Гра з нульовою сумою

Ганна бігла напівзігнувшись, закривши голову верхніми мацаками. Її дихання збилося, серце калатало у грудях, а зябра палали від напруги. Безглуздий жест — мʼякі мацаки не здатні ані зупинити, ані сповільнити жоден із бойових снарядів, що використовував супротивник. Але інструкції, вбиті в пам’ять під час підготовки, керували тілом на автопілоті, всупереч обставинам. Пригинатися, закривати голову, шукати центри контролю, не розділятися з напарниками. Останній пункт вона провалила.

Кіран загубився десь на пів шляху між космопортом і центром управління. Він звернув в інший бік у нескінченних тунелях багатоярусних парковок льотівок. Ці структури, колись наповнені транспортними засобами, тепер стали лабіринтом із напівзруйнованих переходів і перевернутих машин. Шукати його серед того хаосу було марно. Якщо він так само дотримуватиметься інструкцій, то знайде її сам.

Інтерком у вусі барахлив, його сигнал зривався в перешкодах, але все ще забезпечував зв’язок.

— Герта, звіт по ситуації.
— Крива ймовірності для коду 820 сягнула критичної позначки. Будь-які подальші дії не вплинуть на кінцевий результат місії. Прямуйте до найближчої капсули та підготуйтеся до переміщення.

Ганна стиснула мацаки, втомлено провела ними по обличчю та приснула зволожувальним гелем на прозору рогову плівку, що слугувала їй повіками. Вона подалася в дипломатичний корпус, бо мріяла подорожувати світами. Тільки не очікувала, що так багато з них виявляться сухими та пустельними, на відміну від її рідної, повністю вкритої океанами планети. Якби не модифікації під час перенесення, шкіра левіафантки пересихала б швидше, ніж дозволяли протоколи виживання.

— Код 820 за десять хвилин. Приготуйтеся до екстреного вилучення, — прогудів інтерком.

Ганна приречено зітхнула. Навколо неї закружляли блискучі силові лінії, будуючи кокон зі світла.
— Ваша екскурсія до світу-полігону «танга чотири сім два» завершилася. Приготуйтеся до квантового перенесення. Вилучення будь-яких артефактів зі світу-полігону суворо заборонено. Ви можете придбати зорозапис подорожі через застосунок на вашому квантоботі.

Коли Ганна, трохи спантеличена після розпилення власної свідомості, виповзла з капсули, Кіран вже чекав на неї. Одна з його ніг ритмічно постукувала по підлозі, руки були складені в замок. Ганну досі трохи дивувало, як з такими маленькими та тендітними тілами гуманоїди примудрилися досягти достатнього рівня розвитку, аби увійти у Міжгалактичну Гільдію Миру. Принаймні Кіран не був одним із тих пустельників, які боялися контакту з водою, і не заперечував проти проведення нарад у басейні.

— Які твої перші враження? — запитав він, коли Ганна занурила маківку у теплу воду й задоволено забулькотіла.
— Гаразд, ти не брехав, кажучи, що підготовка до лав дипломатичного корпусу врегулювання міжсвітових конфліктів проходить доволі жорстко.

Навіть у затишній невагомості солоної океанічної води її зябра досі дрібно тремтіли, відчуваючи фантомний біль і втому.

— Іноді мені здається, що без нашого втручання системи значно стабільніші.
— Це точно! — відповів Кіран, — Як ми знову докотилися до 820? Ми ж маємо запобігати сценаріям, що призводять до ядерного апокаліпсиса, а не прискорювати їх. Усе, як завжди, пішло шкереберть.
— Було ж таке просте завдання. Ніяких двозначностей чи плутанини. Є явний агресор, неспровокований напад, порушення попередніх домовленостей та протоколів. Навіть реакція спільноти однозначна, що майже ніколи не трапляється. Усе, що потрібно було зробити — об’єднати зусилля усіх підтримуючих сторін, і конфлікт був би вичерпаний.
— Я теж гадав, що ми просто розкажемо правду, дамо розгорнутий аналіз та прогнози, максимально поширимо інформацію. Зрозуміло ж, що світова спільнота не може залишатися бездіяльною, коли перед нею потенційна загроза апокаліпсиса.
— Хто ж очікував, що вони можуть одностайно погоджуватись і так само одностайно затягувати час, сподіваючись, що хтось інший візьме на себе відповідальність та зробить перший крок? Допоки діло зрушило з мертвої точки, крива ймовірності 820 вже увійшла в круте піке.
— Імовірні помилки?
Кіран ретельно вписував у звіт усі дані, що можуть допомогти при розборі на семінарі.
— Окрім того, що ми дарма прогуляли лекції по теорії ігор?

