На кордоні світів (16+)

Нові Горизонти — місце, що розташовано на кордоні світів, а ще, невеличка мегакорпорація.
Туди приходять у пошуках себе, інших себе, своїх відображень.
Знаходячись на знаннях з усіх моментів часу, вони можуть отримати лише невелику їхню частину, що вже дає змогу їм триматися проти всіх ворогів.

Так і зараз. Їх головний учений був викрадений, він не людина, але представник створенного людьми виду напів–членистогих гуманоїдів.
Викрадений не конкурентами, а просто впливовим бандитом.
Рідкісна, дивовижна подія, але це вже було передбачено, до цього вже давно готувались.

Двух кращих агентів було відправлено, щоб організувати засідку.

***

— Ми повністю контролюємо територію. Пішак уже заклав комбіновані міни на маршруті.

— Почекай… Пакет даних повністю пересланий, перевіриш… Так. А що до нього самого?

Павн дістала гвинтівку і виводячи зображення з прицілу оглянула долину нижче.

Пішак розвалившись під каменюкою відривав собі пальці та з’їдав їх, після чого дивився як виростали нові.

— Він… розважається?

— Прийнято. Якщо потрібна додаткова інформація — Бішоп в активному стані. Вдачі як у демона вам друзі. Кінець зв’язку.

— Дякую, Шрам. Кінець зв’язку.

Павн зняла шолом, під яким ховалась, майже, молода дівчина, на лобі, якої виділялись численні шрами від швів. Залишивши гвинтівку вона спустилася до долини. Там, всередині однієї із численних скель, стояв масивний броньовик.

Дані, що дістав Бішоп, були відсортовані на точні та критично важливі припущення.

Дівчина безупинно гортала списки із сухою, здебільшого чисто технічною інформацією. Секунд їй вистачало, щоб обробити дані і звірити з тим, що переказала Шрам. У процесі перекушуючи своїми ж пальцями, що виростали лиш трохи швидше ніж та їх згризала.

Закінчивши перевіряти дані, дівчина знов надягла шолом і вивела зображення з гвинтівки, що все ще стояла націлена на Пішака.

Дочекавшись, доки той ухопиться за новенькі пальці вона викрутила гучність передавача.

— Ти там уже всі запаси проїв чи що?!

Не очікувавши різкого звуку з гарнітури Пішак відірвав собі на один палець більше ніж хотів.

— Слухай, мене здається вчили манерам. Чого ж ти кричиш на вухо без попередження?!

— Краще слухай, бідося. Шрам передала нові пакети даних. Бішоп зміг втрутитися в трансляції їхнього механітора та скопіювати вихідний потік разом із частиною внутрішніх шифрів

— Що дізналися? Моделі, кількість роботів, додаткові системи вантажівок? — Пішак вишкірив зуби від думки як буде перетворювати це все на брухт.

— Не сильно радій, схоже більшість із сигналів деза, мені передали лише достовірні дані й кілька критично важливих припущень. По–перше, схоже вони екіпіровані проти битви із жуками, а не людьми, багато дронів і мінімум один м’ясник. Вантажівки мають захист від ЕМІ лише другого ступеня, замість блоків розрядки в них додаткові вантажні для ботів.

— Їх механітор ідіот?

— Завались, бідося! Вони окремо екрановані! І Шрам вважає, що вони мають увімкнутися саме після ЕМІ розряду, такий модуль присутній на найбільш озброєному транспорті, у ньому ж, о диво, є жилий модуль. Усього таких три, але інші, ймовірно, для маскування.

— Але є але?

— У ньому ж є мінімум один хребет Сталкера, тож будь обережним і не підірви Кзе. На даний момент план залишається тим самим, добре подумай як використати нову інформацію.

— Добре подумай як використати нову інформацію. — перекривляв її Пішак.

— Я все чую!

— Я знаааю — гордо протягнув він і весело додав — Хочешь викорастити КЗД (Комплекс Запуску Дронів)? Я звичайно люблю кебаб із комах але я гадаю ні Шраму ні Шестирукій…

— Ти знущається, чи хочешь виставити нас недоумками.

— А якщо я скажу, що й те й інше?

— Відповім, що ненавиджу тебе.

— А я тебе, Юнао, люблю не менше, ніж самого себе

***

Це невелика кімната із жовтуватими шпалерами. У ній були стіл, два стільці, ліжко, і залишалося зовсім трохи місця, якого вистачало ледве на те щоби постояти і зробити один крок. І не було ні дверей ні вікон.

