Уряд Сполучених Штатів
Кому: Мр. Кінг
Від: Меллорі
Дата: 20/02/2035
Предмет: Детальний опис щоденника жертви, як головного доказу. Також продубльовано висновок експертизи від 19/02/2035.
Знайдений на підлозі кафетерію бази №1-3-5 Федерального проєкту «Марсіаніда» 17/02/2035 щоденник являє собою книжечку середніх розмірів. Обкладинка зроблена зі шкірозамінника сірого кольору, містить сліди зубів у лівому верхньому кутку. Запис на першій сторінці записника свідчить про належність предмета Кеннетові Грейму, учаснику програми «М-14-А». Аналіз почерку додатково це підтверджує. Записи чіткі й структуровані, але без дати. Це дає змогу прослідкувати розвиток подій інциденту «М-3», однак чітка хронологія є неможливою. Деякі сторінки відсутні, схоже саме їх залишки були знайдені у шлунку жертви. Записи велися кульковою ручкою «Handrickson», наданою як обов’язковий предмет канцелярії учасників програми «М-14-А».
Рекомендації: Ознайомлення з відсканованими й оцифрованими записами допоможе краще зрозуміти причини-наслідки інциденту «М-3», і допоможе запобігти трагедіям у майбутньому. Усі матеріали наведені нижче.
Щоденник Кеннета Грема. Орієнтовний період написання: грудень 2034 — лютий 2035.
Початок записів:
Якого біса я на це погодився? Сидів би вдома, так ні, поперся в астронавти! Тільки от МКС було мало, захотів на Марс. Правду казав мені батько, що у цьому світі, довіряти не можна нікому! Хоча його світ за 225 мільйонів кілометрів звідси. Там і сидять оті придурки з Центру Координування Марсіанського Проєкту. ЦКМП — воно навіть звучить ненадійно! «Вам треба протриматися два тижні. Максимум місяць.»
Легко сказати! У вас же не горить пів колонії. Яка іронія — павільйони з запасами й городами знищено кораблем, що летів поповнити харчі й провести ротацію персоналу! На Марсі не можна проводити більше ніж шість місяців, казали вони! Їжі в нас, при критичному порозі у тисячу кілокалорій на день, вистачить на півтора тижня. Якось-такось до Нового року може й протягнемо. Чому я маю про це думати? Коли підписував контракт, про такі ситуації й мова не заходила! Тепер закрили нас утрьох — розв’язуйте проблеми розгерметизації та нестачі харчів, а ми будемо думати, як же вам допомогти. Най вже поцілять іншим шатлом по спальному комплексу, ну щоб вже точно. Бовдури!
Трошки заспокоївся вже. Змирився. Жорстка дієта, знаєте, очищує організм. Агата — наш єдиний промінчик позитиву. Жартує, підтримує, не дає впасти у відчай. Томмі — блідий, як віск. Боїться. Та усі боїмося. Отак дивлюся у небо чорне-чорне, люди далеко-далеко, ми утрьох тут. Сусідня база настільки далека від нас, що ми жартуємо: «Та вона на Місяці!» Як усвідомлюю, що тонюсінька нитка зв’язку з Землею обірвана, стає дуже лячно! Одразу відчуваю себе мурахою, ні — бактерією! Оце чесне порівняння! Он зірки — великі й могутні, он нескінченні червоні поля Марсу. А ми тут, у невеличкому павільйоні, що здається таким хлипким… Хочеться стиснутися, забитися у куток. Оці всі дні сплю калачиком, хоча раніше такої пози терпіти не міг. Томмі, здається мені, майже не спить. Гарний хлопчина, та не пристосований до екстремальних ситуацій. Хоча зараз ситуація «Екстра++». Мені його шкода.
Завтра Різдво, а ми замість святкової вечері будемо їсти останні рибні консерви. Томмі схуд помітно, але йому було зовсім не радісно. Втім до місії стільки мені жалівся на той жир, аж слухати набридало. Я стрункішим став, речі висять тепер, як на вішаку. По Агаті не скажеш — прекрасна як завжди, тільки лице бліде-бліде.
Вчора дивилися на зірки та дискутували про нескінченність космосу. Дійшли тільки одного висновку — тепер цей чорний у цятку купол давить на нас. І скоро розплющить…
Щасливого Різдва! Ніколи не думав, що сардини можуть бути настільки смачними!
