Поверхня Місяця потроху наближається.
Данило Бондаренко ось-ось стане першим українцем, що ступить на поверхню єдиного природного супутника Землі. Він переповнений почуттями, неначе повітряна кулька, яку вже надули гелієм до максимуму – але не перекривають вентиль, збільшуючи її ще й ще!
Власне, він є членом команди, яка вперше досягне поверхні Місяця. Так-так, саме вперше, хоча ще десять років тому всі вважали, що ці лаври належать Армстронгу та Олдріну. Вірили у наймаштабнішу містифікацію в людській історії.
Але в 2026-му році адміністрація Трампа в своїх хаотичних спробах змінити політику попередників розсекретили максимально приховані документи про ту місію.
***
Армстронг з командою дійсно літав до Місяця у 1969-му. Та через технічні проблеми з маневровими двигунами він прийняв рішення відмінити висадку.
Конкуренція Штатів з СРСР в освоєнні космосу на той час досягла максимуму. Тому, враховуючи ряд невдач та аварій, що не давали обігнати комуністів – починаючи ще з Рейнджерів та Сервеєрів – Ніксон перед стартом наказав підготувати план Б. І коли інформацію про несправність двигунів отримав ЦУП в Х’юстоні, було прийняте рішення про виконання цього плану.
В ефір передавались сфабриковані повідомлення. Астронавти незадовго до вильоту взяли участь у зйомках під керівництвом Стенлі Кубрика. Всі учасники, включаючи режисера, підписали угоди про нерозголошення, розуміючи, що якщо правда випливе, то їх чекатиме всесвітня ганьба – та на додачу чималий термін у в’язниці.
Як не дивно, обман планетарного масштабу спрацював. Ніхто не помітив фальсифікацію. СРСР визнав першість Штатів. Успіх. Перемога!
Ніксон був щасливий.
Але з продовженням космічних польотів НАСА та президентська адміністрація зустріли новий виклик, якого вони не передбачили.
Затверджена програма передбачала й інші місії на Місяць. Неодноразові.
Та що як різницю між справжньою та підробною висадкою помітять? Це стало б катастрофою! Президента очікував би імпічмент!
Тому в умовах найвищої секретності всі подальші пілотовані приземлення на Місяць теж були сфабриковані. Щоб не викликати підозр.
Наступний президент, Форд, також підтримав цю політику. А ось Картер знайшов елегантне рішення, скоротивши фінансування місячної програми, що призвело до відмови від подальших «висадок». Не було більше ризику викрити себе.
На щастя для Сполучених Штатів, інші країни не намагались доставити людину на Місяць. Реальні дані з найближчого до Землі зоряного тіла приносили лише безпілотні місії. Тож США закріпили свою вдавану першість в історії.
Принаймні так було до 2026-го року.
***
Інформація, що усі висадки на Місяць – то лише фейк – вибухнула, неначе термоядерна бомба. Розсекреченим даним про контакти з НЛО така популярність і не снилася.
Принаймні більшість з учасників космічної афери вже померла. Бо остракізм, направлений на небагатьох ще живих «героїв» тих подій, досяг нечуваних масштабів.
Очевидним наслідком стала зміна космічних програм усіх провідних гравців в цій галузі. З планів висадки на Марс вони переключились на ближчу ціль.
І от тепер це призвело до першої справжньої пілотованої місії до Місяця. Участь в якій приймає і Данило!
***
Посадковий модуль Пінти, їх космічного корабля, мав приземлитися менш ніж за десять хвилин. Назву ракета-літак отримала на честь одного з трьох суден ескадри Христофора Колумба, з борту якого вперше побачили Новий Світ. Позаду лишились вісім років підготовки міжнародної місії, основними учасниками якої стали Сполучені Штати, Китай, Японія, Франція та Індія. І ось нарешті двадцять шість науковців з вісімнадцяти країн, включаючи й його, єдиного представника України, ступлять на Місяць!
