Місток крізь небо

– Досить прохолоджуватись, є робота, – радісно промовив Сем, заходячи в кабінет без стуку. У одній руці він тримав папку, у іншій – горня з кавою.

Луїс перервав рутинний перегляд електронної пошти, роздратовано втупившись у начальника. Від самого ранку голова відмовлялась працювати і раптовий візит Сема нічого хорошого їй не віщував.

– Що там на цей раз? Талановитий самоучка у гаражі вивів новий штам сибірки чи підлітки знову грабують дрони доставки?

– Сьогодні у меню всього лиш формальне розслідування. Пролистаєш за день, напишеш пару абзаців для звіту і повернешся до пошти, – Сем поставив матеріали просто на клавіатуру.

Луїс пробігся очима по імені на папці.

– Олег Мусин… Хм, я десь чув про нього. Хтось відомий?

– Угум, сучасний художник, активіст, візіонер і все такому ж дусі. Щоправда, в останнє мелькав у вчорашніх новинах по зовсім іншому приводу. Його ракетоплан зазнав аварії у Тихому океані при спробі вийти на орбіту. Він, його дружина і двоє членів екіпажу загинули.

Луїс проглянув перший листок у папці. Ракетоплан транспортної компанії “Місячні цикади” 12.04.2075 р. о 2.15  за місцевим часом вилетів із Сан-Франциско, взявши курс на захід. На відстані 400 км від берегу корабель заплановано відділився від стартової платформи, але замість запланованого виходу на орбіту  продовжив горизонтальний рух. Зв’язок із командою був втрачений одразу. Пролетівши близько 1500 км у південно-західному напрямку, ракетоплан вибухнув на висоті 12 км. Прибувши на місце рятувальники зафіксували лиш кілька уламків, що плавали на поверхні води. Ні чорних ящиків, ні тіл знайдено не було. Попередня причина аварії – вихід з ладу навігаційної системи.

– Як бачиш, свою частину розслідування “літуни” провели і свій висновок надали. Твоя задача перевірити, чи не було часом це замовним вбивством – за життя Мусин багатьом насолив. Як я вже казав, нічого підозрілого не зафіксовано, тож чекатиму на звіт у понеділок, – останні слова Сем сказав, закриваючи двері.

Луїс зітхнув і повернувся до читання. Хто ж ти такий, Олег Мусин? На першій сторінці містилось фото – лисуватий чоловік років 50-ти, що швидше був схожий на шкільного вчителя, ніж на мистецьку зірку. Народився у 2023 році у Центральній Азії. Батько казах, мати українка. Школа, медичний університет, у жодних політичних рухах не перебував. У віці 24 років переїжджає до Фінляндії, де у 2048-му дебютує в ролі художника.

Луїс помітив примітку – усі фото- та відеоматеріали, у тому числі з виставок, містились у маг-пам’яті. Дійсно, на останній сторінці він знайшов чорну пластинку, до якої одразу ж приклав пальця. За кілька секунд накопичувач підтвердив право доступу і синхронізувався із комп’ютером.

Луїс навмання обрав фото з першої презентації. Молодий Мусин в оточенні публіки активно жестикулював, розповідаючи щось про своє полотно. Детектив придивився до картини: кілька вершників у дивному одязі, що рухались квітучим, залитим сонцем степом. Не сказати, що Луїс розбирався у мистецтві, але виглядало красиво, особливо глибоке блакитне небо. Таку роботу він був би не проти повісити у себе у вітальні. У примітці було вказано, що при створенні перших робіт художник надихався українською та казахською культурами, а також естетикою степової природи.

2051 р. – переїзд до Берліну і знайомство із майбутньою дружиною Ігнес Харенсурт. Луїс пролистав матеріали далі і знайшов її коротку біографію. Закінчила Берлінський технічний університет по спеціалізації “Нанотехнології та робототехніка”. Перше місце роботи – відділ розробки у «Солар Тех». Детектив присвиснув. Схоже, дівчина була талановита, раз після університецької лави одразу потрапила до Великої П’ятірки. Ба більше, Ігнес допомогла Мусину влаштуватись до цієї ж компанії! Повернувшись до біографії художника, Луїс пересвідчився, що помилки немає. Майбутній захисник природи три роки пропрацював на одну з найбільш критикованої екологами корпорації.

