Месія останніх людей

У народі це назвали – магією.
Уряд дав назву – зброя.
Історія обізначила – кінцем.

08.04
Спочатку Уряд Об’єднаних Націй, хотів використати ці навички людей у своїх цілях, але коли кількість неконтрольованих “магів” вийшла за межі “умовного дозволу”, вони одразу почали їх вбивати. Звісно деякі представники націй, були у шоці від термінування “вбивати”…
– Ми маємо проявляти чітку позицію! – вигукнув голова УОН. – ВОНИ це наш найбільший страх, ВОНИ це ті хто можуть допомогти скинути нас і розвалити те що ми змогли зібрати до купи.
Про “зібрати до купи” він не брехав. Фактично, вони двічі зібрали все до купи, не дивлячись на те що одного разу, самі все зруйнували.

Витяг з протоколу наради УОН
09.02.2125

“22:19 Голова: “Релігія була інструментом впливу й релігія йшла поруч з державою, на той час короною. Це звісно не спрацювало, і це не правильно, але сьогодні це наш шанс.”
22:20 Представник № 23: “Ви усвідомлюєте, що хочете створити культ, підняти цю людину до рівня Месії яка нас має витягнути з дупи. Це вже звучить як секта!”
22:23 Голова: “Я це повністю усвідомлюю й саме тому бачу що це наш єдиний спосіб врятувати людство. Так! Це не магія, це не всевишнє втручання, це всього лише наукове відкриття, якого нам не вистачало у час Ядерної Війни…”
…
01:46 На голосування виноситься Ідея № 267/2/125
Рішення:
За: 99
Проти: 9“

Мур Оголошень:

“Месія неочікувано зник”

“Кількість людей що називають себе Месіями, за підрахунками газети, дійшла відмітки 248 осіб”

“Деякі представники УОН повідомляють що правда може розколоти суспільство і вимагають пресу не піднімати це питання!”

“02.04 Урядовим Радіо у місті Женева прозвучало оголошення про зраду. “Вільна Думка” надає унікальну текстову версію: “Уряд нас обманює! Повторюю, уряд нас обманює. Другого пришестя Христа не сталося, Месія це шарлатан, і всі хто кажуть що говорять з Богом, брешуть! Я науковець який теж відкрив для себе так звану – магію. Це мутація! Це сміттєвий ДНК що лишився у нашому тілі від наших предків, і який унаслідок впливу радіації пробудився. Повторюю, це людська мутація яка надає змогу впливати на речі довкола. Якщо ви науковець, якщо фізик запам’ятайте ці слова “вимірювання системи може змінювати її поведінку”. Це і є магія! Людина своїми частинками впливає на інші частинки! Це…” тут оголошення було перервано.
Секретар УОН відмовився коментувати ситуацію”.

Мур Оголошень у Вашингтоні:

“03.04 на Європейському континенту спалахнув скандал. Стало відомо що УОН, прийнятою Ідеєю № 267 розпочали програму “Підняття віри у пришестя Христа”. Коротко: їхній план полягав у тому, щоб використати здібності Месії, отримавши вплив на населення уцілівшої Женеви, а пізніше поширити порядок на весь континент. Конгрес США засуджує дії УОН і наголошує: Здібності, які науковці назвали Мутацією Ісуса, ніяким чином не пов’язані з чимось надприродним”

“04.04 Женева у вогні. Відбувається протистояння між Урядом, населенням міста і фанатиками”

“06.04 Представник № 23, 67, 34 відкрили двері до будівлі УОН і дозволили мітингувальникам захопити будівлю”

“Представник № 23 був обраний Головою УОН”

“Новий уряд ухвалює Ідею № 3/23, яка вводить в дію протокол “Урегулювання відносин з Мутантами”. За нашою інформацією, він включає процедуру вбивства людей з Мутацією”

