Спадок

– Оце і є славнозвісний спадок твоєї тітки? – Калісія розчаровано поглянула на стіл, де були викладені: мереживна пальчатка на праву руку, автомобільний брелок від «Cadillac» та конверт із коротким листом від дядька: «При зустрічі потисни руку другові».
– А де дорогоцінності? – Калісія зазирнула у скриньку. Порожньо! – Ти казав, що твоя тітка заробила на фінансуванні порталів мільйони!
Влад стенув плечима.
– Розумієш, люба, те, що я розповідав про дорогоцінності, це лише припущення. У мене немає жодних доказів.
– Але у тебе немає доказів і у зворотному… – Калісія взяла зі столу пальчатка. Приміряла. Гігантська. – Схоже, твоя тітка була великою жінкою.
– У всіх значеннях, – посміхнувся Влад, згадуючи захмарні суми, які дядько Макс витрачав на приватних дієтологів в надії хоч трохи зменшити пишні форми коханої.
– А будинок в три мільйони кому дістався?
– Фірмі, яка його будувала. На базі тітчиного екнадому планують зробити квантову лабораторію. Нібито між ними та тіткою були певні домовленості ще з самого початку.
– Слів немає… – Калісія опустилась на стілець, – комусь цілий будинок, а комусь ця дурня!
Калісія невдоволено відштовхнула пальчатка. Влад з цікавістю оглянув та приміряв. Делікатне наномереживо м’яко звузилось, ідеально обтягнув пальці, та підсвітилось блакитним павутинням тонких ліній.
– Схоже на сканування ДНК, – видихнула Калісія.
Влад мовчав, спостерігаючи метаморфозу.
– А ось це вже підвищує ставки, – Калісія обійняла Влада. – Ми не здамося просто так!
– Що? Знову влазити у тітчин будинок?! – Влад докірливо поглянув на дружину.
– Так, але вже з цим, – кивнула на спадок Калісія. Натягнула джинси та футболку. – І коли будинок переходить до них?
– Завтра.
– Тоді годі зволікати! Вже й так ніч надворі!
– Люба, діаманти тітки Аніти це тільки припущення, – Влад наважився ще раз стримати пориви дружини знайти коштовності, – і ти це знаєш не гірше за мене.
– Так, але ці предмети можуть допомогти відшукати портал в якому вона сховала коштовності!
Калісія присіла на коліна чоловіка, зазирнула в очі:
– Розумієш, ти ж єдиний, кому вони хотіли б залишити скарб.
– Гаразд, – Влад глибоко вдихнув, – давай спробуємо ще раз. У будь-якому випадку це остання можливість.
– Супер! – миттю скочила Калісія, чмокнула чоловіка у щоку і побігла взуватися.
Влад склав спадок у кишеню і поспішив за дружиною.
Незважаючи на пізню годину шоста повітряна естакада була завантажена і смарткар ледь міг набрати середню швидкість.
– Звертай до порталу, – скомандувала Калісія, передаючи бліц-картку.
– Ти впевнена? – Влад із сумнівом поглянув на дружину. Така послуга коштує його місячний заробіток.
– Дякуємо, що скористалися порталом, – голосно підбадьорила система смарткару через хвилину. – Точка входу відкрита. Будь ласка, закріпіть паски безпеки.
Світ за вікном перетворився на довгі блакитні промені, а система смарткару сповіщала далі:
– Час перебування у порталі десять секунд. Баланс карти мінімальний. Для подальшого користування послугою необхідно поповнити рахунок. Увага! Вихід.
Легке прискорення, і смарткар м’яко висковзнув біля розкішного екнадому. Припаркувались, як і минулі рази, між ялинами на узбіччі.
Перший крок на доріжку, що веде від брами до котеджу, і вона засяяла срібним. В його відблисках фасад видавався взірцево охайним, а великий газон ідеальним. У вікнах не було світла, проте будинок не виглядав занедбаним.
– Як же тут гарно… – у захваті мовила Калісія.
Влад постукав у скляні двері. Три рази з інтервалом у дві секунди. Зачекав. За дверима з’явилася темна фігура, ввімкнулось світло і двері відчинилися.
– Радий тебе бачити, Владику, – з посмішкою привітав їх дворецький: розумна голограма, неодмінна частина екнадому.
– Навзаэм, – щиро відповів Влад ступаючи у просторий передпокій. – Напевне, сьогодні ми бачимось востаннє.
Дворецький з сумом похитав головою. Він був мозком екнадому і, вже, мабуть, про все знав.
– Какао за рецептом тітки Аніти? – з легкою посмішкою запропонував він.
– Чому б ні? – відказав Влад і ком став у горлі. Завтра Альфреда відключать від розумної системи будинку. Або перепрограмують у помічника для однієї з лабораторій. Всі це прекрасно розуміли і сьогоднішня ніч під гаслом пошуку дорогоцінностей скоріше за все була прощанням із дитячими спогадами.