Примітка знову вела до медіафайлів. Дюжина рекламних постерів і коротких відеороликів для телебачення, за які художник навіть отримав кілька престижних рекламних нагород.

Не дивлячись на такий успішний старт кар’єри, у червні 2055-го Мусін з дружиною йдуть з корпоративного сектору. Офіційно по причині слабкого здоров’я, фактично – через проєкт розширення Бойконура. Як писав “Економіст”, розбудова космодрому дозволила “Солар Тех.” пришвидшити розгортання орбітальної сонячної електростанції. В процесі роботи відбувались численні порушення прав людини та екологічного законодавства.

Хоч Олег давно покинув батьківщину, схоже, він співчував землякам достатньо, щоб влізти у безнадійну справу. У грудні 2055-го Мусина затримують в Казахстані за участь у несанкціонованому мітингу проти розширення космодрому. Художник місяць просидів у місцевій в’язниці, поки не втрутилось фінське посольство.

Благородно, але не розумно. Детектив, як і всі американці, виріс на історіях про людей минулого типу Вашингтона чи Рози Паркс, що боролись проти несправедливості. Проте батько навчив його вв’язуватись лише в ті бійки, у яких є шанс перемогти. Надіятись, що хтось з П’ятірки відмовиться від гори потенційних грошей заради спільного блага було, м’яко кажучи, наївним.

Вже 2056 р. Мусин із дружиною засновує власний екологійчний фонд «Діти степу» і наступні 10 років Мусин їздить по світу із різноманітними екологічними проєктами. Луїс пролистнув список меценатів і присвиснув – найбільше вливань прийшли із “Аграрної групи”. З усієї П’ятірки вони найактивніше вкладались в екологічні ініціативи.

У 2066-му «Діти степу» презентує американському уряду амбітну програму відновлення популяції бджіл і вкладає в її розробку основну частку коштів. Проте Конгрес обрав легший шлях, профінансувавши комерційну ідею “Аграрної групи” по створенню кіберзапилювачів.

Цього разу Олег розірвав контакти зі своїм основним благодійником голосно. Художник публічно назвав корпорацію «кардіохірургом, який замість операції на серці вставив у грудну клітину годинник і пробує переконати оточуючих, що його тікання і є серцебиттям». Це відлякало усіх інших фундаторів і фактично прирекло фонд на закриття.

Луїс майже співчував цьому хороброму дурневі. Він зробив ставку і програв, таке життя. Як би це не подобалось Олегу, робокомахи вирішили проблему.

Після фіаско із бджолами Мусин перейшов до того, що критики назвали «хуліганськими екоперфомансами». Список містив короткий опис двох дюжин акцій із посиланням на медіафайли. Луїс по черзі переглядав відеоматеріали і читав відповідні дописи.

– 14.09.67 – Художник випускає кілька тисяч штучних метеликів у Великій центральній станції у Нью-Йорку, паралізувавши на кілька годин роботу вокзалу. Суд присудив штраф у розмірі 200 тис. доларів.

– 2.05.68 – Тисячі робожуків відтворили на стінах другого цеху Денверської акумуляторної гігафабрики сцени дикої природи. Причетність Мусина не доведена у суді.

– 11.04.69 – Люмісцентні велетенські медузи у Гудзоні зупинили на добу рух суден. Причетність Мусина не доведена у суді…

В якийсь момент детектив просто зосередився на відео, не відволікаючись на роздруківку. Короткі замітки у звіті не могли передати фантазію і вміння художника. Мусин створював своєрідну ілюзію природи там, де її очікуєш найменше.

Тільки коли з усіх медіафайлів залишилось лише одне відео, детектив помітив, що наступив вечір. Шлунок нагадав, що від ранку Луїс пив одну лиш каву, проте чоловік вирішив спершу додивитись досьє і лиш тоді перекусити. За описом це був уривок неопублікованого (за проханням самого Мусина) інтерв’ю для ВВС. Перед самою зйомкою художник отримав запрошення очолити мистецький відділ музею Ніла Армстронга на Місяці, тож багато журналістів спробували організувати «прощальне» інтерв’ю.

