Нерівний бій

Тримісячний процес сповільнення кораблів нарешті завершився. Командор Тай відправив наказ усім бортам вивести екіпаж з гібернації.
— Вже й не вірив, що ми колись сюди дістанемося, — важко зітхнув Ритон, головний технік на командному містку.
— Вперше на інтергалактичній місії? — посміхнувся командор.
— Ні. Але мозок так і не навчився сприймати такі відстані. Кожного разу відчуття, що ми будемо вічно блукати в цій холодній мертвій порожнечі — і жодна кількість бензодіазепінів не може його вгамувати.
— Спробуй зосередитись на своїх обов’язках і не забивати голову старезним сміттям, — сказав лейтенант, піднявшись на місток. — Кажуть, допомагає привести думки до ладу.
— Це не сміття! Пане.
Технік схаменувся і відсалютував старшому офіцеру.
— Вся інформація, яка може покращити твою продуктивність, вже зібрана і скомпонована Департаментом Аналітики у посадовій інструкції. Отже все, чого там немає — сміття.
— Це наша історія… — ледь чутно пробурмотів Ритон.
Корабель плавно нахилився, через ілюмінатор полилося яскраво-блакитне світло нейтронної зірки. З обох її полюсів виринали сліпучі білі промені, що простягалися углиб космосу; навколо обертався акреційний диск із різноманітних уламків, метеоритів, космічного пилу — усього що пульсар захопив своєю гравітацією і розігнав до такої швидкості, що перетворив на справжнісінький вогняний шторм.
— Дані попередніх спостережень підтверджено, — заговорив Ритон, дивлячись в екран на панелі приборів. — Мілісекундний пульсар, швидкість — 869 обертів на секунду, радіус акреційного диску — 6200 кілометрів.
Командор кивнув.
— Розгорнемо аванпост на орбіті. Встановіть бар’єри, щоб захистити обладнання від уламків — і підключайте зарядні станції. Маємо зібрати якомога більше енергії, доки не підтягнеться решта флоту.
Вантажні кораблі рушили до пульсару, крейсери розпорошилися периметром, займаючи оборону згідно протоколу.
— Командоре, ми отримали повідомлення! — вигукнув офіцер з іншого кінця командного містка.
— Неможливо! Основні сили флоту ще навіть не вийшли з прискорення.
— Повідомлення не від них… Це щось інше.
Усі хто був на містку вмить обступили зв’язківця, який гарячково перемикав вікна на моніторі через нейроінтерфейс.
— Що там? — спитав командор.
— Корабель намагається розшифрувати сигнал, але поки безрезультатно. Однак аналіз закономірностей знайшов складні повторювані послідовності. Це не білий шум, це інформація.
— Хто ж її надіслав?
— Провести повний скан місцевості в радіусі трьох астрономічних одиниць, — наказав командор. — Перевірити бази даних територіальних претензій в цьому секторі.
— Тут нікого не повинно бути, — тихо сказав лейтенант, коли підлеглі кинулись виконувати наказ.
— Не повинно, — погодився командор.
Обидва глянули на головний екран. Результати сканування вже почали з’являтися у вигляді діаграм.
— Є контакт! — вигукнув хтось. — Невеличкий штучний об’єкт… — офіцер підняв погляд від екрану, — прямо перед нами.
Поглянувши в ілюмінатор, командор побачив крихітний супутник не далі як в кілометрі від них. Його сірий корпус виблискував у світлі пульсара.
— Як це ми його не помітили? — розгубився лейтенант.
— Корабель розшифрував послання! Принаймні частину. Тут якісь координати.
— Координати чого?
— Нас. Тобто наші. Але дивні. Ніколи раніше не бачив такого формату.
— Продовжуйте дешифровку, — наказав командор. — І відправте наше послання на загальному коді. «Пульсар і вся зоряна система належить Демократичній Сонячній Республіці. Ми відкрили її і, згідно з договором Територіальних Врегулювань, відправили сигнал про присвоєння. Жодних заперечень не надходило, отже наше право власності над територією і всіма ресурсами затверджено.»
— Повідомлення надіслано, — відрапортував зв’язківець.
— Чудово. Курс на зірку, у нас багато роботи.
