Петля (16+)

Мене звати Джон Доу, і я щойно перетнув горизонт подій надмасивної чорної діри NGC 3783. На інструктажі перед вильотом я був здивований і не вірив, що відстань від кордону горизонту подій до сингулярності становитиме лише день польоту. За відчуттями, тут достатньо простору, щоб помістити кілька сонячних систем. Уявіть моє здивування, коли на своєму шляху через ілюмінатор я побачив білий скафандр, що дрейфував у космосі.

Я ще не знаю, чи це мені мариться, чи дійсно там щось є, але я готуюся до спроби спіймати цей скафандр за допомогою відсіку для виходу у космос. Мої руки тремтять від інтриги. Ось космоліт наближається до скафандру та повертається відсіком до нього. Після звуку удару космоліт і скафандр полетіли на одній швидкості. Я думаю, кого саме помістила моя хвора уява в цей об’єкт: друга дитинства, мертвого члена сім’ї, бізнес-партнера. Закріпивши себе тросом для виходу в космос, я намагаюся впіймати мою примару самотужки. І ось я вже на космольоті та розглядаю примару вблизу. Навіть якщо там смертельний вірус чи інопланетянин, який мене вб’є, все одно я потраплю у чорну діру. З горизонту подій немає виходу ні для енергії, ні для матерії. Єдиний спосіб опинитися поза ним — це потрапити у минуле, коли я ще не потрапив сюди.

Примара на диво схожа на мій скафандр: колір, нашивки, конструкція. Я зняв шолом примари та побачив під ним себе. Мої ноги підкосились, я був дійсно наляканий. Звісно, я думав, що зійду з глузду через самотність протягом кількох років. Навіть більше: я довго судився з психіатрами, які переконували мене у моїй недієздатності. Бо після втрати своєї родини я профінансував справою усього свого життя експедицію, яка, по суті, є суїцидальною. Мета цієї експедиції — подорож до центру чорної діри. Звісно, я не хочу померти, мої прагнення трохи інші. На даний момент я стаю все темнішим для стороннього спостерігача та невдовзі пропаду. Але тут я бачу самого себе у скафандрі, як і я, дрейфуючого у космосі. Чи можливо, що це я з майбутнього, який потрапив у минуле? Але це неможливо.

Доктор Сіменс розповідав про можливі сценарії, які можуть статися зі мною після контакту зі скривленим простором діри: якщо я потраплю у швидку (БХЛ) сингулярність, то за наносекунду я пройду усе існування чорної діри до можливого згасання чи утворення білої діри. Якщо я потраплю до твердої (падаючої) сингулярності, то я вдарюся на швидкості світла у свій же ніс, який досягне швидкості світла та зупиниться у часі раніше за інші частини голови, тобто зіткнуся з тим, що буде важити менше за мене та прискориться швидше. Якщо я потраплю у м’яку (вилітаючу) сингулярність, яка може бути лише у надмасивних чорних дірах, то я зустрінуся з тим, що за роки, століття, мільйони років до мене потрапило у чорну діру на великій швидкості. І це єдина моя можливість потрапити до центру чорної діри живим.

Я перевірив дихання та пульс своєї копії. Жодна матерія, енергія чи щось інше не може потрапити у минуле, лише далі в часі. Чим ближче до швидкості світла, тим більше уповільнюється час. Але тут живий другий я, теплий і з серцем, що б’ється. Розбудити мою копію мені не вдалося, це може свідчити про можливу травму голови й серйозну. Я не перестаю думати, як це можливо. З кожним дотиком до себе я все більше переконуюсь у справжності цього примарення, тому думка, що це моя уява, відкидається.

Я продав усе, що нажив за 56 років свого життя, та вклав у цю експедицію, яка ніяк не просуне людство. Поступив як люди, яких сам засуджував у підлітковому віці. Я завжди хотів стати астронавтом, але я не науковець, а бізнесмен середнього пошиву на своїй планеті. Після перетину горизонту подій чорної діри я не можу повернутися, передати інформацію. Це все лише мій креативний спосіб самогубства, який зайняв у мене 5 років. Але це не так. Це мій спосіб ескапізму. Життю серед людей, наповнених пороками, я оберу спробу дізнатися щось нове про Всесвіт. Якщо я виживу, я зможу задовольнити свою допитливість, а найголовніше — це те, що я роблю це для себе. За все життя я ніби не робив для себе майже нічого.