Кзе валявся на ліжку й час від часу тягав зі столу кубики цукру.

Аж от одна зі стін разом зі стелею піднялись, а до кімнати зайшов механітор. Більше робот ніж людина, у довгому червоному балахоні.

— Доброго тобі раночку, Кзе. — сказав він сідаючи на стілець.

— Колиж ти зрозумієш, Келус, ранок який починається з твоєї пики не може бути добрим

Механітор обернувся на звук стін, що верталися на місце.

— Ну якщо тобі так не подобається моя компания, то можешь піти, доки двері не зачинилися — сміявся механітор звуками електричної дуги.

— Сміятися навчись, перш ніж жартувати.

— Дивно, цукор у тебе ще є, чого ж такий похмурий?

— Да так, вмазати тобі хочеться, але панцир важливіший за гордість.

— Гаразд вибач, вибач, ну не вмію я спокійно себе вести коли мені справді подобається співрозмовник. Ну чого ти так хеліцерами клацаєш, Кзе. Краще давай зіграємо.

Кзе встав із ліжка та сів на другий стілець — Ніби мені ще є чим зайнятися тут.

Механітор знов засміявся — Да годі тобі — він дістав із під балахону дошку в чорну та коричневу клітинку — У що будемо грати?

— В Ґо, шахи набридли.

— Може, тоді в шашки? У них ми не грали вже дні три.

— Тіж шахи, але в профіль.

— Я б посперечався на цю тему.

— В п’яте?

Механітор видав якийсь новий незрозумілий звук, чи то сміх, чи то просто гуркотіння, яке мало свідчити, що тема і справді вичерпана.

— Кзе, ну нащо тобі прозябати в цих Нових Горизонтах? Особливо, коли твоє віддзеркалення вже мертве.

Кзе зло клацав із під панцира — Тобі настільки нудно чи ти вирішив, що за час поки ми з тобою тут кожен день грали я передумав?

Механітор удавав, що підбирає слова. Але Кзе розумів, таку тему він не став би чіпати без підготовки. Він почав ставлячи першу фішку.

— Буду відвертим, ми майже приїхали і я не сумніваюся, що ти не відмовиш собі в задоволенні продовжити досліди. У нас є обладнання, фінанси й ресурси, і в нас немає зайвих моральних дилем. Але я хочу вести їх як партнери, я не хочу, щоб тебе посадили десь на нижній ярус для дослідження чужих мутантів і єдине що я міг це отримувати непотрібну нікому, крім шантажистів політиків, інформацію. Я хочу, щоб ми могли разом працювати над біо–механоїдами. Я бачив монстрів які поєднують метал і плоть. Я впевнений, що з тобою ми можемо їх перевершити. Проте тебе просто не допустять до спільних досліджень, доки ти не приймеш клятву вірності.

Кзе знов клацав із під панциру, за цю промову можна було вже провести пів партії, а не ці кілька ходів. Він викинув одну фішку механітора з поля.

— Краще вже так, ніж сліпий ідіот буде вештатися під ногами.

— Нехай я буду і сліпий, але дурний тут ти якщо не розумієш що я пропоную!

Почувши це, Кзе тихо зрадів, він пам’ятав конкретні слова, він пам’ятав, як бачив це в марах, і тепер лише чекав доки сон прийде у світ, адже кожен сон, що бачили в Нових Горизонтах збувався, змінювався лише шлях.

— Я? О ні мій, друже. Нехай Нові Горизонти й не мають такого фінансового та ресурсного забезпечення, але ми ближче до істини, ніж усі ви. Ти вважаєш проблемою що в мене немає віддзеркалення? Що ж схоже ти не знаєш нічого, і вже схоже не дізнаєшся. І мені не потрібен такий недоумок як ти, бо я працюю з Бішопом, нам не потрібні ваші монстри механоїди, бо в нас є Павн і Пішак.

— А ще у вас є купа набагато більших недоумків бажаючих вбити самих себе. Ваш Шрам ніби живе лише для того щоби прикінчити Шестируку, але не просто, а найтеатральнішим курва методом! Ваш Король ганчірка, а Королева кривавий тиран. Ви жрете самі себе зсередини, Це лише питання часу… — механітор замовк на добру хвилину — Мене понесло. Я не бачу сенсу, і це мене виводить із себе. Я провів тут із тобою вже десять діб і твої думки завжди логічні, послідовні, але от ми говоримо про вашу на диво живучу, в усіх сенсах, компашку — і цього як не бувало. Ідіотам це можна
вибачити, а нам із тобою… Просто скажи мен, і хоч раз логічно, послідовно, і без всякого вони ближче всіх або ти не бачиш усієї картини.

