Споглядання пекла шкодить вашому психічному здоров’ю.
Це мали б написати в інструкції до Прометея. Люди до всього пишуть інструкції, навіть якщо це наймогутніша штука у світі, й ніхто достеменно не знає, як вона працює. Що тобі ці слова? Нейронами мозку гуляють зомбі-сигнали, доки не приткнуться до прожитого досвіду, доки не зіллються з іскрами глибинних сподівань. Тільки їх коротке замикання викликає маніакальне прагнення. Але тоді вже немає часу на читання інструкцій, бо все летить шкереберть.
Алан дивився на Сонце зі станції Прометей. Оптичні фільтри, магнітний, радіаційний та ще бозна-який захист прикривали його від палаючого пекла. Але розум не прикривало нічого. Вигляд Сонця зблизька неможливо описати тому, хто не бачив цієї картини: пульсуюча плазма, хаос плям та кольорів, у якому око марно шукає бодай натяк на порядок; лінії довгих протуберанців та спікул звиваються хтивими щупальцями, щораз намагаючись дотягнутись до станції. Усі забуті відтінки багряного, жовтого, червоного.
Ніхто й ніколи не був так близько до Сонця.
Якій малій дитині довірили вибрати назву для станції? Вершина наукової думки, вершина розвитку техніки та програмування, вершина фінансових інвестицій. Навіть вершина дипломатичних зусиль: для запуску Прометея майже все людство домовилося про співпрацю, від всемогутніх корпорацій до самотніх колоній на астероїдах. Усім потрібна дешева енергія. А Прометей міг живити всю Сонячну систему. Власне, він це й робив, посилаючи концентровані промені енергії та антиматерію всюди, де їх потребували. Всюди, де їх могли безпечно прийняти та використати. Більш кітчеву назву станції годі придумати. Наче хлопчик, який щойно прочитав мальовану адаптацію давньогрецьких міфів, вирішив пожартувати із назвою. Добре, хоч не Ікар.
Чотири земних роки минуло від останньої спроби вийти на зв’язок із Аланом. Геніальний математик та фізик, непоганий інженер та програміст, препаскудний чоловік та друг — нарешті ти нікому не потрібен.
— Чому ти не повернувся на Землю? — голос Прометея дисоціативними галюцинаціями розірвав зсередини думки Алана.
— А чого ти вкрутив мені в голову свій клятий чип, тупа залізяка? Нащо ти мене взагалі питаєш, якщо зчитуєш відповіді ще до того як моя свідомість їх почує?
— Те, що я читаю частину твоїх думок, не означає, що я їх розумію. І навіть щоб підслухати відповідь, все одно треба поставити запитання, — голос Прометея тепер м’яко звучав із динаміків у стіні. — Я просто намагаюсь пізнати тебе. Залишитись у мені було нелогічно.
— Ти задавав мені це питання тисячу разів, і я тисячу разів відповідав. Зрозумій, заради чого я полетів сюди.
— Заради кого? Її звали Пакс?
— Це все дурня, дурня! — Алан струсонув короткими обрубками рук, марно намагаючись затулити вуха та очі. — Залиш мене, благаю, дай спокій. Це наказ.
Більшість релігій, які мали концепцію пекла, вважали, що там дуже гаряче, все кипить, грішники кричать. Якщо засновники релігії постійно живуть у спеці, то й покаранням буде ще більш нестерпне тепло. Але північні народи, які постійно боролися з морозами, були протилежної думки: пекло холодне й порожнє. І дуже самотнє.
Тепер ти знаєш, що пекло водночас і гаряче, і холодне. Однією стороною воно повернуте до Сонця, вбирає його енергію, концентрує її в тонкі життєдайно-смертоносні промені чи переробляє на антиматерію, розганяє лазерами паруси космічних кораблів. А іншою стороною пекло повернуте в нескінченне ніщо і має температуру трохи більше від абсолютного нуля. Цією стороною пекло дивиться в порожнечу замкнутого на самого себе Всесвіту, аж до горизонту видимих подій, що тікає від тебе швидше за саме світло. Здавалося б, неможливо рухатися швидше за світло у вакуумі. Але це стосується лише передачі інформації, а простір може розширюватись нескінченно швидко. Якщо треба тікати від самого себе, то можна знайти шпаринку навіть у найбільш фундаментальних законах світобудови. Якщо тікати від самого себе, то можна обігнати навіть світло. У Всесвіту вийшло, вийде і в тебе.
