Без сценарію не імпровізувати!

Незліченний час відділяє нас від наших прогресивних нащадків. Поступ цивілізації не спинити, проте чи сильно цей поступ змінить нас самих? Ким ми будемо, як підкоримо галактики? Як перестрінемо інших розумних, тих що геть інакші? Тих кого вважатимемо ледь не чарівниками. Чи ми, людинки майбутнього, зможемо жити за прогресивними психологічними шаблонами? Чи лишимось вірними своїй людській недосконалості — своїй природі?
Десь так думав і Влад, коли, заклавши руки у кишені скафандра, бочком обходив діру в підлозі коридору джет-скі. Це була вже друга на шляху з технічного відсіку до кабіни керування. Хвала вітрам зірок корабель поки тримався купи. Дивосії виникали все частіше у довільних місцях корпусу Космічної Щуки, себто їхнього вантажного джет-скі. Ці небачені раніше незрозумілості вони охрестили аномаліями.
Дорогою Влад накручував себе як тільки міг: знов і знов проговорював у голові гнівну промову до капітана Кіма. Перш ніж відкрити пошарпані двері кабіни він зупинився і вголос пробубонів найважливіше. Стис кулак та вгатив у замок.
Двері з ледь чутним скрипом смикнулись та натужно прошурхотіли в сторону.
— Ну шо там? — записав Кім зиркнувши через плече зі свого крісла.
— Квазар мав той навігаційний блок, — роздратовано відповів Влад. — Або ж аномалія його прибила.
Нарочито тупаючи, він пройшов до свого крісла пілота, сів та зашарудів ременями. Прості механічні дії надавали впевненості.
Кім хмикнув, відчувши більшу ніж зазвичай роздратованість друга.
— Ладе, і шо, навіть ти не здатен його полагодити?
— Ти знущаєшся? — вибухнув той. — Я тобі що, технік-чарівник? Най би тобі пір’я в роті поросло, Кіме! Взагалі-то я пілот. Транспортну студію закінчив, а не інженерну! Й запам’ятай вже! Я ВЛАД. Владислав, ітіть тебе поза хатою! Не називати мене Ладом.
Кім стер посміх з обличчя.
— Слухай, якщо це аномалія, то я тут ні до чого, тож не миготи так: індикатори перегорять.
— Перегорять наші сраки, якщо ми не поквапимось вшитися з цієї дикої системи і не доберемось до Сол-11-94 вчасно.
Пілот скривився, бо сказав не те, що планував. Капітан Кім був єдиним винуватцем цього клопоту. Він прийняв на борт товар, під транспортування якого у них не було умов. Кріплення злетіло, ящик впав і тріснув. Тоді-то і почалися ті кляті аномалії. Вони перетворили вантажний відсік на веселкове видиво, через яке довелося пробиратись, рятуючи вантаж. Влад цикнув та копнув стійку пульта керування.
— Та не кипи, ну. Я маю сценарії на всі випадки життя!
— Краще б ти їх не мав, — ледь чутно буркнув Влад та голосніше продовжив: — Як той, що привів нас сюди? Якого ти взагалі підписався на цю халтуру?
— Грошики, Ладе, грошики! Забув вже, що за цей куш ми купимо нашу рибоньку? Зароблятимемо у свою кишеню, а не для довбнів з КрайТранс. Ти нарешті зможеш погасити позику за студію, ну!
Влад не забув. Ні про гроші, ні про позику, що зашморгом стискала його мрії. Однак, він не забув дечого ще: Кім знову вирішив усе сам, відмахнувшись від Владових аргументів. Поставив перед фактом, що товар вже завантажили на Щуку.
Влад глибоко вдихнув та був почав свою продуману тираду:
— Кіме, я більше не …
— Добре-добре визнаю. Поганою ідеєю було перетягувати товар з вантажного до технічного відсіку. За загублений навігатор попрошу додаткову премію.
— За побитий товар?
— Пффф, та легко!
Кім повеселішав: знав, що варто йому вибачитись і товариш одразу ж м’якшає. Він жваво вистрибнув з капітанського крісла та майнув до поржавілої шафи у кутку кабіни. Дверцята верескнули, запрошуючи хазяїна шукати потрібне швидше.
— То ящик тріснув, а товар цілий. Та й ми ж вже натягнули павука, ну.
Влад повернувся до друга та оцінив його спину морозним поглядом.
