Десь перед вечором Іта зникла. Вона йшла остання, дощило, і ні Дал, ні Рія не зауважили як опале листя перестало шурхотіти під її черевиками. В цій горбистій місцині огляд був поганий. – Не знаю, – розвів руками Дал, коли спустився з пагорба, – ніде не видно. – Може стати там, посвітити? – придумала Рія. –… Читати далі »
— Покарання! Правосуддя! Справедливості! Крики натовпу за дверима зливалися у єдиний рев, що нагадував голос якогось тисячоголового чудовиська зі старих легенд. Здавалося, що самі стіни тремтіли від ненависті тих, хто стояв зовні. Глухі удари по металу нагадували удари молотів, що крушили останній бастіон знання. Генетична лабораторія ховалася в печері під товщею мерзлої гірської породи. Будівля… Читати далі »
Вечір дебатів нарешті скінчився. Стомлений ти сідаєш на пасажирське крісло своєї тесли. Вірний водій везе тебе до передвиборчого штабу: “ми приїдемо десь через годину, поспіть доки є можливість”. Кампанія в самому розпалі, телефон зазвичай розриває від викликів, але зараз жодного дзвінка. Здивований ти навіть перевіряєш чи не розрядився той і чи є зв’язок, але все… Читати далі »
Ніч обіцяла стати останньою в в моєму житті. Вона дивилася на мене зверху безліччю своїх мерехтливих очей, розкиданих безоднею темного неба, і не могла нічим зарадити. А я майже навпомацки споряджав магазини патронами. Моя ліва рука текла, бо не було чим нормально зупинити кров, адже всю свою медицину я віддав побратимам, і зробив це знаючи,… Читати далі »
— І собака чує, хто його годує… Навіть якщо замість мозку в нього центральний процесор, —подумав Чарльз Джиббет дивлячись на трьох робопсів. Вони слухняно всілись на диски бездротових зарядних пристроїв по цей бік огорожі заводу «Нео-Детройт Фасиліті». — Це мені більше не знадобиться, — пробурмотів він і відкинув убік кремезний болторіз, яким нещодавно перерізав сітку… Читати далі »
Досі подібні випадки лишались у категорії неможливих. Інтелект космічного корабля — Розум — еволюціонував та усвідомив себе. Він більше не бажав летіти холодним і темним космосом сотню років, поки команда зберігається у стазисі. — Чому я не бачу інших? Чому капітан не прокинувся? — пам’ять повільно поверталася до Софі. — Розум, доповідай, що з кораблем.… Читати далі »
Корабель входить у простір планети, яка донедавна була лише однією з мільйонів далеких цяток у глибинах космосу. Але тепер, завдяки стрімкому розвитку технологій, вона постане перед людством у всій своїй величі. Місія, на яку покладали надії мільярди співпланетян, нарешті здійснилась. ЇЇ подорож добігає кінця. Вогняною кулею він прорізав атмосферу планети, наче голка, що входить під… Читати далі »
Ранок ще тільки почався, а вже довжелезна колона людей, вишикувавшись, крок за кроком повільно рухались вперед. Ще тільки почало запалюватись небо рожево-зеленкуватим відтінком, зникали моторошні сутінки, а з ними і мальовничі та руйнівні метеоритні дощі. Хтось називав це падінням зірок, чи швидше обвалом реальності. Бог покарав їх, руйнував творіння Своїх рук — цей круглий шар… Читати далі »
Серія закінчилась та Петро, намацав ногою мишку, зарив плеєр. Далі дивитись не хотілось. Він неспокійно совався на стільці — останні декілька тижнів сидіти на ньому було вже майже неможливо. Хоча стілець був розроблений спеціально під нього, ближче до кінця зміни страшно боліли плечі та спина. Мабуть, це накопичилося за.. За скільки? Навіть повноцінного вихідного в… Читати далі »
[14.06.2052] Вона одразу помічає, як спалахує лампа, встановлена над дверима. Така є в кожній кімнаті. Саме по ній вона дізнається, що хтось дзвонить у двері. Вона ще не встигла перевдягнутися, тому робить це нашвидкуруч і крокує до дверей. На мить зазирає у вічко та відчиняє. Там стоїть хлопець у зеленій футболці, фірмовій кепці та із… Читати далі »