Кіран густо почервонів, і навіть погляд від записів підіймати не наважився. Це він наполягав, що теорія ігор давно не релевантна і ніяк не допоможе з курсовою. Ганна почухала потилицю мацаком.

— Ми зробили коло залучених осіб надто широким. При такій кількості учасників увага розпиляється, а відчуття нагальності питання зникає. Здається, що інші мають залучитися, тож тобі не обов’язково брати на себе надто великий тягар. Чи не варто спробувати підштовхнути одну зі сторін до лідерства у цьому процесі? Тоді інші учасники не зможуть дозволити собі відкладати свої зусилля на потім. Допомога надійде вчасно та в необхідному обсязі, і ми зможемо змінити ситуацію на краще. Нам потрібно підняти особисті ставки. Якщо потенційний лідер отримає прогнози щодо своєї імовірної відставки та занепаду зоряної системи, які за собою потягне відмова діяти, він відгукнеться на виклик і зробить усе можливе, аби уникнути небажаного сценарію.

— Гаразд, я теж бачу основну проблему в тому, що не вдалося своєчасно виділити лідера у процесі врегулювання конфлікту. Це критично важливо, адже без скерованих зусиль ми ризикуємо загубити контроль над ситуацією. Я б зробив ставку на зоряну систему «танга вісім девʼять нуль чотири». Згодна?

Ганні геть не подобалась перспектива переносити місце подій на скупчення розпечених, засушливих планет 8904. Але не керуватися ж уподобаннями щодо клімату в питаннях вирішення міжзоряних конфліктів. Їй зовсім не хотілося, щоб на блакитних планетах різко побільшало загроз збройних нападів, лише аби вона частіше мала нагоду поплавати.

— Готова до наступного рівня? — запитав Кіран.
Ганна не була впевнена, що до чогось подібного можна підготуватися, але, зібравши всю свою рішучість, показово спокійно кивнула та увійшла назад до капсули з новими координатами перенесення.

— Як могло обернутись ще гірше? — пробулькотіла Ганна з дна басейну, коли її зябра припинили відкашлювати залишки пилу та попелу, що набились у нутрощі. Вони не становили загрози, тож квантовий перетворювач не вважав за потрібне їх видаляти.
— Це парадокс Бреса, — з видом знавця промовив Кіран, — коли нове значне вливання ресурсів, призначених для поліпшення стану, призводить до погіршення загального результату попри всі докладені зусилля. Як тільки з’явився активний учасник, який взяв на себе одноосібну роль миротворця, усі інші розслабилися. Вони переконали себе, що проблема і так вирішена, і їм не обов’язково втручатися та терпіти збитки.
— І ми лише пришвидшили код 820, хоча здавалося, що зробити гірше ніж у першій спробі неможливо, — тихо прокоментувала Ганна.

Гіркота поразки зараз здавалася більш фізичною ніж клаптики попелу з палаючої зоряної системи «танга вісім девʼять нуль чотири», що намертво вʼїлися у зябра.

— Треба детальніше продумати ймовірні варіанти. В нас залишилась остання спроба.
— Можливо, ми надто пізно долучаємося до розвʼязання проблеми, — відповіла Ганна, намагаючись зібрати думки, — Якщо повернутись до самого витоку конфлікту…
— Ми не можемо починати вирішувати конфлікт за кілька поколінь до його проявлення. Ти ж знаєш, що дипломатія так не працює.