Кораблі продовжували рух, супутник залишався на місці. Біля ілюмінатора утворився натовп, усі хотіли роздивитися невідомий об’єкт, але щойно корабель наблизився до нього, супутник — так і не поворухнувшись — зник.
— Що за?.. — втупився в екран Ритон.
Перш ніж він договорив, на кораблі заблимали лампи системи оповіщення і командний місток потонув у червоному світлі.
— Бойовий крейсер Молот-47 знищено! — вигукнув оператор за пультом спостереження.
Його слова одразу ж продублювались на головному екрані.
Командор кинувся до пульта.
— Що трапилось?
— Вантажне судно Титан-11 знищено!
Командор глянув в ілюмінатор: в протилежних кінцях флотилії повільно розростались дві вогняні кулі, — а тоді майже одночасно сколапсували, мов хтось задмухав свічку.
— Що відбувається? Звідки атака?
— Ремонтне судно Фенікс-5 знищено!
— Молот-8 знищено!
— Титан-24 знищено!
Назви кораблів з’являлись на головному екрані що три секунди з характерним клацанням, наче метроном рахував ритм ліквідації флотилії.
— Де ворог? — кричав командор.
— На сканері з’являється супутник, який ми бачили перед цим, — доповів Ритон.
— Де?!
— Всюди… — технік кілька разів глянув на екран системи спостереження, наче не вірив власним очам. — Сенсори фіксують його щоразу в новій точці. А потім він зникає…
— Зникає? — гаркнув лейтенант. — Чи ви, йолопи, проґавили поламку в системі?
— Візуальні спостереження підтверджують висновок сканера. Є записи камер з кораблів.
На головному екрані з’явилося зображення розсіяної флотилії. За мить більшість кораблів затулив собою невідомий супутник. Він немов виринав із самого простору. У сповільненій зйомці його форма змінювалась наче у краплини воску в лавовій лампі. Щойно метаморфози припинились, виник яскравий спалах — на цьому запис обірвався.
— Що це в біса було? — схопився за голову лейтенант.
— Якась система маскування? — припустив командор.
— Аналіз записів показує, що об’єкти ідентичні. Це один і той самий супутник.
— Неможливо! Він не може рухатися так швидко! Продовжуйте пошуки!
— Сканери нічого не бачать, але…
— Але? — командор схопився за примарну можливість хоч трохи прояснити ситуацію.
— Ми засікли гравітаційну аномалію. Викривлення простору свідчить що об’єкт співставний масою з крейсером першого класу знаходиться… тут.
— Де це — тут?
— Навколо нас. Центр аномалії проходить крізь місток прямо зараз.
Члени екіпажу мимоволі заозиралася, деякі рефлекторно втягнули шию.
— Як таке можливо?
— Ніяк! — фиркнув лейтенант. — Це якась поламка, або вірус в системі.
— Або цей об’єкт знаходиться в четвертому вимірі, — пробурмотів Ритон, нажахано дивлячись в екран.
— Ну це взагалі маячня! — заволав лейтенант.
— Атлант-31 щойно був знищений, — перебив його Ритон. — Зсередини.
Запис того, як невідомий об’єкт матеріалізується прямо в ангарі буксирного судна за 0,46 секунди до його знищення, з’явився на екрані.
— Чому ми не контратакуємо?
— Зброя в бойовій готовності, але ціль зникає занадто швидко, система не встигає прицілитись.
— То ми взагалі не можемо нічого вдіяти?
— Можемо, — сказав командор. — Усім кораблям — перемкнути незадіяних наноботів в режим демонтажу і викинути за борт через систему виведення відходів.
— Але ж…
— Негайно! Утворимо захисну хмару навколо себе. Чим би це не було, воно зроблено з матерії. Варто йому торкнутися наноботів — вони розберуть його на молекули.
За хвилину флотилія почала розпорошувати навколо себе хмари роботів розміром з вушко голки, запрограмованих розбирати все що не було частиною флоту Сонячної Республіки.
— Є контакт! — майже одразу вигукнув Ритон. — Наноботи потрапили на об’єкт.
— От і все! — видихнув командор.
— Можеш встановити їхні координати? Де вони знаходяться, коли ця штука розчиняється?
Ритон похитав головою.
— Сигнал зникає разом з об’єктом.
Ворожий супутник знову і знову блимав на радарі, методично знищуючи кораблі флотилії.
