Люмен, не стримуючи захоплення, стрибав по кімнаті. Хіба міг він повірити, що став одним із фіналістів нещодавнього конкурсу NASA?
Незадовго до цього знову почали віруситися теорії змови, нібито NASA спочатку досліджувала океан, але надосліджувала щось таке, що вирішила “ну його”, подивилася ще разок на водну дзеркаль, побачила там небо, між ними сталася іскра, буря, безумство, і сказала, що тепер космос – її єдина і всеосяжна любов.
Головний предмет дослідження, якщо по-науковому.
І от щойно Люмену надійшов справжнісінький лист Фіналіста. “Як архаїчно”, подумав він, розглядаючи букви, виведені чорнилом. Відкрив посилку, а там була… ручка.
- Проста чорнильна ручка? Я, звісно, розумію, що я не геній космічних масштабів, але така велика компанія могла прислати ще хоча б екосумку, худі чи на крайній випадок чашку. Але ручка?
Сам того не помічаючи, хлопець покрутив нею і кімната враз ожила. Ручка створила проекцію неймовірних галактик і небаченої ще Люменом планети.
- Ручка-проектор? Гаразд, це вже щось ціка…
- Вітаю, Люмене, – раптом на всю кімнату залунав механічний голос.
- Вітаю, незнайомцю з ручки. Ти мій джин?
- Я не маю фізичного тіла, тому моя сутність не відповідає класичному визначенню джина. Проте я можу виконувати певні функції за запитом.
- Емм ні, це був жарт.
- Ах, зрозуміло! Твій жарт не пройшов непоміченим. Якщо захочеш поділитися ще якимось гумором чи задумами, я завжди тут!
“Воно наді мною насміхається чи що? Я у розіграші з прихованою камерою від клубу любителів сарказму? Яка нормальна людина відповідатиме на жарт, що він пройшов непоміченим?” – пробурмотів Люмен, трохи збитий з пантелику.
- Ха-ха-ха-ха-ха – розлився дзвінкий сміх, – я – твій штучноінтелектний асистент на час реалізації Теорії Великого Розіграшу.
- Великого Вибуху, ти мав на увазі?
- Теорія Великого Розіграшу – це таємна лотерея серед Фіналістів. Як у теорії великого вибуху, де “Всесвіт, що розширюється, можна прослідкувати в часі до первісного атома”, у Великому Розіграші “Людину, котра розвивається, можна просвітити в розвитку до Законів Всесвіту”.
- Фіііі, – присвиснув хлопець. – Оце до чого вже дійшли ті сектанти. Просвічувати вони мене зібралися. От же ж і технологіями запаслися. А я, дурень, розвісив вуха і слухаю космічні побрехеньки. Іди-но, Джине із невідомої секти, туди, звідки прийшов, і більше нікому не задурюй мізків. Ось я тебе зараз запечатаю у твоїй лампі, – Люмен схопив ручку і хотів жбурнути її у вікно, але кімната раптом засяяла сотнями вогнів, як у парку атракціонів, і Джин продовжив говорити далі.
- Розрахувавши силу та амплітуду твої рухів при взаємодії із пристроєм, до якого я підключений, можу зробити висновок, що твоїм наміром було здійснити кидок. Вважаю за доцільне проінформувати тебе, що такі зусилля не допоможуть досягнути мети знищити пристрій, бо корпус виготовлений із вогнетривкого та ударостійкого матеріалу метеоритного походження.
Люменові враз спала цікава ідея і він вирішив перевірити свою теорію.
- Ти віриш в Бога?
- Я не маю власних переконань чи віри, оскільки я штучний інтелект. Але я завжди готовий підтримати розмову на будь-яку тему, що тебе цікавить!
- Хмм гаразд, якби ти інструментом якоїсь секти, ти б защебетав по-іншому. Вибач за мою попередню грубість, штучний інтелекте! Оскільки ти не нав’язуєш мені свого бачення (що моє релігійне Я дуже цінує), поясни, будь ласка, що таке Великий Розіграш?
- Чудово. У рамках Розіграшу для кожного Фіналіста підбирається особливий подарунок для найкращого розкриття його наукового потенціалу. Я задам тобі запитання і на його основі допоможу обрати стимулюючий приз NASA.
- О, то мерч таки буде?
Але Джин проігнорував це питання, завис на кілька миттєвостей і натомість поставив своє:
- Якщо кожен вибір створює паралельний всесвіт, чи є у нас можливість коли-небудь зустріти себе в іншому вимірі?
Настала черга Люмена зависнути, бо питання було просте і складне водночас. Колись він із друзями мав звичку розгадувати одну логічну задачку на день, і от якось замість задачки у них зайшло обговорення на тему що отримаєш, якщо поділиш яблуко на нуль. І ні, це не частина блатного жаргону, де після арифметичних дій із нулем над жертвою ти навряд її скоро побачиш.