— Ти називаєш оті канатики, шматки стрічки та подрані простирадла «павуком»? Серйозно, Кіме?
— Та годі, тримається ж.
Кім перестав гриміти мотлохом та витяг з шафи сірий пластиковий бокс.
— Тримається, бо ми на дрейфі. Що стане, коли я увімкну прискорення? А у режимі міжзіркової?
— Та все норм. Не треба нам ніякої міжзіркової. Ось дивись.
Кім наблизився до Влада та тицьнув йому затертий бокс під ніс.
— Так ми потрапимо до замовника.
Влад долонею повільно відвів бокс від обличчя та втомлено заплющив очі.
— Не спитаєш що там?
— Якщо не спитаю, не розкажеш? — з надією спитав Влад.
Він не хотів знати, що там. Передчуття не віщували нічого доброго.
— Ахахах. Звісно, що розкажу, — Кім притис бокс до себе та спробував відкрити кришку. — Навіть покажу!
— Та по-цимбалах, якщо то не ен-дрон, який відремонтує навігаційний блок.
— Ладе, аби я мав грошики на спецдрона ремонтника, не халтурив би.
— Якби ти не був скнарою, — крізь зуби зацідив Влад, — взяли б у команду живого ремонтника і мені не довелось би батрачити за всіх.
Кім силився відкрити кришку пальцями.
— Так ти ж геній, ну! У тебе все ви-хо-о-о-о, — кришка з гучним «помк» нарешті відкрилась, — …дить! Ти до всього ладен. Ти один коштуєш десятьох. Обожнюю тебе за це.
Останнє Кім пробурмотів вже у нутрощі боксу.
— Ага, і швець і жнець і етер-чарів мудрець, — зітхнув Влад, відстібнувся та подався вперед і собі побачити.
У старому боксі з емблемою КрайТрансу лежав чорний металевий паралелограм з грубо звареними швами. Кім поставив все на підлогу та обережно витяг гладенький апарат без маркувань, контактів чи інших засобів маніпулювання.
— Це портал.
— Це?
Самовдоволений Кім посміхнувся, коли побачив як брови Влада стрибнули на лоба. Свого часу він відреагував так само. Портал – це технологія етеріанців, яка потребувала самих майстрів етеру. Раніше невдахи-перевізники вже були користалися порталпунктами в офіційних рейсах. Дороге задоволення, але воно того вартувало. Спеціально навчений майстер «чарами» відкривав портал у потрібному напрямку. Передавав параметри вектора руху і кораблі від спеціально облаштованої орбітальної станції миттєво переміщувались до схожої, але ген-ген в іншому кінці галактики.
— Ага! Експериментальний апарат. Придбав у Вікуні.
— Апарат? А чарувати хто буде? Це ж чари етеріанців.
— Ось це, — Кім витяг та переставив залізяку на своє крісло. — Не те щоб їхні чари. Ця технологія походить з кварталів рівності. Вікуня казала, що його випустили з лабораторій на Мавалі, — Кім впер руки у боки та продовжив: — Вгадай, у якій зірковій системі знаходиться ця планета!
Влад мовчав.
— Саме так! Прямісінько у системі Сол-11-94. Ідеально, навіть імпровізувати не доведеться.
Кім торохкотів, як все зручненько складалося. Радів, що не довелося вмикати транспондер та кликати допомогу. Навіть встигнуть вчасно.
Спантеличений Влад не міг осягнути, що коїлося. Він же змоделював розмову з напарником, але тепер все йшло не по його схемі. Знову.
— Кіме, ферума тобі у зірку! Давай без божевільних експромтів. Краще я скористаюсь перс-комом і прокладу маршрут. У студії якось справлявся, хоч і не на відмінно.
— Вірю-вірю, що ти у цьому вправний, друже. Проте без автоматичного позиціювання ми навряд визначимо до якого саме блакитного гіганта нас занесло. Для візуальної навігації там, — він вказав на затемнений до чорноти фронтальний оглядовий екран, — зірок не видно через його тупе світіння. А ще за відгук про роботу цього апаратика Вікуня відсипле додаткові п’ять тисяч.
— Дурний чи іонних вихлопів надихався? Через якісь п’ять тисяч ти готовий стати піддослідним для гібридів?
— Не називай їх так. Вони ж теж…
— Люди?
— Громадяни, гідні поваги.
Капітан не любив балачки на цю тему. Його зазвичай усміхнене обличчя враз перетворилось на беземоційну маску.