***
14.11.2125
Ростислав вийшов з автобусу робітників шахт і швидко попрямував до Чайнатауну. Там він придбав локшину, і звернувши до ірландського району, біг додому намагаючись приховати своє обличчя у шерстяному шарфі. Сьогодні сталося те, чого він найбільше боявся – у нього пробудився ДНК. Ростик завжди усвідомлював що їдучи на рудники він потрапляє у зону ризику, але нічого не міг з цим вдіяти. Українська діаспора хоч і дала йому максимально можливу знижку на проживання, проте хворий батько потребував великих грошей на лікування, тому хлопець навіть не гребував лишатися працювати понаднормово.
З ірландського району він звернув у польський, за яким йшов румунський, а далі за ним рідний український.
Нарешті він спинився. Коліна метушилися, сіра будівля нависала над ним наче велитенський громило, який зараз виб’є половину здоров’я що лишилося у бідного хлопця. Він йшов спокійно, переступаючи через одну сходинку, та на кожному поверсі зупиняючись щоб помасувати ноги. На дев’ятому його почав огортати туман. Сіре місто почало сіріти до неможливості. Він перехилився через грати і глянув униз. Вулиця яка була поцяткована кольоровими плямами, що вимальовувалися вивісками магазинів, замовкла.
– Це халепа. – стиснувши холодний метал мовив сам до себе Ростик. – Гіршого і статися не могло. – він піднявся ще на 6 поверхів, після чого встав на впочіпки і притулившись головою до грат важко вздихав. – Кляте людство.
Задихаючись, він почав плакати. Сльози стікали росою по чорному замурзаному обличчю, прориваючи ріки поміж пустель бруду. Необдуманим рухом він стягнув шарф і всунув ніс між гратами.
У нього перед обличчям постав образ чоловіка чия шия стискалася у залізній хватці дивної змії. Повітря йому не вистачало, пальці марно намагалися скинути звіра й лиш здирали шкіру до крові. Ростик впізнав обличчя чоловіка – своє обличчя. Від неочікуваності він відкрив очі й помітив що туману навколо немає. Хоча він є, але не навколо нього.
“Куля без туману, посеред туманного постядерного континенту, такими темпами поліція виб’є двері вже зранку!” – думав собі Ростик доки пробігав останні шість поверхів лавкрафтівської будівлі.
Клацнув ключ.
Двері зачинилися.
Він звалився на підлогу.
– Сину? – почувся втомлений голос.
Він не міг перевести подих, тому не відповідав, до того ж він не знав що робити.
“Сказати батькові? Мене вб’ють, якщо хтось дізнається, хоча я можу нікому не казати й можливо це буде моїм секретом”.
Почувся скрип стільчика, та з кутку кімнати де світилося м’яке жовтаве світло, заворушилася фігура. Вона обіперлася обома кулаками на стіл й повільно наче горила рухалася навколо нього.
– Ростику, все гаразд? – запитав батько.
“Ні”.
– Так.
Хтось постукав у двері. Три дзвінких удара, дві секунди перепочинку, ще три удара.
“Хто ж так б’є?!”.
– Ти відкриєш? – спантеличено зацікавився отець.
“Зустріну з честю”.
Повільно піднявшись він тремтливою рукою прокрутив ключ, та різким рухом розчахнув браму у свій страх. У тумані стояла сусідка.
– Ви впустили. – промовила вона та простягнула йому пакет з локшиною. – Я почула різкий металевий звук, мені здалося щось трапилося, а коли відкрила двері ви пробігли наче скажений.
– Дякую! Я квапився, мені треба, було до вбиральні.
Вона дивно посміхнулася й пішла. Ростик ступив на драбину, та стискаючи локшину до тріску глянув униз. Все чисто. Чисте море туману.
– Що ти знову накоїв?!
– Як ти? – проігнорував син зайшовши до середини.
Батько гнівно усміхнувся, глибоко вдихнув та дорогою почав розповідати.
– Доки тебе не було закінчилися ліки. Двічі, люди з діаспори, провідували мене щоб перевірити чи я нарешті не помер. Ну а ще нам, провели дротовий інтернет.
– Що?
– Інтернет. – повторив батько нарешті дійшовши потрібного стільця в кутку кімнати. – От цей маленький екран – це наш вихід у світ, який ми втратили, який ми маємо, та який ми ніколи не побачимо.
Ростик підійшов до батька та втупився у пожовтілий, маленький наче долоня, монітор що вмонтували в стіну.
– Що це означає?
– До прикладу, – мовив він. – напишемо Америка, та й ось ми бачимо. – Вхопившись за дивний тумблер з двома кнопками він продовжив. – Ось слідкуй за пташкою, бачиш це Вікіпедія, тут можна почитати розумні речі, ось нижче новини.
– Це як стіна оголошень?
– Пам’ятаєш, дід розповідав про журнали?
– Щось пригадую.
– От це дещо схоже, ось знову щось пишуть, зловили чаклуна та й повели по протоколу…

***
Він прокинувся від звуку розбитого скла. Навпомацки увімкнув світло та глянув на ліжко знизу. Батько намагався дотягнутися до стільця біля ліжка.
– Все гаразд?
– Розбив склянку, – через зуби прошипів він. – спи, все гаразд.
Його тато схопився з ліжка та миттю повалився уперед на уламки скла.