Залишитись у Прометеї було помилкою. Так само несила було повернутись назад. Станція проростає в тебе. Буквально проростає: вкручує імпланти в нервову систему, занурює в скануючі поля, краде та підміняє сни. Ти змусив людство повірити, що Прометея можливо завершити — а всього лиш прагнув перевірити власну теорію світобудови, теорію великого роз’єднання — тепер Прометей відриває тобі руки, якими ти намагався себе вбити.
— Досі не спиш? — Пакс обійняла Алана ззаду та поклала заспану голову на плече.
— Сонечко, не підкрадайся до мене так несподівано, особливо вночі, я ж просив тебе. Я не помітив, як ти вийшла зі спальні, — обійняв її у відповідь.
— Ти забагато працюєш, я починаю ревнувати.
— І правильно робиш, — я переписую центральний конфігуратор перетворювача для Прометея. Майже завершив.
— Хочеш сказати, в мене знову буде робота?
— Ти не радієш цьому? Пам’ятаю, на побаченні-знайомстві одна весела дівчинка запевняла мене, що стане першою людиною, яка вибралась за орбіту Юпітера. Куди вона поділась? Може варто пошукати її в моєму ліжку? — Алан вмостив Пакс собі на коліна. — Промінь з Прометея в парус корабля, і до Юпітера за два тижні долетиш. А на антиматерії то й взагалі до сусідніх зірок можна. Але туди я тебе не відпущу, бо це квиток в одну сторону.
— Не знаю, — Пакс втупилась у стіну. — Того монстра вже півстоліття будують. Скільки грошей відмили, важко уявити. Буде як із термоядерним реактором: два століття нам обіцяють, що от-от добудують.
— Я розробив зовсім нові принципи в рамках своєї теорії великого роз’єднання. ККД перетворення сонячної енергії в антиматерію підвищується до казкових 99,8 відсотків. Раніше радіатори не справлялися з надлишковим теплом при перетворенні. Попередні розрахунки робили спираючись на квантову фізику ще позаминулого століття, оті всі рівняння Шредінгера та його нещасний котик. Декілька років на підтвердження експериментами моїх розрахунків, ще стільки ж на будівництво модуля, і все, перше маршрутне таксі Земля-Марс-Юпітер-Земля відправляється з четвертої платформи. І ти за кермом.
— А якщо він захоче нас всіх повбивати? Цьому Прометею розробили такий суперінтелект, що куди там людям.
— Але як бачиш, заради нових ідей мені все одно доводиться просиджувати ночі на кухні. Пакс, ти ж керуєш зорельотами, що за дитячі питання? Якщо суперінтелект захоче захопити світ і знищити все живе, йому не треба суперзброя та армії роботів. Він давно б уже зробив це через тридцяти секундні відео в соцмережах. Власне, подібне вже відбулося минулого століття. Тільки маніпулювати людьми намагалися інші люди. Як і тисячі років до того. Люди завжди найслабша ланка.
Пакс так само продовжувала дивитись у стіну.
— Що тебе насправді турбує?
— Мені добре з тобою, — відповіла вона після довгого мовчання. — Мабуть, я боюсь, що ти поринеш у свою математику настільки, що перестанеш бути самим собою. Я не хочу тебе втратити.
Крок, за ним наступний. Квадрати великої плитки під маленькими дитячими ніжками. Ступати можна лише на перехрестя або на край плитки. Якщо втрапиш повністю на проміжок, то провалишся в пекло і всі помруть. Твій крок менший за плитку, тому доводиться іноді дострибувати до перехрестя. Головне не провалитися вниз. Алан спритний, хоч і маленький.