— А як же твої заздалегідь продумані сценарії на всі випадки життя? Тобто це лайно було заплановане?
— Так. У цьому сценарії запланований експромт! Закрили тему. — Кім підняв руку та активував перс-ком на зап’ястку. — Я капітан і це наказ!
Влад скрипнув зубами. Він мав сказати тверде «ні», проте на такий поворот сюжету він не розраховував. Тепер мусив відмовити Кіма від божевільної ідеї, от тільки такого сценарію пілот не мав.
— Значить розкадрування таке. Я налаштовую цю штуку через перс-ком. Малий дрон-шукач віднесе та активує портал десь далі. Дроном доведеться пожертвувати. Внесу його у супутні витрати. — Кім відвів очі від екрана перс-кома та зиркнув на Влада. — Перед тим, як залетіти, вмикаємо транспондер. На тому боці кажемо, що невдало розігналися, тому він і заглючив.
Влад стис губи, крутнувся на п’ятах та рушив перевіряти кріплення триклятого ящика ще раз. Він таки здався. Кім лишився налаштовувати апарати та злитися, що друг не бачив очевидних вигод. Вічне Владове бурчання дратувало Кіма, особливо коли той все одно робив що треба.
Так потроху наші заблукалі кур’єри готувались до невідомого. Пілот налаштовував систему та подумки вибудовував дискусію, де переконував друга у неможливості існування такої технології. Капітан морочився з дроном, прилаштовуючи до нього апарат та наспівував. Звісно і його точив страх, але Кім не вагався. Тим часом у залатаному контейнері товар в імпровізованих тенетах мирно почивав та все частіше провокував просторові аномалії.
Підготовка завершилась. Старий дрон відніс залізяку у космос. Координати Кім увів у систему вручну. Влад увімкнув фронтальний екран та підважив штурвал, корегуючи параметри швидкості. Кораблем прокотилась вібрація. Щука чхнула побитими часом соплами та перемкнула тягу на нейтринно-плазмову. Довгий транспортник поплив у потрібну відчайдухам точку.
Блакитний гігант, мертвецьке світло якого засвітлювало все навколо, лишався позаду. Поволі розганяючись, Щука рухалась крізь трупносинє молоко до точки входу в лячну невідомість. Капітан зі скаменілим лицем, розфокусовано втупився в екран, а пілот, нервово смикаючи ступнею, всоте звіряв показники роботи всіх систем.
Простір попереду корабля на мить вкрило брижами. Наче міраж у пустелі, що манив перегрітою атмосферою у ще гарячішу далечінь.
Влад смикнувся від приладів та розширеним поглядом втупився в фронтальний екран. Космос вмить перемінився. Марево мигнуло, почорніло. Бліда блакить гіганта зникла, а перед очима замерехтіло вогняне гало чорної діри — перетікало фотонами, струменілось. Діра, як концентрований жах, всмоктувала мізерну Щуку. Найжахливіший сценарій подій. Влад відчув як простір нівелювався міріадами пустот, як розбирав його на атоми. Саме той сюжет, який снився йому мерзенними кошмарами. Відчай та лють на себе заполонили свідомість пілота. Влад корив себе, що не зробив по-своєму одразу як дізнався, що навігаційна система пішла під горизонт.
Дзижчання перс-кона висмикнуло Влада з марення. Він рефлекторно прийняв виклик.
— Боже, нарешті, Владе. Ви живі?
Голос Віки привів пілота до тями. Він відстебнувся, обернувся у пошуках Кіма. Капітан лежав без свідомості у своєму кріслі. Навколо нього зеленіли хащі.
— Владе!? — знову заревів динамік у вусі.
— Так, Віка, ми живі. — підтвердив Влад коли побачив, що груди Кіма здіймалися.
— От і добре! А тепер поясни, де вас нечиста носить вже цілий тиждень? Якого мої системи фіксують вас на Мавалі? Нумо співай, я ж маю щось збрехати Гуверу. Він вже матом криє вас і той день, коли дав відгул на дві доби.
— Скільки кажеш нас не було?
— Понад тиждень. Чекаю пояснень. І передай Кіму, що прикрити ваші сраки тепер коштуватиме вдвічі більше.
— Я передзвоню.