Посадкові опори повільно наближаються до поверхні Моря Ясності, розлінованої різкими тінями від нерівностей ландшафту. Місячний сонячний день тільки почався, тож космонавтів очікувало природне освітлення впродовж всієї місії. Точку посадки обрали досить далеко від екватору. Тому, хоча температура поверхні під променями Сонця і тут була зависокою – теоретично вона могла досягати ста градусів за Цельсієм – дослідження в таких умовах все одно були комфортніші, ніж в пеклі екватора чи в темряві та холоді місячної ночі.
А коли до поверхні Місяця лишається не більше двохсот метрів, до вух Данила вперше доноситься шепіт.
***
Він не може розібрати слів – лише кілька нерозбірливих звуків на межі чутності. Озирається – але ніхто з ближчих до нього астронавтів не дивиться в бік українця. Чекає – та шепіт не повторюється. А перепитувати Данило не наважується: пряма трансляція йде на Землю, будь-яке сказане слово залишиться в історії.
Певно усього лише почулося. Просто нервове перенапруження.
І коли посадковий модуль, керований Свамі Чандрапутра з Індії, торкається поверхні Місяця, а ефір заповнюють радісні вигуки команди, яка щойно потрапила в історію, Данилу здається, що він помічає крізь ілюмінатор якийсь рух. Далеко, на межі освітленої зони та тіні.
Явно лише його уява. Чи то могло, мало бути відблиском від їх місячного модуля. Або камінцем, що відлетів убік при посадці. Бо на Місяці ж нічого і нікого немає!
Чи не так?
***
Та Данило швидко викидає думки про побачене з голови: прийшов час працювати. Впродовж посадки майже половина екіпажу байдикувала, але тепер задачу пілота виконано, тож після завершення перевірок капітанка Лавінія Марш зі Сполучених Штатів наказує готуватись до висадки. Робота знайшлась для кожного, тим паче цей етап репетирувався під час передпольотної підготовки щонайменше дюжину разів.
І усього лише за півгодини історична подія вперше з розряду містифікації, обману – перетворюється на реальність.
Людина ступає на поверхню Місяця.
Ну а він, Данило Бондаренко, стає тринадцятим, чия нога торкається місячного пилу. Нещасливе число – але він не вірить в забобони.
Робота дозволяє відволіктись від хвилювання, від захоплення тим, де вони зараз. Хоча б трохи вгамувати нерви. Вдягаючи скафандр, готуючись до серії запланованих досліджень, Данило встигає забути про шепіт, про проблиск руху, що він помітив.
Принаймні до того моменту, як з двома космонавтами переривається зв’язок.
***
Кілька хвилин тому бразильський та японський геологи відправились до найближчої ущелини. З собою взяли чимало обладнання, плануючи вивчити, з яких шарів там складається місячна поверхня. І коли сигнал від них зникає, спочатку ніхто не стривожився – нерівність рельєфу могла бути перешкодою для радіохвиль.
От тоді він й згадує почутий шепіт – бо той знову долинає до його вух. Цього разу гучніше, хоча слів все ще не розібрати. Данило, який якраз спілкується окремою лінією зі своїм напарником, Елбером Фраєм з Німеччини, перепитує:
– Вибач, не зрозумів. Що ти кажеш?
– Нічого, я мовчав.
Данило, піднявши ліву брову – наче у шоломі скафандру це міг хтось побачити – цікавиться, просто щоб розставити всі крапки над і:
– А ти чув щось зараз, до мого питання?
– Не чув, – лаконічно відповідає німецький вчений, – а мав?
– Та ні.
Про себе Данило думає, що це мабуть якась несправність радіоприймача. Та й дідько з ним, поки не заважає працювати!
Коли проходить ще десять хвилин, а зв’язок зі зниклими астронавтами так і не відновлюється, капітанка Марш наказує відправити ще чотирьох членів екіпажу по слідах колег. Усе ж таки вони були посеред Terra incognita, в максимально небезпечному для людини середовищі. Будь-що могло трапитись.
Паралельно в ЦУПі передивляються останні записи, що надійшли з нагрудних камер зниклих геологів. Не бачать нічого незвичного, хоча зазначають, що перед самою втратою сигналу бразилець почав різко повертатись в усі боки, неначе щось намагався розгледіти. Однак на відео не було нічого окрім каміння.
Данила з Фраєм включають до пошукової групи.
