Говорить капітан Уоррен Сміт…(12+)

Корабель входить у простір планети, яка донедавна була лише однією з мільйонів далеких цяток у глибинах космосу. Але тепер, завдяки стрімкому розвитку технологій, вона постане перед людством у всій своїй величі. Місія, на яку покладали надії мільярди співпланетян, нарешті здійснилась. ЇЇ подорож добігає кінця. Вогняною кулею він прорізав атмосферу планети, наче голка, що входить під шкіру, щоб ввести свою протиотруту.
Екіпаж, який довгі роки долав шлях, що здавався майже нескінчений, нарешті прибув до місця свого призначення. Найбільш підготовлених землян відправили на вивчення планети, яка могла б стати новим домом, після того, як було виявлено, що Марс не терпить чужинців.
— Приземлення відбулось успішно, — сповістив жіночий голос бортового комп’ютера, коли ніжки човника плавно доторкнулись землі.
— І не без тряски, — з посмішкою сказав капітан Уоррен.
Команда затихла, чекаючи подальших інструкцій.
— Сюзан, доклади про статус атмосфери планети.
— Звісно, капітане. Планета RC0018, складається здебільшого з кисню та вуглекислого газу та невеликими домішками метану, заліза та інших елементів, що не є смертельним у довгостроковій перспективі, — роботичним голосом надав довідку комп’ютер.
— Виправимо ситуацію. Ми мали справу з більш ворожим середовищем, — оптимістично відповів на це Алекс, який був хіміком та фізиком у команді.
Корабель гудів, наче вулик, сповнений бджіл, що захоплено жужжали обговорюючи майбутнє колонії. Декотрі з екіпажу юрмились біля нечисленних ілюмінаторів, нетерпляче вдивляючись у краєвид нового світу.
— Добре, закінчуємо з балачками. Пора поглянути на поверхню власними очима. Дженкінс, ти зі мною.
— Давно чекала цього моменту, капітане!
— Радий це чути. Інші, готуйтесь до підготовки створення тимчасових капсул на поверхні.
Дженкінс взяла все необхідне обладнання для сканування поверхні екзопланети та вирушила з капітаном через палубу до головного виходу космольоту. Дозвіл було отримано, двері зашипіли, розгерметизувались, і повітря нового світу наповнило шлюзову камеру водночас освітлюючи його яскравим світилом двох сонць. Капітан, озброївшись маскою для страхування, зробив перший крок назустріч новій планеті, зупинився й обережно зняв її. Глибокий вдих наповнив легені киснем. Повітря було напрочуд чистим, проте легкий аромат інопланетних сполук все одно змусив його насторожитися.
— Яке ж воно чисте… — витримавши невелику паузу він жестом руки покликав до себе Дженкінс. — Але на присмак наче кров, — шепочучи собі доповнив.
Побачивши, що капітан її кличе, вона увійшла до шлюзу і повільними кроками спустилась з трапу та за прикладом капітана зняла захисну маску. Поглянувши на небо, її засліпило сяйво світил, одне повільно пожиралося обрієм, а друге — яскраво жовте, що ще в зеніті, від чого воно було майже біле та ще давало тепло планеті. Колір неба нагадував їй про дім.
— Боже… я навіть уявити не могла, що буде так…
— Химерно, — доповнив її чоловік оглядаючи ландшафт.
Земля була кам’янистою, подекуди були невеличкі отвори та тріщини, ніби щось утворило їх виринаючи з-під землі. Чим ближче було до флори, тим земля ставала вологішою, проте водойм у найближчому оточенні не проявлялось. Зате, рослини, які невеличкими щільними острівками зелені знаходились то тут, то там, виглядали зовсім не як земні. Величезні та закручені на всі боки тоненькі дерева не виходили за межі свого своєрідного штучного острова, немовби хтось щодня їх підрізав, щоб вони знаходились тільки у кордонах свого своєрідного купола. Самі рослини були яскраво червоного кольору, а ті, яким не пощастило грітися на променях сонць — помаранчевого кольору, що був схожий на колір мандарину. Жінці, що зачаровано споглядала на інопланетні рослини, здалось, що вони тягнуться до астронавтів, проте ніби щось стримувало їх дістатися до людей.
Дженкінс вирішила підійти ближче, щоб розгледіти їх, можливо, навіть взяти шматочок на аналіз, оскільки була основним біологом на борті. Вона дістала обладнання для аналізу, наближаючись до рослин. Як тільки вона підійшла достатньо близько рослини великим гулом заволали як одна жива істота, що насторожило астронавтку.