Заперечення Кірана було слушним, але власна ідея здавалась Ганні рятівною мотузкою, єдиним способом не провалити завдання.

— Можливо, з витоками це перебільшення. Та що, як спробувати перенести увагу на перше виникнення конфлікту у короткочасному сценарії? Це всього дванадцять років. Але ми маємо діяти рішуче на цей раз: ніяких півмір, багатосторонніх угод та стримування протистояння. Який сенс, якщо на виході ми все одно отримуємо ескалацію та 820?

На цей раз Кіран не став заперечувати, але наполягав на вибудові покрокової стратегії. На погодження плану пішов останок вечора. Вода в басейні остаточно охолола, коли вони обидва погодились — краще зробити вже не вийде.

Ганна та Кіран заходили у капсули в стані стриманого оптимізму. А виповзализ них розчавлені беззаперечною поразкою. Їхній найкращий, найвибудованіший план призвів до коду 820 ще до дати первинного конфлікту. Завдання можна було рахувати проваленим. Жодної надії на здачу курсової не залишилося.

Наступного дня у просторій аудиторії професор Гик програвав зорозаписи їх ганебних помилок. Ексцентричний рептилоїд спромігся використати усі три гнучкі хвости як вказівки. І усі три демонстрували грубі помилки та порушення протоколів дипломатичної служби. Ганна та Кіран мовчки сиділи, відчуваючи на собі глузливі погляди однокурсників, та вислуховували поради й пропозиції, що, здавалося, знову загрожували повторенням тих самих помилок. Принаймні вони не одні, хто пропускав лекції та кидався в крайнощі, коли емоційний фон групи сягав середнього рівня.

— Є ще варіанти дій, які ми не врахували? — запитав професор, роздивляючись авдиторію хижими зміїними очима, — Я сподівався на свіжі ідеї.
— Подати колективну петицію? Можливо, одностайне рішення усіх зацікавлених світів вплинуло б… — подав голос Рашкар, проте його на півслові перебила Дана.
— Не треба даремно зношувати клавіші квантоботів. Це безвиграшний сценарій! Перемовини чи порозуміння неможливі. Вони варвари! Як ми маємо знайти з ними спільну мову чи варіант мирного співіснування? Вони просто надто інакші. Це войовнича раса земноводних, що не має емпатії навіть до власних нащадків, адже можуть плодити їх мільйонами кожен репродуктивний цикл. Вони досі цінують свої архаїчні забобони вище за технічний прогрес. Ми ніколи не порозуміємося. Треба знайти спосіб заборонити квантові перенесення з їх сегмента, та й годі.

Левіафанка густо почервоніла, немов її лице обдало окропом. Річ не тільки в тому, що Дана висловлювала відверто ксенофобські ідеї. Для світів, де розвиток свідомості зазнав лише один вид, значна міра ксенофобії була характерною рисою. Декілька років, проведених у дипломатичному корпусі, зазвичай допомагали подолати первинні забобони та непорозуміння. Насправді, Ганна сама добре пам’ятала своє перше курсове завдання з врегулювання міжзоряних конфліктів, і наскільки близькими були її власні висновки до слів Дани. Вона вже здогадувалася, яким завданням нагородить Дану професор Гик за її новаторські ідеї.

— А якщо припустити, що у всіх учасників схожі генетичні маркери, рівень технічного розвитку та однакові емпатичні схеми, — запитав професор, уважно спостерігаючи за реакцією слухачів, — скільки спроб знадобиться, аби знайти оптимальний сценарій при подібних вхідних параметрах?
— Для тимчасового врегулювання, — без вагань відповіла Дана, — достатньо першої пробної, а для довгострокового оптимального результату може знадобитися дві.

Як і передбачалося, вона з легкістю проковтнула наживку професора.

— Що ж, я бачу, ви впевнені у власних силах та переконаннях, — сказав Гик — Тож вашим наступним завданням буде ось це!

