Всесвіт конав. Благословенні часи, коли обрій, куди не поглянь, повнився сяйвом розсипу зірок, пролинули. Нині панувала пітьма, в якій, де-не-де, жевріло червоне світло. Та в цю епоху вимирання траплялися бідолахи, яким лиш випало з’явитися на світ.
— ¬Командире, отримано остаточне підтвердження, — з сумом промовив перший помічник, — отже, нашу місію завершено?
— З чого такий висновок? — Спокійно відповів командир.
Минуло кілька десятиліть як з приреченої системи було відправлено експедицію. Системи, існуванню якої загрожувала чорна діра. Одна з багатьох, якими зараз кишів Всесвіт.
Експедиція прямувала до червоного карлика, навколо якого оберталася перспективна для заселення планета. Проте спостереження надавали все тривожніші відомості. Найгірші прогнози справдилися — до системи прямувала інша місія. Невідома цивілізація на сотнях зорельотів.
— Ці… чужинці, — продовжував думку перший помічник, — досягнуть системи раніше нас. Значно раніше.
— Відколи ми шануємо право першопоселенця? — З награним здивуванням відказав командир.
— Вони встигнуть освоїти місцеві ресурси, — старший аналітик підтримав першого помічника, — навряд чи вдасться їх здолати…
— … як щодо браку зброї, — підхопив головний бортінженер, — наша місія не військова.
— Гадаю, варто керуватися здоровим глуздом, — обговорення продовжив перший помічник, — та повертатися.
— Як це збільшить ймовірність виживання нашого виду? — З докором запитав командир.
— Вдома шукають інші шляхи порятунку, — заперечив перший помічник, — а продовжувати нашу місію — самогубство.
— Повернення жодним чином не підвищує вірогідність виживання, — командир не поступався аргументам екіпажу, — на відміну від продовження місії.
— Командире, але як? — Збентежено перепитав перший помічник.
— Невідомо, що з себе являють чужинці, — виважено промовляв командир, — чи їхні технології та фізіологія дозволять швидко пристосуватися? А може їх спіткає катаклізм, епідемія чи банальний розбрат.
— Шанси мізерні, — відрізав старший аналітик.
— Проте вони є, — порушив мовчанку провідний навігатор, — командир правий. Співвітчизники, які лишилися вдома, теж ризикують, але виконуються власні завдання. А нам своє робить.
— Тоді краще змінити ціль, — запропонував старший аналітик, — обрати іншу систему.
— На досяжній відстані відсутні інші зоряні системи, — заперечив провідний навігатор.
— Відшукаймо стабільну чорну діру… — продовжував старший аналітик.
— Ми нездатні біля них виживати, — сухо відповів командир.
— Тоді пульсар, — аналітик не здавався.
— А от це вже і є відвертим самогубством, — командир відкинув і цю пропозицію
— Але вдома розв’язують ці питання! — Старший аналітик помітно нервував. — Повернувшись, можна розпочати нову експедицію, але з більшою спромогою.
— Десятиліття на повернення. Десятиліття на організацію нової місії. І ще десятиліття, якщо не століття, аби таки дістатися до цілі, старої чи нової. — Монотонно перелічував командир. — Певен, що наш світ має стільки часу? Не кажучи, що простіше відправити цілковито нову експедицію. Без нашої участі.
— Тоді навіщо ми взагалі здалися? — Розлючено процідив перший помічник, — Якщо успіх примарний, а нас простіше замінити?
— Нову експедицію навряд встигнуть підготувати, — командир спокійно гнув свою думку, — а ми вже є. Ще й на півшляху до мети.
— Це нестерпно! — Схлипнув перший помічник.
— Пропоную проголосувати, — озвався головний бортінженер, — так було б справедливо.
— Гарна думка! Пробудимо всіх та дізнаємося загальну волю. — Підтримав старший аналітик. — Члени екіпажу мають знати про ризики.
