Коментарі

Хто такий Астерос, я не знаю. Спочатку вирішила, що це французький Астерикс. Але згодом втямила – Луціус ака Люцифер, ще та сама яблуня. А головним архітектором масони називають бога. Тобто склався пазл. Попри те що тема досить заяложена, читалося з цікавістю. І надією, що нарешті розпочнуться якісь події. Автор так нахвалював обох героїв… Чесно кажучи, я не зрозуміла, чому вони генії. Поводяться як статисти. Не впливають на дії свого патрона, не розуміють, що відбувається з технікою. Але готові скористатися можливістю набути безсмертя. У цьому тексті відсутнє головне – конфлікт. Все, що бажають персонажі, вони отримують без деяких перешкод. ГА хотів перевтілення в цифрову особистість – вдалося. Друзі-програмери аж раптом захотіли пірнути в нейромережу – і це теж сталося. Інтереси Луціуса і ГА не зіткнулися. Немає ніякого протиріччя. Що спільне в Луціуса і Люцифера, чому Луціус має стати чортом для Землі.2? Не бачу передумов. ))) Він звичайнісінький клерк. До речі, навіщо їх двоє? Тобто Луціус і Астерос? Вони майже не відрізняються за характером. А я знаю, навіщо. Щоби розповідати читачеві, що відбувається. Іншої підстави я не бачу.
Удачі на конкурсі!

Дякую за відгук, Людино!

Щодо прибульців – то мене дуже засмутила 5-та частина (страшніша за перші…) “Путівника по Галактиці…” Дугласа Адамса. І я спробував залучити хоч когось на наш бік…
Про нейтринну аномалію писав Артур Кларк у книзі “Пісні далекої Землі”. Але згодом її (аномалії), здається, не стало 🙂

Всі ці книги є в інеті й українською. І, можливо, без них оповідання не надто зрозуміле… За що, панове читачі, й вибачайте…

Рекламний агент класно втирав тітці, просто звірюка)) Тітка теж класно клеїла з себе “прохавану”, перепрошую за жаргон. Це сподобалося. Тема з фантастичними пігулками для (потрібне вставити), справді, не свіжина, але сюжет досить дотепно розвивався до кульмінаційного виверту. Серйозно, не можу не приєднатися до більшості коментаторів у цьому враженні: тому, хто жере ложкою умовні ліки (жере ложкою наноагентів О_о), треба премію Дарвіна виписати, навіть якщо не вмер, авансом. Це настільки утрований сюжетний хід, що йой. Ну, і звісно, після слів агента про наслідки фінал передбачуваний – і, на жаль, саме так події і розвиваються, як думаєш, бо героїня, здається, трохи несповна.

Але назва прикольна)) Дійсно, для чого ж вони?.. Забула))

Симпатично написано, не те щоб дуже яскраво і дещо ком бракує, але читаєть легко. Клерк нормально так рекламує свій Рай) Про комерціалізацію, осучаснення релігії і віри – тема не нова, але тут вона якось так мило розписана, мені аж захотілося процитувати чоловікові про пиво і жовтий рівень гріхів. Але, боюся, не проканає, бо атеїст)
Проте немає виразного пуанта, фінального акорду. Герой цілий абзац не в’їжджає щодо “саме нашого Раю”, коли до читача вже давно все дійшло, а потім ще довгенько сперечається з клерком ні про що. І навіть те, що він шокований власною смертю, якось не реабілітує таке пробуксовування ситуації. Виходить, що це оповідання з соціальним, так би мовити, підтекстом – про рекламні витівки та всілякий маркетинг. Але за формою воно тяжіє до анекдота, а в анекдоті має бути наприкінці ударний прикол. А воно якось мляво завершується.

Виглядає як уривок чогось більшого. Якщо центральна тема – зміна сутності й зовнішності, то все, що відбувається навколо, набуває ознак тла, суто допоміжного “задника”, а тема лишається до кінця не розкритою. Адеж ми бачимо Ґорса очима людини, яка _не знала_ його раніше, і тут вона раптом говорить: “Ґорс, такий інший, такий дивний і дуже-дуже чужий, вклоняється нам”. Кому чужий, та вони з героїнею знайомі якусь годинку, хіба ні?.. Як вона може взагалі оцінити зміни в його характері, за зміною голосу й манери триматися?.. Ясно, що вона стала свідком унікального явища, але “очима чужинки” вся ця метаморфоза, на мою думку, виглядає штучно вклеєною до канви твору про втечу він якихось жандармів. Виходить, втеча й героїня окремо, колоритне подружжя (королитне, так) окремо, а Ґорс зі своїм переістотненням теж сам собі. Усе окремо, і цю властивість твору лише увиразнює конспективний фінал.
Заявка на гарно написану бадьору пригоду, але зрештою, як на мене, не вийшло цілісної історії.

Щеплення.

