Вчора настане сьогодні

Чи бачили ви колись райдужні хмари? От і я ні. До цього моменту. Я пам’ятаю той день, як учора, хоча навіть вже й не знаю скільки точно минуло часу. Проте чекайте, технічно він і був учора, якщо враховувати, що завтра знову настане сьогодні, або вчора повториться сьогодні. Це часова петля, панове. І з неї немає виходу, або принаймні ми його не знаємо.
Привіт усім скептикам, які висміювали кінець світу при зіткненні Землі з астероїдом. Хоча не знаю, чи можна вважати кінцем світу ситуацію, в якій ми опинилися.
В той день на календарі було 22 грудня 2032 року. До цього дня новини гуділи про астероїд 2024 YR4, який наближався до планети. І насправді ніхто не вірив, що він бодай торкнеться атмосфери, бо таких катастроф пророкували вже дуже багато, але жодна не справдилася. Шанс на зіткнення становив всього 1,3%. І, якщо покласти руку на серце, зіткнення все ж не сталося, в тому розумінні, що малося на увазі. Тобто не буквальне. І це добре, адже якби астероїд все ж впав, а не зачепив мимохідь, то, за словами науковців, міг вивільнити близько восьми мегатонн енергії. От ви уявляєте собі, що таке вісім мегатонн енергії? І я ні, не буду брехати, бо я навіть не знаю, що таке мегатонна енергії. Але точно знаю, що це дуже й дуже багато! Кажуть, що в 500 разів більше, ніж атомна бомба.
Але о четвертій годині вечора небеса розірвало. Яскраві спалахи світла змінювали колір неба, потім з’явилися сліди з пилу та газів. Вони залишалися видимим протягом тривалого часу, поступово розсіюючись. Ми бачили, як з неба сиплються якісь мілкі пилоподібні частинки, але й гадки не мали що це. Щоб то не було, але воно дуже швидко зникало.
Чи одразу ми зрозуміли, що потрапили у петлю? Звичайно ні! Мабуть, ніхто не підозрює таке одразу. Десь на периферії думок завжди існує внутрішній скептик, який каже: “Окей, ти любиш фантастичні історії, але подивімось в очі реальності та визнаємо, що це неможливо”. Не знаю чи багато людей спали вночі, хтось одразу виїхав до сусідніх міст, у нічних новинах лунали слова: “темна матерія”, “парадокси”, “гравітація” ― не буду навіть прикидатися, щоб сказати ніби мені щось було зрозуміло. Іноді в мене виникало відчуття, що, якщо Бог існує і він роздавав таланти та вади, то мені дісталася тупість.
Ніхто нічого ще не запідозрив і зранку. Люди розмовляли один з одним у транспорті, на зупинках, у кав’ярнях ― всі висували різні гіпотези, але мали одне спільне питання: “що далі?”. У мене був вихідний, тож всі розмови, які потрапили в мої вуха, лунали у черзі супермаркету та від людей, які проходили повз на вулиці. Після обіду стало зрозуміло, що, після безсонної ночі, організму потрібен відпочинок. Тому, з чистим сумлінням, можна було відправитися до ліжка й подивитися свої сни. А от пробудження було дивним, адже перше, що сталося ― відчутний болісний поштовх у плече. А коли очі відкрилися, то виявилося, що я не вдома, а знову сиджу на лавці у парку, в якому знаходилася якраз перед вчорашньою аномалією, чи що там спричинив той астероїд. Годинник на вежі навпроти показував четверту годину вечора, а небеса знову розірвало. І я нічого не могла вдіяти. Тіло повторювало ті самі рухи та дії, які були й учора. Дивне відчуття ув’язнення у власному тілі. Відтоді все повторювалося день за днем, свідомість намагалася боротися і поступово щось почало змінюватися. Неквапно, по кроку, але прогрес був. І я ж іще була вдома, а уявіть як людям, які кожного дня збирали речі та виїздили з міста, щоб ввечері повернутися в ту саму мить з якої все почалося.
Ніхто з нас достеменно не скаже скільки це тривало, адже вчора знову й знову ставало сьогоденням і ми були впевнені, що завтра буде те саме. Проте з кожним днем було все легше й легше брати своє тіло під контроль. Не знаю, що робили вчені, але іноді в ефіри новин почали потрапляти свіжі випуски. Їх все ще не мало сенсу зберігати для перегляду потім, якщо у когось виникало таке бажання, адже завтра знову все зникне. Але нові випуски все ж з’являлися й кожного дня все більше. Нові спостереження за реакцією людей. Тепер суспільство ділилося на три категорії: панікери, дослідники та адаптанти.