— Гаразд, хто підтримує ідею голосування? — командир обвів поглядом присутніх.
Перший помічник одразу продемонстрував підтримку рішення. Доволі швидко решта членів екіпажу на містку, окрім командира та провідного навігатора, доєдналася до нього.
— Зрозуміло. — Пробурмотів командир, додавши голосніше. — Активувати турель. Летальний режим. Націлити на всіх, окрім мене та провідного навігатора.
— Що ви коїте! — Скрикнув перший помічник.
— Попереджую заколот, — спокійно відповів командир.
— Це смішно, гадаєте нас можна просто залякати? — Обурливо кинув старший аналітик. — По-перше, це свавільне перевищення повноважень, по-друге …
— Вогонь, — перебив того командир.
Автоматизована турель діяла блискавично. Кілька пострілів злилися в єдиний протяжний звук, і на містку незворушно розпласталися майже весь екіпаж.
— Що… як це… — провідний навігатор був приголомшений.
— Турель? — Командир виважено пояснював. — Встановлено за моїм особистим наполяганням.
— Але… така жорстокість…
— Згоден, це жорстоко, — командир поглянув на скорчене тіло першого помічника, — але так вже влаштовано Всесвіт.
— Вони ж були нашими товаришами.
— Не зовсім. Вони були тими, хто доєднався до експедиції з різних причин. Хтось прагнув вшанування, хтось втечі з помираючого світу, а когось просто поставили перед фактом участі. — Командир оглянув місток, – Шкода, не я керував відбором.
— І що далі? — Провідний навігатор намагався приборкати хвилювання. — Як це сприймуть екіпажі інших зорельотів?
— Вони не довідаються. Поки що. — Командир обернувся до провідного навігатора. — Відтепер ти виконуєш обов’язки першого помічника.
— Я… — провідний навігатор затнувся, кинувши погляд на досі активну турель.
— Не варто, — командир вловив вагання, — що трапилося, не змінити. Твоя смерть не зарадить рівно нічому. А от життя — хто знає?
— Які… — новоспечений перший помічник перевів подих, — …які будуть розпорядження?
— Спершу опитаємо інші екіпажі. Викличемо окремо. Розповімо всю правду. Дізнаємося їхню думку.
— Та ізолюємо, якщо вони будуть проти?
— Це було б марнотратством. — Командир звернувся до роботизованих комплексів, які прибули на місток. — Відчистити тут все, а тіла доставити на біопереробку.
— То як з незгодними? — Повторив питання колишній навігатор.
— Ми їх стратимо.
— Але можна спробувати переконати.
— Може ще запропонуєш домовитися з чужинцями? — Командир пирхнув. — В їхньому віці світогляд не змінюють. І як хто заперечить — стане шкідником. А я не готовий терпіти навіть даремних членів екіпажу.
— Просто, не вважаєте, що це занадто?
— Ти бажаєш нашому виду виживання?
— Звісно.
— Тоді роби все, що збільшує ймовірність цього.
— Але ж решта, що як серед них виявиться забагато… шкідників?
— Так і буде, — командир вказав на тіла, які волочили роботи.
— Та чи не стане брак екіпажу на заваді місії?
— Не стане. Максимально все автоматизуємо та скасуємо ротацію на сон.
— Тоді ми зістаримося ще до прибуття.
— Ми — так. А нові члени екіпажу будуть в розквіті сил.
— Нові члени?
— Ембріони. Їх більш ніж достатньо.
— Вони ж для заселення планети.
— Головне — контроль над системою. Скільки від нас тоді лишиться — питання другорядне.
— А зброя?
— Виробимо на шляху. Використаємо для цього наявні ресурси.
— Що ж, — призначений помічник глибоко видихнув, — тоді пропоную почати з кораблів енергозабезпечення. Вони найважливіші.
— Вірно, вони найважливіші. Тому ми ними завершимо. Та одразу направимо туди правильних членів екіпажу.