Альфред пішов готувати найсмачніше у світі какао, а Калісія шикнула:
– Ми тут не за цим!
Темним широким коридором дістались скляних дверей. Кабінет дядька Макса.
– Давай зайдемо на останок, – тихенько запропонував Влад.
– Спочатку в іншу кімнату, – нетерпляче смикнула його Калісія.
Піднялись сходами. У будинку нічого не змінилось ані з їх останнього нічного візиту, ані за двадцять років з моменту смерті тітки та дядька. Альфред ідеально виконував свої обов’язки. Влад озирнувся. Ось та сама бордова гардина за якою він ховався ще хлопчиком: спогади з далекого дитинства миттю ожили. Немов наяву побачив, як пишна тітка увійшла до кімнати, а він мчав за нею ще з саду, щоб запитати щось дуже-дуже важливе. Втамувавши дихання, постукав і несміливо увійшов. Проте, тітки у кімнаті не було. Тихенько покликав, несміливо оглянув кімнату і, спантеличений, вийшов. Вирішив зачекати, сховавшись за гардиною. І там провів – як тоді здалося маленькому хлопчикові – з добрих півгодини. А тоді двері, нарешті, відчинилися, і, наспівуючи веселу мелодію, з кімнати вийшла тітка.
– З тобою все гаразд? – вирвала його із спогадів Калісія. – Хо-ді-мо!
Величезне ліжко ідеально заправлене, напівпрозорі гардини сяють сотнями нанозірочок, відображаючи мерехтливі орнаменти у дзеркальній стіні зліва. Все як і раніше. Вони оглядали цю кімнату сотню разів! І стіни простукували, і спеціальні пристрої для викривлення простору позичали! Нічого! Жодного натяку на портал! Де ж його шукати?!
Влад виклав на ліжко спадок. Калісія вкотре торкнулась предметів:
– Конверт з запискою… Брелок від улюбленого авто дядька Макса… Ну, це просто пам’ять, бо навіть твої спритні родичі так і не знайшли його колекцію раритетних авто. А ось пальчатка тітки…
Влад вдягнув її, задивившись, як наномереживо ідеально обтягло пальці.
Калісія зітхнула:
– Я впевнена, тітка Аніта хотіла, щоб ти розкрив загадку екнодому. Інакше чого програмувати Альфреда порушувати закон і впускати тебе сюди?
У кімнату ввійшов дворецький із двома чашками ароматного какао на підносі. Калісія зловила себе на думці – буде шкода, якщо Альфреда перепрограмують і він назавжди забуде цей чудовий рецепт. А от якщо вони знайдуть коштовності, тоді зможуть викупити розумний будинок, залишать все як є і нарешті заживуть по-справжньому!
– Все готово, – тихенько мовив Альфред.
– Що ти маєш на увазі?
– Какао, – здивовано повів бровами дворецький і раптом з посмішкою додав: – Лише руку простягнути.
І, ступивши назад, розчинився в стіні.
– Лише…
Влад розвернувся до дзеркала і простягнув руку своєму відображенню.
– Що? – підскочила Калісія і її серце щосили закалатало.
– Дивись!
Влад повільно провів рукою біля скла. Пальчатка ледь засяяла. Маленькі блискавки покривали мереживо, копіюючи орнамент. Відображенні на склі нанозірочки, слухняно побігли за його рукою. Влад наблизив пальці до дзеркала, на якому зірочки засяяли сліпучим контуром долоні.
Лише один дотик розчинив дзеркало. Скло миттєво ожило. От-от схлине живою ртуттю, але «рідина» залишалась в межах стіни, немов текла у гору.
Калісія вже стояла поруч, тріумфально посміхаючись.
Рішучий крок крізь блакитні сутінки.
Портал вивів у простору кімнату. Сіра, вкрита пилюкою та павутинням, вона виглядала так, ніби не була частиною розумного дому. Крізь велике немите скло просочувалось бліде місячне світло, розмито окреслюючи єдиний предмет – величезний холодильник.
Калісія рвонула на себе дверцята:
– Порожньо?!
Вона стиснула пальці Влада і безсило опустилася на підлогу.
– Тепер зрозуміло, чому Аніті не міг допомогти жоден дієтолог! – вимовив Влад, торкнувшись старого тітчиного скарбу. – Але вона на такий жарт нездатна.
Подружжя відчуло чиюсь присутність, і здригнулось, побачивши Альфреда, який також пройшов крізь портал.
– Ви розкрили не ту таємницю, – він з посмішкою протягував долонь. – Вибач, Владику, при зустрічі не потиснув руку другові. До речі, брелок від «Cadillac» з вами?
Піддавшись рефлексу, Влад зробив рух назустріч, і подружжя затамувало подих: нанопальчатка вкрилась тонкими сполохами.