Вибір архонта

Високий коротко стрижений чоловік років сорока, сидів за столом, перед ним повільно парувало горнятко з кавою, він не звертав на нього увагу. Його голова була сперта на руки які впирались ліктями у стіл. Пройшло кілька хвилин, він і далі сидів нерухомо, тоді наче вийшов зі свого заціпеніння, і пробурмотів “До біса їх всіх, я вже й так давно усе вирішив”. Чоловік піднявся, пройшовся у центр кімнати, витягнув з кишені якусь річ, подивився на неї, це був тонкий браслет на якому майстерно були вигравіювана зоряна мапа. Чоловік пройшовся пальцями по сузірях, знайшов сузір’я Оріона, натиснув його. Пролунав сигнал, а тоді мелодійний голос промовив:
— До запису готовий. Вкажіть код.
— Кассіопея, – пробурмотів чоловік, браслет коротко пікнув, – голос не розпізнано. Повторіть будь-ласка іще.
— Кассіопея, – уже голосніше та чіткіше промовив чоловік.
— Голос відскановано, ідентифікація, розпізнання. З повернення Архонте. Чим можу бути корисною?
— Кассіопея готова записати моє останнє послання?
— Значить ви уже усе вирішили? – у голосі Кассіопеї пролунав сум, – підете проти волі ради Архонтів? А про Люсію ви подумали? Сер, я розумію, що їх рішення жахливе, але як ШІ-асистент Архонта я маю доступ до того, на чому вони базувались, та вважаю його оптимальним, і таким яке дає хоч шанс …
— Касі, я знаю, -спокійно промовив архонт, але це мій вибір, мій гріх, і моя відповідальність. Ти ж знаєш, я не можу інакше.
Він підійшов до столу, та поставив браслет на нього. Тоді надпив трошки кави, подумав, що якщо його перехоплять швидше, ніж він втілить свій план у життя, то це буде його останнє горнятко кави з плантацій Нью-Колумбії. Сумно усміхнувся прошепотів: “А як не перехоплять навіть, то це буде одне з останніх”
Відійшов у центр кімнати, тоді протер рукам обличчя, і владним голосом у якому забриніли сталеві нотки почав:
— Кассіопея почати запис. Запис у форматі відео. Код секретності А4. Відкриття через 400 років. Мітка нового власника – відсутня.
Він знову зітхнув, подумав, чи можна було інакше. Тоді переконався, що запис іде почав:
— Вітання тобі, хто б ти не був. На час коли ти отримаєш змогу побачити моє послання мене уже давно не буде на цьому світі. Не знаю, чи ти зрозумієш стандартну Терранську, але щиро сподіваюсь на це. Мене звати Іван, або Айван на стандартному, і я архонт Терранської співдружності, один із двадцяти п’яти вищих ієрархів які мають керувати нашою співдружністю, та вести людство до процвітання у космосі, і це моя сповідь про мій гріх.
Він іще раз зітхнув, а тоді продовжив:
— Зараз рік 3347 по стандартному календарю Співдружності. – витримав паузу, – ми знали, що ми не одні у космосі, але ми сподівались, що знайдена нами цивілізація, буде на тому етапі розвитку, що відкриття їх нами, або нас ними буде сприйнята як мінімум з розуміння, що двом цивілізаціям у космосі краще бути у союзі, а не йти на конфронтацію. Кілька разів до того, ми уже знаходили сліди цивілізацій знищених у галактичний війнах, так ми готувались до оборони, але вперто продовжували шукати наших братів по розуму. І от ми їх знайшли років 10 тому. Четвертий експедиційний флот Адмірала Нейтана вступив в перший контакт. Про це ми дізнались, коли прийшли на сигнал біди із гіпермаяка, який був на місці де було знищено розвідувальний флот. Нас там уже чекали люди.