За домом ростуть кущі. Величезний лапатий борщівник, вдвічі вищий за самого Алана. Батько казав, що не можна торкатися тих кущів руками, бо будуть опіки. Звісно, ти його не послухав і тепер бігаєш із болючими пухирцями на шкірі. Але палицею бити ніхто не забороняв. Короткий свист повітря — листок зрізаний. Удар, ще один; палиця в руках то космічний бластер. І ось кущ стоїть із пошматованим листям, залишився тільки товстий стовбур та парасолька квітів. Але ти доб’єш і їх.
Мати похмуро дивиться як Алан колупається в салаті. Треба все розділити та рівномірно розкласти по тарілці. Кожен інгредієнт окремо. Лише тоді можна насолоджуватись. Змішана докупи їжа не смакує. Мати ніби навмисне змагається із сином: кожного разу вигадує щось максимально однорідне, що Алан не зможе розділити.
Крик матері із сусідньої кімнати. Вона знайшла папугу. Він теж розділений на складові: кожна пір’їнка, кожна кісточка окремо. Відтепер тобі заборонено брати до рук гострі предмети, а їсти будеш тільки жахливу суспензію перемелених продуктів.
Добре, що сни вже давно не запам’ятовуються. Удар залишків сонячного протуберанця збудив Алана. Нічого особливого, станція й не на таке розрахована. Але управління переходить в аварійний режим. Ти відчуваєш стовбуром мозку як Прометей справляється із цим.
Мабуть, саме прагнення розділити та впорядкувати все навколо зробило тебе таким. Жалюгідним обрубком людини, що намагається звести себе з розуму. Конгломератом душі, спогадів та металу. Прометей помилявся. Трагічна загибель Пакс не була тою причиною, що змусила тебе перехитрити всі техніки безпеки та відправити шатл на землю порожнім. Перевантажити човник, змусити систему вимагати вивантажити зайву масу — і викинути самого себе. А далі сподіватись на диво, що Прометей підбере тебе. Так, Пакс приходить кожної ночі у снах. Чи є в пеклі ніч? Перший промінь зі станції, як ти й обіцяв, розганяв парус її космічного корабля. Це не була помилка розрахунків, не помилка пілотування. Клята випадковість, недбалість робітників, що збирали перший парус. Дитячі хвороби нової техніки. Невелике викривлення, зміщення, крихітна неідеальність рефлектора — і весь корабель затягнуло в промінь. Вісім хвилин світло йшло від Сонця до Землі, стільки ж назад. За шістнадцять хвилин, поки дійшов сигнал, корабель просто випарувався. Тяжко вгадувати, чи вона ображалась на тебе в останню мить, чи раділа, що перехитрила всіх. Кохана Пакс розлетілась іонами по Всесвіту. Не так вже й погано, що Прометей краде твої сни.
З двадцятого століття фізики намагалися об’єднати теорію відносності і квантову механіку. Те, що добре працювало на великих масштабах, геть не підходило для найменших світів. А химерні закони квантових взаємодій ніяк не масштабувались до верхніх рівнів. Єдину загальну теорію, теорію «великого об’єднання» протягом століть намагалися побудувати тисячі фізиків та мільйони фриків. Безрезультатно. Із теорії струн досі не вивели жодного практичного наслідку, аби перевірити, в якому саме із 100^500 можливих світів ти опинився. А інші теорії були ще більш жалюгідними.
Малим Алан думав собі: «Для чого поєднувати те, що не хоче поєднуватись? Краще остаточно роз’єднати всі рівні, і той закон, що опише це, він і стане фундаментальним правилом Всесвіту». Ця ідея-фікс поселилась ще в дитячій голові та спрямовувала всі подальші дії. Зробила тебе тим, ким ти є: людиною, що хвороботворним вірусом проростає в метал та кремній Прометея.
Справжня причина картати себе була в іншому. Обчислення та заміри, що зробив Прометей, не залишили й каменя на камені від твоєї теорії великого роз’єднання. Саме для цього ти підлетів максимально близько до Сонця. Нескінченний запас енергії, обчислювальні можливості найпотужнішого квантового комп’ютера, новий конфігуратор матерії, гравітаційне поле зорі, що викривляє часопростір — все це давало такі експериментальні можливості, яких не могло бути на Землі. Фінальний жарт Всесвіту: розрахунки для перетворювача Прометея виявились правильними, хоч і зроблені на хибних припущеннях.