***
Другий раз він помічає рух в світлі ліхтарів, які несе пошукова група. Вони практично дійшли до місця, де зникли японець з бразильцем, обережно входячи в темну зону. Його система зв’язку барахлить все сильніше, схожі на шепіт звуки тепер чуються Данилу весь час. Він навіть відчуває в них якусь гармонію, неначе до вух доносився наспів чи речитатив. Але більше ніхто не має цих проблем, тож помічник капітана Джозеф Карвен вже погодив заміну шолому, як тільки вони повернуться на борт.
Вигуки інших астронавтів, які увірвались в ефір одночасно з побаченим проблиском руху, на секунду заглушивши навіть настирливий шепіт, підтвердили, що цього разу Данило не єдиний, хто його побачив.
– Що це в біса було?!
– Один з наших?
– Не знаю, дуже швидко! Посвіти вліво!
Промені світла від ліхтарів блукають чорнильно-чорною зоною в тіні пагорба – різкого, неначе вирізаного скальпелем хірурга-психопата. Подібні круті схили та переходи могли виникнути тільки в світі, що не знав ерозії та атмосфери.
Але жодного більше руху – та й взагалі нічого, окрім вкритого місячним пилом каміння – астронавти не бачать.
– Що у вас трапилось? – ЦУП підключається до розмови. Ще б пак, зниклі вчені на даний момент вже стали проблемою найвищого пріоритету.
– Помітили рух. – проскреготів Карвен, продовжуючи оглядатись. – Передивіться відео. Може як раз скажете, що ми бачили.
Данило відчуває напруженість в його неприємному голосі. Власне він і сам напружений неначе зведений капкан.
Чомусь все це викликає дуже погане передчуття.
Та за хвилину, коли таємничий рух не повторюється, а фахівці з Землі кажуть, що на записах з камер нічого не було, вони рушають далі. Рухаються незграбно, чомусь люди зараз виглядають для Данила вкрай некрасиво.
***
Крокувати Місяцем… дивно. Незвично. Астронавти сотні годин тренувались в скафандрах вдома, але відчуття зараз зовсім інші. Менша гравітація порівняно із Землею – та відсутність опору кожному твоєму руху, характерного для підводних тренувань в басейні. А ще звуки. Скафандр приглушував навколишній світ, але все одно його було чутно і на суші, і під водою. Та не тут, в місці без атмосфери, без середовища для поширення звукових хвиль. До вух Данила доносяться лише власне дихання, удари серця та повідомлення крізь радіозв’язок. Нічого більше.
Окрім мелодійного шепоту, звісно. Той неначе морський прибій, що набігає та знов відкочується. Пестить вуха. Заколисує.
Звуки мали дивний вплив: його думки, свідомість просто упливали кудись. Данило механічно переставляє ноги, йдучи за Карвеном-незугарою – і пропускає момент, коли темрява навколо вибухає рухом.
Власне, вони всі це пропускають: земний досвід привчав, що близький рух супроводжується шумом. Тут напад відбувається беззвучно, в повній тиші.
А це був таки напад.
***
Однієї секунди в променях ліхтарів видно лише місячний пил та каміння – а вже наступної з мороку звідусіль з’являються… хтось. Або щось.
Потвори.
Данило не зміг би їх навіть описати: химерна мішанина щупалець, кінцівок, що містять забагато суглобів, гострі кути, яких не буває в живих істот на Землі. Усе вугільно-чорне, навіть очі.
І швидкі, такі швидкі!
Перш ніж хтось з людей встигає хоча б зреагувати, монстри вже усюди. Поміж них.
Шепіт змінює тональність: тепер це симфонія торжества, чистої радості! І Данила теж переповнює ця радість.
Реальність сприймається якимись уривками.
Ось промінь ліхтаря вихоплює Джозефа Карвена. Помічник капітана здійнятий вгору за ногу, яку охоплює чорнильне щупальце. Його обличчя – навпроти величезної роззявленої пащі, повної довгих гострих ікол. Джозеф кричить, навіть верещить – та Данило чує лише щасливий наспів.