Єдиний, хто мене підтримав, — це доктор Сіменс. Це він свого часу запропонував мені подібну експедицію з вивчення чорної діри поблизу. Я ж своїми планами щодо польоту до самої сингулярності ділився лише з ним. Доктор Сіменс дав інструкції, підготував мене та пояснив усе, що може зі мною статися. Через мої плани ми змінили чорну діру для досліджень на надмасивну, щоб підвищити можливість мого виживання. Я був дуже радий, що хтось не назвав мене ідіотом чи схибленим, а підтримав мене та допоміг. Якщо я потраплю у сингулярність та переживу цей політ, я буду жити далі, хоча б спробую знайти нові цілі. Сіменс — єдиний, хто може здогадуватися, що я роблю на даний момент. Можливо, він навіть розкаже, чому я не повернувся. Хоча, напевно, він уже загинув. Після вильоту з моєї зоряної системи в мене не залишилося зв’язку ні з ким. Переляк потроху покидає мене, і я приходжу до норми.

Я одягнув скафандр, бо за розрахунками вже через годину я потраплю до чорної діри. Кілька місяців я займався вивченням NGC 3783, і іноді в мене тремтіли руки від сподівань, страху, очікування. А зараз я сам спокій, можливо, це наслідок років, які я прожив. Наскільки ж красивий контраст тієї пітьми та яскравого ореолу зі сторони, настільки ж моторошна та пітьма, яка зараз мене оточує.

Ось я і наблизився до очікуваного кінця моєї експедиції. Мені потрібно максимально зменшити площу поверхні спереду, щоб зменшити ймовірність потрапляння в мене інших об’єктів. Тому я завчасно переніс другого себе до каюти керування та відчепив усі інші відсіки: для сну, для здоров’я, кухню, спортзал, склад їжі та вітамінів, переробну станцію води, сканери тощо.

Я увійшов у чорну діру. Через її розмір мене не одразу спагетіфікує на кілька кілометрів, а починає то розтягувати, то стискати. Це викликає неприємні відчуття, але не смертельно. У мене пропадає відчуття реальності. Я відчуваю, ніби крізь мене проходять якісь частинки, але скафандр і космоліт залишаються цілими. По обшивці починає щось бити, звук схожий на дощ, що б’є по вікну. Таке відчуття, ніби я бачу частинки світла, це насправді єдине, що я бачу, ніби пісок, який світиться. Космоліт починає трясти, єдине, що тримає мене у кріслі пілота, — це те, що я вчепився мертвою хваткою у кермо. Пісочок, що світиться, починає змінюватися на щось на зразок туману і хвилями по боках розходитися на носі корабля. Це щось, що я уявляв, коли хотів стати пілотом. У мене проступив холодний піт. Космоліт ніби кидає у сторони, кермо починає шататися, ще трохи — і мене зірве з місця. По космольоту починає бити щось важче за пісок. По ілюмінатору щось вдарило, пробивши його. Я навіть не побачив що. Тепер я не чую нічого, окрім свого дихання та биття серця. Тільки зараз я зрозумів, що мої руки болять від втоми, а серце бешено б’ється. Мене щось дуже сильно штовхнуло з боку, і руль відірвався, не витримавши мене. Я полетів у інший бік від сильного поштовху, і прилетіло щось, що розділило космоліт навпіл. Якби не поштовх, я б загинув. Після ще кількох подібних прольотів крізь мій космоліт я вимкнувся.

Я прийшов до тями у своєму скафандрі та цілій каюті керування. Тряска продовжувалася, а на місці пілота сидів хтось інший. Через скафандр не було видно, хто саме. З сильною головною болю я почув, як щось важке б’ється по обшивці. Згадавши, що було після цих ударів, я наблизився до того, хто сидів за кермом, та штовхнув його з усієї сили. У цей момент я зрозумів, хто штовхнув мене до того. Космонавт відлетів з кермом у руках у інший бік космольоту, і час ніби зупинився. Я не зможу побачити, що саме зараз потрапить у те місце, де я зараз стою, бо моя швидкість занадто близька до світової. Я задумався, чи я перейшов у паралельний Всесвіт, де події запізнювалися на деякий час, і простір мав трохи інші координати. Єдине, на що я сподівався, — це те, щоб той я, кого я врятував, не втратив свідомість та допоміг іншому мені врятуватися. Мить… і я вже не знаю, чи існував я колись, чи ні. Чи було це все вигадкою хворого розуму. Я нічого не відчував і не бачив. Навколо мене була лише пітьма. Що це? Жарт Всесвіту? Це те, що бачать люди після смерті? Через деякий час роздумів я зрозумів. Я остання людина у Всесвіті, а можливо, єдина матерія.

Десь, мабуть, готується новий Великий Вибух, щоб заповнити цю порожнечу. А я лише потрапив не у ніщо, а у щось менше, ніж ніщо.

Таке ніщо, де навіть я тут хтось.