Місія «Зерґе»

Зерґе пульсувала неоновим світлом, вкрита простирадлом рожево-бузкових хмар.

— Вона наче несправжня. Як величезний шмат зефіру поміж солодкою ватою, — капітан Халім дивився в ілюмінатор на планету, що зараз була як на долоні. Чи то, як блюдо в ресторані — бери та їж.

— Так… мультяшна якась, — Марк, головний ботанік, дивився на Зерґе захопливим поглядом. У його чорних очах віддзеркалювались бузкові кола.

Халім кинув погляд на зап’ясток, який, мов змія, обвивав масивний годинник:

— Посадка за п’ять чвертей земної години, всім зайняти свої місця. Діємо згідно з протоколом приземлення. Хутко.

Команда заметушилась. Паски пристібалися, захисна оптика вдягалась. У повітрі космольоту відчувався запах збудження та захвату, як то завжди буває на порозі нового.

 

***

 

Зерґе відкрили майже п’ятдесят років тому. Перші експедиції не висаджувались на ній, кружляли орбітою, вивчаючи іншопланетний диковинний світ. «Планета із живою флорою» — таку негласну назву отримала Зерґе після ретельного дослідження. Жодних білкових форм життя, натомість безліч рослинних. На Зерґе росли кремезні «дерева» з багряною кроною та губчастими стовбурами. Фіолетово-сріблясті трави, що без упину рухались, й від того вся планета здавалася живою. Безліч кущів; папороті, що світилися неоном; ліани, котрі рухались, наче руки людини; кристалічні лишайники, що нагадували крижані нарости. Але найбільше людей зацікавили левітуючі «квіти» — великі воронкоподібні утворення з розкинутими по колу мерехтливими пелюстками. Кожного ранку вони відривались від стебла, й повільно, як медузи, кружляли простором. Аерофлори — так їх назвали вчені.

— У нас є всі підозри вважати аерофлори домінантним видом на Зерґе, — капітан Халім вивів на проєктор деталізоване зображення «квітки», — вони наче люди, якщо порівнювати із Землею. І ми маємо зібрати якомога більше інформації про них. А ще слиз… Наших колег вдома цікавить саме він.

Аерофлори дійсно нагадували медуз, адже від їхніх мерехтливих пелюсток до поверхні тягнулися потічки лискучого слизу, що ворушилися, мов довгасті прозорі хробаки. Вірогідно слиз виділявся центральним утворенням, суцвіттям або квітколожем, якщо ці назви взагалі коректно вживати стосовно іншопланетної флори. Чим довше «квітка» витала у повітрі, тим довші нитки слизу тягнулися за нею. Зрештою ця своєрідна парасолька верталась на поверхню, прикріплюючись до свого стебла, а нитки слизу розтікалися навколо неї липкою калюжею.

— Аерофлори мають пам’ять, кожна квітка вертається до свого квітконоса, ні до якого іншого. Певно, існує зв’язок між цими створіннями й рештою рослин Зерґе. Можливо, слиз живить інші форми життя, адже після прикріплення істоти до основи, той вбирається у поверхню. Наступного дня аерофлора починає свою подорож знову, щоби, скоріш за все, вловлювати світло зірки, акумулювати енергію для живлення інших рослин. Вони годувальники планети.

Капітан Халім виструнчився, в ньому й досі відчувався армійський вишкіл, давалась взнаки багаторічна служба в зоряному десанті.

— Тож, друзі, маємо зібрати якомога більше зразків слизу. Ретельно вивчити умови зростання аерофлор, щоби по можливості відтворити їх на Землі. Поки є підозри вважати, що істоти розпиляють щось на кшталт спор й таким чином розмножуються. Це треба підтвердити або спростувати. Думаю вам, Марку, про це відомо більше, ніж мені.

Головний ботанік енергійно закивав.

— Я уважно ознайомився з усіма висновками попередніх експедицій. Впевнений, наша додасть до вже відомої інформації чимало нової. Особисто мені не йметься взятися до роботи!

— Звісно, Марку. Але не забувайте про нашу першочергову мету. Слиз… Якомога більше зразків слизу для земних колег.

 

***

 

Капітан Халім ще раз перевірив магнітний затвор капітанського відсіку.