Влад скинув виклик і поглянув вгору. Там синіло ясне безхмарне небо та сірів здоровенний супутник. Даху космічного корабля не було. Фюзеляж нерівними куснями стирчав з порослого травою кам’янистого ґрунту. Крісла, панель керування, клаптики підлоги та двері химерною мозаїкою випиналися з низькорослого лісу. Крекотали невідомі чи то пташки, чи то звірі. Влад вдихнув повні легені свіжого солодкого повітря та тихо розсміявся. Щуки більше не існувало.
Очманілий Влад ввімкнув панель керування… Екран розгорнувся та видав абсолютно нормальні звичні параметри, так наче корабель просто інтегрувався у ліс. Навіть навігація діяла у звичному режимі й видавала їхнє позиціювання. Вони на Мавалі, саме там, куди мали довезти товар. Влад розбудив Кім і з посмішкою садиста спостерігав, як той змінювався в лиці.
Кім усвідомив масштаб трагедії і зірвався з місця. Штурхнув замок дверей, які сумним обеліском стирчали на охайній галявині. Панель крекочучи, як зазвичай, від’їхала та пропустили капітана на іншу сторону галявини. Приминаючи траву та будяки, він поспішив у «технічний відсік», себто на підгорок, де росло тонке криве деревце. У його крону вгрузав транспортний контейнер. Кім кинувся руками обламувати гілля та звільняти товар. Він скиглив, уявивши, як пояснюватиме втрату джет-скі Гуверу.
Капітан майже знищив дерево, коли нагодився Влад. Перевіривши товар, Кім зв’язався з замовниками. Він як ніколи віртуозно співав найніжнішу арію брехні про піратів, про непередбачувані форс-мажори, про збільшення видатків та інші вишукані байки. Це Кім вмів найкраще. Влад слухав та вкотре заздрив цьому геніальному дару.
Далі вони заходилися видобувати з полону чагарнику їхній планетарний аеродарт. За останні дві доби горе перевізників потріпало наче рідке лайно через нестабільну кротовину, тож їх вже нічого не дивувало. Ні те, що, попри знищену Щуку, аеродарт лишився справним, ні те, що вони без додаткових пригод добрались до місця зустрічі. Ані швидка згода замовників на Кімів божевільний запит компенсації, ані вигляд тих замовників.
Під вечір вони вкрай втомлені та голодні притягли контейнер у вузький провулок нижнього порту задрипаного містечка контрабандистів на Мавалі. Зустріли їх дві постаті у плащах з каптурами, що у сутінках надвечірня приховували обличчя. Без сумніву то були етеріанці. Один мав гострі роги, що крутою дугою виринали з-під темної тканини каптура. Другий похитувався за подихом морського бризу, який вкрадався у цей запліснявілий провулок. Ні Кіма, ні Влада вже не цікавило чи той був з повітря, чи просто левітував.
Короткі команди куди покласти товар. Перевірка надходження коштів. Розставання без прощань. Етеріанці, скориставшись чарами, підняли контейнер у повітря та покинули провулок. Влад розвернувся та, так само мовчки, пошарував геть. Не туди де Кім забронював їм койки у нічліжці.
— Агов Ладе, нам в іншу сторону.
Влад не відреагував. Чорна діра страху більше не роз’їдала його. Він осягнув секрет Кімового дару жити вільно.
— Владе, ти куди!? Як же гроші? Кредит? — з панікою у голосі гукнув Кім голосніше.
Влад нарешті зрозумів, що безпрограшний сценарій насправді просто гарна імпровізація. Що треба не у голові схеми малювати, а діяти.
— Владиславе!
— Я звільняюсь. — сухо жбурнув Влад давно заплановану репліку. — Гроші за халтуру залиш собі. Компенсуй вартість джет-скі. Як треба буде підтвердити якісь звіти, пиши на офіційну пошту. Приватний номер я блочу. Прощавай.
Ось так він видав свій ідеальний пасаж, відчуваючи, як тремтить від захвату його серце. Імпровізувати за сценарієм виявляється настільки приємно!
Влад, заклавши руки у кишені, бочком обходив калюжі на дорозі провулка. Їх чимало на шляху від гіпнотичної структури до продуктивного безконтролю.
Десь там за завісою незліченного часу ще одна людина відкинула страхи та нарешті рушила своїм безпрограшним шляхом. Люди, як би ми себе не називали у майбутньому, однозначно збережуть найцінніший психологічний шаблон.
А ти?
Вже маєш свій сценарій для імпровізації?