Сталагміти пам’яті фенікса

У квадрат кам’яного льоху, утвореного старими десятиповерхівками в’їхало авто, схоже на краплю ртуті. Мереживні смуги його кузова нагадували ласиці на шибках, на їхньому тлі чітко вирізнявся фенікс. Із машини вийшло троє з невеличкими валізами, прикрашеними стилізованим зображенням того самого птаха. Вони рушили до одного з під’їздів, виблискуючи мореною шкірою комбінезонів.
– Не люблю я ці старі мурашники, вони тиснуть мені на психіку, – промовив один із них чи то до решти, чи сам до себе.
– Отакої, Корде, – відповіла Яна, років тридцяти. – В таких місцях здебільшого і мешкають клієнти. Ти часто виїжджав у плавучі міста на Гольфстримі чи Лабрадорі, я лиш раз була у старого філолога, що доживав віку на Місяці-3.
Стас не втручався. Розмову припинив скрегіт кодового замка. Ліфт у будинку був на диво сучасний, і вони без пригод дістались восьмого поверху. Двері їм відчинила старенька пара. Дідусь, після того, як усі випили по горнятку кави з дивними бабиними смаколиками, промовив:
– Ми бачили рекламу вашої фірми «Горище» і вирішили дозволити вам покопирсатись в наших головах, може, щось із нашого життя зацікавить далеких нащадків, стане їм у пригоді.
Бабуся на це посміхнулась і додала:
– Обійдеться ж без трепанації?
Прибульці з сучасного світу почали розкладати прилади, які загадково виблискували нікелем, мружились діодами, наповнюючи оселю спокійною електронною музикою, якщо так можна сказати про дивні звуки, які линули звідусіль.
– Це ніби експерименти «Пінк Флойд», – знов посміхнулася бабуся. Звуки відбивались від майже музейних речей: вишивок у дерев’яних рамах, старезних дитячих іграшок, годинника з зозулею, яка попри свій поважний вік і далі відраховувала оберти Землі та сонця, а заразом і роки життя своїх теперішніх, «далеко не перших», господарів. Особливе місце займали паперові книжки. Вступивши в резонанс зі звуками нанотехнологій, іграшкове слоненя, чия голова кріпилась до тулуба двома сталевими дротами, почало нею погойдувати, ніби вітаючи експеримент фірми «Фенікс». Стареньким повідомили, що все цікаве фірмі буде зафіксовано і ця інформація посяде своє місце в стільниках та чарунках веж міста Фенікса, серед спогадів інших донорів людської пам’яті. Почалась робота, кожен копирсався зі своїм електронним напарником. По центральному екрану побігли брижі.
~Вузенька дорога, обабіч кучугуриська снігу, по ній біжить машина, яка займає всю проїжджу частину, кудлатий пес намагається втекти з-під коліс, стрибає на кучугури, але знову і знов сповзає на кляту дорогу. ~ Бічний екран відзначає емоції маленького хлопчика, який боїться за свого улюбленця, він починає розуміти, що тварину вже нічого не врятує. Він ще не знає слів садизм, збочення, і не розуміє, чому великий дядько у ватнику не зупинить свою машину. Зате він чув слово «безконвойний», екран видає його значення: злочинець, який відбув значну частину покарання, якому немає сенсу тікати з в’язниці, і він працює без нагляду, бо не загроза для суспільства. Загроза психічному стану дитини. 9 балів із 10.
~Декілька хлопчаків ідуть на лижах повз цвинтар. Зимове сонце падає за обрій і через стовбури дерев вистрілює останні промені. Маленьких лижників особливо вражають величезні чорні хрести. Діти обговорюють загадкове слово «фосфор», за версією одного із них вночі кладовища освітлюється спалахами з могил саме цієї речовини. Рипить наст, лижі ковзають все швидше й швидше, підсвідомий страх опанував дітьми і жене їх геть. ~ Бічний екран: « У тайзі хрести високі / в мерзлоту людей затисли / сірооких, карооких / з Бугу , з Сяну, з Дону, з Вісли – Мої пращури з світлини / слід лишили по собі там / ген де спалені модрини / де не місце сибаритам».
~Кущ аґрусу, грядка з горохом, маленькому створінню затишно, смачно, спокійно, цвіркуни співають своїх пісень, дівчинку шукають, кличуть, карають, за що? ~ «Розкарячились опори ЛЕП / і крокують ті потвори в степ / намагались проспівати, як дроти / цвіркунів неперевершені хіти / незугарне буде їхнє карооке / сила тої комашні у травах доки».
~Дівча біжить за бабусею, не хоче лишатися з батьками, кагати халяндри, запах халяндри, обійми халяндри. ~~~ Бічний екран: спогад на все життя, емоції десять балів із десяти.
~Дитина прохромила собі ногу залізною ключкою, в рану лють гас, нога нагадує величезний віхоть, просяклий кров’ю. ~ Бічний екран: біль 9 балів із 10.
~Теплий квітневий вечір, пам’ятник, загрузлий у квітах, пам’ятник Леніну, майданом гуляє молодь, двоє дівчат беруть собі по квітці. Збори комсомольських осередків класу, школи, міста. Ганьба! Як посміли? Заплакані, зацьковані дівчата визнають, не розуміючи, свою провину. Хлопець не підтримує цю веремію, він думає, проводить паралелі, щось таке йому вже знайоме з розповіді дядька. Тільки там були збори льотного складу ескадрильї, лейтенант, який спізнився і сів за останній стіл поряд із бюстом Сталіна, він напнув свій кашкет на той шматок гіпсу, а за ніч він і вся його родина зникли з квартири, де мешкали, без жодних вигуків «Ганьба! Як посмів?» ~ Бічний екран пояснює слово «тоталітаризм».