Кзе вагався між двома думками, гординею і логікою. Нарешті відігратись на ньому та розповісти про перший з усіх снів. Або нащо ризик, якщо один із записуючих пристроїв виживе, у них будуть ще більші проблеми. Та все ж пиха взяла гору.

— Що ж, тоді є одна умова, я буду продовжувати говорити лише поки ми активно граємо — він кивнув головою на дошку й одразу зачинив територію викинувши три фішки.

Механітор зробив свій хід одразу.

— Я почну з того, що ні, ми не ближче всіх, ми вже досягли всього, просто не зараз. А ви не просто не бачите всієї картини зараз, ви її ніколи не побачите.

— Ти вирішив просто нести пургу?

Кзе почав стукати пальцями по панциру й кивав на дошку.

— Пропоную тобі самому переконатися, що я правий

— І як же?

Кзе мовчав.

— Як?

Кзе знов кивнув на дошку, за цю коротку розмову вона була заповнена майже повністю, у такі моменти механітор усе ж не зволікав із ходом. лише три місця залишилось. І куди не постав фішку, нічого не зміниться.

Механітор поставив одну.

— Коли ми дограємо партію, то ти помреш. Ні я не жартую і не намагаюся тебе залякати чи погрожувати, і я навіть не буду брати участь у цьому, а тепер, закінчуй гру — він поставив предостанью.

Механітор узяв фішку й покрутив її в руках, він подивився в очі Кзе, але бачив лише своє відображення.

— Знаєш що. Я тобі вірю, і саме тому я хочу зробити все, щоб цього не сталося і перевірити, що буде

Механітор відкинувся на стільці ї почав видавати багато коротких електронних звуків, у кімнаті згасло світло.
Механітор повернувшись до звичного стану, знов узяв у руки фішку, запаливши в руці ліхтар.

— Вибач, я підключив хребти Сталкера тому довелося перезавантажити всі системи нашого транспорту, ще я віддав наказ що до обманих маневрів. Що ж, а тепер.

Механітор поклав останню фішку на останнє місце на дошці, він знов відкинувся на ще довший час.

— Що ж, скажи тепер честно, ти казав це серйозно чи…

Він не встиг доказати, після першого ЕМІ машина втратила керування, після другого розірвались хребти Сталкера, далі вибухнули міни, і купка дронів розірвала залишок каркасу.

Упевнившись, що все скінчилось, Кзе почав обмацувати свій панцир, він був посічений, але не пробитий, хоча під ним усе й боліло. Його фасеточні очі все ще бачили, хоча в них і застрягли дрібні уламки.

Здалеку чулися постріли й несло запахом озону, час від часу земля тряслась підіймаючи пил і чувся крик шаленого щастя.

Крізь завісу піднятого вибухами пилу підходила фігура.

У білосніжному обладунку, Павн знайшовши тіло механітора вирвала з нього мех–лінк після чого розчавила йому голову ї кілька разів вистрілила в груди.

Павн не залишаючи слідів на грунті підійшла до Кзе й розгорнула шмат тканини зі шприцями, ампулами, баночками різного розміру та вмісту. Вона пробивала голкою панцир у місцях травм і замазувала дірку сірою мазю, з очей пінцетами витягала уламкти, вкладала туди пігулку та зашивала.

Лише один раз вона відволіклася на передавач — Не заважай, бідося.

Це продовжувалося в повному мовчанні, доки не підійшов Пішак.

— Відразу хочу сказати, що використовувати другу Емі вирішила Павн!

— Пішли к чорту, обидва. — прохрепів Кзе.

***
[У той же час]

Броне–транспорт почав міняти свої позиції, здавалося, що з рештою їх стрій не змінився, але віддзеркалення вже бачили подібне. Одна з вантажівок перейшла в невидимість залишивши привида ї намагалася це замаскувати.

Пішак тримав на поясі дві булави із чорного металу дроблячі частини яких були увінчані золотими блискавками. А за плечима був максимально облегшений смарт–ґан.