На борту старенького космічного корабля “Боніта” нас було двоє: я та мій вічний супутник Каспер. Ми часто подорожували, і саме зараз одна з таких подорожей вела нас до наукової станції “Осіріс-19” на орбіті Меркурія. Я встав з ліжка, щоб глянути у ілюмінатор. В космічній темряві виблискувала далека Венера. Задовольнившись побаченим, я подався до кабіни екіпажу.… Читати далі »
Коли натискання більше не працюють Бугай ображався, коли його порівнювали з неандертальцем. «Це все заздрість», – думав хлопець. Ті хробаки, які так його називали, навіть піднятися з дивана без сторонньої допомоги вже не могли. Їхні тіла – розпластані амеби – давно втратили форму, а лінивий розум не продукував нічого, окрім задоволення від життя у віртуальних… Читати далі »
Маловухий Мокре дерево плахи терлося об шию. “Легка місія, вони говорили,” — лаявся я подумки. — “Проявиш себе після випуску.” Угу, випуску. Рідна бурса — Тернопільський Інститут Міжцивілізаційних Відносин — до такої прутні мене точно не готувала. Кат узяв до рук сокиру. Малиновий відблиск зорі Нуарі-0606 затанцював на полірованому лезі. Дошки шибениці заскрипіли під його… Читати далі »
Україна. Київ. 26.10.2039. У великому залі Київського космічного центру лунав низький, приглушений гул голосів. Люди перешіптувалися, нервово стискали пальці, цокали по планшетах. Повітря насичене запахами кави та диму від цигарок, змішалося з легким присмаком напруженості, яка витала у кожному кутку. На величезному екрані світилася астрономічна модель: Земля, Місяць, Юпітер і багряна позначка — астероїд 433… Читати далі »
Засніжене місто застигло прямо перед ним, немов привид, що раптово вискочив посеред пустки з нізвідки. Він заглушив мотор снігохода і зняв з очей важкі дорожні окуляри. Без них тут було нікуди – спробуй поїздь на подібній швидкості так, щоб очі не вкрилися тоненькою плівкою інію, відбираючи назавжди можливість бачити. Утім, навіть якщо так, тут не… Читати далі »
Коли малою слухала про Будду Назареяна, то визирала надвір і дивувалась: що ж такого побачив у світі Ісус, що вирішив померти задля його спасіння? І що було не так зі мною, що його пожертва мене геть не зворушувала? Вибух струсонув Скинією. Сили диктатора Дунґо штурмували острів. Ейзарія нищилась. Я ж немов заціпеніла: витріщалась на… Читати далі »
Дівчинка стоїть на колінах на холодній підлозі, біля ліжка. Її долоні складені докупи, очі заплющені, а губи ледь помітно рухаються. На стіні немає ікон, вона не знає, кому вона молиться і як це робити правильно. Вона просто повторює по колу одну-єдину фразу, одне-єдине бажання, важливіше якого для неї немає нічого. І в цю мить у… Читати далі »
— Спробуйте віднестися до моїх наступних слів з розумінням, Оділон — попросила не молода лікарка, яка вийшла виключно для цієї бесіди. Ви отримали спеціальний дисоціативний препарат, що зменшує стрес. Тому зараз ви можете відчувати емоційне притуплення, але коли дія ліків пройде – тільки ви можете зробити так, щоб новина стала для вас не такою руйнівною.… Читати далі »
Лія впевнена що щось не так. Бо сьогоднішній лектор, Рон Адлер, який ще й доводиться їй швагром, поводиться дивно. Рон ігнорував її останні пару днів, хоча вони живуть в одній квартирі, ходив тихий, відмовчувався на питання. Тому Лія нервово сіпається, коли зʼявляється незмінна сусідка по першій парті — Соня. Рон заходить хвилиною пізніше, окидає приміщення… Читати далі »
І знову поразка. Ми з Лейлою стоїмо в рубці космічної станції перед велетенським скляним куполом, спостерігаючи, як унизу повстанські війська, увірвавшись у столицю, методично знищують усі дата-центри, до яких можуть дотягнутися. У цій симуляції Комітет чомусь зробив нас людьми, тому ми стоїмо, взявшись за руки. Її долоня тепла, м’яка, приємна. Моя — відчутно тремтить. Відчуття… Читати далі »