— Спробуйте віднестися до моїх наступних слів з розумінням, Оділон — попросила не молода лікарка, яка вийшла виключно для цієї бесіди. Ви отримали спеціальний дисоціативний препарат, що зменшує стрес. Тому зараз ви можете відчувати емоційне притуплення, але коли дія ліків пройде – тільки ви можете зробити так, щоб новина стала для вас не такою руйнівною. Приготуйте собі обгрунтування тому що сталося, повірте в нього. Лікарка, співчуваючи, поклала свою руку дуже близько до його руки, та розповіла про результати обстеження.
Смог над містом цієї ночі наче зернистий паперовий екран одночасно освітлений жовтуватими променями від міста та з неба. Довгі рвані смуги хмар від інверсійних слідів перекреслили повний місяць так, що він здається ромбом підвішеним між хмарочосів. В кінці вулиці знаходиться крамниця. За доброї природної ілюмінації місто вирішило, що штучно підсвічувати вулицю не доцільно. Навколишні висотки віддзеркалюють небо вікнами своїх порожніх офісів і тому майже непомітні. Навпростець по проїжджій частині широкої вулиці, помірним кроком, йде фігура у світловідбивний куртці. Вона тримається найкоротшого маршруту, ігноруючі поодинокі машини. Автівки також не вбачають у пішоході чогось вартого уваги. Від світла їх фар фігура на мить спалахує яскраво білою плямою, після чого вулиця знов повертається у природну темряву.
Архаїчний дзвіночок у вхідних дверях крамниці брякнув при відкритті. Панорамне дзеркало над касою показало, що в залі нікого немає, навіть продавця за прилавком. Новий відвідувач проігнорував кошик і пройшовся по колу набираючи собі прямо у кишені куртки необхідні товари з поличок. У кутку з зелениною довелося вовтузиться підстригаючи собі ножицями найкращі пагони. Пакетик зі стеблами відвідувач залишив тримати в руці та направився на вихід. Каса вказала вартість товарів і тут же зʼявився продавець. Ввічливо привітавшись, продавець вибачився, що онлайн оплата не працює, та нагадав що вони приймають готівку. Коли бюрократичний ритуал завершився відвідувач дістав з кишені кілька заготованих купюр, розрахувався, й вийшов.
На зворотному шляху замість неба перехожий бачив геометричні ряди вікон та фасадів, які наче й були чимось відмінні, втім, багато разів повторювали один і той самий ритм, все зменшуючись та віддаляючись. Вони займали собою весь видимий простір. Організованість та штучність міста була ніби продовженням порядку й стилю поличок у продуктовій крамниці. Ця аналогія прийшла в голову перехожому й він задоволено посміхнувся сам собі. У цей момент промінь фар випадкової машини освітив його молоде худорляве лице з крихітними кутуватими окулярами на кирпатому носі.
Перед тим як повернути за ріг вулиці парубок озирнувся ще раз подивиться на небо. Місяць трохи змінився. Тепер він був схожий на обличчя, що великим сумним оком спостерігає за містом, а по його неголених щоках блукає лагідна усмішка.
— Не сумуй, — сказав пішохід, чи то сам собі, чи то місяцеві, — буде ще не одна гарна ніч.
Перед входом у квартиру парубок поклав долоню на ручку двері й затримався на секунду, щоб та прочитала малюнок судин і відімкнулася. Звичним жестом він повісив куртку над приямком для взуття. Потім примудрився однією рукою вийняти з кишень покупки, та розпихати їх під пахви поки скидав взуття пʼятою об носок. Пагони перекочували з пакетика у маленьку миску а решта куплених продуктів була хутко подрібнена й обсмажена на індукційній панелі неподалік. Квартиру залив горіхово-димний аромат. Коли шматочки тофу, грибів та кореневищ набули достатньо загорілого вигляду парубок вилив з пляшки яєчні жовтки й застиг, поринувши у рефлексію.