— Дженкінс, назад!
Капітан тільки встиг викрикнути команду, як одна з рослин випустила ліану, що як ласо стрімко окутала тіло біологині та почала тягнути у свої червоно-помаранчеві хащі.
— Чорт, хапайся за щось!
Все усвідомлюючи, він стрімко рвонув рятувати життя своєї підопічної. Жінка боролась з рукою хащів, що звивалась, наче змія, стискаючи її все сильніше. Вона відчайдушно хапалась за землю, залишаючи борозни в ґрунті, намагаючись вирватися з її обіймів, що все ближче і ближче тягнули її до середини. Команда з жахом споглядала на ситуацію через ілюмінатори, декотрі нашвидкуруч спорядились та побігли допомагати капітану. Залишалось зовсім трохи до рослинного острова, як тут капітан, наздогнавши Дженкінс, одним швидким рухом перерізав ліану і рослини з неймовірним криком почали стискатися відчуваючи завданий біль. Коли Уоррен відтягнув її на безпечну відстань, команда, що як раз добігла до них, почала оглядати Дженкінс на ознаки будь-яких ран.
— Міо, оглянь її поки, — скомандував чоловік.
Міо була найбільш досвідченим лікарем серед команди та яка вже стикалась з інопланетними істотами раніше під час свого командирування до горезвісної місії на Європі.
— Це не добре, — провівши огляд доклала Міо.
— Все серйозно? — запитав Уоррен.
— Важко поки сказати, але скафандр був пошкоджений: ось тут і у цьому місці, — лікарка показала на пошкодженні місця. — Поки не буду песимістичною, але ми нічого не знаємо про властивості цих рослин. Я зроблю все необхідне, щоб повернути Дженкінс у стрій.
Капітан нахилився до Міо та подякував їй.
На той час, астронавтка, що зазнала ушкоджень від рослин вже втратила свідомість та зовсім не реагувала на довколишніх. Члени екіпажу допомогли Міо занести Дженкінс у медпункт з надією, що вона незабаром одужає.
— Отже, всі ми знаємо про ситуацію, яка трапилась сьогодні з нашою Дженкінс, тому я прошу усіх проявити максимальну пильність та не торкатися, тим паче підходити, до того, що не є вам відомим. А тепер не гаємо більше часу та негайно розпочинаємо підготовку тимчасових модулів на поверхні, — зібравши увесь екіпаж на борті корабля скомандував капітан через деякий час.
Люди заметушились та почали збирати усі необхідні матеріяли відносячи їх на вулицю, наче мурахи, що носять свою здобич. Потроху, кількість будівельних матеріялів накопичувалась та почали з’являтися перші контури майбутніх житлових комплексів. Командир екіпажу прискіпливо слідкував за процесом та найуважніше за кожним. Історія з Дженкінс не мала більше повторитися.
— Уоррен, у мене для тебе нові відомості, — сказав Алекс стурбованим голосом, знайшовши капітана, що допомагав розкладати житлові модулі.
Поклавши ящик на суху інопланетну землю Уоррен був готовий слухати.
— Як ти міг помітити, я певний час був відсутній, оскільки проводив свій час аналізуючи цю планету та порівнював наявні дані з тими, що отримані були від перших супутників, — почав здалеку фізик.
— Ну ж бо, Алекс, що там?
— Як ми знаємо, день на планеті триває довго 28 земних годин, а ніч всього лише 4, все це пояснюється наявність двох світил…
— Ближче до діла, — капітану було відоме багатослів’я свого приятеля, тому він підганяв його.
— Так, так, звісно. Отож, деякі дані не збігаються. Мені здається, що планета чомусь змінилась.
— Змінилась? Неможливо, щоб за короткий час все, що ми знали про цю планету, було брехнею, — трохи помовчавши він запитав. — А які саме дані тебе турбують? Що ти виявив?
— Хотів би я помилятися, але гравітація росте.
— Що значить «росте»?
— Вона змінюється. Можливо, що саме вночі вона є найсильнішою.
— Настільки сильною?
— Не можу поки сказати, але вона продовжує зростати і поки не відомо коли саме вона досягне піка і якого, — Алекс опустив свій погляд додолу. — Це не збіг. Ніби планета сама це робить, щоб здихатися нас, — додав він не вірячи власним словам.
Уоррен і сам почав відчувати, що його тіло ніби теж поважчало та стало важче рухатися. Він озирнувся і помітив, що астронавти вже не поспішали та відпочивали важко дихаючи на матеріялах, що вони переносили, які ще декілька годин тому були легким тягарем для тренованих астронавтів.