Він сидів посеред поля закутаний у ковдру сканер–невидимку.
Під якою, хутряною хусткою, ніжно протирва скриньку з наркотичними речовинами, паралельно надягаючи наколінники від великих керамітових чобіт, що вже були на ньому.

— Гей, бідося, я запустила зворотній відлік, у нас є 3 хвилини перед вибухом ЕМІ й ще 10 секунд до детонації.

— Чого так рано?

— Невидимка мав вирватися сильно вперед, краше знешкодимо на середині мінного.

— Скільки цілей?

— 23 броньовика, як і очікували. А тепер вколюй дві дози соку та дозу блаженного цукру.

Не встигла Павн закінчити, як Пішак уже вставив третю ампулу в руку.

— Мене двічі просити не треба!

Коли ампула спустіла він швидко закріпив скриньку на поясі.

— Хвилина.

Автівки вже були перед мінним полем.
Пішак взявся за зброю.

З під землі пролунали вибухи й десятки ЕМІ зарядів підлетіли в повітря активувавшись. Машини що їхали попереду перевернулись ї маскування головної почало зникати. Павн запустила ЕМІ ракету, слідом здійнявся рій дронів.

Пішак біжав крізь хмару пилу, коли звуки мін вщухли він уже дістався до перевернутих броньовиків. Булава в Його руках засяяла золотим і металеві уламки та навіть деякі боти підлетівши закрутилися навколо як за орбітою, у процесі трощачі все навколо.

Кулі були такі повільні, але полум’я заливало все, дрони зкидали густий і липучий напалм, а потім падали снарядами. Блискавки на одній із булав щезли і відразу засяяли спалахи смарт–ґана. Не звертаючи увагу на такі повільні кулі, Пішак бігав коламм безупинно стріляючи в гору, а кулі самі шукали цілі. Коли патронів уже не лишилось у ворогів полетів сам смарт–ґан, а за ним булава.

Торкнувшись землі булава засяяла ї вирвала навіть боєзапас деяких машин. Боти що стояли на шляху броньовиків були розчавленні, слідом, частина ботів втратили сигнал мех–лінка й тепер стріляли в порожнечу.

Здавалося, що загроз не залишилося, як довге лезо встромилось під ребра зі спини. Його володарь відразу отримав булавою в той самий момент.

— Один! Один! Чому так мало?!

Пішак лупив булавою по каркасу, доки той не перетворився в брухт.

— Де Взагалі М’ясникии?! Де Розваги?!

Момент різкого прояву холодного спокою, мить і він валявся підсмаленний блискавкою на купі металобрухту.

Навколо несло озоном.

Слідом запахло ще сильніше — його вдарила друга блискавка, він прикидався, що помер ще від першої.

Перетерпіти другу блискавку було б важко, але велика доза наркотиків робить дива.

— Келус?! Келус, де ти?!

Кричала дівчина із ногою в крові, схоже її зачепило уламками.

— Ти мав доставити мене в безпеці виродок! А ти залишився без усіх своїх роботів і транспорту! І що ти взагалі плануєш робити?!

Це був псайкер — людина, чий розум настільки підсилен імплантами, що його силою він впливає на світ.

Дарма кричиш — думав Пішак — моє віддзеркалення вже вирвала Його мех–лінк.

Дівчина брудно лаялась і кричала. Підійшовши до Пішака вона почала кричати вже на нього і звинувачувати у всьому. Починаючи від того, що відбулося тільки но, закінчуючи тим, що всі чоловіки виродки, та що їй тепер до кінця життя буде гидко згадувати сміх механітора.

Вона зі злоби схопилася руками за обличчя, тоді Пішак схопив її за ногу та потягнув, він хотів спробувати захопити її щоб допитати, але вона впала на гострий шматок брухту, що встромився в око.

— От дітько. Ну що ж… Буває — він знизав плечима.

Він зняв шолом і із сумом впевнився, що жодна куля в нього не потрапила.

Пішак зв’язався з Павн.

— Що робиш?

— Не заважай, бідося — відповіла дівчина ї завершила зв’язок.

— Я сама люб’язність, нічого не додати.

Пішак почав оглядатися, доки не побачив уламки головного транспорту. Скоро він уже був там і побачивши старого друга, не двже цілого, але живого. Він повеселів, замахав руками.

— Відразу хочу сказати, що використовувати другу Емі вирішила Павн!

— Пішли к чорту, обидва — прохрепів Кзе.