Пом’якшуючі обставини

Рейс не подобався Біллі від самого початку. Щось його непокоїло, якесь абстрактне передчуття. Хоча особливих приводів для занепокоєння не було. Траса спокійна і неодноразово пройдена ним.
На дисплеях повільно пропливав автоматизований завод, затуляючи чимало зірок. Онде шлюзовий відсік. Неподалік, навпроти шлюзу, неквапом обертався октаедр капельської баржі. Біллі відправив імпульс, даючи дорогу чужинцям. Октаедр капельців рушив до шлюзу.
Одночасно з тим його власна баржа зрушила з місця. Біллі лайнувся і щосили опустив руку на ст-сенсор. Палець ковзнув крізь порожнечу, сенсор блимнув зеленим. Корабель все одно набирав швидкість.
– Ні! – закричав Біллі небу.
Спалах. Сліпуче світло, підсилене сенсорами та оптикою автопомічника прохромило зіниці. У вухах тонкий плач понівеченого металу, поодинокі зойки пластику та шепелявлення припаленої проводки почали витанцьовувати хвацький чарльстон. На дисплеях ще майорів шлюзовий отвір станції, та за мить зник, виштовханий з поля зору гранню чужинського транспорту. Керамо-залізно-бознаяке опудало сунуло на Біллі, штовхало зоряний блиск прямісінько у кабіну, крізь корпус корабля, крізь самого Біллі…
Він чув, як сухо хрустять кістки, ніби поруч хтось за обидві щоки наминає чіпси. Відчував, як гострі уламки продираються крізь плоть і шкіру, нищать звичний гармонійний пазл, що зветься Біллі. Звався… Він ще встиг відчути, як вибухає голова, ніби бетер замість м’яча влучив битою прямісінько у потилицю.