Панікери відчували страх та розпач, вони намагалися втекти або ж боротися з катастрофою, навіть якщо це безнадійно. Дехто став досить агресивними або ж замкнутими в собі. Саме серед них була підвищена смертність, після того, як комусь прийшла до голови думка: чи повториться для тебе день заново, якщо ти помреш. Думаю, що, для себе, відповідь вони знайшли.
Адаптанти зрозуміли, що боротьба безглузда, і намагалися пристосуватися до життя в часовій петлі. Вони використовували час для своїх потреб, робили спроби насолоджуватися життям, допомагали іншим жити одним днем у буквальному сенсі слова.
Дослідники намагалися зрозуміти, що відбувається та як з цим боротися. Вони вивчали аномалію, експериментували з часом, проте не вдало, шукали допомоги в інших людей.
В деяких телевізійних шоу навіть ходили розмови про теорії та наслідки. Так, наприклад, один учений розглядав загальну теорію відносності.
― Чи є якісь гіпотези стосовно того, що відбувається зараз, ― питала його ведуча. ― Як таке взагалі можливо?
― Айнштайнівська теорія відносності передбачає можливість існування замкнутих часових кривих, ― відповідав науковець, який майже весь час нервово поправляв свої окуляри, ― але для цього потрібна екзотична матерія з негативною масою енергії, що суперечить відомим фізичним законам.
― То ж це вплив невідомої енергії?
― Так, саме так. На жаль, через складнощі з перебуванням у цій часовій петлі, та з огляду на те, як важко адаптуватися людям, у нас немає зараз можливості, щоб відправитися на орбіту, або налагодити зв’язок. Наразі працює лише місцевий, як ви знаєте.
― Що ж, маємо надію, що одного дня все зміниться й ваші колеги, або ж і ви самі, чому б і ні, знайдете найкращий вихід для всіх. Проте, якщо ми почали адаптуватися та відновлювати контроль над власним життям, чи прогнозовані ще якісь зміни, на краще чи на гірше?
― Вибачте, що саме ви маєте на увазі?
― Перефразую: чи можна очікувати ще якийсь вплив аномалії на життя людей?
Науковець зручніше вмостився в кріслі, знову поправив свої окуляри, очевидно даючи собі час подумати над відповіддю.
― Так, я думаю, що так.
― Яким може бути цей вплив?
― Ми не певні, адже поки не має можливості дослідити як слід. Проте, якщо подумати, то може бути що завгодно. Зараз ми майже опанували владу над тілом, ми вчимося жити своє життя, досліджувати, існувати в тих рамках, які маємо. Чи можливо це вже вважати нашою еволюцією?
― Ви думаєте, що ми еволюціонуємо?
― Я не відкидаю таку можливість. Я вчений, ви ж розумієте, і не можу дозволити собі відкидати взагалі будь-яку можливість. Ті часточки, які потрапили в нашу атмосферу, та швидко розсіялися могли впливати як завгодно. Поки ми живемо в часовій петлі, але адаптуємось. Люди взагалі досить добре адаптуються до будь-яких умов. Але нам так і невідомо поки, які саме наслідки ці частинки матимуть для організму в майбутньому. Саме тому я підіймаю тему еволюції.
― Спитаю наостанок, ― ведуча подивилася у свою картку з питаннями, ― чи вийдемо ми колись з цієї петлі, на вашу особисту думку, а не спираючись на загальні дослідження?
― Що ж, це також можливо. Ніщо не триває вічно. Одного дня те, що відбувається над нами, може розсіятися і хто знає, що трапиться. Можливо петля розпадеться сама по собі.
Таких ефірів було багато. Хоча я й не розумілася на цьому, але не скажу, що не думала. Що мені робити зі своїм життям зараз? Що я можу, а чого не можу? Нехай контроль над власним тілом повернула й, загалом, роблю будь-що, але деяких речей не змінити. День все одно почнеться заново, саме з тієї рокової миті. Хіба тут є найліпший варіант? Що не зроби, а це нічого не змінює, в глобальному сенсі. Не важливо, що саме я оберу. Тут не буде правильних і неправильних рішень, лише наслідки вибору, з якими мені доведеться існувати в нескінченному калейдоскопі нових початків. Можливо я адаптант, не знаю, ще не вирішила. Але точно доведеться й далі починати все з початку, боротися зі своїми внутрішніми демонами, переживати втрати та розчарування, шукати сенс у житті, яке постійно повторюється.