Радари все ще показували корабель чужинців, хоча сеанс вже давно закінчився. Капсула з дарунком посланця, надійно схована у сейф, не полишала думок екіпажу. Капітан Одіандр ще раз оглянув свою команду. Білявий Стідел протер би дірки у пульті своїми худорлявими руками, настільки ретельно перевіряв, наводив блиск і проганяв тести через систему. Малгон, зеленоокий й низенький, зі… Читати далі »
Текст оповідання знятий на прохання автора.
Містер Джонсон солодко позіхнув, вкладаючись у зручне ліжко. День видався не з легких: ті вперті ліберали знов намагались протягнути законопроект щодо зниження податків для малих підприємств. Наче у великих корпораціях не люди працюють! Але вже вкотре Джонсон виклався на всі сто і тепер міг спати спокійно. Конгресмен не вірив у абсолютне добро для всіх, але… Читати далі »
– Сусідко! Рибу привезли! Маша розплющила очі. Іванич волав, як на пожежу. Рибу привезли. Отже, субота. Годинник показав чверть по сьомій, 2 липня. Права половина ліжка була порожня. Точно, Женя говорив, в офісі є справи. Вирішив її не будити. Які справи в суботу в компанії з соціологічних досліджень? Думати спросоння було тяжко. – Маріє! Ти… Читати далі »
– Оце і є славнозвісний спадок твоєї тітки? – Калісія розчаровано поглянула на стіл, де були викладені: мереживна пальчатка на праву руку, автомобільний брелок від «Cadillac» та конверт із коротким листом від дядька: «При зустрічі потисни руку другові». – А де дорогоцінності? – Калісія зазирнула у скриньку. Порожньо! – Ти казав, що твоя тітка заробила… Читати далі »
Ось воно, перший контакт. Хто б міг повірити у таку вдачу – капітан Міхал Войтек очолював, та й був усією командою, першого міжгалактичного корабля людства і вже натрапив на позаземне життя. Коли капітан приземлився на потенційно заселену планету неподалік від скупчення життя, яке показували радари, відкрив люка і ступив на поверхню, то ледь не знепритомнів… Читати далі »
Так сталося, що Дрім-машину я придбав майже задарма і випадково. Невеликий чорний ящик прямокутної форми носив між торгівельними рядами плаваючого ринку Крателіуса II височезний, як жердина, Хваць із роду Карго. Так він представився. Я звісно переконаний, що то брехня. Ясна річ, десь поцупив і продавав за безцінь. А ціна цьому виробу Кейлі – захмарна! Це… Читати далі »
У квадрат кам’яного льоху, утвореного старими десятиповерхівками в’їхало авто, схоже на краплю ртуті. Мереживні смуги його кузова нагадували ласиці на шибках, на їхньому тлі чітко вирізнявся фенікс. Із машини вийшло троє з невеличкими валізами, прикрашеними стилізованим зображенням того самого птаха. Вони рушили до одного з під’їздів, виблискуючи мореною шкірою комбінезонів. – Не люблю я ці… Читати далі »
— Перший, перший! Я головком! Як чуєте? Мрстер! Тсрсат! Де ви, довбні? Чого мовчите? Виходьте на зв’язок! — Чуємо вас, головкоме! Чуємо! — Слухайте! Не буду нагадувати наскільки важлива ваша місія! Нам потрібна ця планета! Її ресурси! Ваше завдання — виявити наскільки войовничі місцеві мешканці, яка їх боєздатність, численність! Зрозуміло? Виконуйте! — Так, Ваша головкомість!… Читати далі »
Юна й грайлива Вода весело й неквапливо стікала гірським схилом. Зазвичай, такій Воді не важко знайти привід для веселощів, але цій було особливо легко – бо поряд шастали цікаві двоногі істоти. Вгору. Вниз. Або й туди, й сюди… А деякі, найкумедніші, торкались Води, й гучно верещали, коли вона миттю їх обліплювала. Весело ж. І, хоч… Читати далі »
Він виринув із космосу несподівано – величезний стрижень, що закінчувався рогатим півмісяцем, – і був помічений станціями стеження землян, коли перетинав орбіту Гаумеа. На радіозапити і сигнали маяків не реагував, узагалі поводився дивно – деякий час рискав у околицях планетоїда, мов неприкаяний, відтак на дві доби завис нерухомо і, врешті, почав розганятися, прямуючи углиб Сонячної… Читати далі »
Кожний день я проходжу повз неї. Хоча вона вабить, кличе мене, обіцяє розкрити всесвітні таємниці, казкові секрети, але я не піддаюсь. Червоною блискучою поверхнею продовжує закликати: зупинись. І кожного разу мені все важче. Колись не стримаюсь і натисну на неї. І нехай буде, що буде. Прокинувся й чітко усвідомив: сьогодні настав цей момент, котрого я… Читати далі »
Рейс не подобався Біллі від самого початку. Щось його непокоїло, якесь абстрактне передчуття. Хоча особливих приводів для занепокоєння не було. Траса спокійна і неодноразово пройдена ним. На дисплеях повільно пропливав автоматизований завод, затуляючи чимало зірок. Онде шлюзовий відсік. Неподалік, навпроти шлюзу, неквапом обертався октаедр капельської баржі. Біллі відправив імпульс, даючи дорогу чужинцям. Октаедр капельців рушив… Читати далі »
Текст оповідання знятий на прохання автора.
Надвечір мірошник Микола Бовкун запріг коня у віз та вирушив за браму. Треба все зробити без зайвих очей. І так із підозрою дивляться на те, що відбувається на млинарськім подвір’ї. Налякані – зерно привозять, та тікають геть. Сотник каже – повинися, може, люди пробачать. А в чому винитися? Мірошник у людській темряві не винний. Може,… Читати далі »
Виходило так, що він, високий стрункий чоловік у чорному костюмі з такого ж кольору краваткою на тлі блакитної сорочки, залишився стояти в метро на зупинці. І це при тому, що вже і так запізнювався на роботу. Електропоїзд, який віддалявся, поступово зник з очей. На пероні – жодної людини. Так само, як і на сходах, що… Читати далі »
Олександр Іванович присів під зеленими стеблами кукурудзи, тримаючи в руках віртуальний екран. – А щоб його, – бурмотів він собі під носа, проскролюючи текст та інтерактивні відео. Зненацька хтось гукнув його і від того Олександр Іванович ледь не впустив додолу свого улюбленого багатопроцесорного компаньйона. – А, Петро, це ти, – прошепотів він, оговтавшись від переляку.… Читати далі »
Текст оповідання знято на прохання автора.
Летючі створіння оточили його. Не боявся, що проженуть. Став, як вони ― настовбурчував пір’я, перебирав червоними лапками, розпускав віяло хвоста. Як завжди, змінився не лише зовнішній вигляд ― змінилися реакції організму. Тепер він міг їсти те, що усі навколо: зернятка, комашок, черв’яків. «Ага, то вони ― поліфаги», ― дійшов висновку. Не подумав: «ми». Знав: попав… Читати далі »
Спочатку було слово. І слово було… – Перепрошую! Вона подивилася на нього. Пікапер. Звичайний пікапер. Охайна сорочка. Кеди. Зачіска так щоб стирчало. Цікаво, що далі? Спитає номер телефону? – Та нічого, – сказала вона. І поправила свою довгу чорну косу. Чи не забула причепуритися зранку? “Каву на Шпацер” спіймати не так легко. Вело-баристи не сидять… Читати далі »