— Чому його ще не розібрано? — гаркнув лейтенант. — Ти сказав наноботи його уразили!
— Так і є! Вони потрапляють на його поверхню майже під час кожної атаки.
— Чому ж він досі тут?
Ритон задумався, боляче закусивши губу.
— Якщо ми дійсно маємо справу з четвертим виміром, наноботи там одразу знищуються, — сказав він нарешті.
— З якого дива?
— Уявіть істоту з всесвіту, де є тільки висота і довжина, — Ритон виставив долоню пальцями догори. — Без ширини, вона була б безкінечно пласка, усі її внутрішні органи розташовувалися б в двох вимірах. І от вона опиняється в нашому тривимірному всесвіті, її органи отримують додаткову площину в якій можуть рухатись, і плюх, — Ритон зігнув долоню набік, — усе вивалюється назовні. Будь-який тривимірний об’єкт так само розвалиться в чотиривимірному просторі. Цілком можливо, навіть атоми наноботів розпадаються, варто їм там опинитись.
— Почати маневрування! — вигукнув лейтенант.
— Коли ви чавите комах на пласкій поверхні, вам однаково, бігають вони чи стоять на місці.
— Чого ти такий впевнений, що ця штука чотиривимірна?!
— Я лише висловлюю вірогідне припущення. Воно проходить крізь броню, як привид, стрибає між нашими кораблями так, ніби відстані для неї не існує. Алгоритм його рухів не піддається жодному аналізу…
Командор скривився, наче поранений звір, але вмить взяв себе в руки.
— Екіпажу небойових кораблів покинути судна у рятувальних капсулах, — наказав він. — Усім крейсерам почати відстикування мобільних елементів!
— Це виграє нам трохи часу, але…
— Я не буду спокійно сидіти поки нас відстрілюють як мішені в тирі! Усім зайняти свої місця і шукати у ворога вразливе місце. Має бути щось!..
— У мене є ідея, — невпевнено мовив Ритон. — Я читав історію, як у давнину солдати марширували мостом і розвалили його.
— Можна я хоча б помру без розповідей про тупих макак, які не могли збудувати елементарний міст? — почувся гаркіт лейтенанта по радіо. Він уже відстикувався і летів уздовж крейсера, який немов розпадався на шматки, доки від нього від’єднувались інші мобільні частини.
— Міст зламався, бо солдати йшли по ньому в одному ритмі, — терпляче пояснив Ритон. — Їхній ритм випадково співпав з частотою коливань самого моста — і це викликало резонанс. Коливання посилювалися, аж доки міст не розсипався.
— Як це допоможе нам? — спитав командор, перебивши волання лейтенанта.
— Навіть якщо ворог чотиривимірний, він все ще знаходиться в тому ж просторі що і ми. Якщо створимо достатньо сильні гравітаційні коливання, зможемо його пошкодити.
— Хіба це не зачепить і нас?
— Навряд наші кораблі мають таку ж будову як і цей об’єкт. Сумніваюся що в його складі є хоч один атом з Періодичної таблиці.
Командор поглянув на головний екран, де продовжувався підрахунок втрат: 40% флотилії вже було знищено, більшість вцілілих кораблів залишились без екіпажу.
— Дійте, — сказав він.
Ритон під’єднався до розвідувального супутника через термінал і запустив гравітаційні зонди. Вони збурювали слабкі гравітаційні хвилі різної частоти, в той час як сканери фіксували найменші зміни в зоні гравітаційної аномалії, намагаючись ідентифікувати діапазон хвиль, що можуть впливати на ворога.
— Як ми здійснемо атаку? — спитав лейтенант. — У нас немає гравітаційних генераторів.
— У нас є пульсар. Будь-яка зміна його маси викличе гравітаційні коливання. Я залучив майже всю обчислювальну потужність корабля для аналізу поверхні зірки і її акреційного диску. Як тільки визначимо потрібний діапазон частот, система почне обстрілювати пульсар ракетами. Також я відправив реактивні тягачі в акреційний диск, вони зможуть зіштовхувати уламки на пульсар.
— Усім бойовим одиницям, зайняти позицію вздовж пульсару, — наказав командор. — Передати управління зброєю навігаційній системі головного корабля.