Гарне оповідання. З запалом. Явний фаворит. Які ставки? 🙂

Але згодом у мене з’явився неприємний післясмак. Десь такий, як і після усвідомлення, наскільки масовою є підтримка люмпенських гасел, типу: “всім депутам і чиновникам – мінімальну зарплату… хай поживуть…”
Бо справді страшно було би жити в країні, чиї керівники на мінімалці, (чи летіти в літаку, де пілот на мінімалці…)

І так само тут, в оповіданні, страшно усвідомлювати, що всю вину покладено на чиновників, які, ніби-то навипередки біжать по “щеплення”, а от народ “білий і пухнастий”…
А насправді – дуже цікавим був б експеримент (таємний,відстежуваний і з публічним звітом), в якому народний потік поділиться на пару русел: одне до чесних і непідкупних чиновників, які вимагають 100% виконання діючих правил і норм; і потік до чиновників, що здатні “увійти в становище”, “допомогти”, “посприяти”…
Зі свого незначного досвіду я знаю, що переважна маса тече туди, де “мир, дружба, жвачка…”, а не у місце, де вимагають працювати, напружуватись… і дотримуватись Закону…

Але, звісно ж, у всьому винуватій чиновники! 🙂 Саме вони мали би загатити греблю своїми тілами і не допустити появи незаконного потоку. І все це – за мінімальну зарплатню… 🙂

Viva la revolution! 😉

Усе так завертілося, аж голова закрутилася) Це, знаєте, як “у ваших родзинках нема кексу”) Тобто аж забагато намішано, не знаєш, за що хапатися.
Парадокс мені дещо вимороченим здався, краса часових парадоксів у їхній елегантності, а тут трохи венігрет: історичні персонажі, чомусь з кіберпанково-стимпанковим нальотом, хтось від когось пішов і чомусь ревнує (а чого ревнувати чоловікові, _до_ якого пішла жінка?..), хлоп – ще й вписка Шеклі наприкінці.
Але найбільше мені незрозуміло, навіщо взагалі, у принципі, проектувати й запускати машину, яка викривлює час, що вже минув. Запускаючи її без певних лабораторних обмежень, можна догратися до повного хаосу й викривлення реальності, до абсолютно непередбачуваних наслідків, навіть якщо живу людину в камеру ЗТМ не пхати. Наука і прагнення до пізнання – то добре, звичайно, але, їй-богу, це якось алогічно. Як пиляти гілку, на якій сидиш.

Легке веселе оповідання 🙂

Видно, що автор намагався написати про важливі серйозні речі, проте для мене форма виявилась заскладною. Можливо через це і не відчула “духу Шеклі”, але спробую перечитати пізніше.

1) ну, він же розвивався, доступ до бібліотеки отримав…
2) ГГ в цьому унікальний
3) не вірно, коли дівчину було визначено, він якраз і хотів, просто допоможець його випередив. а потім виявилося, що то не дівчина.
Дякую за аналіз!

Птице Сірін, дякую на доброму слові. Автор трохи розгубленийбо одним коментаторам (Зіркоходу) зайва друга частина, іншим перша) Щодо роботів, то маю аж два аргумента: яке ж майбутнє без роботів, і біда одна не приходить. І взагалі, на мою скромну авторську думку, без роботів було б якось зовсім “унило’, тобто – сумно.

Моренова шкіра комбінезонів це, нажаль, ляп до якого привели брак часу і недосконале володіння українською мовою автором. У автолюбителів є вислови відносно кольору авто ( металік, гнила вишня, мурена).

Воно не зовсім шекліанське, як на мене, але як притча — хороше. Дякую.

Моренова шкіра комбінезонів це, нажаль , ляп, до якого привели брак часу і недосконале володіння українською мовою автором. У автолюбителів є вислови відносно кольору авто ( металік, гнила вишня, мурена).

Мені сподобалися ці самозречені прибульці-екофанати. Можливо, не всі підказки автора про сутність чужопланетян вдалося вловити. Всередині текст дещо провисає, але ідея з наметами, що виконують особливу космічну роль — крута.
Дякую.

Птиця Сірін, Електроскате, дякую за відгуки!
Електроскате, “він просто такий непробивний мужик?” Саме так! Як справжній політик швидко орієнтується в ситуації 🙂 Але звісно, спершу конгресмен дуже здивувався і продовжував дивуватись протягом свого перебування на станції, проте через формат мініатюри це лишилось за кадром. До того ж, я помітила, що в Шеклі герої часто сприймали якісь надзвичайні речі досить спокійно.
Біотоку, дякую, що, незважаючи на труднощі, таки дочитали! Шкода, що не вдалося Вас зацікавити.

Середина занудна і затягнута. В тексті багато помилок, а сюжету не вистачає “ізюминки”

Схоже на сценарій до кінозбірки фантастики. Ідея з утіленнями прибульців несподівана. Втім, прибульці-завойовники надто вже архаїчні, навіть для гуморески. Та написано жваво і легко. Успіхів!

Те, що текст такий складний і самозаглиблений — це класно! Кожна наступна логічна частина має безліч пасхалок, кожен термін, спогад і вірш розкриває перед пильним читачем світ альтернативного майбутнього. Сподобалося дуже, автор молодець.

Не скажу щодо індульгенцій, але, радше, це спроба дійсно якось знизити погани вплив лихих побажань. Ніхто не народжується янголом зі святим терпінням. Багато людей проклинають, не думаючи про наслідки. Тітка Євгенія, принаймні, намагається хоч якось виправити свої зриви.
Авторе, дякую за приємне оповідання. Удачі на конкурсі!