Привітання з того світу (Ернст Ліндеман, Арктур, 2368)

Я розплющив очі. Місток був сповнений жовтих спалахів і виття сирени.
– Ви в порядку, капітане? – спитав перший помічник Мак’Кой і допоміг мені стати на ноги.
– В нормі, лише на мить втратив свідомість, – відповів я і трусонув головою, розганяючи туман.
– Капітан, пошкодження кожуха ядра реактора! – доповів ОКП¹Преслі.
– Скинути плазму! – скомандував я, лише мимохідь поглянувши на екран стану реактора.
– Так точно, скинути плазму, – підтвердив Преслі.
Він натиснув кілька кнопок на своїй консолі і в одну мить блимання і виття сирен припинилось. Взагалі увесь місток занурився в темряву. Через кілька секунд увімкнулось аварійне освітлення і кілька моніторів.
– Капітан, схоже ворог припинив атакуючий маневр на нас, – доповів оператор СКО² Грубер.
– Мабуть вирішили що вбили нас, – сказав другий рульовий Шенкс.
– А це недалеко від правди, – нервово посміхнувся штурман Мартінсон, – Капітан, нас кинуло на нестабільну орбіту. Без двигунів ми, рахуйте, вже мертві.
– Скільки у нас часу, – запитав я.
– Ну через дві-три години ми пірнемо так глибоко, що турбулентність розірве нас на шматки, – відповів Мартінсон, і після коротких роздумів додав: Але точку неповернення ми пройдемо через хвилин тридцять-сорок.
– Схоже, ховатись в атмосфері газового гіганта було не найкращою ідеєю, – сказав я сам до себе.
Порозмірковувавши з хвилину, я мовив до першого помічника і всіх присутніх: “Рано ще самих себе ховати в труну, поки я ще дихаю! Преслі, передайте шефу Томсону разом з усіма його лейтенантами зібратись в залі для брифінгів. Я, Мартінсон і Мак’Кой – туди ж. Всі інші допомагають Преслі тримати це відро купи”. По містку прокотилось багатоголосе “Так, капітан!”. Ми втрьох покинули місток.

Тридцять хвилин до точки неповернення.