Ось в коло світла потрапляє його напарник Елбер Фрай: ліва рука відірвана разом з рукавом скафандра, кров виплескується з рани. Краплини замерзають, перш ніж встигають торкнутись місячного ґрунту. Груди проштрикнуті метровими хеліцерами, ноги неприродньо смикаються. Це так красиво!
Ось кілька істот роздирають четвертого члена рятувальної групи. Його тіло здригається в конвульсіях. Уламки скафандру та шматки плоті розлітаються в усі боки.
Данило відчуває спокій.
І коли чорна кінцівка опускається йому на плече, астронавт Бондаренко охоплює її правицею, намагається притиснутись щокою, неначе це рука батька.
Нарешті він вдома. Тепер все буде добре.
***
– Бондаренко, доповідайте, що трапилось! Зв’язок з іншими астронавтами перервався, а відеосигнал з вашої камери дуже зашумлений. Ми бачимо, що ви повертаєтесь до посадкового модуля. Що відбувається?!
Данило дуже хоче їм розповісти, поділитись радісною звісткою! Але в його голові неначе з’являється зображення вказівного пальця перед вустами та звук «Шшшш». Зрозуміло, його нова сім’я хоче, щоб це був сюрприз! Ну і нехай.
Він широко посміхається, крокуючи до зони посадки. Як добре його друзі Мі-го навчились спілкуватись! І як зручно, що вони не відображаються на камерах, що об’єктиви їх просто не фіксують. Інакше не вийшло б здивувати інших астронавтів.
Сюрприз вдається що треба. Коли до місячного модуля лишається кількасот метрів, Мі-го зриваються з місця. Так швидко пересуваються! Лише два удари серця – і прекрасні істоти танцюють поміж незграбних постатей в скафандрах, розкидаючи, розриваючи їх. Данило милується граційністю своєї нової сім’ї.
В навушниках щось горлає ЦУП. Та йому байдуже. Астронавт Бондаренко впевнено прямує до модуля. Дорогою доводиться переступити через відірвану голову лікаря команди, Елізи Тіллінгест з Канади. Так, на Місяці треба бути обережним, бо можна легко втратити довбешку!
Все ще посміюючись, Данило залазить до шлюзу. Просто неймовірно скільки Мі-го вміщаються сюди разом з ним! Зараз вони щільно притискаються до кожного міліметра його скафандру. Десятки й десятки, цікаво, як вони можуть складатись так компактно? Наче ховають частину власного тіла в іншому вимірі.
Члени команди, що лишались на борту, намагаються не дати йому потрапити всередину. Добре, що на дверях космічних кораблів замки не передбачені!
Він заходить. Точніше, вони заходять. Пара секунд – і більше ніхто не заважає. На скафандр потрапляють бризки крові Ґуді Фовлер, бортмеханіка. Та їх екіпажу бортмеханік більше не знадобиться!
І як же добре без шолома!
Данило вперше вдихає запахи Мі-го: аромати гнилі, тління та ще чогось хімічного, його він раніше не відчував. Такий приємний букет пахощів!
Тепер він чує звуки, що вони видають – прекрасний скрегіт та шурхіт. І здається без шолому його зв’язок з новою родиною став ще міцнішим. А як же добре нарешті притиснутись до них обличчям, відчути слиз, що обпікає щоку!
Данило Бондаренко розпочинає передпольотну підготовку. Він не є пілотом за фахом – але довезти свою нову сім’ю на Землю зможе. Набутих на тренуваннях знань та навичок має вистачити.
Радіоефір доносить істеричні крики з Х’юстона, англійська мова здається такою… чужорідною. Данило вимикає радіоприймач. Ніщо не має заважати йому спілкуватись з Мі-го.
І вони такі раді! Щасливі, неначе діти. Їм давно кортіло потрапити на Землю, наїстися досхочу. А тепер він, Данило Бондаренко відвезе їх.
Зліт з поверхні Місяця проходить штатно, жодних ускладнень. Тепер стикування – та за тиждень Пінта доправить його сім’ю до місця призначення. Український астронавт посміхається. Просто не може зупинитись.
Мі-го так швидко розмножуються! Дуже-дуже скоро вони колонізують, заселять всю Землю.
Свій новий дім.