***
Ростик допоміг перебинтованому батьку підійти до інтернету та попросив, хоча ні, він навіть вимагав щоб той залишався тут на місці доки він вернеться.
В молдавському районі, що йшов за румунським, хлопець ледь не потрапив у драку між резидентами й китайцями. Хоч це зараз і “центр людяності” та поліція намагається виконувати свої обов’язки, однак з бандами яким належать нижчі райони варто бути обережними.
Він йшов через сіре місто, мовчки спинився на мосту та лиш на мить подумав про те як йому не вистачає кольорів(неонові вивіски вмикались у період з 18-20), як ось на воді щось запалало червоним. Він перелякався, думаючи що це його рук справа, як тут поліцейський що проходив повз, ввімкнув рацію та повідомив що знайшов труп у каналі між молдавським та іспанським районом.
У коротку мить, як чоловік у формі пробігав повз, Ростик затамував подих та з незворушним обличчям продовжив рух у бік японського району.
Лікар з тоненькими чорними вусами, після пояснень, відповів що нічим не може зарадити.
– Йому стало гірше, йому погано що навіть не може ходити! – підняв тон Ростик.
– Заспокойтеся, я розумію вам важко, але…
– Не потрібна мені ваша підтримка, просто скажіть як його вилікувати! – перервав його Ростислав.
Намагаючись взяти верх у цій розмові, лікар розвів руки у боки, помахав головою і усміхнувшись мовив те чого не варто було.
– Ну тоді, хіба що чаклунство йому допоможе.
У повітрі застигла незручна тиша. Лікар усвідомив, що хлопець не сприйняв жарт, і взагалі про що він думав коли планував пожартувати та й ще таким небезпечним чином.
Тим часом Ростислав, побачив геніальний шлях до шаху.
– Чаклунство? – серйозно мовив він.
Українець вважав що цим питанням та тоном: по-перше, змушує лікаря побоятися за свою шкуру; по-друге, вимагає від нього пояснення, які можуть виявитися корисними; по-третє, відштовхує від нього підозру, формуючи у суспільстві негативне ставлення хлопця до чаклунства(хоча звісно що його ніхто ще не підозрював).
– Нещодавно були заголовки на Мурі Оголошень “Чаклуни лік”…
– Я був на руднику, які в біса заголовки.
– Вибачте, це не, це було неправильно з мого боку, вибачте. Отож, як ми знаємо, не чаклунство а мутація, – голос лікаря стих. – отже там писали що за допомогою неї, ці люди могли впливати не лише на речі навколо але й на інших людей.
Хлопець глибоко вдихнув та витягнув гаманець.
– Дайте як зазвичай та й щось від болю.