Сиділи утрьох, згадували як тут працювали, і як докотилися до такого стану справ. Починалося все доволі ж успішно, ми чітко з’єднали усі модулі, які були доставлені разом з нами. Це було нескладно, але вимагало максимальної уваги. Обов’язки поділили наступним чином: Томмі був технічним спеціалістом, Агата — головним координатором зв’язку між нами й ЦКМП, я займався агросектором. Чіткого лідера не було, всі рішення приймалися разом, може це й спричинило паніку після інциденту? Можливо, можливо…
Я з дитинства любив сапати городи, щось садити, вирощувати. Але ера модернізації призвела до повної автоматизації цього процесу. А жаль, іноді здається, що всім вченим перед тим як летіти на Марс чи Венеру, слід було поколупатися у земельці. Але то моє бурчання. Тут, я знову зміг взятися за улюблену справу дитинства. Вирощував я картоплю, моркву, буряк і кукурудзу. Так, доволі специфічний вибір, а що поробиш — що дали, те посадив. Агросектор на Марсі — це про постійне підживлення рослин добривом і штучним світлом. Але також це й про радість врожаю й гнів через невдачі. Хоча я не встиг відчути всі ці емоції повною мірою. Насамперед це був експеримент, а лише потім моя віддушина, чи альтернативний спосіб підживитися. Треба менше про їжу писати, бо апетит розпалює. Зрештою, в агропавільйон влетів цілий корабель. Вибух знищив ще й склад, пошкодив герметизацію галереї А-2. Ми лишилися відрізані від цілого світу, навіть від полів Марсу, ще й без їжі та води…
Інженери просто генії! Рятівники! Якби вони залили дистилят у системи охолодження, як по інструкції треба, нам би прийшов гаплик. А так тут трохи питної води. Ну чому у ситуації, спричиненій людською недбалістю, нас рятує інша людська недбалість?! Полети, людино, хоч на Юпітер, все одно людиною залишишся!
З новим роком! Його зустрічаю з сірим нальотом на язиці й противним присмаком води з охолоджувача. Від мене тхне, як від скунса, якщо не гірше. Цікаво, письменники-фантасти коли уявляли колонізацію далеких планет, про такий перебіг подій думали? Вони гналися за п’янкими зірками, новими відкриттями. Та за далекими світилами не бачили вони того, що в них під носом — людського фактора. І ні, я не критикую людство, просто констатую факт. Сам для себе.
Щось мені дуже не подобається Томмі. Ходить шепчеться, вишукує щось постійно. Стає схожим на звіра. Треба більше за ним слідкувати. Самому погано, а ще й за ним дивитися…
Я бачу сон. І він не йде. Мамо, стій, не поспішай! Мене, сина, зачекай! Ніби в ліжку я лежу, та крізь зірки за тобою лечу! Мамо! Мамо!
Стаю настільки дратівливим, що кричу на ручку, яка не хоче писати. Мене нудить постійно, слабкість. Думки розбігаються кудись. Ніби нічого не їм, а отруївся…
Я й не знав, наскільки це страшно бачити повільне згасання людини… Агата була найжвавішою з нас, та коли ЦКМП передали, що корабель затримується через технічні несправності при пуску, її очі потемніли. Вона була як вогник, що колись яскраво палав. А тепер він згас…
Я закрив Томмі у його каюті. Це коштувало мені надзвичайних зусиль. Я вмираю, це очевидно. Ще дивно, що моя рука пише, а голова хоч трохи варить. Сьогодні я цим скористаюся на максимум! Скоро голодна смерть зведе мене з розуму, і я не полишу по собі нічого. Та не можна!
А що сказати… Я бачу марення, бачу свою смерть, що потроху проникає з чорного Всесвіту всередину модуля. Вона тече поміж зірок, і засипає нас, немов пісок у пустелі. Ах, Томмі… Томмі збожеволів. Намагався мене вкусити, гриз свій черевик. Ось такий його безславний кінець… І хто б міг сказати, що в нас час, голодна смерть можлива?! Ми летимо на Марс, з нуля будуємо бази. Наші плани грандіозні, весь космос у наших ніг. Ми розвинули ШІ настільки, що він сам керує польотами. Від початку й до кінця. У нас є літаючі машини, супер-пупер добрива, і все, про що тільки могли мріяти фантасти! Наука перемогла космос! Тільки от, як воно мені зараз допоможе? Агаті, що втратила будь-яку надію… Томмі, що втратив весь здоровий глузд.
Стараюся не дивитися на все, більш-менш їстівне.
Цікаво, цей записник смачний?
Скільки ж я був у трансі? Скоро знову у нього… Ні, не зможу. Як побачив, що я натворив і що намагався їсти — захотів вмерти. Хоча відрази не відчуваю, аніскілечки. Треба дістатися вентиля і випустити усе повітря. Най йде, і я піду! Годі. Досить.
Вентиль-вентиль-вермішель-вермішель-вермут.
Мамо, я вмираю. Мамо…
Кінець записів.
Обставини знайдення тіл: Тіла знайшли у трьох різних частинах павільйону 17/02/2035. Учасник Т. був закритий окремо, помер жуючи рушник. Учасниця А. була знайдена на ліжку зі слідами укусів на правій нозі. Учасник К. лежав біля атмосферного модуля. Смерть настала внаслідок асфіксії й пошкоджень голови. Схоже, він бився головою об вентиль, на це вказує кров на об’єкті.
Висновок експертизи: Три члени екіпажу померли внаслідок голоду й фізично-психічних розладів пов’язаних з ним.
Комісія: Мр. Аденауер, Мр. Мюррей, Мр. Старкі, Мр. Діллінджер.
Тільки для службового використання.