~Військове летовище, літаки старих конструкцій М3, М4, Ту-16, Ту-22, тягачі реактивними двигунами сушать злітно-посадкову смугу, Запускають рушії «Бекфайра», вони здувають сніг разом зі шматками ґрунту, від децибелів стискаються шлунок і стравохід, юнак вовтузиться зі шлангом рідкого кисню, почувається причетним до чогось незвичайного і дуже потрібного. На небесному склепінні виблискують Близнюки, Оріон, Великий та Малий Пес. ~ Бічний екран: «Долаючи швидкість четвертого Маха / машина й людина в шарах стратосфери / немов в бурштині заскорузла комаха / небесного наче політ паланкіна / Гори як хмари, хмари як гори / обрусом вкрили зелену планету / блискавка вниз корінцем мандрагори / вмить проросла на догоду естету / Подолано швидкість четвертого Маха / жаринками втомлено блимають дюзи / між зір мерехтливих Горгони-медузи / змагаючись з звуком і фугами Баха».
~Металеві ферми над головою, приміщення, напхане верстатами, запах мастила, охолоджувальної емульсії, гуркіт штампів, шепіт електромоторів і стукіт двох сердець в унісон. ~ Бічний екран: «Сонце може зігріти / сонце може спалити / це залежить від долі / та від звоїв орбіт / Будь то еліпс чи коло / чи гіпербола навіть / за життєву дорогу / та орбіта нам править / Біля мене ти сонце / на відстані зіронька / я ж планета, я частка / тобі панегірика / Від любові на ґрунті / зростають секвої / бо кохання то є / антипод параної / Почуття свої в гроти / не буду ховати / тільки ревнощі я / запроторю за ґрати / Сталактит у печері / їх ницість обмежить / перетворить на хворого / каменя нежить / Я ж з у просторі / буду летіти / ми з тобою єдині / ми Всесвіту діти». Емоції 10 балів із 10.
~Дратівливе, яскраве світло операційної, прив’язані руки й ноги, страх молодої жінки, ні, не за себе, за маленьку дитину, яка має народитись, стукіт трьох сердець, спітніле чоло, млосна втома породіллі.
Сеанс сканування закінчився. Старенькі сиділи приголомшені згадками. Корд стежив за наслідками емоційного впливу експерименту. Завдяки його лікарській професійності вони мінімальні. Яна читала вірші з кошика «Поезія», вона пропонує Стасу також їх переглянути. Корд не розуміє слов’янських мов, він блукає по кімнаті, розглядає старожитності. Своїми питаннями і монологами намагається плавно відвести клієнтів від пережитого. Лікар уже кілька раз торкався голови слона, милуючись простотою іграшки. Розповідає, як роки три тому брав участь в експерименті в Айдахо, і там клієнт заохотив його прочитати твори Фенімора Купера, у того є герой індіанець, що (як і він зараз) вражений порцеляновим слоном і називає його звіром з двома хвостами. І раптом ні сіло, ні впало додав:
– Ви чудово володієте мовою такіпона, хоч вона не так давно стала домінантною на Землі. Моя рідна англійська, але я багато часу приділяю, щоб моя донька знала цю штучну мову. – І заходився розповідати про пригоди своєї дівчинки. Яна відкинулася на спинку фотелю і мовчки подивилась на Стаса, той промовив:
– Щось у цих римах більше від андроїда, ніж від людини. – На що жінка заперечила, адже тоді штучного інтелекту не існувало.
– Знаєте, – сказав дідусь, остаточно оговтавшись, – я от згадав про пристрій Артура Генсона, у якому низка триб і валів поступово уповільнює оберти механізму, його останній вал вмурований у бетону брилу, тому коли нарешті його оберт завершиться, все навколо буде зруйновано, бо мине понад 4 млрд років. Так, когось буде цікавити інформація Фенікса за 100, можливо, за 10000 років, але триби й вали ентропії, напевно, зупинять цю машинерію, коли зірка на ім’я Сонце розбухне і поглине свої планети.
Химерна машина із феніксом заїхала в бокс гіпертунелю, і вже за годину дослідники опиняться на узбережжі Мексиканської затоки. У вертлявому фотелі водія Стас розглядав візерунки вишиванки (копії, на жаль, сказала бабуся, коли дарувала їм по екземпляру сорочки). Корд і собі мав справжній раритет, іграшку-мотанку для улюбленої донечки. Яна слухала вірші і думала, чого в них більше від людини чи андроїда.
Мандрівники перетнули глибини Атлантики і виринули на поверхню. Одне з відгалужень транспортної гілки огинало затоку. На обрії вже бовваніли схожі на велетенські сталагміти вежі Фенікса, а трохи далі – будівлі міста Канкун.
~~~ Моделлю Всесвіту я є / десь в кишлах зоряна богема / протуберанцями блює / завбільшки майже з пів ангстрема / Наднових вибухи в нейронах / нас спонукають до кохання / а зіткнення галактик в скронях / напевно наша мить остання / Є в нас добро і є в нас лють / ми неслухняні світу діти / чорні дірки пастки снують / щоб на проказу нам хворіти / Білі ж дірки торують шлях / путь праведний a la Мойсея / і увінчає чийсь там дах / «дабі» з зірок – Кассіопея / В легенях броунівський рух / чийсь світ у порожнину, Рошу / пожбурить, мов Володар мух / мов на майданчику для сквошу / Брудне повітря наше, смог / утворить хмару там Оорта / я споживу абсент і грог / в Стікс перетвориться аорта / Коли не затишно мені / не знаю страх де свій подіти / то десь в глибинній вишині / кимсь атаковані дендрити.