 

— Це вже схоже на параною… — він запустив руку в посивіле волосся та сів за робочий стіл. По прибутті на Зерґе він виклав команді всю відому про планету інформацію. Майже всю, адже лишалась тека з грифом секретно. Для його особистого використання. Принаймні поки.

Халім відкрив теку, пробігся очима вже знайомими рядками. Ще попередній експедиції вдалося взяти зразки слизу аерофлор й доставити той на Землю. Тоді-то й відбулося відкриття його неймовірних властивостей. Норман, біолог, який вивчав слиз, знехтував правилами особистої безпеки. Пізніше він пояснив це «дивним голосом», що наказував торкнутися слизу, відчути його. Норман клявся, що противитися голосу не було жодної можливості.

Біолога знайшли за кілька годин. Закляклого та знерухомленого. І жодних слідів слизу навколо. Скоріш за все, той увібрався у шкіру вченого. Норман же пам’ятав лише, як торкнувся слизу голими руками і той нагадав йому різдвяний пудинг його бабусі. Та неймовірніше було інше: Норман помолодшав! Він зайшов у кабінет п’ятдесяти дворічним чоловіком, а вийшов щонайбільше сорокарічним. Це відзначили всі без виключення, а сам вчений розридався, побачивши себе у дзеркало.

Нормана, не зважаючи на заперечення, відлучили від подальших досліджень, а залишки слизу помістили для зберігання в титановий контейнер. Та перед цим провели ще один контрольний дослід. Цього разу на собаці. Старого скотч-тер’єра обробили невеликою кількістю слизу й за кілька годин отримали молодого активного пса. Це було неймовірно, та іншопланетний слиз із далекої Зерґе омолоджував білкові форми життя! Він буквально вмикав зворотний відлік. Люди одразу вгледіли у цьому білет до вічного життя. Тому наступну експедицію зібрали в максимально короткі терміни.

Капітан Халім особисто наполіг на тому, щоби решта членів його команди нічого не знали про дивовижні властивості слизу. Мовляв, тоді вони діятимуть тверезіше, не піддадуться спокусі відчути його дію на собі. Сам же Халім не міг дочекатися, коли ступить на Зерґе та побачить аерофлори власними очима.

Вони привезуть на Землю не просто зразки іншопланетної форми життя. Вони привезуть із собою довголіття! Ключ до безсмертя! Філософський камінь з глибин космосу!

 

 

12 липня 2151 року

З особистого щоденника Марка Вазовскі, головного ботаніка місії «Зерґе»

 

Мені здається, що подібний трепет я відчував лише одного разу, коли тримав на руках власне дитя. Зараз приблизно те саме. Щось народжується. Насувається відкриття і я відчуваю його запах, чую аромат неймовірного!

Сьогодні я разом із помічницями Сарою Брейлі та Ліною Кравченко вперше ступили на Зерґе й навіть нанесли на карти фрагмент ландшафту. Ми дослідили сектор С-1-А. Там росте двадцять шість аерофлор і це справді дивовижні створіння! Нічого подібного на Землі не існує й у мене навряд знайдуться слова, щоб описати їх! Схожі на левітуючі парасольки вони сяють, немов перли. Якби не техніка безпеки, клянуся, я б зняв захисні рукавиці та торкнувся їх! Але треба думати в першу чергу про безпеку цих фантастичних істот, адже невідомо чим для них може обернутися контакт із людиною.

Та вигляд аерофлор — не єдине, що вразило мене цього дня. Ми зробили справді важливу знахідку: виявили щось на кшталт річищ, вузьких прорізів в ландшафті, якими, скоріш за все, стікає аерофлорний слиз. До цього ми встигли помітити, що аерофлори ростуть на планеті нерівномірно. Тож такі слизові річки необхідні, щоби решта рослин отримали достатньо поживи. Поки не зовсім зрозуміло, що саме акумулюють аерофлори, але скоріш за все щось критично важливе для флори планети. А вона дивовижна, справді! Я й досі не можу повірити, що доторкнувся до чогось настільки прекрасного!

