впишіть своє ім’я отут вгорі і лишіть підпис, отут знизу. І тоді всі до вас звертатимуться «Роджер». Це формальність, прошу вибачити мені. –завершив клерк. Він простягнув відвідувачу ручку. Роджер взяв її і ледве нашкрябав своє ім’я, потім кволо і криво розписався. Клерк турботливо забрав папірця, переглянув швидко, обережно поклав десь під кришку стола, а потім урочисто промовив:
– Пане Роджере, вітаю вас у Раю!
Після цих слів Роджер вчергове ошелешено обвів простір поглядом:
– Тобто? Я потрапив до Раю? Я думав, що з моєю біографією то буде складно.
– Ні, – доброзичливо і заспокійливо почав клерк, – ваші гріхи не важкі. Відносяться до середньої групи. Ви навіть можете обрати один з декількох варіантів Раю. Вам доступні, доступні вам… – задумливо почав він, взяв планшета до рук, покопирсався у ньому, і не дивлячись на новопреставленого, радісно випалив – Отже, вам доступні варіанти «стандарт» і «напів-люкс».
– Тобто? Що це ще таке? Я завжди вважав, що Рай – це просто Рай. Хіба тут можуть бути варіанти? – Роджер уперіщився поглядом в клерка, вимагаючи пояснення.
– Нічого дивного. Люди розучилися вірити в Бога, все менше спілкуються з ним, навіть сучасні священники – геть не знаються на релігії! І так останні дві тисячі років. Ви думаєте, що тут у нас нічого не міняється? А Рай – досить прогресивна організація, скажу я вам, динамічна у своєму розвитку, запевняю вас . У нас постійно відбуваються зміни. Ім’я, наприклад ще тисячу років назад, ви не за які чесноти не змінили, а сьогодні – лише ваше бажання, ваша заява і автоматична зміна даних за декілька секунд. Прогрес? Прогрес. Гріхи теж поділили на групи, спростили процедури і умови прощення, тому і Рай розділили на зони. Для цього існували об’єктивні і суб’єктивні причини: одним подобається класичний – стандартний рай, іншим – рай сучасний, з усіма досягненнями цивілізації. Хтось хоче індивідуальний рай. Ми все це забезпечуємо клієнтам, якщо їм вистачає рівня праведності. Та й пекло за останні тисячу років значною мірою переповнено. В них там казани часом нагадують ваш громадський транспорт зранку. А в нас місця трохи більше – ми у просторі не обмежені. Того і систему спростили, – захоплено розповідав клерк. Роджеру тихо лізли очі на лоба, побачивши це, клерк спинився і турботливо спитав, – Може у вас є якісь питання – кажіть, я для того тут і поставлений.
– Так, якщо все змінилося, то чи можна дізнатися, чого мені доступні лише «стандарт» і «напівлюкс», і що вони включають? І чого мені не можна, наприклад «люкс»? – Роджер у зацікавленому очікуванні дивився на Клерка.
– Звісно! – той розплився у посмішці, – Рівень ваших гріхів оцінено як «жовтий», – клерк подивився на Роджера, побачив чергову гримасу нерозуміння, і швидко, наче на екзамені відчеканив, – Є три рівня гріховності і три рівні праведності. У вас жовтий рівень гріховності – гріхів більше ніж справ праведних, але недостатньо, щоб запроторити вас до Пекла – туди лише з червоним рівнем гріховності відправляють. Якщо б у вас був рівень праведності хоча б трохи більше нуля (зелений), то ви б могли претендувати на «люкс». «Індивідуальний рай» доступний тільки людям з великим рівнем праведності, туди навіть Папи Римські не завжди потрапляють. І є ще рівень «Дванадцяти апостолів», але там лише вони самі, іноді окремі святі потрапляють і діти.
– Це зрозуміло. А чого мені поставили «жовтий» рівень? – з образою в голосі і нервово перебираючи ґудзики на сорочці, перервав його Роджер. Клерк поблажливо глянув на відвідувача, важко зітхнув і почав швидко перелічувати:
– Розлучення, пиво по вихідним, порушення правил дорожнього руху, неувага до близьких, лихослів’я і ще трохи різної дрібноти на півсотні пунктів… – він із співчуттям і винуватою посмішкою подивився на Роджера, – але це все ви компенсували доброзичливістю, знайшли сили кинути палити, виростили і виховали дітей, допомагали іноді іншим людям і ще трохи сотні різних пунктів… Тому для вас або «стандарт», або «напів-люкс», – клерк запитливо поглянув на Роджера, наче закликаючи того зробити вибір.
– А-а-а… – захитав головою Роджер, – а що треба було на «люкс»?
