Оповідання непогане і можна прослідкувати ідею, проте попри пряме запозичення концепту загадкових лабіринтів у корі планети, що змінюють властивості часу, оповідання перевантажене деталями світу, які не є очевидно зрозумілими з одного боку, і не відіграють жодної ролі в сюжеті з іншої. Це тонка грань між “наповненістю світу” та “захаращеністю”. Воно посилює відчуття, що сюжет оповідання взятий з більшої та ширшої історії автора (можу помилятись).
Так, погоджуюся, щось заскладно для 15 тисяч символів, забагато всього. Ворлдбілдінг тупо не дає дихати сюжету, який може існувати тільки в рудиментарному вигляді та по факту немає кульмінації. Текст просто обривається, і все. Теж вважаю, що це частина більшого твору, але переробити епізод в оповідання дуже рідко призводить до гарного результату. Ось і тут дива не сталося.
Раст
Видно цікавий сюжет, складну ідею, але реалізація вийшла не дуже вдалою. Дуже багато усього намішано, складний до сприйняття стиль, і місцями потрібна вичитка. Було б цікаво почитати повноцінну роботу в більшому об’ємі, добре вичитанну, а тут не вистачило місця і часу, щоб повністю розкритись.
Автор
Оповідання задумувалося як оповідання – не більше.
Якщо “ввижається” імпульс до більшого формату, то дякую. Але, хіба, що в іншому тексті з циклу оповідань про Лабіринти. Можливого циклу.
Якщо вордлбилдінг-сетінг обтяжує, напружує, багато відсилає – отже я впорався із завданням. Бо весь сетінг дуже важливий як гравці – приховані персонажі – сюжету. Як і “заникана”, але яскрава і точкова кульмінація – вона є і аж нявкає.
Хтось пише одразу догодивши читачу легкістю, хтось густо, хтось кліпово. Вибирайте. Дякую за прочитання.
Чесно, авторе, нічого там не нявкає для стороннього спостерігача, який не в курсі ваших задумів. І це проблема вашого тексту, а не нашого сприйняття, на жаль. У вас підсвічується в оповіді стільки всього, що не зрозуміло, на чому акцент, що є головним. Мабуть, там геніальний задум, але, як писали вище, він просто захаращений. Спробуйте виділити основне і переписати якось.
Rem Raven
Погоджуюсь. Звісно, всі люди сприймають будь-який твір крізь призму власного досвіду, і цілком окей, якщо хтось таки чогось не розуміє в задумі автора, чи інтерпретує хибно. Кожен автор вважає задум свого твору чудовим (а інакше, який сенс взагалі писати, якщо задум навіть для автора такий собі). Втім, проблема якраз в реалізації, бо якщо читачі кажуть, що не зрозуміли твір тому що Х, це все ж означає, що хай який ідеальний задум, автор не зміг передати своє бачення читачам, до чого врешті і зводиться мета твору. Тому це проблема автора. На жаль, бо і мені також відверто бентежно, що моє оповідання теж може підкачати за рахунок недосконалої реалізації.
Автор
Навряд чи це в запозичену концепцію про Лабіринти можна закласти щось геніальне.
А от кульмінація справді нявкає. Бо це котеня))) І про подібну ситуацію колись сказав ще Брюс Лі: не обов’язково ставати в яскраву і крикливу позу, аби застосувати бойовий прийом.
Авторе, краще б ви були настільки ж наполегливими не у пошуку виправдань, а в саморедагуванні))
Андрій А.
Загалом ідея про те що всі знають своє майбутне, та хочуть перестати його памʼятати це дуже класно!
Та кінцівка яка розкриває хто такі зомбі та страшну долю яка чекає голвних героїв працює як такий цікавий поворот сюжету.
В іншому, читати складно, я ось не сказав би що прям багато зайвої інформації, скоріш на самому початку одразу декілька концепцій, фантдопів та нарисов світу, які треба дуже швидко обробити щоб розуміти, що відбувається далі.
Мені не вистачило ще ілюстрації памʼяті майбутнього, хоча це основний фантдоп цього світу, головна героїня наприклад вже повинна була памʼятати як вона летить зі сталкером, сталкер теж повинен памʼятати це – але справжня ілюстрація тільки коли вже памʼять проходить, на третьому повороті. Теж не дуже поняв, чи Лабірінт змінює майбутне чи просто ти його забуваєш. Головна героїня памʼятала що вона вийшла тому що вона говорить про те що забувала “яке у майбутньому чекало покарання або визнання”. Але вона памʼятає що там помре? Якщо вона може померти то це повліяє на памʼять інших людей, які памʼятали як з нею будуть спілкуватись чи ще якось взаємодіяти, що робить Лабіріт точкою яка навпаки буде нарушати всі розрахунки. Якщо ж Лабірінт не змінює майбутне, то вона повинна чіко памʼятати коли та як вийде, та й сталкер теж.
Те що зараз теж прикольно та є така пригода, ризик, але очикування на чому буде фокус, в мене були інші.
Автор
Пане, Владислав. Тут редагувати вже пізно. Такі правила.
Ви ж оповідання прочитали. За це вам велике спасибі.
Цінуймо працю одне одного.
Автор
Андрій А.
