«Когнітивна модель №1». Завантаження. Очі не хотіли відкриватись, але й закритими наче не були. Темно. Дивно. 9%, 12%, 34,7%… Хіба так відчувається пробудження? Це лякало. Голова непристойно ясна. Мозок працював надто швидко, надто чітко, наче хтось підкрутив ефективність свідомості до межі, де нейронні зв’язки натягнуті до болю. Що я чую? Прислухався. Не допомогло. Тиша не… Читати далі »
Нікого на містку не було. Це ненормально. Хтось має стежити за пілотом під час стрибка — мозок спалює АТФ шалено швидко, і смерть від виснаження цілком реальна. ШтІнт зчитує показники й запускає інфузомат, але його має контролювати людина. Я міг померти. Я почувався так, ніби задихаюся в чорному слизу. Якусь мить я думав, що, згідно… Читати далі »
— Степане, курва, трясця твоїй в бога душу матері! Ти ж нас всіх повбиваєш! Стівен не відповів. Поле Астероїдного Колапсу – не те місце, де можна відволіктися хоч на секунду. Навіть в повній концентрації, він щойно пропустив занадто близько до ректора метеор розміром з цеглину. І, судячи з того, як трусонуло корабель, цеглина була неодимовим… Читати далі »
Дзвінок застав Сашка зненацька. Принаймні, так можна було б зрозуміти його довгу і барвисту промову, якби викинути з неї всі “барви”. Лаятися хлопець вмів. Хоч і намагався уникати ситуацій в яких це його вміння могло б знадобитися. Не сказати, щоб строкова служба в армії і подальше працевлаштування в сили спеціального призначення сприяли цьому його бажанню,… Читати далі »
Рядок вагончиків, розфарбованих червонястою лускою, завмирає у найвищій точці маршруту. Під ложечкою смокче, мереживо сукні врізається в шкіру. Я сиджу у першому ряду, у голові “дракона”, що тягне за собою по рейках десяток маленьких кабінок. Попереду — прірва. Мимоволі сягаю поглядом до напівпрозорих цифр на межі поля зору, перевіряю статистику перцепцій, хоч і пам’ятаю настанови… Читати далі »
16 років тому я б і не подумала, що колись так хвилюватимусь за те, що тримаю в руках зараз. Затамувавши подих, ставлю кріосховище на стіл та обережно відкриваю кришку. Рідкий азот відразу бурхливо рветься на волю. Дістаю пробірку кріощипцями і усвідомлюю: у мене в руках один із останніх на світі зразків здорової сперми. Тоді поміщаю… Читати далі »
Всесвіт конав. Благословенні часи, коли обрій, куди не поглянь, повнився сяйвом розсипу зірок, пролинули. Нині панувала пітьма, в якій, де-не-де, жевріло червоне світло. Та в цю епоху вимирання траплялися бідолахи, яким лиш випало з’явитися на світ. — ¬Командире, отримано остаточне підтвердження, — з сумом промовив перший помічник, — отже, нашу місію завершено? — З чого… Читати далі »
Червонуваті низькі хмари клубочилися так, ніби от-от мали розродитись дощем та громом. Бекер сидів на межі світла й тіні, поглядаючи то на хмари, то на крихітне немовля, яке щойно заснуло в колисці. Дитина вся знаходилась у світлі, а стариган ховався в контрасті тіней. Навколо, скільки сягало око, простягалась плоска рівнина. У темному запиленому небі гостро… Читати далі »
Я прокинувся на підлозі. Холодний метал обпікав обличчя, немов лід. Все тіло ломило. Кожен м’яз та кожна кістка. Боліло так, ніби я пробіг марафон, а потім отримав добрячий удар чимось важким. Темрява огортала мене з усіх боків. Я навіть не міг зрозуміти чи мої очі відкриті. Повільно перевернувшись на спину, відчув, як щось м’яке та… Читати далі »
Поверхня Місяця потроху наближається. Данило Бондаренко ось-ось стане першим українцем, що ступить на поверхню єдиного природного супутника Землі. Він переповнений почуттями, неначе повітряна кулька, яку вже надули гелієм до максимуму – але не перекривають вентиль, збільшуючи її ще й ще! Власне, він є членом команди, яка вперше досягне поверхні Місяця. Так-так, саме вперше, хоча ще… Читати далі »