Лише вчора він чітко бачив горизонт на довгу наукову карʼєру. Роки наполегливого навчання, перемога у чисельних конкурсах та додаткові бали за безглузді предмети, врешті дозволили вибороти грант на Метабазіс – найкращий інтерфейс для прямого зв’язку мозку з комп’ютерами.
Звісно, Оділон зважив за й проти, але шанси на дійсно грізні наслідки від імплантації Метабазіса неймовірно рідкісні, у рази нижче ніж від імплантації кісткового мозку. Сама ж нейроімплантація дуже схожа, тільки не треба проходити виснажливу процедуру зупинки гемопоезу, а замість вливати кровотворні клітини у кров лиють мільярди радіостанцій. Імплантати мають споріднення з певними молекулами й самі знаходять нервові клітини, кріпляться до мітохондрій та починають приймати й передавати сигнали від мозку та ззовні.
Але навіть відторгнення імплантатів піддається лікуванню. Вливають інші нанороботи які виводять попередню партію. Після чого змінюють склад контактних молекул і повторюють імплантацію Метабазісу. Звісно завжди залишаються ризики смертельних ускладнень, але ж всі від чогось та й помирають, тому не варто боятися, — зробив тоді заключення Оділон.
— Оділон, твоя страва готова — ввічливо наголосив Помічник у кухні. А слід за цим — плиту вимкнено”.
— Агов, Оділон! Їжа! — гучно сказала кухня, чим привернула увагу парубка.
Він виклав яєчню на тарілку й обережно прикрасив страву свіжим салатом. Сів за стіл над яким висіла фотографія його батьків. Вони пішли з життя у автокатастрофі, ще як він був завершив перший курс. Оділон поглядів на їх портрет з новим сенсом, та почав неквапливо їсти. Відрізаючи виделкою гарячу суміш він навздогін до кожного шматка відправляв до рота хрустку зелень. Зі сторони він виглядав сповненим цікавості до смаку та кольору, та його свідомість повністю перемкнулася на свою проблему.
Сумна лікарка казала — “У вас критично висока кількість мітохондрій з пошкодженим механізмом відновлення ДНК. Ми зробили все що можна, але, на жаль, наука поки не в силах допомогти з таким випадком. У вас близько доби активного життя, потім кількість недієвих мітохондрій у вашому мозку почне стрімко наростати. Ви будете відчувати втому, когнітивні здібності поступово почнуть відмовляти. На третій день, ймовірно, больовий синдром межуватиметься з анестезією через порушення системи модуляції болю. Ми радимо перебувати в лікарні, іноді пацієнтам доводиться провести кілька останніх днів у штучній комі через біль. На жаль, ще через добу настане енергетична смерть нейронів і біологічна смерть.”
— Кожен раз ти злишся від студентських задач, але тепер у тебе дійсно задача всього життя, — суворо сказав собі Оділон. Що ж, почнемо з визначення. За кілька спроб він обрав формулювання й записав маркером на вікні: “Як оптимізувати використання біологічного потенціалу протягом двох діб для досягнення максимальних соціо-наукових результатів?”.
— Може не найкраще сформулював, але це точно краще за “How many roads пройти перед тим як назваться чоловіком?”, чи як там було — буркнув Оділон.
Згадавши музику далекого ХХ сторіччя йому захотілося її послухати, — ей Помічник, включи Боба Ділана, — велів він. Прослухавши один трек Оділон не захотів зупинятися, далі він кілька раз перемикався між жанрами й епохами, й відчув потребу потанцювати. Викликавши таксі він поїхав у музичний лаунж.
Наступного ранку Оділон прокинувся вдома усміхнений й не лягав після того, як попрощався з особою що ділила з ним ліжко. За звичкою він зробив собі ранкову чашку кави, але побачивши напис на брудному склі настрій пити зник. Він роздратовано виплеснув вміст чашки через усю кімнату в мийку. Коричневе ластовиння розлетілося по підлозі й меблях. Оділон було кинувся витрати їх, але з огидою впустив ганчірку. Потім подивився на вбиральню й процідив — ще й зуби чистив, час витратив. Помічник, шолом уже доставлено?