Ритон не міг всидіти на місці, спостерігаючи за даними, що надсилали гравітаційні зонди, аж раптом спалахнув зелений сигнал — робочий діапазон частот знайдено. За мить корабель вирахував схему атаки і вивів її на екран для підтвердження.
— Вогонь! — наказав командор.
Ракети полетіли з усіх наявних гармат, прошиваючи тисячі кілометрів акреційного диску за секунди. Автоматична система вираховувала час і траєкторію кожного пострілу, і корегувала політ ракет аж до моменту зіткнення. Реактивні тягачі, синхронізувавши свою швидкість з обертанням диску, увігнали металеві поршні в достатньо великі об’єкти і активували магнітне поле, зіштовхуючи їх на зірку.
Сенсори почали фіксувати гравітаційні коливання. Складний ритм бомбардування зірки чимось нагадував бойовий марш, принаймні як Ритон його собі уявляв.
— Статус! — почувся голос командора.
— Атака ворога сповільнюється, гравітаційна аномалія зміщується. Схоже ми його зачепили! — бадьоро крикнув Ритон.
Знищені кораблі з’являлися на екрані що п’ять секунд, тоді що сім, невдовзі швидкість ураження зменшилася до трьох кораблів на хвилину.
— Здихає, воно здихає! — репетував лейтенант.
— Продовжувати вогонь! — сказав командор.
Ритон задоволено потирав руки, коли побачив на екрані повідомлення про помилку.
— Зламався ритм, — машинально прочитав він.
— Що? — командор вже стояв у нього за спиною.
— Не знаю, просто раптом…
Ритон відкрив термінал, запустив скан системи.
— Частина ракет не долітають до пульсара, — сказав він. — Схоже…
— Ворог проаналізував схему нашої атаки, — здогадався командор. — Можна якось зарадити?
— Об’єкт знищує ракети в довільному порядку, — сказав Ритон, ковзаючи поглядом по екрану, — система не може передбачити його дії, щоб зберегти ритм.
Командор стиснув кулаки, набрав повні груди повітря і повільно видихнув.
— Гарна була ідея, хлопче, — сказав він, поклавши Ритону руку на плече. — Іди в рятувальну капсулу.
— Але ж…
— Більше тут нічого не вдієш. Евакуюйся.
— Накази будуть? — спитав лейтенант з тривогою в голосі.
— Продовжуйте вогонь. Поки ворог перехоплює ракети, у нього нема часу на кораблі.
— Боєзапасу надовго не вистачить.
— Знаю…
Командор дочекався доки капсула з техніком відстикується від крейсера і запустив свій термінал.
— Благаю, скажіть що у вас є план, — знов обізвався лейтенант.
— Звісно, — сказав командор, швидко вводячи команди в комп’ютер. — Ми використаємо двигуни на антиматерії.
— Вони розраховані тільки на локальні маневри, — здивувався лейтенант. — Втекти на них не вийде.
— Я теж колись любив читати старовинні історії, — продовжував командор. — Якось трапилась одна про корабель «Вільям Браун». Важко уявити страшніший вибір для капітана. Але якщо вже виникла така ситуація, його обов’язок прийняти рішення.
— Прокляття, командоре! Боєприпаси майже закінчилися, що нам робити?
— Чим сильніше змінюється маса пульсара, тим потужніші гравітаційні хвилі. Думаю, ми вже пошкодили ворожий корабель, залишилось завдати фінальний удар.
— Як?!
Командор глянув на екран терміналу: комп’ютер завершив обчислення, з’явилося вікно підтвердження наказу.
— Найстарішим прийомом — лобовою атакою.
Двигуни усіх бойових кораблів запрацювали на повну потужність, гармати припинили ритмічний вогонь і випустили увесь боєзапас за кілька залпів. В ту ж мить головний крейсер і решта бойових кораблів полетіли прямо на пульсар з максимальною швидкістю. Ще мить — і поверхня зірки вкрилася ритмічними спалахами.
Ритон оговтався далеко не одразу. Він під’єднався до зондів щоб перевірити гравітаційну аномалію — та розсіювалася, немов об’єкт рівномірно розтікався в усі боки. Атака ворога не поновлювалася. Навколо пульсару, посеред холодної мертвої порожнечі, кружляли близько ста рятувальних капсул, кілька порожніх транспортних кораблів і безліч уламків флотилії Демократичної Сонячної Республіки.