Архонт зітхнув, тоді знову протер своє лице, і продовжив:
— Ззовні абсолютно схожі на нас – проте на відміну від нас з зовсім іншим типом мислення. Ми робили всі спроби з ними домовитись, але вони спокійно сказали, що так як ми не діти великого Розлому, що б це не значило, ми усі маємо бути знищенні, але їх верховний лідер дає нам 10 років аби підготуватись до великої війни, як сказано в їх традиції. З цим вони повернулись на свою територію.
Айван зупинився, підійшов до столу випив каву, спробував зібратись із словами. Десь виникла думка, що ти не читаєш звіт раді Архонтів, ти пишеш свій останній виступ невідомо кому, так, що кажи як є. він повернувся до центру кімнати й продовжив:
— За цей час ці люди прилітали тричі, тричі вони брали кількох наших дипломатів, які намагались встановити із ними хоч якийсь контакт. І тричі нам приносили новину про так званих людей які обіцяли нам війну на знищення. З того, що вони нам показали, вони випереджають нас у розвитку десь так на 400-600 років наші симуляції так, і не встановили точної дати, але це й не важливо. Ми посилено готувались до війни. Ми знищили не одну систему, і навіть кілька зір випробовуючи нашу зброю на полігоні на краю нашої Співдружності, хай пробачать нам місцеві колоністи, але у нас не було вибору. І все ж наші симуляції на основі того, що ми мали про таємничих людей показали нам, що усі наші спроби підготуватись до найгіршого марні. При самих найоптимістичніших розрахунках – наш шанс на перемогу відсутній. Шанс, що людство десь виживе на астероїдах чи глибинах космосу – 2%.
Він перевів подих, перед його очима стали ці десять років, коли вони в абсолютній таємності від майже усього населення Співдружності працювали як прокляті намагаюсь їх врятувати, і зазнали поразки. Айван вилаявся, тоді продовжив:
—За цей час ми відправили кілька десятків ковчегів-колонізації у сусідні галактики, але чи щось з того вийде ми не знаємо. Фактично ми збрехали колоністам, і відправили їх в один кінець. Але це було необхідно, хоч, і не врятує людство тут. Тому наші найкращі уми, які були посвяченні у цю ситуацію напружено працювали аби придумати хоч щось. МИ використовували усі можливості ШІ, людей та кіборгів аби придумати як врятуватись у війні. – Він гірко зітхнув, – але ми не справились із цією задачею, яка була накладена на нас, як верховних лідерів співдружності. Перед лицем повного екстермінатуса, ми випустили джина з його пляшки. В хід пішли випробування всіх навіть найбожевільніших теорій. І кілька місяців тому Архонти Ву та Родрігес запропонували план. Згідно із ним, раз ми не можемо врятувати все людство – ми спробуємо врятувати його колиску Терру. Навіть якщо ціною буде знищення усього що людство зробило у космосі за останню тисячу років. Наші вченні давно працювали над теорією закриття гіперпростору навколо зоряної системи, свого часу дослідження було закрите як таке, що може викликати таку хвилю шторму у гіперпросторі, який ми іще й досі не до кінця розуміємо, що знищить всі кораблі які у гіпері в околі 10000 світлових років від системи у яку ми забриємо доступ. Але коли став вибір, ми з важким серцем винесли це на голосування Ради, де числом у 24ри голоси зі 25 було прийнято рішення, що така жертва нажаль буде принесена.
Тут він зробив пазу, та згадав дикі крики, бійку, та врешті суворий вердикт Верховного Архонта який ледь не прокричав йому:
— Айван, якщо ти не згідний вибір твій. Рада проголосувала. Навіть твоя Люсія за. Ми розуміємо, що те, що ми зробимо це фактично геноцид. Але в нас немає вибору. А зараз Рада прийняла рішення. Просимо виконувати, Айване а тебе буде узято під вату, аби ти не накоїв дурниць. Розійтись Рада прийняла рішення.