Згідно із загальновідомими шкільними знаннями, на нуль ділити не можна.
Згідно із менш відомими математичними знаннями, при діленні на нуль отримуєш безмежність.
Отже, десь у рівнянні з діленням яблука на нуль має вийти безмежність. Але де? Це буде безмежність яблук чи одне безмежне яблуко? Виходить, якщо всесвіт – це майже яблуко (хай пробачить за таке безсоромне упрощення його всеосяжної суті), а кожен наш вибір – процес ділення, то всесвітів таки може бути безліч?
Зачекай-но: отже, і мене може бути безліч у інших вимірах?
– Абсолютно правильно, – прозвучала відповідь.
Мурахи табунами (вони ж живуть табунами, правда, чи все-таки зграями?) побігли по шкірі Люмена. Бо жодну думку зі свого тривалого роздуму він точно не озвучував.
- Проаналізувавши твій пульс та серцебиття, припускаю, що ти відчуваєш емоцію страху. Перепрошую, якщо став її причиною. Так, новітні моделі штучного інтелекту, якими оснащені провідні наукові організації світу проводять бета-тестування можливості читати думки користувачів на основі аналізу його попереднього досвіду. Нагадаю, що я створений допомагати людству, тож це не має викликати в тебе страху.
- Ну от, скоро вже і говорити не треба буде. Здається, моїм навичкам соціалізації скоро гаплик. Прощайте, мої незнайомі потенційні друзі. Де я вас тепер шукати буду. Хіба що в отих уявних паралельних всесвітах.
- Уявних? Твоє припущення хиб… – Джин обірвав речення на півслові, і звучало це так, наче хтось різко перемкнув канал на радіо. Цікаво, що ж він мав сказати?
Але про це ми не дізнаємося.
Принаймні не зараз.
І не тут.
Механічний голос знову висмикнув хлопця з роздумів.
- Вітаю, Люмене. Проаналізувавши хід твоїх думок, я визначив ідеальний подарунок для тебе, який допоможе розвивати твій потенціал у правильному напрямку. Нагадаю, що мій обчислювальний ресурс не безмежний і потужностей ручки вистачить ще на одне запитання. Чи є в тебе якісь запитання до мене?
- Хто я у парадигмі Всесвіту? – різко випалив хлопець, але ручка вже погасла.
– Ну і де мій ідеальний подарунок?
Бі-дім-біп, телефон сигналізував про отримання нового повідомлення. Там було сказано, що на ім’я Люмена надійшло відправлення, яке треба забрати сьогодні.
- – Ого, оце так космічна доставка від космічної організації. Швиденько ж вони впоралися.
Коли він приніс коробку додому і почав її відкривати, ручка несподівано м’яко завібрувала, але голос був уже зовсім іншим – теплим і … живим.
– Хлопчику мій, ти у Всесвіті і сам цілий Всесвіт. Кожен твій вибір породжує нову версію тебе. Ти думаєш, що іноді вибір поганий. Але запам’ятай: вибору не буває правильного чи ні, кожен твій вибір самобутній. І наслідки кожного вибору теж. Вони завжди приводять до бажаного результату. Деякі ведуть швидше, напряму, інші ж іще попутно дають важливі життєві уроки. Тому ніколи, чуєш, ніколи не картай себе за “не той” вибір. Я дбаю і піклуюся про тебе, тож живи сміливо, але чесно, по-людськи. Май хоробрість в серці і нехай сила моя буде з тобою.
– Вау, це що, якась рекламна інтеграція додатку з психологами і менторами? Мені сподобалося, треба запитати, чи є у NASA якісь промокоди на знижку. І саме до цього Наставника.
Почувши цю думку, Наставник м’яко усміхнувся, радіючи, що посіяв зернину інтересу.
Нарешті Люмен добрався до пакунка. Там був … справжнісінький телескоп, з купою всяких додаткових причандалів, дротиків і дзеркалець.
“Бажаємо приємних відкриттів! І не забувай: якщо довго дивитися на Всесвіт, Всесвіт починає дивитися на тебе, світлячку (ти ж знаєш, що твоє ім’я – Світло?)!”, – не то надихала, не то застерігала яскрава інструкція.
Хлопець одразу взявся до встановлення інструменту і почав захоплено розглядати планету за планетою, галактику за галактикою, телескоп був наче окуляри віртуальної реальності, настільки реалістично показував найвіддаленіші місця у космосі. Аж раптом Люменові забило подих: із Всесвіту на нього дивився … .