***

Спокій тривав недовго. Напевно. Принаймні, йому так здавалося. Отямився Біллі у камері, важко сів на лежанці. Голова розколювалася, ніби після тижневого запою. Це нагадало йому його двадцятирічного – втечі з дому, бурхливе свавілля з однодумцями, ріки пива і доступні дівчата, втечі від поліції… Батько завжди вважав його вродженим бунтарем. Спогади відгукнулися сильнішим приступом болю, той вгвинтився у кожну клітину, в кожен нерв, засліпив і без того затьмарений погляд. Розмиті білі плями попливли перед очима, ледь виділяючись на тлі такої самої білої стіни.
Шлунок звело спазмом. Хапаючи повітря Біллі впав навколішки, ледь встиг дістати з-під лежанки відро у яке його і знудило.
Біллі відсапався і знову сів на лежанку. В очах розвиднилося, плями зникли. Біль потроху відпускав. На протилежній стіні він зміг розгледіти насічки, що нагадували скельний живопис на такій далекій Землі.
Підвівся і непевною ходою почвалав до стіни. Подряпини складали візерунки – дев’ять вертикальних рисок, перекреслених однією горизонтальною. Присів навпочіпки біля останніх насічок.
Біллі провів пальцями по них, перераховуючи. “Дев’ять”, – подумав мляво і нігтем прокреслив горизонтальну лінію. Навів кілька разів. Провів долонею по стіні. Дев’ять десятків. “Лишилося небагато”, – подумав відсторонено. Емоції загубилися десь на третьому десятку. Насічки Біллі почав робити після десятого циклу, зрозумівши, що інакше просто зіб’ється з ліку.
Виконавши ритуал він почвалав назад. Незабаром мають принести їжу. “Хоча яка з тих концентратів їжа”, – подумав Біллі вкладаючись на лежанку. Просунув руки під голову, заплющив очі. Йому хотілося спати, хоч і знав, що заснути зараз не дадуть. Потім, перед черговим циклом, але не зараз.
Скрипнули двері, і у кімнату (камеру – як сам Біллі про неї думав) вкотився рободворецький.
– Ваш сніданок, сер.
Біллі не ворухнувся. Дворецький обережно опустив тацю з консервантами на підлогу.
– Сер, вам виклик по стереофону від містера Доуела.
Біллі рвучко сів на лежанці.
– Давай!
Дворецький простягнув золотавий обруч і Біллі одразу натягнув його на чоло. В очах попливло, погляд вкрила запона, а за мить замість білої стіни з насічками він побачив містера Доуела. Той сидів у своєму кабінеті і привітно всміхався. За спиною крізь прочинене вікно проглядалися верхівки дерев. Листя шуміло і погойдувалося від невеликого вітру.
– Добридень, містере Керріне. Маю для вас чудову новину. Колегія дослухалася до нашої апеляції і вам скоротили покарання. – Доуел поправив бездоганний вузол краватки, витримуючи паузу. За мить продовжив:
– З вас знято п’ять циклів.
– П’ять? Лише п’ять? – у Біллі пересохло у роті. – І це враховуючи те, що я не винен?!
– Не гарячкуйте. Я зробив усе, що міг. Зрозумійте, автопомічник налаштовується під конкретного користувача…
– Та знаю я! Але ж він сам почав рух. Він-бо не знає, що для капельців сигнал інфрачервоним імпульсом означає “рухайтеся”, а не навпаки, як у нас.
– Так-так, я пояснював це неодноразово. Але колегія наполягає, що ви не спинили корабель, хоча могли. Відтак – ви головний винуватець аварії.
– Не міг! Клятий сенсор не спрацював. От якби ж там замість сенсора була звичайна клавіша, кнопка – я б відчув, що вона не натиснулася.
– Це я теж їм пояснював. На щастя, серед уламків вашого корабля таки відшукалися логи, на яких відобразився збій. Відтак, частково вина лежить на “А.Е.”. Саме це колегія врахувала, як пом’якшуючі обставини і прийняла рішення про зменшення покарання.
Доуел знову поправив краватку і продовжив:
– Але це ще не все. “А.Е.” визнало, що несправність сталася з їхньої вини. Вони пропонують вам укласти угоду про повну реструктуризацію боргу вашого батька. Підписані ними документи вже у мене. Чудова новина, не правда ж?
Біллі порахував. “А.Е.” готове списати йому борг у сорок три тисячі двісті сімдесят вісім доларів вісімдесят три центи. Він погодився, що новина дійсно чудова.
– Єдина дрібниця, що вам лишилася – відбути останні п’ять циклів і ви вільна людина.
– Дрібниця?! Скажіть, скільки разів помирали особисто ви?
Доуел зам’явся, на обличчя набігла тінь, втім юрист швидко опанував себе:
– Жодного.
– А я помер і воскрес дев’яносто разів! І мені пропонують померти ще п’ять і називають це дрібницею?
– Містере Керріне, погодьтеся, п’ять все ж краще, ніж десять, чи не так? До того ж, вибору у вас все одно немає.
Біллі зітхнув.
– Еге ж, немає. Як немає і транспорту.
– О, тут не хвилюйтеся. “А.Е.” пропонують вам придбати їх новий надсучасний корабель. Як зазвичай – у кредит. Документи теж у мене. Чудово, чи не так?
“Не так”, – ледь не скрикнув Біллі. Перед очима постав старий містер Керрін, що підписує нову угоду, купуючи чергове диво розкоші, науки та техніки. “Непотрібне лайно! Переважно ним навіть не користувалися. Натомість стали майже рабами!”
– З іншого боку, треба вибиратися звідси, – вже вголос мовив він.
– Так, звичайно. Пасажирський транспорт в цьому закутку велика рідкість, – ввернув містер Доуел. – А з землян на цей рейс погоджувалися одиниці. До того ж, автопомічники не дозволять узяти пасажира до транспортного корабля.
– Так-так, – кивнув Біллі. – Та моїх статків не вистачить на новий корабель.
– О, ви ж знаєте “А.Е.”. Завжди можна укласти додаткову угоду і покласти частину боргів…
– Знаю, – перервав його Біллі.
– Містере Керріне, я у жодному разі не намагаюся вас агітувати. Вибір завжди за вами. Якщо ви підпишете документи – Solar System Delivery за тиждень доставлять корабель на станцію. Ви саме пройдете останні п’ять циклів.
“Трясця, – думав Біллі, – все життя уникав кредитів. Втік від них на міжзоряні вантажні перевезення, але вони наздогнали і тут. З іншого боку я ж, на відміну від батька, не купую лайно. Мені необхідно забратися звідси. Тим більше, коли старий борг реструктуризують. А далі, можливо, перейду на кращий рейс…”
– Стереопідпису вистачить?
– Так, цілком, – Доуел посміхнувся, дістав з кейсу на стільниці пакет документів. – Вистачить, а після повернення обов’язково зазирніть до мене і ми все владнаємо остаточно.
Біллі зітхнув і наклав підпис на паперах.
– До побачення, містере Керріне.
– Бувайте, Доуеле.
Біллі стягнув стереофон і повернув рободворецькому.
– Сер, вам ще щось потрібно?
– Ні, дякую.
Дворецький викотився з кімнати. Біллі без жодного бажання проковтнув консерванти і вклався на лежанку – чекати чергового циклу. На його думку сто разів пережити одну і ту саму аварію – трохи занадто. “Дев’яносто п’ять”, – виправив себе подумки.

***

Вдома майже нічого не змінилося, від його останнього візиту. Старий містер Керрін сидів біля стереовізору, мати, напевно, ходила по магазинах.
– Привіт, Біллі.
– Здрастуй, тату.
Старий Керрін більше не зронив ані слова, втупився у каталог новинок “А.Е.”. Біллі зітхнув і пройшов на кухню набрав на диску автокухара яєчню з беконом та пішов до своєї кімнати. Кейс з підписаними у містера Доуела документами здавався тягарем. Він ніби пригинав його до землі, заважав стати на весь зріст і випростати плечі. Проходячи повз вітальню зупинився і поглянув на стереовізор. Каталог саме показував надсучасні транспортні кораблі. Такі самі, який придбав Біллі.
Чомусь Керрін-молодший не дуже здивувався, коли дізнався, що за транспорт він віддав рівно на сорок три тисячі двісті сімдесят вісім доларів вісімдесят три центи дорожче від офіційної ціни.