— Командире… щодо новеньких.
— Слухаю.
— Хіба вони не почнуть сумніватися?
— Не почнуть. Ми обірвемо зв’язок з домівкою. Там нас не зрозуміють. Принаймні більшість. А новеньким ми дамо правильні установки. І щодо нас, — командир вказав на панель, яка висвітлювала інформацію щодо флоту чужинців, — і що до них.
***
Тишу розірвав гул сирени. Члени екіпажу надягали скафандри. Гомін стихав. З відсіків випускали повітря.
— Товариство, ця мить настала! — Линуло з навушників у кожному шоломі.
До екіпажу звертався молодий командир, якого особисто назначив попередник передсмертним наказом.
— Мить, яку ми так чекали! — Вів далі командир. — Мить, коли мерзота розплатиться за нашу кривду!
Екіпаж розлючено заволав, проте на командному містку було чутно лише капітанів інших зорельотів.
— Своєю підлістю вони занапастили Всесвіт! — Продовжував голос в навушниках. — Це через них згинув наш рідний світ!
На містку почулося обурливе голосіння.
— Ці покидьки бажають приректи нас на загибель! — Промова тривала. — Ця погань загарбала систему, яка належить нам за правом першовідкривача!
Команда сердито лементували.
— Сволота вирішила, що уникне розплати! — Сповнений гнівом голос почав тремтіти. — Та справедливість візьме гору!
Екіпаж бадьоро загарчав.
— Ви знаєте що робити! — Командир завершував. — То ж вперед, до перемоги!
— Виконуємо! — проревіла відповідь.
Зорельоти шикувалися в бойовий стрій. Їхні фюзеляжі були розцятковані нещодавно прикріпленою зброєю. Десятиліттями команда безупинно вигадувала, як найефективніше спорядити знаряддя смерті зі скромних ресурсів колонізаторської експедиції. Незадовго до прибуття, коли кораблі сповільнилися, розпочалася клопітка робота зі встановлення цього химерного оснащення.
Складно вказати, коли саме чужинці їх помітили. Та вони напевне готувалися до вторгнення. Це додало клопоту. Найкмітливіші розробляли тактики та стратегії. Проганяли симуляції, розраховуючи результати. Дарма, що спостереження не надавало повного уявлення про потенціал чужинців.
Зорельоти експедиції розтягнулися широким колом. У центрі перебував головний корабель енергозабезпечення. На ньому було споруджено громіздку магнітну гармату. Позаду строю рухався нечисленний ар’єргард з командним зорельотом та резервним кораблем енергозабезпечення.
Флот чужинців вичікував в межах системи. Визначивши напрямок вторгнення, вони рушили назустріч. Їхні кораблі також розтяглися колом, та вишикувалися у кілька ешелонів.
Наблизившись, чужинці випустили залп ракет. Рій безпілотних човників, що прикривав зорельотами експедиції, ринувся на перехоплення. Швидкі та маневрові, вони жертвували собою, врізаючись у цілі. Спалахнула заграва вибухів.
На командному містку відчувалося пожвавлення. Технологічний рівень чужинців здавався невисоким.
Дистанція між противниками скорочувалася. Запрацювала магнітна гармата. Кінетична сила розсікла обшивку одного з кораблів. Чужинці, усвідомивши головну загрозу, перешиковувалися.
Магнітна гармата послідовно розстрілювала ворогів. Чужинці пустили ракетний залп по кораблю енергозабезпечення. Намарно — навколо нього роїлося найбільше безпілотних човників.
Задні ряди чужинців висунулися з порядків. Облітаючи з флангів, вони утворили формацію, яка нагадувала півсферу. В цю мить з командирського містка надійшов короткий наказ:
— На прорив! Зараз!
— Виконуємо!