Проєкція зоряної мапи осяяла авдиторію. Десь у центрі напівпрозорою блакитною перлиною пульсувала Земля — материнська планета Кірана та Дани. Ганна огорнула власне тіло мацаками, імітуючи обійми. Перше перенесення у минуле власного материнського світу — то не забавка.

— Але це ж зовсім легко? — випалила Дана, — Усі залучені сторони — гуманоїди, вони мають приблизно однаковий рівень технічного та наукового розвитку, навіть пристрої миттєвого перекладу між розповсюдженими на той час мовами вже існують.

Схоже, Дана все ж не настільки наївна, і почала підозрювати підступ, але поки що не розуміла, в чому саме він полягає.

— Що ж, тоді у вас не забере багато часу виконання цього завдання, — промовив професор.

Все ще невпевнено озираючись, Дана увійшла в капсулу.

— Ви направляєтеся у світ-полігон «дельта два нуль два два». Задля безпеки пересування по світу-полігону ваше тіло буде частково модифіковане відповідно до епохи та вимог середовища. Ви підтверджуєте згоду на модифікацію? — пролунало з інтеркому, та світловий кокон осяяв приміщення, звітуючи про вдале перенесення.

Кіран опустив очі та жодного разу не поглянув на проєкцію зорозапису Дани, що плавала над головою.

За кілька хвилин звіт з капсули видав код 820. Перелякана і біла, як крейда, Дана викотилася з капсули. Хвилину вона просто дивилася в одну точку, але по розфокусованому погляду було зрозуміло, що думки її блукають деінде. У розумі виникали картинки жахливих катастроф і руйнувань, які вона ледве могла уявити. Зрештою, по блідих щоках потекли сльози, і Дана осіла на підлогу, намагаючись опанувати емоції.

Ніхто з присутніх не втручався. Одне з перших правил польових завдань — дозволити особі опрацювати отриманий досвід без сторонніх перешкод.

— Ваші перші враження? — запитав професор через п’ятнадцять хвилин, коли Дана, нарешті, опанувала себе і дала знак, що готова долучитися до обговорення.
— Я… Там… — слова не хотіли лунати, вона двічі спробувала почати речення, але обривала їх на першому ж слові.

Але відбір до лав дипломатичного корпусу не пропускає слабкодухих. Навіть новачки, що, на перший погляд, здаються надто зухвалими та імпульсивними, мають навички самокорекції та достатньо міцний стрижень, аби їх особистість не розсипалась на друзки кожен раз, як реальність вимагає перегляду переконань чи визнання помилок. Дана зробила глибокий видих, згадуючи друге правило — давати відверті, невідфільтровані враження. Неможливо навчитись дипломатії, якщо не наважуєшся визнавати навіть власні думки та почуття, якими б неадекватними чи невтішними вони не здавалися.

— Вхідні дані були вірними, але неповними. Попри наявний технічний та інформаційний прогрес, спільноти світу-полігону «дельта два нуль два два» мали хибне базове уявлення про світобудову. Усі їх дії спиралися на ідею гри з нульовою сумою. Ресурси вважались обмеженими та недостатніми для забезпечення потреб популяції в цілому, хоча більшість цих ресурсів використовувалась з низькою чи навіть відʼємною ефективністю. При критичному індексі відтворення популяції вони вважали планету перенаселеною, а цінність біологічної одиниці незначною. Недостатня довіра до наукових методів призводила до повного ігнорування точних статистичних прогнозів. Як наслідок, вважалося прийнятним знищення гуманоїдів…

Кінець речення Дана промовила так тихо, що лише інсектоїди здатні були розпізнати слова в тих звуках.

— Повторіть, будь ласка! — перепросив професор.
— Знищення гуманоїдів будь-якого покоління, від похилих до… кхм… до ембріонів. Я не врахувала усі ці особливості, тому мої дії призвели до коду 820.

Професор задовільно кивнув, дозволяючи курсантці повернутися на своє місце в авдиторії, але вона все ще вагалася.
— Як таке можливо? — невідомо в кого запитала Дана, — Вони ж люди. Усі!