27.02.2025
Чи змінює Лабіринт майбутнє – невідомо)))
Звірунька-бурмотунка
Мені сподобалось) не думаю, що вловила хоч половину сенсів, але прикольно)
Занудне зауваження щодо Бетельгейзе, у неї вік десь 100 млн років, тобто кам’яна планета земного типу, та ще й із життям (бо в лабіринті вапняк є) ніяк не могла сформуватися та вижити на орбіті. Хоча теоретично це могла бути блукаюча планета)
Автор
Звірунька-бурмотунка
Браво про Бетельгейзе. А така гарна назва зіроньки, ех))
Оповідання непогане і можна прослідкувати ідею, проте попри пряме запозичення концепту загадкових лабіринтів у корі планети, що змінюють властивості часу, оповідання перевантажене деталями світу, які не є очевидно зрозумілими з одного боку, і не відіграють жодної ролі в сюжеті з іншої. Це тонка грань між “наповненістю світу” та “захаращеністю”. Воно посилює відчуття, що сюжет оповідання взятий з більшої та ширшої історії автора (можу помилятись).
Так, погоджуюся, щось заскладно для 15 тисяч символів, забагато всього. Ворлдбілдінг тупо не дає дихати сюжету, який може існувати тільки в рудиментарному вигляді та по факту немає кульмінації. Текст просто обривається, і все. Теж вважаю, що це частина більшого твору, але переробити епізод в оповідання дуже рідко призводить до гарного результату. Ось і тут дива не сталося.
Видно цікавий сюжет, складну ідею, але реалізація вийшла не дуже вдалою. Дуже багато усього намішано, складний до сприйняття стиль, і місцями потрібна вичитка. Було б цікаво почитати повноцінну роботу в більшому об’ємі, добре вичитанну, а тут не вистачило місця і часу, щоб повністю розкритись.
Оповідання задумувалося як оповідання – не більше.
Якщо “ввижається” імпульс до більшого формату, то дякую. Але, хіба, що в іншому тексті з циклу оповідань про Лабіринти. Можливого циклу.
Якщо вордлбилдінг-сетінг обтяжує, напружує, багато відсилає – отже я впорався із завданням. Бо весь сетінг дуже важливий як гравці – приховані персонажі – сюжету. Як і “заникана”, але яскрава і точкова кульмінація – вона є і аж нявкає.
Хтось пише одразу догодивши читачу легкістю, хтось густо, хтось кліпово. Вибирайте. Дякую за прочитання.
Чесно, авторе, нічого там не нявкає для стороннього спостерігача, який не в курсі ваших задумів. І це проблема вашого тексту, а не нашого сприйняття, на жаль. У вас підсвічується в оповіді стільки всього, що не зрозуміло, на чому акцент, що є головним. Мабуть, там геніальний задум, але, як писали вище, він просто захаращений. Спробуйте виділити основне і переписати якось.
Погоджуюсь. Звісно, всі люди сприймають будь-який твір крізь призму власного досвіду, і цілком окей, якщо хтось таки чогось не розуміє в задумі автора, чи інтерпретує хибно. Кожен автор вважає задум свого твору чудовим (а інакше, який сенс взагалі писати, якщо задум навіть для автора такий собі). Втім, проблема якраз в реалізації, бо якщо читачі кажуть, що не зрозуміли твір тому що Х, це все ж означає, що хай який ідеальний задум, автор не зміг передати своє бачення читачам, до чого врешті і зводиться мета твору. Тому це проблема автора. На жаль, бо і мені також відверто бентежно, що моє оповідання теж може підкачати за рахунок недосконалої реалізації.
Навряд чи це в запозичену концепцію про Лабіринти можна закласти щось геніальне.
А от кульмінація справді нявкає. Бо це котеня))) І про подібну ситуацію колись сказав ще Брюс Лі: не обов’язково ставати в яскраву і крикливу позу, аби застосувати бойовий прийом.
Авторе, краще б ви були настільки ж наполегливими не у пошуку виправдань, а в саморедагуванні))
Загалом ідея про те що всі знають своє майбутне, та хочуть перестати його памʼятати це дуже класно!
Та кінцівка яка розкриває хто такі зомбі та страшну долю яка чекає голвних героїв працює як такий цікавий поворот сюжету.
В іншому, читати складно, я ось не сказав би що прям багато зайвої інформації, скоріш на самому початку одразу декілька концепцій, фантдопів та нарисов світу, які треба дуже швидко обробити щоб розуміти, що відбувається далі.
Мені не вистачило ще ілюстрації памʼяті майбутнього, хоча це основний фантдоп цього світу, головна героїня наприклад вже повинна була памʼятати як вона летить зі сталкером, сталкер теж повинен памʼятати це – але справжня ілюстрація тільки коли вже памʼять проходить, на третьому повороті. Теж не дуже поняв, чи Лабірінт змінює майбутне чи просто ти його забуваєш. Головна героїня памʼятала що вона вийшла тому що вона говорить про те що забувала “яке у майбутньому чекало покарання або визнання”. Але вона памʼятає що там помре? Якщо вона може померти то це повліяє на памʼять інших людей, які памʼятали як з нею будуть спілкуватись чи ще якось взаємодіяти, що робить Лабіріт точкою яка навпаки буде нарушати всі розрахунки. Якщо ж Лабірінт не змінює майбутне, то вона повинна чіко памʼятати коли та як вийде, та й сталкер теж.
Те що зараз теж прикольно та є така пригода, ризик, але очикування на чому буде фокус, в мене були інші.
Пане, Владислав. Тут редагувати вже пізно. Такі правила.
Ви ж оповідання прочитали. За це вам велике спасибі.
Цінуймо працю одне одного.
Андрій А.
27.02.2025
Чи змінює Лабіринт майбутнє – невідомо)))
Мені сподобалось) не думаю, що вловила хоч половину сенсів, але прикольно)
Занудне зауваження щодо Бетельгейзе, у неї вік десь 100 млн років, тобто кам’яна планета земного типу, та ще й із життям (бо в лабіринті вапняк є) ніяк не могла сформуватися та вижити на орбіті. Хоча теоретично це могла бути блукаюча планета)
Звірунька-бурмотунка
Браво про Бетельгейзе. А така гарна назва зіроньки, ех))