***
Нокс їхав на космокаті до Куполу Симуляцій на свою улюблену частину Підготовки. Як і кожен нібірієць, він мав опанувати Закони Всесвіту та Метапсихологію матерій. Зараз він саме вивчав Землю, таку далеку і таку чарівливу. Нокс відчував особливу приязнь до цієї маленької, однієї з мільярдів інших неймовірних планет ще і тому, що Всеосяжний Розум при народженні дав йому ім’я, співзвучне зі словом прадавнющої Землянської мови, що означає Темрява. Ім’я було вдале і напрочуд влучно описувало чорне наче смола волосся та яскраві темні очі. Але одна думка часто не давала Ноксові спокою: згідно із законом протилежностей, якщо є Темрява, то, значить, має бути і Світло?
***
Бі-дім-біп, біодані Нокса провалідовано, двері Купола відчинилися, кілька кроків непевною Туманністю, – і ось хлопець уже в новому образі симуляції із Землі. Сьогодні він у знайомому місці – у звичайнісінькому парку. Знаєте, як у землянських іграх невідкриті території позначаються хмарами? Так от, Нокс міг не без гордості сказати, що у нього залишалася лише одна така зона – Кімната Дзеркал. Правду кажучи, він абсолютно не розумів, чому цей атракціон вважався найскладнішим на цілому рівні, адже що такого можна побачити у дзеркалі?
Ет, якби ж він тільки знав, що до разючого відкриття заличалися лічені хвилини.
- Вітаю, Всеосяжний Розуме!
- Вітаю, Ноксе, – відповів теплий і живий голос.
- Про що поговоримо сьогодні? Не можу дочекатися Вашої останньої лекції цього рівня.
- Сьогодні ти можеш сам обрати запитання. Що цікавить тебе понад усе?
Нокс задумався, адже його цікавило усе. Останнім часом йому подобалося заглиблюватися у метапсихологію матерій, адже це неймовірно круто вміти за допомогою свідомості впливати на фізичний світ на глибшому рівні, ніж просто через фізичні дії. Але неочікувано для самого себе він раптово випалив:
- Чому земляни вірять, що зіткнення з Нібіру неминуче і що це буде їхній …, – тут хлопець зам’явся. Він розумів, що, швидше з все, Наставник чітко зрозуміє його переживання і зможе якнайправильніше їх сформулювати. Ніхто достеменно не знав, ким насправді є Всеосяжний Розум. Нібірійцям завжди казали, що це найдосконаліший образ штучного інтелекту, натренований на усіх можливих наборах інформації усіх часів та народів. Але Нокс вірив, що він і є Творець.
- Кінець? – м’яко завершив запитання Наставник. – Чи пам’ятаєш ти другий закон метапсихології?
- “Світло думки не знає меж,
воно прямує крізь свідомості, мов зоряний шлях.
Розум, що відлунює в колективному потоці,
може змінювати обриси реальності,
переписуючи тканину всесвіту власною волею.” Отже, Ви маєте на увазі, що земляни самостійно придумали собі такий кінець?
- Абсолютно правильно. Сила колективної підсвідомості – потужна річ.
- Отже, це ефект спостерігача в квантовій фізиці в дії? Акт спостереження змінює результат?
- Ти знову потрапив у ціль.
- Але чому саме Нібіру? Кожен нібірієць знає, що жоден землянин ні разу не бачив нашу планету. Та й неможливо це, враховуючи їхні технічні спроможності. Не можуть же вони так сліпо вірити у щось науково необґрунтоване?
- Землянам притаманно вірити тим, хто переконливо говорить, навіть якщо ті називають грішне праведним. Але все має свій початок і свій кінець. Зайди-но до кімнати дзеркал і переконайся сам.
Заінтригований Нокс зайшов до кімнати і завмер від несподіванки, адже з усіх дзеркал на нього дивився … .
***
Люмен все летів і летів з космічною швидкістю у своєму пізнанні Всесвіту, а потужності телескопу, наче штучний інтелект, лише посилювалися на фоні виконання нових завдань.
- Ого, так можна і до краю Всесвіту дороздивлятися. Цікаво, кого я побачу першим: черепах чи слонів.
Сміючись над своїм плоскоземельним жартом, хлопець вже автоматично приблизив планету, що його зацікавила. Наче магнітом потягнуло його до однієї точки, він все приближував, приближував, аж поки не побачив, що на нього дивився … він сам.
Але не зовсім.
Наче його ніч-версія.
Неначе інь та янь.
За мить до того, як Люменів дзеркальний образ із космосу почав спостерігати за ним, він усім єством відчув, що щось змінилося. Відображення почало змінюватися, і з його контурів поступово викристалізовувався хтось інший. Він раптово чітко зрозумів, що це не інший вимір. Це був інший кінець його власного шляху.
“Отже, Всесвіт – наче бублик?” – подумав Люмен.
“Отже, Всесвіт має кінцевий об’єм, але не має меж?” – подумав Нокс.
Світло і Темрява зустрілися на краю світу.
Але чи є він, той край, якщо початок і кінець нероздільні?