Тоді продовжив:
— Я як єдиний хто незгінний з цією пропозицією, зараз перебуваю у ув’язненні. Але мало хто знає, що перед тим злощасним голосуванням, я встиг відправити сигнал адміралу третього ударного флоту який відповідає за випробовування того, що ми приготували для наших ворогів. Ми з ним давні друзі, починали разом на флоті. І ми дійшли думки, що наші не наважаться на крайні міри, а ми готові на це. Отож тепер, мені уже все рівно. За 10 днів наші закрить гіперпостір біля Землі невідомо на скільки, але вчені вважають, що десь на тисячу років. Дістатись туди можна буде тільки звичайними субсвітловими движками, що навіть в третьому тисячолітті звучить як фантастика. Ну а я очікую, що зараз після цього мого запису звільнять, і я разом із третім флотом полечу до наших благородних, – тут він мало не сплюнув, – ворогів які дали нам ці 10 років. Третій флот – нас підтримав. Ми маємо прототипи гіперпросторових бомб, найновіші торпеди, зброю яка може викликати колапс в зорях. Приблизну мапу систем наших противників ми маємо, вони самі нам її надали. Ми все продумали, та розрахували, навіть якщо наші кораблі будуть знищуватись при виході з гіперпросторі у системах наших ворогів, ми викличемо там гіпершторми які заблокують, і їхні системи.
Айван знову потер обличчя, відігнав втому яка здавалось навалилась на нього страшним тягарем:
—Так, я знаю що те, що я задумав, це також геноцид. Можливо й більший чим той, який задумала наша рада Архотів, але я вважаю, що на відміну від них, я дам людству шанс. Вони хочуть закритись на Землі на тисячу років, а що далі? Це пастка, ми деградуємо без зоряних систем. Ми уже давно цивілізація не планетарна а майже галактична. А вони цього не бачать, засліплені страхом. Я не знаю, чи у мене щось вийде. Але я сподіваюсь що якщо хтось буде бачити це повідомлення, то я все ж таки зумів нанести нашим противникам таку шкоду, що вони все ж не знищили людство. Я не знаю, чи буде Земля відкрита, чи й далі схована, як воно буде у вас, але я наперед прошу у вас – людей майбутнього пробачення, за те, що ми Архонти не придумали нічого кращого. Це мій гріх. І я готовий його на себе взяти. Третій флот також готовий на цю жертву. Я буду летіти на флагмані, тому, що це моя ідея, і я готовий нести відповідальність за свої вчинки, навіть якщо вони закінчаться моєю загибеллю. Люди майбутнього, я додав вам координати систем наших противників. У вкладення тут буде іще архів Архонтів про деякі наші проекти розвідувальних кораблів, та технології. Боюсь після виникнення гіперштормів у галактиці розпочнуться Нові Темні Віки. А Земля – Земля хай вариться у власному его. Я вас прошу перевірити, що в цих системах. І якщо побачите, що я недоробив свою роботу – я сподівавсь, ви розумієте який вибір маєте зробити як би це не йшло у розріз із людяністю.
На цьому все. Прощайте. Я Архонт Айван, і це мій вибір. Касі. Зупинити запис.
Він повернувся, коли хтось увійшов. Їх було троє. Двоє у штурмовій броні абордажників 3го флоту, та тендітна жінка у легкому сарафані, який не приховував що вона вагітна. Жінка слабо посміхнулась.
—І все ж ти наважився Айві… – підійшла до нього пригорнулась, обняла. – а що я маю сказати нашому малюку про його батька?
—Правду Люсіє, – Айван зітхнув, обняв її у відповідь – Люсіє моя люба, я йду в останню путь. Але це мій вибір як Архонта. Живи. Мрій. Будь щаслива.
Відсторонився від неї, по щоках Люсії покотились сльозі. Махнув абордажникам:
— Джентельмени, дорого до пекла чекає, ходімо….