 

***

 

Халім уважно вивчав перший звіт Вазовскі. Сьогодні ботаніки назбирали дві ємності слизу, який одразу помістили у вантажний відсік. Капітан особисто слідкував, щоби всі дослідники при роботі зі слизом використовували захисні фонічні інгібітори. Це пояснювалось ефектом ультразвуку, який той випромінював, насправді ж, Халім боявся появи «загадкового голосу». На цій маловивченій планеті, якою б дивовижною вона не здавалася, могло трапитися, що завгодно, тому всі мали діяти згідно з протоколом. Але всі небезпеки компенсувались тим, ЩО Зерґе могла дати людству.

 

Капітан Халім ще раз перевірив бортові журнали та звіти. Лишалось зачинити вантажний відсік, де зберігалися ємності зі слизом. Він пройшов у кінець довгастого металевого коридору та на секунду застиг. Слиз був прозорим, він абсолютно точно це пам’ятав. Але зараз той грав всіма відтінками лазурі та бірюзи, іноді відливав сріблястим чи аметистовим кольорами. Раптом вантажна камера наповнилась шепотом, здавалося, що той линув із сотень ротів одночасно. Шелесткий та украдливий, він якимсь чином заповнив собою все. Халім не просто слухав його, якоїсь миті він став його продовженням, втіленням.

 

«Так-так, звісно, ти маєш рацію… Звісно, я спершу маю спробувати сам. Я ж капітан!»

 

Відтак Халім слухняно відкрив одну з ємностей, вмочив палець у сяйливий слиз і провів ним по губах. Задоволений пішов до свого відсіку.

 

15 липня 2151 року

Щоденник Марка Вазовскі

 

Я вже вказав у офіційному звіті, що цілком підтримую ідею домінування аерофлор на планеті. Вони не просто «годують» інші форми життя, вони є чимось більшим, можливо, їх основою чи першоджерелом. Сьогодні ми уважно досліджували квітконоси аерофлор, гадаю, коріння цих рослин (хоча я вже не певен, що це саме рослини) уходить дуже глибоко в ґрунт планети. Ми, звісно, не наважились викопувати його чи якимсь чином травмувати, але коріння складається з кількох вузлів та має в обхваті близько метра. Припускаю, що воно схоже на аналог дротів, які можуть утворювати цілу підземну мережу. Або ж це щось на кшталт кровоносної системи людини, де коріння аерофлор — ні що інше, як судини. Цілком можливо, що Зерґе — єдиний складний організм, який нам поки несила осягнути.

Та було цього дня й дещо дивне: Сара загубила фонічні інгібітори, на яких завжди наполягає капітан Халім. Спершу вона скаржилась на головний біль й навіть хотіла повернутися на корабель, потім сказала, що чула якісь голоси. Я пов’язую це із перевтомою та винятковою особливістю нашої місії. Щиро сподіваюсь, що робота з бортовим психотерапевтом допоможе Сарі якнайшвидше оговтатись.

 

18 липня 2151 року

Щоденник Марка Вазовскі

 

Цей день став справді жахливим. Загубилась Сара Брейлі. Ми разом із нею та Ліною як завжди діяли спільно. В якийсь момент Сара віддалилась, я попросив її повернутися, на що вона відповіла високим істеричним голосом: «Хіба ти не чуєш їх? Хіба не чуєш?» Я поспішив до місця, де бачив Сару востаннє, але її там не виявилось. І якщо до цього я відчував щирий захват від нашої місії, в той момент мене накрила хвиля всепоглинущого жаху.

Ми залучили до пошуків майже всіх членів команди, лишивши на борту тільки головного енергетика та психотерапевтку. Ми боялися надто віддалятися від вже дослідженого фрагмента суходолу і один одного. Тим паче давалось взнаки чимале нервове напруження.

Сара знайшлася в маловивченому секторі С-3-В, хоча точніше сказати не Сара… Господи, я навіть не знаю, як це пояснити! Спершу я побачив її білий легкий скафандр і приготувався до найгіршого. Але потім, вже підійшовши ближче, зрозумів, що скафандр… майже порожній, він виглядав, наче здута повітряна кулька! Але в середині його щось ворушилось, наче Сара випарувалась, а в її костюм пробралась маленька тваринка. В той момент у мене закрижаніла потилиця, а хребет, здавалося, став кам’яним. Я нахилився й обережно торкнувся скафандра, спробував зазирнути в нього. Наскільки ж великим було моє здивування, коли я побачив всередині немовля!