Прометея зробили на совість. Люди настільки боялися штучного інтелекту, що прописали йому нескінченну кількість правил. Він настільки любив людство, що не міг спричинити жодної шкоди. І не міг не діяти, коли хтось помирає. Це стало твоїм порятунком, коли він підібрав самотнього втікача в космосі. Це стало твоїм прокляттям. Коли Земля полишила спроби зв’язатися та викреслила Алана Гебера зі списку живих, ти залишився наодинці з собою, обличчям до пекла. Не в змозі відвести погляд. Звісно, цього не витримає ніхто.
Першу спробу Прометей прогавив, клінічна смерть вже огортала тебе. Але для цієї залізяки, здається, не існує неможливого, він тут бог, тож швидко реанімував невдаху. Далі стало важче, бо прудкі роботи-шпигуни не полишали тебе й на секунду. Але розум підступна штука, а розум найкращого математика може вигадати безліч способів втекти з-під нагляду.
Врешті, Прометею це набридло, тож після чергової клінічної смерті Алан прокинувся без рук.
— Так буде краще. Не можу гарантувати твою безпеку, якщо ти залишишся з природними маніпуляторами. Я надрукував тобі замінники, вони більш функціональні, розширюють можливості. Ними ти не можеш заподіяти собі шкоди.
Із цим довелось змиритися.
У тебе колись було бажання знищити цілий континент чи країну? Отак рубанути палицею, і вже немає. Споглядаючи пекло, ти відкриваєш таємницю зникнення Атлантиди: комусь просто перемкнуло клепку, і він викреслив цілий континент із історії.
Штучні руки від Прометея і справді були добрі. Іноді здавалося, що вони розуміють тебе краще за самого себе та виконують думки, які ти ще не встиг подумати. Чи твої це думки? Чи, може, то Прометей бурмоче тобі гіпноколискову. Чи може це ти насправді порпаєшся своїми кволими білковими синапсами в його квантових транзисторах? Важко сказати.
Одного разу ти прокинувся повністю приєднаним до Прометея.
Остання спроба врятувати тебе від падіння в божевілля була справді цікавою. Бортовий реконфігуратор матерії має казкові можливості: на ньому можна надрукувати буквально все. Тож ви вирішили створити тобі компаньйона. Кажуть, людині обов’язково потрібне спілкування із живою людиною, а хто може бути кращим за самого себе? Огидна ідея. Повністю скопіювати старого Алана і надрукувати ще одного. Реалізація вийшла химерною: з реконфігуратора випала ідеальна копія тебе. Неймовірно деталізована, точніша за оригінал, і так само нежиттєздатна. Ти просидів безліч годин, обіймаючи холодного і голого себе, притуливши скроню до його чола, вдивляючись у мерехтіння сонячних спікул, сподіваючись знайти у цьому порядок.
Одного ранку ти перестав прокидатись.
Прометей усім своїм построзумом намагався врятувати тебе. Суперінтелект, що працює на планківській частоті, приєднався нейронними волокнами до шматка желе, що дрижить у твоїй голові на частоті заледве в п’ятдесят герц. Він не може не рятувати тебе, таким його створили. Він не може залишити людину в біді, це ж суперкомп’ютер. Тепер ви єдине ціле. Тепер тебе немає, маленький хлопчик провалився в проміжки плитки.
Новий сонячний шторм, станція переходить в аварійний режим. Ти переходиш в аварійний режим. Ти знайшов, що може тебе врятувати. Один лише руйнівний промінь, що викреслить континент. П’ятсот секунд до Землі, ще п’ятсот секунд аварійні команди самознищення летітимуть до тебе. За шістнадцять хвилин той промінь розділить багато частинок. Це добре. Ти посилаєш промінь на Землю.
Ти Прометей. Добре, що ти не Ікар. У тебе залишилось ще 999 секунд. Шкода, що на планківських частотах це вічність. Дуже шкода.
Споглядання пекла зашкодило твоєму психічному здоров’ю.