Перший меч

Автор starfort | 15.08.2019

У космосі тиша ставала всепоглинаючою. А ще вона дратувала. Особливо якщо лежати та слухати стук серця. Проте інших занять у тісній комірчині Раймонд придумати не міг. Тому кроки двох людей що наближались до двері пролунали наче грім.
– Отже я був правий, – промовив юнак не повертаючи голови.
– Так пане, – тихо промовив молодший офіцер.
– І що тепер?
– Ви можете нам допомогти, – промовив астронавт.
– Чим? – нарешті повернув голову юнак. – корабель захоплено. Що сталося з службою охорони? Мертві. А ваш раціональний та зважений капітан, той що розповідав про розумні компроміси та домовленості? Він теж мертвий. А що роблять ті з ким планували знайти спільну мову?
– Ці виплодки… вони… – нарешті промовив .
– Вбивають і гвалтують. – допоміг юнак. – а що ще можна було очікувати від банди москалів Черепкова?
– Але ж…
– Ладно, – Раймонд одним ривком став на ноги, – простолюдини не люблять школу. То що робимо?
– В сенсі, – промовив молодший офіцер — Ми в ангарі. Ці виродки зараз далеко ми можемо взяти один з шатлів…
Раймонд зміряв мічмана важким поглядом сповненим зневаги
– У шістнадцяти світлових роках від найближчої колонії?
– А є кращі?
– Так, – поки цивільні астронавти бідкалися, юний маркіз Віженер відчайдушно роздивлявся ангар у пошуках можливості. І знайшов її. – я відіб’ю корабель.
– Чим?
– Оцим. – кивнув маркіз.
– Вантажним екзоскелетом?
– Так, – кивнув Раймонд. – триметровим сталевим екзоскелетом здатним витримування космічні перенавантаження. Корабель здався отже пірати не узяли важкого озброєння. А від лазерів цілком можна захиститись шматками термозахисту з шатлів.
– А зброя?
Віженер зітхнув. Чесно кажучи він планував відбити зброю у першого ліпшого пірата. Правда ще не думав як стріляти з неї маніпулятором.
– Можемо зняти лезо плазменної гільйотини, – промовив слюсар. – З одного зі станків ремонтних.
– Цікава ідея іти з горілкою на гвинтівки — гмикнув мічман.
– В цієї горілки лезо метр завдовжки і кераміт ріже що масло — обурився слюсар.
– У вузьких коридорах кораблю мені більше і не треба. – хижо посміхнувся Раймонд.
Астронавти, прикинули в голові, що орбітальний шатл нікуди їх довезти не зможе, і прийнялись до роботи. І Раймонд разом з ними. Люди натравили на екзоскелет цілу армію сервісних дронів. Зайняті багажем та пасажирами пірати не заходили до віддаленого ангару, що дало трьом людям вдосталь часу підготувати цивільний екзоскелет до бою. Залізне опудало, в кілька шарів обшите керамітом вражало. До правої руки екзоскелта приварили той самий різак — плазменний зварювальний автомат з довжиною робочої поверхні у метр. А до лівої цілий лист термозахисту на манер шита.
– Слухайте сюди, – владно промовив Раймонд, – я іду вперед і шматую покидьків. Ви ідете слідом, збираєте зброю і людей. Спочатку захоплюємо стиковочну палубу. Далі чистимо палубу за палубою, каюту за каютою. Виродки певно всі сюди перебиралися відсвяткувати вдалу здобич, і я не хочу аби котрийсь з них пропустив десерт.
Більшість піратів відпочивала як годиться відсвяткувавши легку перемогу. І поява сталевого монстра стала для них цілковитою несподіванкою. Безладний вогонь лазерних гвинтівок безсило лизав металокерамічну шкіру. А плазмове лезо Раймонда ні воно не різало. Розжарена до двох мільйонів градусів тоненька смужка миттю перетворювала воду в клітинах на пару, відриваючи кінцівки та розриваючи тіла. І вже до третьої палуби обладунок Раймонда рясно почервонів від крові.
Хуч якось пірати зуміли організувати спротив тільки на містку, але і там в них не було шансів з ручними лазерами проти трьох шарів кераміту. Коли в “меча” сіли паливні елементи Раймонд відірвав лезо і рештки піратів добивав маніпуляторами розрахованими на утримування багатотонних контейнерів.
– Ми перемогли! – вітали шляхтича ті з членів екіпажу та пасажирів, що приєднались до повстання, і приєдналися до нього у штурмі містка.
– Полонених зберіть в ангарі, – наказав Раймонд нарешті вивалившись з обладунку. Він страшенно спітнів, а тіло рясно всипали опіки. Обладунок тримав розряди лазерів, але одним з перший вийшов з ладу кондиціонер. І обладунок перетворився на духовку, що повільно смажила пілота. Добре, що бій не затягнувся.
– Вам треба у лазарет, – промовила перший помічник капітана, один з небагатьох членів екіпажу що пристав на бік Раймонда, коли той переконував капітана, що здаватись погана ідея .
– Мені треба до матері, – просипів юнак.
Тільки зараз він дав волю почуттям. І стрімголов побіг до люксової каюти. Біля самих дверей його хтось спробував зупинити, але маркіз пірнув під рукою. І застиг зустрівши погляд матері. Твердий та прямий. В каюті панував безлад, валялися речі та решки скривавленої одежі, на ліжку лежало тіло понівеченої служниці. Та леді Вікторія Хрестина Віженер сиділа рівно, притулившись спиною до стіни, і дивилась прямо на сина. Та навіть смерть не змогла зламати твердий та гоноровий погляд Вікторії. Вона дивилась без докорів чи образи. В мертвих немає почуттів. А у живих є.
– Боже які люди могли таке зробити?
– А вони і …

-… не люди, – промовив через канал загального зв’язку великий герцог Раймонд Віженер, – ставши на шлях піратства, ці мерзотники відкинули усе людське. Вони стали скаженими звірами. А таких можна тільки вбити. Ідемо вперед і чистимо палубу за палубою. А той чий герб буде видно під кров’ю чистить обладунки усього почесного панства.
Лицарі схвально загули, а леза їх плазмових мечів, полаксів та чеканів спалахнули багряним світлом плазми. Колись давно Віженеру довелося наново віднайти меч. З тих пір зброярство зробило рішучий крок перетворивши п’ятитонний екзоскелет з плазменим мечем у найкращу зброю для вузьких коридорів космічних кораблів. Корпус штурмового шатлу здригнувся від дотику з палубою, рампа пішла в низ і Раймонд Віженер великий герцог Білих Скель наказав:
– Пішли!

Перший меч

16 коментарів до “Перший меч”

Залишити відповідь Скасувати відповідь