– Шеф Томсон, як у нас справи? – спитав я, коли всі зібрались в залі для брифінгів.
– Реактору гаплик, двигуни не працюють, численні пробоїни на палубах з третьої по шосту, більша частина датчиків СКО відмовила, а ще накрився останній гіроскоп, через що нас крутить зі швидкістю три градуси на секунду, – зачитав шеф інженерної служби з свого планшета.
– А ще, – додав Мак’Кой, – у нас в строю, дасть бог, половина екіпажу лишилась.
– Спершу треба зупинити обертання, – сказав я. – Гіроскопи можна полагодити?
– Не за відведений час, – відповів Томсон, зиркнувши на екран, де світились червоні цифри зворотного відліку.
– Придумай щось.
– Та ж не руками їх крутити?!
– А це ідея! Візьми п’ятьох-шістьох молодців зі служби безпеки. У них на це дурості вистачить, головне, аби не перестарались.
Шеф кивнув і мовив до одного зі своїх лейтенантів: “Лінц, займись цим”. Лінц вискочив за двері.
– Отже головне питання – як нам вирватись з гравітаційного колодязя? – мовив я, нервово стукаючи по столу. – В кого які ідеї?
– Може, направити енергію аварійних конденсаторів на маневрові? – запропонував хтось.
– Ні, так ми можемо зовсім лишитись без живлення, а тоді всі хто в лазареті – трупи, – відкинув цю ідею Томсон.
– А система аварійного маневрування?
– Нам її так і не перезарядили, – зізнався я, опустивши голову, – хоча я тричі писав в штаб.
– До того ж, – додав головний інженер, – якщо її використати при таких пошкодженнях, корабель може просто розвалитись.
– Чекайте, якщо двигуни не працюють, то і система компенсації віддачі також! Якщо кілька разів вистрілити з головного калібру, швидкості вистачить?
– Може вистачити. Але виникає два нюанси. По-перше, треба стріляти точно по осі центру маси корабля, а він у нас змістився хтозна-куди. По-друге, ворожий крейсер все ще поряд.
– Ну припустимо, центр маси ми визначимо. Треба лише поглянути на корабель зі сторони і вирахувати точку, навколо якої він обертається.
– Тоді Ви, лейтенант Честертон, цим і займетесь.
– А крейсер треба просто добити, – безтурботно вимовив молодший лейтенант Мінцгаузен.
Всі так здивувались цих слів, що пару секунд безмовно витріщались на молодшого лейтенанта. А він тим часом продовжив: “Судячи з усього, ми завдали їм значної шкоди, і вони зараз самі займаються ремонтом. Їх щити вимкнені і, очевидно, атаки вони не очікують”
– Треба знищити їх одним пострілом, інакше ми точно трупи.
Ми вивели на голопроектор посередині столу зображення крейсера і стали його роздивлятись.
– Крейсер типу “Суверен” має лише один реактор, тож бронебійний снаряд цілком може викликати вибух і повністю позбавити їх боєздатності.
– І куди ж нам цілитись?
– От тут дилема. Судячи з форми надбудов, це або модифікація “Альфа”, або “Гамма”, і у них різне розміщення реактора.
– Треба термічні знімки, – знов взяв слово Мінцгаузен і став пояснювати, – на “Бети” і “Гамми” вони стали встановлювати нові радіатори. Максимальну теплоту емісії підняли з чотирьохсот до шестисот кельвінів.
Ми вивели на всі екрани наявні термічні знімки, які встигли зробити під час бою, і стали шукати. В залі для брифінгів стало зовсім тихо, якщо не брати до уваги тапання по екрану і скрипи зубів.
– Ось, знайшов! – радісно сказав лейтенант Легрант і вивів одне з зображень на центральний екран.
– Чітко видно п’ятсот кельвінів. Значить “Гамма”.
– МакКой, хто у нас найкращий снайпер?
– Мабуть сержант Дерден, але він з позавчора на губі³.
– Чхати, тягни його до гармати! – сказав я.
– Отже, якщо ні в кого нема інших ідей чи заперечень, приймаємо цей план. Всім вперед виконувати! – підсумував перший помічник.
Всі присутні коротко козирнули і чимшвидше покинули приміщення. Я зробив кілька глибоких вдихів, потер скроні, кинув погляд на зворотній відлік і собі попрямував геть.

Двадцять хвилин до точки неповернення.