Зерґе пульсувала неоновим світлом, вкрита простирадлом рожево-бузкових хмар. — Вона наче несправжня. Як величезний шмат зефіру поміж солодкою ватою, — капітан Халім дивився в ілюмінатор на планету, що зараз була як на долоні. Чи то, як блюдо в ресторані — бери та їж. — Так… мультяшна якась, — Марк, головний ботанік, дивився на Зерґе захопливим… Читати далі »
Світле синтетичне напівідентичне натуральному. Ця половина ідентичності — це половина мерзенності натурального? У старі часи було ще мерзеннішим? Ковток. Ще ковток. — Розплющ очі. Світ став краще. Звісно Ред мав рацію. А може навіть дві. Серед сотні інших імплантів у мозку. Кий розфокусував зір, уявив, як би місто виглядало без банерів, що сяяли всюди. Певно… Читати далі »
*** – Ми потурбуємося про збереження доброї пам’яті про ваших близьких. Заповніть анкету та покладіть бажані пристрої до цього короба. По завершенню роботи, ви отримаєте їх очищеними, а усе найважливіше буде записане на обраний вами засіб збереження, а також, за бажанням, у фізичному вигляді. Наші монахи збирають чудові альбоми власноруч. Бажаєте? – Ні. – Гаразд!… Читати далі »
Мозок людини – один із найунікальніших об’єктів у світі. Науковці століттями намагалися розгадати всі його таємниці, та навіть сьогодні багато аспектів залишаються невідомими. Найбільше вражає його здатність до осмисленого мислення, створення нових ідей, вивчення інформації, самоусвідомлення. Але що, якщо ця здатність може бути втрачена? Чи можливо, що ми самі, у гонитві за комфортом і зручністю,… Читати далі »
У народі це назвали – магією. Уряд дав назву – зброя. Історія обізначила – кінцем. 08.04 Спочатку Уряд Об’єднаних Націй, хотів використати ці навички людей у своїх цілях, але коли кількість неконтрольованих “магів” вийшла за межі “умовного дозволу”, вони одразу почали їх вбивати. Звісно деякі представники націй, були у шоці від термінування “вбивати”… – Ми… Читати далі »
– То кажеш твою тваринку звати Доппі – «намордник»? Гіноїд чмихнула і кинула тваринці сушеного пластівця. Доппі ловко зловив, ласо хрумкнувши. Ніби не ясно – у нього ж кисневий намордник на шиї, а на спині сток-балони. Проводир був людиною, вона – колишньою черницею з Гільдії-дому роботів, кіборгів та дроїдів. Її Доппі був з породи ладомен… Читати далі »
– Припини нюхати цифри, – каже мені Фііна. В її інтонації немає засудження, лише лагідний дотик із присмаком білого шоколаду. – Я не нюхаю їх, – відказую, – я просто знаю, що вони пахнуть малиною. Особливо, ті, що містять у собі кому. – Дурник! Дурник! Дурник! – вигукує Вуглець. Він не має на меті мене… Читати далі »
Артур – амбітний молодий соціолог йшов станцією метро «Золоті ворота» на зустріч з колишньою одногрупницею Галею. Вони в університеті не контачили. Проте потім, вже працюючи, частенько бачилися на міських збіговиськах і обмінювалися новинами. Галін голос в слухавці звучав стривожено. Цікаво, що там у неї? Галя нервово прогулювалася по платформі. Побачивши Артура, стрімко підійшла. – Привіт.… Читати далі »
Тримісячний процес сповільнення кораблів нарешті завершився. Командор Тай відправив наказ усім бортам вивести екіпаж з гібернації. — Вже й не вірив, що ми колись сюди дістанемося, — важко зітхнув Ритон, головний технік на командному містку. — Вперше на інтергалактичній місії? — посміхнувся командор. — Ні. Але мозок так і не навчився сприймати такі відстані. Кожного… Читати далі »
Незліченний час відділяє нас від наших прогресивних нащадків. Поступ цивілізації не спинити, проте чи сильно цей поступ змінить нас самих? Ким ми будемо, як підкоримо галактики? Як перестрінемо інших розумних, тих що геть інакші? Тих кого вважатимемо ледь не чарівниками. Чи ми, людинки майбутнього, зможемо жити за прогресивними психологічними шаблонами? Чи лишимось вірними своїй людській… Читати далі »