Гігантський міжзоряний крейсер Тердебунів готувався до приземлення на невідому планету. На капітанському містку стояло двоє й дивилися на велетенському екрані, як внизу пролітають сині простори океанів та зелено-сизі плями материків. Чим більше знижувався зореліт, тим виразнішим ставали сліди присутності розумного життя: вже можна було розрізнити рівні лінії доріг та розмаїті обриси міст.
– Круксе, схоже, хтось вже колонізував цю чудову планету до нас, – зітхнув один.
– Бандор, облиш ці депресивні теревені! – гаркнув інший. – Задля порятунку нашої цивілізації, ми мусимо її завоювати.
– А раптом їхня зброя сильніша за нашу? – не вгавав Бандор.
– Хіба я казав, що воювати будемо ми? Чим вищий інтелект аборигенів, тим гірше для них. Ми скористаємося нашими психо-випромінювачами і натравимо їх одних на одних. Чим розумніші місцеві, тим більш вишуканою зброєю вони знищать самі себе, розчищаючи місце для нас.
– І тобі зовсім не шкода їх?
– Коли йде мова про життя Тардебунів, мені не шкода нічого! – випалив Крукс. – Головне – вдало зробити перший крок, вибрати адекватний перший психічний контакт, а далі все піде, як по маслу. Між іншим, гарна галявина. Давайте сядемо серед того лісу, – показав він на екран.
* * *
Сергій викопував картоплю і скоса позирав на дружину, яка відклала лопату і розважала їхню дворічну доньку. Чоловік окинув поглядом довгі ряди зелених кущиків, витер піт з чола і сердито промовив:
– Наталко, може допоможеш мені? Я сам буду до ночі копати.
– А як же Христинка? – захвилювалася дружина. – Поки ми копатимемо, вона десь піде і заблукає.
– Серед цих городів? – здивувався чоловік. – Та тут все видно на кілька кілометрів навколо.
Наталка не могла не погодитися з його словами. Ці «дачі» знаходилися далеко від міста на місці колишнього колгоспного поля, де не було ні водопроводу, ні електрики, тому ніхто з дачників не поспішав будуватися, а вирощували в основному городину. Де-не-де виднілися благенькі деревця або кущики, які під пекучим сонцем та гарячим вітром жалібно тріпотіли пожухлим листям.
Дружина відійшла від доньки, взяла заступ і почала копати неподалік чоловіка. Хвилин п’ять робота просувалася жваво. Потім дитині набридло бути самій і вона підійшла до копачів. Стала запитально дивитися, що вони роблять.
– Бачиш, це картопля, – струсивши землю, простягнула Наталка дитині картоплину.
– Пля? – перепитала Христинка, здивовано роздивляючись кулясту річ у своїй долонці.
– Не «пля», а «картопля»! – буркнув Сергій.
– Пля! Пля! – радісно загукала дівчинка, бігаючи з картоплиною по доріжці.
– Хіба ж вона не дивовижна! – усміхнулася Наталка і продовжила копати далі.
Награвшись із картоплиною, Христинка незабаром знову крутилася біля дорослих. Це починало дратувати Сергія, бо він хвилювався, що не помітить доньку і зачепить її або лопатою, або й сам пхне випадково, як розвертатиметься до наступного куща. Щоби якось відволікти дитину, він струсив з листя кількох колорадських жуків і покликав малу:
– Христинка, дивився – це жук!
– Жу! – радісно загукала дитина, підбігаючи до смугастих комах.
– І він їсть нашу картоплю! Тому його треба давити! – мовив Сергій, і наступив ногою на обох колорадів, які намагалися втекти в тінь кущика.
– Жу погани? – перепитала дівчинка з серйозним виразом.
– Дуже поганий! – запевнив чоловік і показав, як струшувати шкідника з кущика, а потім тупнути по ньому ногою.
Нова розвага сподобалася дитині. Бігаючи доріжкою, вона зупинялася біля котрогось кущика, на якому бачила смугасті округлі спини жуків, струшувала їх додолу і весело топтала ніжками. Крок – чвак! Ще маленький крок – і черговий шкідник перетворювався на жовту пляму.
А біля одного кущика якийсь жук вже сам повз по землі – тільки підходь і наступай. Щоправда, якби Христинка була старша двох років, вона би звернула увагу, що він удвічі більший за попередніх жуків, а його спинка переливається різними барвами. І ще вона відчула якісь незрозумілі думки про панування над світом, які почали вирувати в її голові. Але вона твердо знала одне:
– Жу погани! – і розчавила його ніжкою.
* * *
Імператор Тердебунів сидів у своїй залі й понуро слухав доповідача Слунта.
– Попри Ваші застереження, Крукс таки полетів на Синю планету. І з’ясував, що вона цілком придатна до життя!
– Справді? – пожвавився імператор.
– Так! – запевнив Слунт. – Проте вона виявилася заселеною.
– Встановили контакт?