— Ще ні.
— Нагадай як тільки доставлять!
— Неодмінно.
В очікуванні доставки Оділон задокументував ідеї, які були спадали йому на думку вчора й почав перевіряти їх одна за одною. Спершу він зареєстрував свою заяву на посмертне донорство, це виявилося просто. Але подальший аналіз приніс йому розчарування. Найбільш здійснена, на перший погляд, ідея розсипалася – виявилося, що до трансплантації не допускаються нано-модифіковані органи. Частина аргументів була дуже переконлива. Нанороботи донора мають спорідненість з його білками, але це підвищує ризик несумісності з реципієнтом. Та в його випадку справа була навіть не в тому. Його нервова тканина приречена на загибель, а це значить, що серце чи мʼязи не зможуть функціонувати. Навіть легені, нирки й печінка без вегетативної іннервації будуть непрацездатні. Жодна медична комісія не погодить таку операцію, адже це надмірний ризик ускладнень. До того ж навіть ідея з пошуком чорного ринку органів не життєздатна через брак часу. За тієї ж причини відпала гіпотеза про донорство генного матеріалу, на запис у клініку й перевірки підуть дні, а останні години Оділона невблаганно спливали.
Відчуття несправедливості душило юнака. Як науковець він розумів, що це класична захисна реакція, саме про це попереджала його лікарка. Він намагався опанувати себе. Але тут йому трапилась догматична стаття про відмову від наномедицини, і його свідомість затопило ірраціональним гнівом. Він кричав як звір та кидав речі, даючи волю своєму ще живому молодому тілу проявити себе. Коли він врешті втомився та сів на ліжко, то крізь пульсуючий стук крові у вухах розчув голос Помічника, що повторював — запис надзвичайної ситуації збережено в хмарному сховищі, за потреби матеріали будуть доступні для правоохоронних органів.
— Так, дякую. Зі мною все добре. – сказав Оділон з усмішкою.
— Радий, що з тобою все добре. Нагадую, що доставка прибула. Хочеш я нагадаю пізніше?
Оділон одягнувся та пішов до поштомату. Присоромлений власною поведінкою він обрав сходи замість ліфта, сподіваючись, що це дасть йому час щоб опанувати себе. Омріяна колись техніка була тепер йому бридка, але він все ж таки відкинув бажання розбити її чи спалити. Серед його переліку ідей містилося також і зняти вірусне відео з соціальним викликом, але після щойно прочитаної статті такий сценарій втратив й крихти привабливості.
Шолом за будовою був схожий з регбійним – він складався з окремих багатогранників, що дозволяло йому приємно обтягувати голову й водночас виглядати дуже стильно. У шолома були контакти для додаткового кріплення розширень, але в комплекті їх не додавалося. Оділон підключив та налаштував шолом й спробував нагадати собі як він хотів цей пристрій. Він сподівався відновити бажання працювати, але йому не вдалося. Він просто сидів з шоломом на голові й врешті задрімав. Уві сні він розмовляв із кимось. Якісь абсолютно нові обличчя сповнені співчуття. Позбавлені тіла, вони то лежали у вазах, чи то просто на столі, а деякі виростали з підлоги на тонких стеблах.
Оділон прокинувся врівноваженим. Він повернувся до роботи над списком гіпотез й розробляв його до вечора, відволікаючись тільки на каву, фізіологію й сон. А сон наставав невблаганно через кожних кілька годин.