 

***

 

Металеві стіни космоліта бриніли від пронизливого дитячого крику. Капітан Халім зібрав позапланову нараду, Марк Вазовскі ледь стримував хвилювання, його помічниця Ліна плакала без упину. Решта команди принишкла.

 

— Я віддав суворий наказ не працювати зі слизом без фонічних інгібіторів! Усі, хто надалі знехтують цим правилом, будуть ізольовані до кінця місії!

— До кінця місії? — Марк не міг повірити в почуте. Він дивився на капітана, поки не в змозі збагнути, що саме з тим не так. — Місію вже треба згортати! Ми маємо вертатися на Землю, але спочатку ви розкажете все, що приховали від нас! Що саме сталося із Сарою? Ви знаєте це, я ж бачу!

— Майже нічого страшного. Зрештою, вона жива, чи не так? Можна сказати, Сарі пощастило, вона отримала шанс прожити життя ще раз.

— Прожити життя ще раз… — вражено повторив Марк і підійшов до Халіма впритул. — Що з вами, капітане? Ваше сиве волосся… Воно стало чорним! Слиз…

— Так, слиз аерофлор дивовижним чином омолоджує тіло людини. Тепер ви розумієте значущість нашої місії й те, що ми не маємо права відступитися. Ми мусимо доставити на Земля повний вантажний відсік слизу. В наших руках… людське довголіття!

 

25 липня 2151 року

Щоденник Марка Вазовскі

 

Мені здається, що я збожеволів. Не тільки я. Усі члени нашої команди. Від того дня, як померла Сара… Точніше…дитя-Сара, я навіть не знаю, як назвати те, на кого її перетворив клятий слиз! Нам не було чим її годувати, зрештою вона прожила всього два дні, не зважаючи на всі зусилля бортового лікаря. Це просто маячня якась! Після цього кілька членів команди закрились в ізоляторі з запасом їжі. Тепер звідти лунають крики та плач. Ще троє, включаючи Ліну, самовільно полишили корабель, пішовши, як вони самі сказали, на «поклик слизу». Я не зміг їх зупинити. Лише спостерігав в ілюмінатор, як аерофлори застигли над ними, огородивши мереживом глизявих ниток.

Пізніше у мене з’явилося припущення, що аерофлори насправді хижі, як земні Венерини мухоловки. Перші дні вони вивчали нас, потім вирішили «скуштувати». Я не виключаю й того, що слиз впливає на людську свідомість, можливо, вміє її підкорювати, тож фонічні інгібітори проти нього — як іграшковий меч проти дракона. Зрештою, капітан Халім продовжує нашу вбивчу «місію» і мені здається слиз переманив його на свій бік… Зараз він молодий та енергійний чоловік, що скинув щонайменше двадцять років. Не знаю як, але він якимсь чином контролює «поклик слизу», використовуючи його в дуже малих дозах. Чи скоріш слиз використовує його, щоби навмисно утримувати нас на планеті, поки не отримає всіх членів команди. Не з’їсть нас усіх!

 

2 серпня 2151 року

Щоденник Марка Вазовскі

 

Нарешті я теж почув його. Перепона в моїй свідомості тріснула, щоби крізь неї просочився він… наймиліший голос у світі. Ні, у Всесвіті! Я почув його, коли вони прийшли. Аерофлори ширяли над нашим кораблем, розпускаючи тонкі мацаки. Слиз з них стікав патьоками, наче сльози, вкривав корабель шаром лискучої речовини.

Тепер я зрозумів істинну ціль нашої місії — голос нашептав мені. Ми вернемось на Землю, ми впоралися із завданням. А те, що втратили команду… На жаль, таке трапляється в космічних подорожах, ніхто не застрахований від подібних негараздів. Зате ми привеземо те, чого так чекають від нас. Еліксир довголіття. Зрештою, не лише ми вподобали слиз. Він також вподобав нас.

 

***

 

Космоліт відірвався від поверхні, здригнувся, набираючи висоту. Капітан Халім та ботанік Марк стояли коло великого округлого столу, за яким раніше збиралися наради. Зараз над ним левітувала невелика сяюча «квітка». Її тягучі мацаки пестили людей, лагідно торкались. Істота раділа, що скоро побачить свій новий дім.