Зорельоти експедиції пришвидшилися. Деякі з них обігнали решту, прямуючи до пошкоджених кораблів чужинців. Оборонці все ще готували новий залп. Передові зорельоти експедиції наблизилися впритул. Загатили бортові гармати чужинців. Та попри пошкодження, зорельоти не змінювали траєкторію, допоки не таранили противників. З інших зорельотів експедиції відправили кілька ракет в безладдя кораблетрощь, довершуючи побиття.
Серед екіпажу наростало захоплення. Вони пожертвували наймеш корисними зорельотами. Зняли екіпажі, дестабілізували реактори та запустили навстріч ворогам. І тепер з’явилася шпарина, крізь яку експедиція вдиралася до системи.
Громіздкі кораблі чужинців нависли над флангами, завершивши маневр обходу. З пускових вилетіло безліч ракет. На цих позиціях бракувало безпілотних човників, а гармати не встигали. Кілька зорельотів огорнули спалахи. Термоядерна реакція розщеплювала їх на друзки.
Уникаючи ворожих ракет, сили експедиції відступали до центру шикування. Їхня формація нагадувала конус, який поволі стискався. Крізь його підніжжя просочуватися кораблі чужинці.
Резервний корабель енергозабезпечення розвернув магнітну гармату. Постріли вразили кілька ворогів, але не зупинили проникнення. Заполонивши тил, чужинці здійснили черговий залп. Ар’єргард експедиції виявився безпорадним.
Ракети вразили огрядний корпус резервного корабля енергозабезпечення. Той спалахнув приголомшливим вибухом. Між зорельотами запанувала коротка тиша. Чи то від перешкод зв’язку, чи то від сум’яття.
— Вперед, випаліть все дотла! — Ракета поцілила по командному містку, коли командир віддавав останній наказ.
Авангард, на чолі з головним кораблем енергопостачання, рвався вглиб системи. Ракети та магнітна гармата нищили інфраструктуру чужинців, яка траплялася на шляху. Рештки зорельотів експедиції кинулися навсібіч. Формації розсипалися — бій перетворився на метушливий хаос. Капітан корабля енергопостачання намагався збагнути, хто вцілів.
— Зореліт замісника знищено, — промовив помічник, та обернувся до капітана, — відтепер ви командир експедиції.
— Зрозуміло, — бурмотіння капітана змінило жваве розпорядження, — Ви чули наказ командира… колишнього командира.
— Виконуємо! — одночасно промовив екіпаж на містку.
— Ворог йде на перехоплення, — гучно попередив навігатор, — їхні зорельоти зустрінуть нас ще до планети.
— Не має так бути, — сухо відповів капітан, — їхній флот лишився позаду.
— Схоже це резерв, — навігатор продовжував пояснення.
— Здійснимо маневр навколо зірки, — наказав капітан.
— Виконуємо, — навігатор взявся за розрахунки траєкторії.
Резерв чужинців, второпавши ворожий задум, змінив курс. Більшість кораблів, що переслідували зорельоти експедиції, кинулися навздогін авангарду.
— Нас все рівно перехоплять на тому боці, — навігатор вдивлявся в приладну дошку, — надто швидкі.
— Тоді…, — помічник на мить запнувся, — можливо варто летіти геть з системи?
— Цей шлях вільний, — підтвердив навігатор.
— НІ! — Відрізав капітан. — Це наша система!
— Нам не прорватися, — зніяковіло сказав помічник.
— Не зуміємо, так, — капітан задумався, — спрямуйте корабель до зірки.
Місток огорнула тиша.
— Але… наша енергоустановка, — помічник порушив мовчанку, — це може призвести до її колапсу.
— Сподіваюся на це, — відповів капітан.
— Виконуємо! — в один голос промовив екіпаж.
Спалах сяйва освітив систему. Екіпажі на рештках зорельотів експедиції, як і на чужинських кораблях, спостерігали за останніми відблисками зірки, яку кожен вважав по праву своєю.