Коли я залетів у БІЦ⁴, сержант Дердент був уже в кріслі оператора головної турелі. Все ще в наручниках. Поряд командер МакКой і командер Штайнметаль – голова служби безпеки.
– Отже, Тайлер, тобі пояснили наше положення? – з ходу спитав я.
– Так. Ми всі трупи, – сказав сержант зі зловтішною посмішкою.
– Ти так точно, – буркнув собі під ніс Штайнметаль і легенько штурхнув сержанта в плече.
– Капітан, а якщо я це зроблю, з мене знімуть обвинувачення? – хитро примружившись, мовив в’язень.
– Дердент, ти сказився? Ти побив старшого офіцера, а не пиріжок з їдальні вкрав, – мовив за мене перший помічник.
– …Все ж, якщо ми виберемось, я замовлю за тебе слівце перед трибуналом, – додав я.
– Ех, ну добре, – розчаровано видихнув і відвернувся від нас до моніторів. Потім він підняв руки над головою і брязнув наручниками. Я кивнув Штайнметалю, і той зняв наручники з сержанта, наостанок ще раз його штурхнувши зі словами: “Тільки спробуй щось утнути”.
– Так-с! Нікому не дзижчати і навіть не дихати! – сказав Дердент, взявшись за джойстик. Ми затамували подих. Він хвилини дві ніжно рухав джойстиком, вводив поправки з клавіатури і щось тихо бубнив, аж поки не роздався клац спускового гачка. В ту саму мить над головою гримнуло, весь корабель смикнуло і по корпусу прокотилась вібрація. Яскрава смуга прорізала екран в напрямку ворожого корабля.
– Привітання з того світу, покидьки! – вилаявся сержант, відкинувшись на спинку крісла. Цілу секунду нічого не відбувалось, аж поки на темному тлі крейсера не загорілась маленька світла цяточка, що за мить перетворилась у грандіозний сліпучий спалах. Спалах зник так само миттєво, як і з’явився, а разом з ним зник добрий шмат ворожого корпусу. Ворожий крейсер струснуло ще кілька разів від вторинних вибухів, аж поки всі його вогні не згасли.
– Як же мені подобається дивитись, як воно горить! – сказав Тайлер з ідіотсько-щасливим виразом обличчя, коли повернувся до нас.
Начальник служби безпеки хотів вже знов закувати сержанта в кайданки, проте я зупинив його.
– Сержант Дердент може погуляти, поки не прибудемо на базу. Він обіцяє добре поводитись. Командер Штайнметаль може бути вільний, – розпорядився я.
Не втрачаючи часу, я зв’язався з лейтенантом Честертоном і запитав про центр маси.
– У мене дві новини, але, боюсь, хороша Вас не порадує, – відповів той. – Я зміг досить точно визначити центр маси і виявив, що наші гармати не зможуть вистрілити під потрібним кутом. Центр маси значно змістився вліво через те, що ми втратили частину правого борту.
Мені аж мову відібрало. Я напружено почав перебирати в голові варіанти, що лишились.
– Ернсте, – звернувся до мене перший помічник котрий все чув, – може, не пізно покинути корабель?
– Пізно було з самого початку, – сказав я пригнічено, – рятувальні капсули нізащо б не подолали тяжіння гіганта.
– Прикро. Хто тепер буде годувати мою ящірку… – мовив МакКой.
– Що ти сказав? Ящірку? – перепитав я. – Ранго, ти геній!
У мене в голові виникла шалена думка. Я зв’язався з Томсоном.
– Шеф, нам потрібно підірвати другий артилерійський погріб, а також коридори Б-шість, Б-девять і Б-дванадцять, – випалив я.
– Ти хочеш, щоб нам сраку відірвало? – здивувався головний інженер.
– Саме так! Сили вибуху має вистачити, щоб корабель порвало навпіл. Задня частина впаде на планету, натомість передню має викинути з гравітаційного колодязя.
– План гівняний. Я б ніколи не додумався підривати власний корабель, – сказав шеф і додав через секунду, – тому це може спрацювати. Я направлю своїх хлопців, щоб показали, куди ставити заряди.
– Ти все чув? – спитав я, глянувши на першого помічника.
– Так точно! – відповів той і козирнув, – біжу негайно виконувати!

Три хвилини до точки неповернення.

Всі на містку були на своїх місцях.
– Всі переборки загерметизовано! – доповів Преслі.
– Курс згідно оптимального вектору! – доповів Мартінсон.
– Увесь екіпаж приготувався до удару! – доповів МакКой.
– Тоді на рахунок три… – сказав я, – три!
Перед тим, як сказати останнє слово, я натиснув кнопку детонатора. Через мить я пережив те саме відчуття, як тоді, коли катапультувався з підбитого винищувача. На груди ніби впав бегемот, вуха заклало від вібрації і скреготу металу, а в очах потемніло від перевантаження. Через пару секунд, трохи оговтавшись від легкої контузії, я поглянув в ілюмінатор. Від вибуху нас добряче закрутило. Лиш на мить в ілюмінаторі промайнула корма нашого корабля, що стрімко віддалялась.
– Джентльмени, схоже ми побороли тяжіння! – радісно мовив Мартінсон.
– Капітан, щойно прийшла відповідь на сигнал про порятунок, – доповів Грубер, – ескадра буде тут за дві години.
– Ну що ж… – мовив я і увімкнув загальнокорабельний зв’язок, – урочисто вітаю всіх з другим днем народження!

________
¹Офіцер Контролю Пошкоджень – відповідає за координацію дій з ліквідації пошкоджень, управління аварійними командами, протипожежні заходи, герметизацію пробоїн та підтримку життєво важливих систем корабля.
²Система Контролю Оточення – комплекс радарів, антен і сенсорів різних типів для побудови і відслідковування докладної картини того, що знаходиться навколо корабля на ближніх і дальніх дистанціях.
³Губа – гауптвахта. Місце ув’язнення членів екіпажу за серйозні проступки і злочини.
⁴Бойовий Інформаційний Центр – координує дії екіпажу під час бою, приймає тактичні рішення і забезпечує ефективне управління всіма системами корабля для досягнення бойових завдань.