***
Через перепрацювання він був вимушений деякий час відсидіти вдома. Дивлячись на свого батька йому здавалося, що з кожним новим днем у ньому лишалося все менше життя. Ось він вже три дня не встає з ліжка, а Ростислав, якби це не звучали, подумки вже з ним попрощався.
Чайник закипів, але у свідомості це прозвучало наче ревіння підземного звіра, чий крик розтікається печерою, створюючи ілюзію що він всюди. З переляку, хлопець застиг дивлячись на пару що вистрілює з хобота. Його тато застогнав, тому йому захотілось щоб свист чайника заглух, і слоник замовчав. ПАРА ЗНИКЛА!
Він кинувся до плити, як неандерталець що кидається на мамонта з надією що дорветься до м’яса схованого за теплим хутром. Ростик скрутив вогонь, та оглянув чайник. З хоботом все було гаразд, але пара не виходила.
З кімнати ще раз застогнав батько, хлопець різко розвернувся тримаючи слона у повітрі. Пластикова ручка тріснула й чайник полетів униз. Не довго думаючи він відпустив ручку, та потягнувся по чайника з надією що той не окропить всю його ногу, адже зараз йому це взагалі не пасувало. Метал обпік його пальці і тут він усвідомив що чайник не упав.
Неандерталець пробив шкіру мамонта, і відчув як гаряча пара перемоги стрільнула йому в обличчя, тому не сприйняв за небезпеку семи тонну тушу що ось-ось мала його розплющити. Всі примати довкола застигли й втупилися у свого родича який однією рукою тримав тушу над головою.
Ростик заметушився, шукаючи приматів по кімнаті, але згадав: клин клином вишибають, тому хлопець присів, та напруживши руки почав махати перед чайником. Той опирався.
– Встань на місце. – прошипів й підсунувся ближче. – Будь-ласка.
Чайник повільно перевернувся, вода всередині хитнулася змінивши центр ваги.
– Досить. – як на маленьку дитину гаркнув хлопець, і чайник плюхнувся на підлогу.
– Сину. – почувся шепіт.
Він побіг до нього.
– Що там скоїлося? – спитав він піднімаючи голову та стягуючи ковдру з себе.
– Все гаразд, я чайник ремонтував. Лежи спокійно, ось я тебе накри…
У батька почалася гарячка.

***
Перед монітором дротового інтернету, він вагався. У нього є можливість врятувати батька…
Тумблером він довів вказівник до пошукового рядка, та почав вводити “Чаклуни лік…”, а далі що? Він підняв обличчя до монітора і побачив що там є лише одна пропозиція.
“Чаклуни лікують?” – питав заголовок від Уцілілого Журналіста. “Ми отримали вісті що на території минулої України людина з Мутацією Ісуса лікує людей. Яким чином їм це вдається, для чого вони це роблять, ми не зуміли дізнатися, але наразі нам відомо що ця людина дрейфує селищами.”
Ростислав почав шукати інформацію про Мутацію Ісуса.
“Нейрони…Випромінюючи електричні поля, вони впливають на фізичний світ…”Месія”, виправдовувався що він просто просив чого він хоче у бога…Мутація Ісуса збільшує силу імпульсів”

***
Повіки повільно розкрилися. Він заснув на стільчику перед батьком, після того… Ліжко пусте! Оглянувши всю квартиру Ростик взяв жовту куртку та вибіг на сходи. Швидко спускаючись, він навіть не усвідомлював що він робить, взагалі як його тато міг там опинитися? Але ось він внизу, і за посивілим довгим волоссям впізнає батька що спілкується з продавцем.
– Ростику! – вигукнув тато як побачив сина. – Уяви собі, – розпочав він коли той підійшов. – я прокинувся повний сил, жах як голодний. Не хотів тебе будити…
Хлопець міцно обійняв батька й заплакав.
– Сину…
– Я знаю тату. – мовив він здійнявши очі від плеча батька.
Почало сніжити. На розі виринула чорна машина, на яких по Женеві їдуть лише представники й поліція. Він стис ще сильніше батька і слідкував. Поволі машина рухалася до них.
Тут він зрозумів, що поява його батька підозріла, адже його не бачили півтора роки і ось навіть парочка на розі серйозно щось обговорює дивлячись на них.
– Я мушу йти. – мовив Ростик випрямившись.
Він пішов у протилежний від машини бік. Звернув направо, та попрямував убік японського району.
Тротуарами почав збиратися сніг. Обернувшись він усвідомив що машина набагато ближче ніж він надіявся.
Втеча. Машина рвонула за ним. Ростик звернувши направо підсковзнувся на мокрому бетоні. Не вагаючись почав перебирати руками по землі і тут задзвеніли гальма.
– Руки за голову! – закричав чоловік у формі.
З переляку він розвернувся до них обличчям та махнув руками уперед. Двох поліцейських здійняло у повітря і відкинуло на будівлю по той бік вулиці.
– Ні! – викрикнув він побачивши як чоловіки впали з висоти третього поверху.
Під одним з тіл розцвіла червона троянда.
– Я не хотів. – через сльози шепотів він та розвернувшись потрапив під другу машину.
Запалали синьо-червоні ліхтарики, і він відчув невимовний біль. Пошкоджені ребра різали йому легені, і він почав задихатися.
Він лише підняв руку щоб попросити допомоги, але поліцейський що сприйняв це за загрозу пустив половину обойми у лежачого шахтаря.