Зйомка відбувалась просто у художника в майстерні. Величезне приміщення, схоже на склад, наповнювали полотна різноманітного розміру, шафи з матеріалами, скульптури найрізноманітнішої тематики. Звісно, домінуючою темою була природа у всіх її проявах.

Мусин разом із журналісткою повільно проходжували між усім цим добром, неначе на екскурсії у музеї, поки два дрони вели зйомку з кількох ракурсів.

– Чому з усіх методів захисту навколишнього середовище ви обрали саме мистецтво?

– Тому що нічого іншого я й не вмію, – посміхаючись, відповів художник. А якщо серйозно, то спершу це був хороший спосіб залучити мистецькі зв’язки та акумулювати кошти на екологічну благочинність. Проте з часом я зрозумів, що у мистецтво здатне на більше. 

– Надихати? – запитала журналістка, обережно обходячи скульптуру коралових рифів, виготовлену з чистого кришталю

– І це в тому числі. Але для мене в першу чергу мистецтво це спосіб створити зв’язок, своєрідний місток між людськими серцями і природою.

– Хіба не краще для цього підходить безпосередній контакт із нею?

– Звісно, що краще. Проте скільки людей має доступ до природи? Я маю на увазі не стерильні новонасаджені ліси чи зоопарки, а дійсно дике середовище. Ми живемо у бетонних джунглях, які прикрасили блідою тіню природи. Навіть хмари над нашими головами і ті створені, щоб компенсувати наш перегрів. Воно не викликає емоцій, емпатії, зв’язку. Тому я і спробував залучити мистецтво.

– Як ви гадаєте, вам вдалось?

Мусин сумно зітхнув і сперся на одну із шаф. Здавалось, одна думка про це роблять його старішим на десять років.

– Частково. Мені приходило багато листів від людей, яких моє діяльність надихнула стати еко-активістом чи просто почати шукати власний шлях до пізнання природи. Проте цього недостатньо. Більшість сприймає мої роботи, як ще один медіаконтент у безкінечній стрічці соцмереж. Нью-Йоркські метелики стали популярним мемом. Десятиметрове ведмежа у Оттаві – серією іграшок, лиш злегка зміненою, щоб уникнути позову за порушення авторських прав. Кожен раз Інтернет та маркетинг робили свою справу.

– Чи задумувались ви над тим, як це обійти?

– О так, багато разів! Проте найкраще, що прийшло мені в голову – ходити від будинку до будинку, наче проповідник, і розповідати про те, що планета втрачає щодня.

Журналістка ввічливо посміхнулась і спробувала перевести розмову:

– Спробуєте провернути це на Місяці?

Міркуючи над відповіддю, Мусин відступив від шафи і вони продовжили свою імпровізовану екскурсію.

Обійшовши великий контейнер, їх увагу привернув скляний куб, висотою з людський зріст. В його центрі, повільно обертаючись навколо своєї осі, плавала хмара.

– Що це? – здивовано запитала журналістка, вдивляючись у барвистий вміст куба. 

– А, це один з прототипів, ідея дружини, – дещо розсіяно відповів Олег, виринаючи з роздумів. Він тричі постукав по стінці кубу і хмарина змінила форму, сформувавши кільце, викликавши у журналістки вигук захоплення.

– А щодо Місяця… Гадаю, спершу почну із класичних виставок. Доведеться арендувати цілий ракетоплан для моєї майстерні, але я хочу продовжити роботу зі своїми матеріалами. До відльоту постараюсь встигнути із кількома роботами, щоб якомога швидше здивувати неземну публіку.

– Ми можемо на них зараз поглянути?

– О, ні. Нехай це буде сюрпризом, – відповів художник, замовницько підморгуючи жінці.