– На «люкс» треба було менше пива і принаймні не розлучатися з першою дружиною, – вибачаючись і ніяковіючи протягнув клерк, – давайте я краще розповів, чим відрізняється «стандарт» від «напівлюкса». В «стандарті» ми надаємо вічний спокій, музика на фон з вибором до сотні мелодій, триразове харчування в номер або «шведський стіл» – самі обирайте. Спортзал, басейн, великий парк для прогулянок – це десь десята частина Райських Кущів, і окремий номер з видом на секцію «напівлюкс». Варіант «напівлюкс» – майже все те саме, тільки є ще телебачення. Працює лише два канали: перший – новини про рідних і близьких, їх крутять кожні 3-4 години, весь інший час – ваші фільми-спогади. І другий канал – новини з життя живих. Це окремий цілодобовий канал з вічною трансляцією про людей, яких ви не знаєте, але можете спостерігати за їх життям, здобутками, поразками, новинами тощо. Також окрім басейну і спортзалу, є свій невеличкий морський пляж. Кожен з мешканців має окремий номер з видом на зону «люкс».
– А там що «демонструють»?
– О, майже все те саме, тільки парк більший і пляж прибирають щодня. Окрім телебачення – інтернет є. Але сайтів небагато. Найпопулярніший – з ток-шоу «Житіє святих», там ведеться пряма трансляція з індивідуальних райських апартаментів святих. Це невеличкі келії з простими тапчанами і власними внутрішніми двориками. Святі моляться кожен день, іноді харчуються, чим Бог послав, радіють спокою і умиротворенню. Телевізори і інтернет в них є, але вони зрідка звертаються до них – святі люди, повністю присвячують себе подальшому служінню. Люди на Землі не дають спокою – моляться їм, а вони, відповідно, моляться за них вже туди, – клерк значуще підвів очі догори і декілька разів повільно тицьнув в тому ж напрямку пальцем.
Потім він поглянув на Роджера, і сказав: «У нас ще і екскурсії є. З вашим рівнем допуску до Нього, звісно, не попадете, а от Пекло можна поглянути – це зараз можливо вже. А от потрапили б ви до нас років триста тому – геть все по-іншому було. Вважайте вам пощастило вмерти в цей час. Ну, то що обираєте?»
Роджер почухав потилицю і невпевнено вимовив:
– Краще «стандарт»… Так, давайте «стандарт» – з ним хоч щось зрозуміло.
– Тоді підпишіть отут і отут… – клерк поклав на стіл бланк, тицьнув пальцем в графи, де слід було поставити підпис, уважно подивився на відвідувача і простягнув йому ручку, – підписуйте, стандартний рай – не самий гірший варіант.
Роджер важко видихнув, узяв ручку і лишив свої автографи на папері. Клерк швидко прибрав аркуша під стіл і щиро посміхаючись урочисто промовив: «Пане Костянтине, тобто пробачте, пане Роджере, вітаємо вас у Раю! Ваш номер – перший вільний який знайдете в блоці «Стандарт», до якого можна дістатися ось цим чудовим ескалатором, що щойно з’явився ліворуч від вас. Приємної вам Вічності, дякуємо, що скористалися послугами саме нашого Раю».
Роджер повернув голову ліворуч: стіна пропала, на її місці тепер дійсно був ескалатор, перед яким стояла табличка з написами: «До зони «Стандарт», «Не заходьте за обмежувальні лінії», «Увага! Ескалатор рухається автоматично» і великими буквами унизу було написано «По ескалатору – не бігати!». Роджер вже було направився до сходинок, але швидко повернувся до столу і здивовано голосно заговорив:
– Стоп-стоп-стоп!!! Що означає «саме нашого Раю», тобто вашого? Значить є і інші?
– Так, звісно. А що вас не влаштовує? – здивовано перепитав клерк.
– А чому я потрапив саме до вас, а не до іншого «раю»? Може там умови ліпші? Може там взагалі спокійніше чи веселіше ніж у вас.
– Може і так, але чому ви потрапили саме до нас – то питання не до мене.
– А можна подивитися інші «райські готелі»?
– Так, але лише на екскурсіях, бо ви вже підписали документ.
– Ну то й що? Я можу анулювати свій підпис?
– Ні, ви вже підписали документ. Тут трохи інші правила. Треба було питати до того, як щось підписувати. І читати, що саме ви підписували. Я вас не примушував, – розділяючи слова роздратовано відповів клерк.
– Але ж я не знав. Я був в стані розпачу. Я помер – майте хоч краплину співчуття!
– Вибачайте, але я щосекунди приймаю мільйони таких як ви. Якщо кожному пояснювати – черга збереться. Проходьте пане Костянт…, перепрошую, пане Роджере. Ми вітаємо вас у вашому стандартному Раю, прошу на ескалатор, – роздратовано кинув клерк, посміхнувся сам до себе і радісно продекламував, – Наступного давайте, будь-ласка!