Поки Оділон працював він мимоволі почав милуватися ефективністю Метабазіса. В перші години ефект був неприємний, а багато речей здавалися заплутаними. Метабазіс відволікав від мислення проєкуючі непрохані зображення або навіть і звуки й тактильні відчуття. Поступово Оділон зрозумів, що образи не відволікають, а працюють як мнемонічні прийоми й прискорюють обробку інформації. Ще згодом він навчився отримувати від образів нотатки у вигляді текста й оперувати ними в мережі. Тепер його лоскотала біла заздрість до колег в яких доступ до Метабазісу був вже кілька років. Як же швидко вони можуть працювати, як багато він би уже встиг досягти будь у нього така техніка як тільки її винайшли.
До ранку Оділон сформував план та почав втілювати його. Всі необхідні листи із запрошеннями та пропозиціями були розіслані. Залишалося чекати чи спрацює задум.
Ранкове пробудження було шокуючим від страшної судоми. Оділон збирався наказати Помічникові викликати йому швидку. Але зрозумів, що зробив це через Метабазіс ще поки прокидався, й парамедики от от будуть тут. В лікарні він пройшов обстеження психіатра й підписав відмову від припинення страждань та домовився щоб палату облаштували близько до конференц зали.
Невдовзі почали надходити відповіді на його листи. Журналісти просили про час і місце події та можливість на ексклюзив, фандрейзери й аукціоністи уточнювали деталі розподілу внесків. Проте найочікуванішою для Оділона була відповідь від професора з мистецтв, але її не надходило. Врешті професор зʼявився сам із набором пастелі та мольбертом. В цей момент Оділон саме завершував перевіряти щойно отримані ним через Метабазіс скрипти, проводив онлайн дзвінок та стрімив своє поле зору в онлайн. Як тільки професор увійшов до палати Оділон перервав всю цю діяльність та привітався з професором по імені.
— Дякую, що прийшли, пробачте, я був невдячним студентом, я вважав, що у технічному виші мистецтво, літературу чи спорт викладають для балів.
— Не варто вибачатися. Мені дуже прикро, що така біда сталася. Бачу ти задумав великий перформанс. Розкажи мені яка саме мета.
Поки тривала ця розмова, образ Оділона в Метабазісі самостійно дочекався відповіді аукціоніста та домовився на перенос дзвінка.
Повністю сконцентрувавшись на розмові Оділон розказав професорові про те, що створив фонд аби зробити Метабазіс доступним для студентів. Він познайомив професора із відомими нейропрограмістами, які вже допомагають адаптувати наявні скрипти логування й створювати перший в світі публічний танатосет на його досвіді.
Оділон обирав мистецтво через PR, але тепер відкрив його як спосіб ефективно комунікувати.
— Думаєте моє рішення відповідає поставленій меті? — спитав він професора на прощання.
— Так, а час покаже на скільки.
Впродовж дня Оділон роздавав інтервʼю про переваги нових технологій. Коли ж біль давав про себе знати напрочуд сильно, Оділон зникав від відвідувачів у палаті та працював там з мольбертом, проявляючи у живописі важливі йому образи. Стрім його відчуттів не припинявся навіть тоді, коли він зненацька провалювався у сон. Згодом знесилений юнак залишився в палаті назавджи, а стрім іще тривав до ранку, допоки його автора не стало.
Діставшись свого маєтку в кампусі професор запросив дружину на кальян після вечері. Зазвичай він розділяв з нею цей порок тільки коли треба було обговорити щось важливе. Коли вугілля згасло жінка зрозуміла, що його рішення остаточне. В завершенні бесіди дружина сказала:
— Помічник, замов нам два шолома та запиши нас на діагностику для підключення до Метабазісу.
У відповідь на здивований погляд жінка відповіла, — в горі й радості…
Професор хотів відповісти щось чуйне, але його перебив Помічник — Виробник повідомляє, що товар недоступний, але вони працюють над його поверненням. Я залишив заявку на передзамовлення. Дата очікування поки невідома.
— Ще вчора їх ніхто не хотів брати. Я думаю твоєму студенту таки вдалося досягти своєї мети…