– Ем-м… – зам’явся доповідач. – Адмірал Крукс вирішив не ділити планету з аборигенами, а втілити свою теорію самознищення…
– Треба зупинити його! – пополотнів імператор. – Якщо про це довідаються в міжгалактичній співдружності, ми не відмиємося від ганьби до другого Великого вибуху!
– Власне, ми втратили зв’язок з експедицією й отримали автоматичний сигнал про загибель зорельота. Ми гадаємо, Крукс недооцінив місцевих і вони його знищили.
– Тим краще! – зітхнув з полегшенням імператор. – Готуйте мирну експедицію. Ми мусимо зробити дружній крок.
Припускаю, що автор ніколи не копав картоплю. Зелені кущі можуть бути хіба в молодої, але їхати «в поле» копати молоду?
Хоча, чого я тут починаю. Он у декого полють буряки в мерзлій травневій землі — і нічого який цикл відхрохали…
Решта — дуже добре. Краще більшості тут.
Насправді, є різні сорти картоплі. Є шестидесятиденка, моментальна, є Ольвія, яку як посадиш пізно, то чекатимеш до жовтня, поки бадилля засохне. Але якщо копають всі навколо, то хто там думає про зелене бадилля )))
А так оповідання надто прямолінійне. Прийом стоптаний. Але впоралися.
Шановні коментатори, дякую за увагу до мого твору!
Юрію, гадаю, Ви маєте рацію. Оповідання навіяне спогадом з далекого дитинства, коли не лише трава здавалася зеленішою)
Олегу, дякую за картопляну адвокатуру) Про прямолінійність – це так, одна з моїх хиб, на яку звертають увагу читачі. Мабуть це тому, що я й сам не дуже полюбляю читати твори із занадто закрученими сюжетами і неочевидними прагненнями героїв.
Про картоплю вже сказали :-). Щодо жуків… Колорадів я ненавиджу й чавлю нещадно, але більше не зачіпаю жодного жука. Це в мене після прочитання оповідання Ларрі Нівена “Перехожий”. Тепер подумаємо: чого навчить читача ваше оповідання? 🙂
Написано нормально, але сюжет – укотре на цьому конкурсі – для фантастики заяложений до чорних дір :-).
Удачі на конкурсі!
Зіркохід, дякую за коментар!
Питання про те, чого вчить оповідання, я задаю собі щоразу, коли сідаю писати. Щоправда, його не завжди собі задають читачі, а якщо й задають, то часто знаходять не ту відповідь, яку закладав автор) Власне тут я хотів показати, що інколи, аби протистояти злу, треба бути безпосереднім і щирим, як мале дитя. Бо найбільші злочини коять люди, засліплені жагою влади, слави або грошей. Якби доля звела Крукса з якоюсь амбітною і ображеною життям особою, хепі-енду би не вийшло.
Про “заяложеність до чорних дір” – мабуть таки правда. Особисто я не намагався переказати якийсь прочитаний твір, але, цілком очевидно, що ніщо не нове під місяцем і цей сюжет, який лежить на поверхні, вже використовував багато-хто. Тому я намагався вирізнити це оповідання, зробивши його ближчим до українських реалій – і це в певній мірі вдалося: вже трьох читачів зачепила моя картопляна тематика 🙂
За що люблю цей конкурс, так за те що можу поринути в дитинство. Час коли читав дідусеві книжки.
Вже на словах про те що корабель без розвідки! збирається воювати невідомо з ким!! і для цього сідає!!! на планету … я зрозумів що передімною прекрасний зразок фантатсики 60х. І ні це не добре.
Авторе питання а чому крейсер? (Моежте не відповідати просто прочитайте чим займається цей клас кораблів)
Я розумію Вашу думку, Спостерігач. Але погодьтеся, якщо я наповню мініатюру технічними деталями, аби підвищити правдоподібність, вони відволікатимуть читача від головної ідеї. Я не заперечую, Ваші зауваження слушні, але це був би вже зовсім інший твір.
Ще можу додати, що ніхто з нас не був свідком захоплення Землі інопланетянами, зате ми всі знаємо про відкриття Колумба. У нього теж не було розвідки, він не очікував зустріти тих, кого зустрів, і попри те він не розвернувся і не подався назад, коли зрозумів, що перед ним не Індія. Тож не все у нашому світі є результатом прискіпливого і точного розрахунку 😉
Шкода мені цього погани жу. Він же он який дрібний – виходить, і гігантський крейсер теж – ну, скажімо, розміром із “Запорожець”?
У принципі, так, у картоплі, Христинці й колорадах уся чарівність історії. Картопля всіх зачіпає, чого ж))
задум був добрим…
Цікава ідея, усміхнувся на ситуації з дівчинкою. Написано гарно.
Мені не сподобалися діалоги у деяких місцях, занадто чиста мова у людей, як на мене. Або ж лишній пафос.
Кінець також трохи посипався. НМСД 🙂
Щасти на конкурсі!
Шпротина, George Longly, Вітер – дякую за відгуки та підтримку! 🙂