Алекс вже збирався йти, як раптом капітан доторкнувся до його плеча та тривожно запитав стільки у них ще часу.
— Мало. Друге сонце скоро зайде, — промовивши він хотів був повертатися, але обернувся та додав. — Треба діяти й швидко, капітане.
Керівник команди повернувся на судно. Він пройшов до командного центру, опустився в крісло й заплющив очі. Що далі? Це його перша місія. Перша справжня місія. Все життя він до цього готувався, і тепер не мав права на помилку. Але що, коли він вже помилився? Алекс надав йому дані, про які не знав ніхто інший. Проте екіпаж і без того щось підозрював. Пізно було зволікати. Усе, що вони знали про планету, виявилось брехнею. Але найстрашніше, здається, було правдою — вона діяла як єдиний організм. Може саме ситуація з Дженкіс і є каталізатором всього цього божевілля? Він провів долонею по обличчю. Це звучало абсурдно, неймовірно… Але всі факти збігались. Гравітація змінюється. Повітря має дивний присмак — майже як кров. Рослини поводяться не просто агресивно, а цілеспрямовано. Ніхто не міг знати, чому планета насправді поводиться так, що аж хоче здихатися прибульців. А що, якщо вона дійсно жива, усвідомлює їхню присутність і намагається позбутися від них? Він глянув на екран, де відображались параметри атмосфери. Натяки були з самого початку. Вони мали забиратися звідси ще тоді. Але тепер вже запізно?
Раптом, ззовні почав долинати глухий, тягучий тріск, схожий на ламанання хрящів, що через декілька секунд поєднувалось з криками екіпажу. Капітан стрімголов побіг до ілюмінатора і побачив моторошну картину, як у зненацьких сутінках із землі виринали десятки рослин подібних на тих, що схопили Дженкінс. Він закляк. Морозець пробіг по його спині. Він не міг навіть поворухнутися. Найстрашніше виявилось правдою.
Капітан біг коридорами корабля стискаючи в руці ніж, який уже був залитий темним соком розрубаних рослин. Його легені палали від нестачі повітря, а ноги тремтіли від сили гравітації. Світло аварійних ламп кидало червоні відблиски на стіни, а вдалині все ще лунали крики екіпажу.
«Може, ще не все втрачено…» – промайнуло в голові, коли він почув розпачливий крик когось з екіпажу.
Але ноги його несли вперед до рятувальної капсули. Ніде вже не було безпечно. І навіть якби Уоррен зараз кинувся назад… Що б він міг зробити? Він ніщо перед могутністю планети.
Вскочивши до середини ледь не в останній момент, його руки автоматично почали вводити координати. Тремтячий палець навис над кнопкою запуску.
— Потрібно врятувати хоча б когось! — викрикнув капітан самому собі.
Проте через скло ілюмінатора було зрозуміло, що у колоністів не було і шансу вистояти проти рослинної стихії. З жахом споглядаючи на тіла ще недавно живих колег, Уоррен натиснув на кнопку та рятувальна капсула вискочила з корабля запустивши свої двигуни та з неймовірним гуркотом спалювала пальне надаючи капсулі швидкості. Раптовий поштовх втиснув капітана у крісло. Через вікно він побачив, як їх корабель зникає під лавиною рослинності, що вже майже повністю окутала космічний корабель.
Він покинув свою команду. Всіх, хто довірився йому, з ким приятелював, кого так довго знав, і навіть кохав. Уоррен намагався триматися, але емоції брали вверх. Декілька крапель сліз котились по його обличчю, які він відразу витер. Потрібно чимскоріш відправити сигнал другому кораблю! Потрібно…
Політ не був довгим, але для капітана це тривало майже незкінченність. Думки про те, що він кинув свою команду напризволяще не покидали його. Він думав найбільше про те, що мусив би загинути там разом з усіма. Але єдине, що рухало ним вперед це спроба врятувати інших! Ті, що ось-ось мали б долітати до планети! Його ланцюг роздумів був розірваний повідомленням бортового комп’ютера, що капсула прибула на орбіту.
Як тільки капітан це зрозумів, він почав нашвидкоруч підготовлювати обладнання та хаотично відправляти повідомлення SOS у всіх можливих напрямках надіючись, що вони його почують.
— Говорить капітан місії «Планета надії» Уоррен Сміт. Планета небезпечна. Повторюю, планета небезпечна. Всім хто мене чує…
Не закінчивши своє повідомлення Уоррен помітив, як ще один космічний шатл прорізав атмосферу планети.