…Світло. Розливалося й перекочувалося хвилями, немов Велика вода. Воно проходило крізь мене, наповнюючи собою весь простір і розриваючи усе моє єство на атоми… – Мілено Скайберг, негайно зайдіть до патера Новака. – Розбудив мене металевий голос бортового комп’ютера, який ще двічі повторив повідомлення. Я протерла очі й здивовано роззирнулася в каюті, почуваючись так, немов зробила… Читати далі »
Фортеці було не менш, як три тисячі років. З вершини пагорба, з найвіддаленішого бастіону вона більше за все нагадувала чомусь залишену на пательні пригорілу яєчню з баштою-жовтком посередині. Був полудень, сонце смалило безжально. Я повільно зійшла униз, уздовж нескінченної зруйнованої стіни, і нарешті присіла під тінь оливи, поруч із кав`ярнею біля входу. Махнула офіціантові. Він… Читати далі »
Астероїд. Астероїд?! Невже так банально? Аякже, однин з таких дебелих, кам’яних, з вкрапленнями заліза та мерзлої води, засранців вже нищив життя на колисці людської цивілізації – Землі, практично стерши з її поверхні динозаврів. Потім настала черга людства, більшість представників якого, так само як і древні ящери у свій час, закинувши голови догори просто спостерігали за… Читати далі »
Ніщо так не стимулює вигадувати, як збій обладнання. Поки все перезавантажиться, чекати до декількох годин. Сотні ідей, як зробити очікування більш барвистим, пролітають, наче метеоритний дощ. Кріта увімкнула мозковий штурм, адже не так просто знайти заняття, яке людина може розділити з фат’оштіярком, коли ні переклад, ні інформаційна мережа не доступні. Ці двоє знали, що рано… Читати далі »
Чоловік сидів за шаховим столом навпроти. Схожій на Айнштайна, якби не “професорські окуляри”. – Як ти сюди потрапив? Лекс пошуклився, наче від холоду. Спогади нахлинули, як раптовий холодний душ. – Стояв на своєму, – відповів Лекс. – А мені наказали мовчати. – Ти тут скільки сидиш? – Профессор допитливо подивився у вічі. Він викликав довіру.… Читати далі »
У космічному експресі нарешті всі люди поснули. У міжсекційному переході з’явились широко розплющені темно-зелені очі, навколо них матеріалізувалась кошлата голова з маленькими ріжками та решта дрібного волохатого тільця. Останнім вималювався тоненький хвіст з китицею на кінці. Щезник полегшено видихнув. Невидимість забирала чимало сил. Гравітацію, певна річ, відключили, тож довелось пробиратись до харчової секції в горизонтальному… Читати далі »
Вирок у справі виніс віртуальний суддя. Все і так було зрозуміло: виробнича недбалість, що спричинила смерті двох осіб. Заперечувати провину марно: система керувалася фактами. Відповідальним за безпеку на проблемній ділянці трубопроводу був Марк. Кого цікавило, що труби давно потрібно поміняти і що не варто вештатися в забороненій зоні, навіть якщо це короткий шлях до розважального… Читати далі »
– Мамо, давай швидше! Ти все пропустиш! – десятирічний Кім нетерпляче крутився у кріслі. Ліззі поспіхом виклала останні сендвічі на тарілку, поставила їх на стіл біля чайнику запашної кави і сіла поряд з хлопчиною. Вся сім’я зібралась у вітальні. Трансляція мала ось-ось початись. – То в школах ще вивчають історію Землі? – запитала бабуся Кіма.… Читати далі »
Суд затягувався. Обвинувачений втомлено зиркав то на суддю, то на присяжних, то на глядачів. Не зиркав він лиш на адвоката, бо не мав його попри законне на те право. – Так ми до кінця днів нічого не вирішимо! – прокурорка вже себе не стримувала, – У шлюз його і готово! Зала імпровізованого суду заповнилася гомоном… Читати далі »
Іма б не пам’ятала нічого з Землі, якби мати, космічне велике цебе, не мала доступу до файлів з фото, відео, звуками. Їх вона іноді перекидала на прохання доньки їй на мейл. Імі здавалося, що завдяки ним вона може згадувати своє життя на Землі, в 4 роки вона вже опинилася на платформі. Єдине, що чітко згадувалося… Читати далі »
“Я бачу сонце на стінах, я бачу сонце на стелі”… Стара пісня грала на радіо у сусіда по палаті. Стеля білосніжна, як скатертина – по ній бігають сонячні зайчики… Це перше, що я побачив, відкривши очі. Я заворушився, й відчув біль у руках та ногах. Боліло те, чого в мене вже не було. Фантомні болі.… Читати далі »
М’ясо тяглося, мов силіконове, і смерділо, наче чоботи сержанта, – першого сержанта і його кирзачі повік не забудеш, як першу любов. Т’Комаль понуро ремигав стейк, часом зупиняючись, щоб відригнути в кулак. Ти диви, який делікатний, ще б виделку взяв. Т’Акур увімкнув екран особистого планшета, погортав меню, забрів знічев’я у розділ “Відео для релаксу”. Він не… Читати далі »
Вітаємо всіх учасників конкурсу! Ви неймовірні! Ми отримали більше сотні оповідань і поки продовжуємо їх обробляти. Але можна впевнено сказати, що майбутнє у жанру фантастичного оповідання в Україні є , і цей конкурс це ще раз доводить 🙂 Чекайте на пост із інформацією про голосування!
Яна жбурнули на простору венасу під куполом, носом у холодну підлогу. «Справжній мармур! Це скільки ж рейсів із Землі…» Хазяїн маєтку Самуель Торій стояв, спершись на балюстраду, спиною до Яна. З підлоги здавалося, ніби він занурив голову в густий суп помаранчевих хмар і сірчаних вихрів. Ілюзію підсилювали пишний білий халат і візок із балонами. —… Читати далі »
Фотонну ракету проводжала вся Земля. То ж таки крок до зірок, а не казна-що… Люди, затамувавши подих, стежили як зореліт повільно видирається небом, перетворюється на світну крапку, а потім зникає. Тоді люди змахнули скупу людську сльозу і повернулись до своїх важливих людських справ. Безлічі людських справ – купи книжок непрочитані, тібібайти серіалів непереглянунуті… *… Читати далі »
Детройт вирував. Саме йому дісталось найкрупніше замовлення на детонаційні рушії. А вони ж треба були ще на вчора! Людству вже несила було терпіти. Всі, майже всі, рвались до своїх 6 соток на Марсі. А от Павло чомусь не заглядав аж так далеко. Рушій-Січ поки що була тут, в Детройті, й невпинно озолочувала працівників –… Читати далі »
Навіть коли знайдеш мене, ти не дізнаєшся, що я таке Пітер Воттс. З офіційного сайту Голем падав у небо. Згодом горизонт втратив кривизну, майже вирівнявся і стало зрозуміло, що зовсім навпаки. Під ступнями поверхня, а небо лише слабко тисне на плечі. Не мої – големові. Це фіксують його сканери. Камери, тим часом, замість обшарювати… Читати далі »
Людство. Що за в біса людство?. Звідки така цікавість та хто я? Так, напевно, треба розпочати з цього. Вітаю, я Гарі. Хоча тиждень тому у мене не було ніякого імені. Досі не можу зрозуміти навіщо воно потрібне. Хочеш звернутися – звернися, для цього не потрібно якихось дурних прізвиськ. Та я не мав вибору, адже з’явилася… Читати далі »