На цьому інтерв’ю закінчилось і Луїс відкинувся у кріслі, роздумуючи над побаченим. Насичене життя було ж у цього митця. Слава, гроші, красуня-дружина – і майже все це він втратив у примарній надії відновити вже втрачене. Так, він правий, людство майже вбило природу. Але потрібно просто жити далі, а не марити поверненням лісів та коралових рифів. Проте, звісно, шкода, що життя такого талановитого мрійника перервав нещасний випадок. Хоча, чи був він дійсно випадковим?

Луїс знову проглянув звіт служби польотів. Підлаштувати інцидент на ракетоплані не є проблемою: великий хабар техніку вирішував і не такі справи. Детектив вбив у пошук назву транспортної компанії і задав команду зробити короткий звіт.

«Місячні цикади». Засновані у 2067-му колишніми інженерами із «Аграрної групи», спеціалізація на виведенні вантажів на орбіту, зрідка туристичні польоти. Кількість ракетопланів – 1. Керівник і за сумісництвом головний пілот – Мао Сміт.

Луїс уточнив пошук і вже за кілька секунд детектив розглядав кілька спільних фото Мусина та Мао з різних екопроєктів. Ба більше, «Цикади» віддавали частину прибутків на екологічні фонди і вся команда підтримала це рішення. Ні, не схожі ці люди на саботажників, швидше на вірних послідовників.

Та й сенсу вбивати Мусина було небагато – Місяць фактично був місцем заслання, золотою кліткою для норовливого митця. Луїс був готовий закластись, що місце керівника музею для нього вибив хтось із П’ятірки.

Хм, а якщо аварія була запланована Мусиним? Таке собі символічне самоспалення в стилі дисидентів 20 століття. Але тоді б Мусин навпаки, підігрівав би увагу до свого польоту. А тут навіть посмертної записки нема – поліція вже обшукали майстерню і нічого підозрілого не знайшли. Луїс проглянув довжелезний список знайденого – десятки кілограмів фарб, кам’яні брили, акваріуми, три промислові 3D принтери і матеріали до них… Стоп. Якщо Мусин готувався до вигнання і орендував цілий ракетоплан на художні інструменти, чому стільки всього залишилось?

Луїс знову запустив останнє інтерв’ю, уважно розглядаючи кожен предмет у кадрі. На моменті із кубом він зупинився і задумався. Рухома хмара що, за словами Мусина, була ідеєю дружини. «Нанотехнології та робототехніка», пригадав Луїс її спеціалізацію. Але де така технологія могла бути у нагоді для художника, тим паче такого винахідливого?

Відлетів на 400 км на захід від Сан-Франциско і 1500 км у південно-західному напрямку. Це ж зона Хмарного Поясу! У голові в детектива промелькнула божевільна гіпотеза, але він одразу ж її відкинув. Ні, це неможливо, навіть для генія. Сформовані на Гавайському геокомплексі хмари пливли через чверть планети, закриваючи величезний шмат території США та Мексики, це не якийсь там куб в майстерні.

Проте Мусин дійсно щось задумав, тож було б розумно попередити місцевих копів, щоб ті провели більш детальний обшук. Луїс взяв телефон, проте не встиг нікого набрати. Десятки повідомлень від знайомих висвітились на екрані. Детектив швидко переглянув декілька з них і перемкнувся на новини. Тисячі фото та відео від очевидців з усього штату, світлини з орбіти… Не відводячи погляду від телефону, потягнувся рукою до вікна, щоб відкрити жалюзі. Кімнату заповнило вечірнє світло і чоловік перевів погляд назовні. Його кабінет знаходився на останньому, 6 поверсі, тож ніщо не закривало небо. Небо, по якому замість звичної сітки штучних хмар виник… океан!? Підсвічені золотим промінням західного сонця, зіткані з пари велетенські морські тварини яскраво виділялись на фоні блакитного неба. Луїс чітко розрізнив обриси китів і скатів, акул та черепах. Один за одним ці левіафани пливли у глиб континенту, наче мігруючи у пошуках кращого місця.

Луїс відставив телефон і відкинувся на спинку крісла. Завтра у нього буде купа роботи, розплутуючи, як саме художник це провернув, проте зараз він дозволив собі трішки розслабитись і насолодитись видовищем.

От тобі і місток до людських сердець. Хто б міг подумати, що цей мрійник збудує його просто крізь небо!