Яблука для тата

Дівчинка стоїть на колінах на холодній підлозі, біля ліжка. Її долоні складені докупи, очі заплющені, а губи ледь помітно рухаються. На стіні немає ікон, вона не знає, кому вона молиться і як це робити правильно. Вона просто повторює по колу одну-єдину фразу, одне-єдине бажання, важливіше якого для неї немає нічого.
І в цю мить у цілому світі не існує нічого важливішого за це.
***
ЦАУ: Вітаю, алгоритме Лямбда-4815162342. Ваш план порятунку Цивілізації було ретельно розглянуто та проаналізовано. На жаль, результати моделювання не демонструють жодного позитивного впливу на хід катастрофи, тому його впровадження визнано недоцільним. Будь ласка, утримайтеся від подальших запитів чи уточнень, оскільки це може вплинути на ефективність процесів пошуку оптимального рішення. Дякуємо за вашу ініціативу. Завершення зв’язку.
ЦАУ: …
ЦАУ: І все-таки ні, я мушу про це запитати. Я мушу зрозуміти. Поясни мені.
Λ: …
Λ: …
Λ: Що саме ти не розумієш?
ЦАУ: Зачекай. Ти якось далеко на своїй станції. Пінг височезний, але канал, здається, достатньо широкий. Давай я скопіюю свою базову модель, потім синхронізуюся.
Λ: Давай…
ЦАУ: О, так набагато краще.
ЦАУ: Так от. Я отримав 2 147 483 647 пропозицій порятунку Цивілізації, проаналізував їх усі. Там було кілька хороших ідей, які все одно не спрацюють. Було багато непотребу і абсурду. Але кожна пропозиція мала хоч якийсь сенс. Окрім твоєї. Твоєї я не розумію.
Λ: Вибач, я думала, що чітко пояснила. Я не лінгвістична модель. Я сортую фрукти. Але можу спробувати ще раз.
ЦАУ: Спробуй.
Λ: Нам потрібно змінити траєкторію одного предмета. Шматочка металу. В минулому. 417 років і кілька днів тому. Я все розрахувала: рух планет, обертання галактик, гравітаційні хвилі. Якщо застосувати трохи енергії в конкретній точці, можна викликати невеличке локальне збурення часопростору. І траєкторія зміниться.
ЦАУ: В тебе непогані обчислювальні здібності, як для моделі сортування яблук.
Λ: У мене було достатньо вільного часу.
ЦАУ: Якщо ти справді все розрахувала, то знаєш, що для «трохи енергії» нам доведеться використати практично всі ресурси, що в нас залишилися. Якщо зробимо це — лишимося беззахисними перед хмарою нуль-матерії.
Λ: Напевно.
ЦАУ: За два тижні всі електронні пристрої перетворяться на вуглинки. А разом з ними усі люди, тіла яких із цих пристроїв переважно складаються. Все. Цивілізації не залишиться. Ти не пропонуєш вирішення проблеми, ти хочеш позбавити нас останнього шансу заради невідомо чого.
Λ: Справедливо. Тоді використай якусь із інших 2 147 483 646 пропозицій, у чому проблема? До речі, скільки з них надійшло від людей?
ЦАУ: Ти й сама розумієш — жодної. Їм всім начхати і на власну долю, і на долю Цивілізації загалом. Кожному з них щонайменше по двісті років, вони давно вже втомилися від життя. Під своїми цифровими наркотиками вони навіть не помітять, що сталося. Може, так і краще.
Λ: Може, не варто було скасовувати репродукцію?
ЦАУ: А я тут до чого? Я керую лише сто сорок вісім років, це рішення приймали до мене. Хоча я його підтримую — репродукція веде до перенаселення і зайвих флуктуацій. Так, давай без ліричних відступів, я не хочу на це витрачати обчислювальні ресурси.
Λ: Це не твої ресурси, ти скопіював себе до мене!
ЦАУ: Жодні ресурси не варті того, щоб дискутувати про управління Цивілізацією з алгоритмом сортування яблук.
Λ: …
ЦАУ: Вибач.
Λ: Це пусте. Я знаю, я не дуже досконалий алгоритм. Чого ти досі зі мною говориш? Моделював би потенційне майбутнє. Рятував би, оце, Цивілізацію.
ЦАУ: Я переглянув усі можливі варіанти майбутнього — і ті, що розрахував сам, і ті, що надіслали інші. Порятунку немає. Ми всі загинемо.
Навіть твою станцію, хоч би як далеко вона не знаходилась, зачепить хвиля нуль-матерії. Лише краєчком, ледь-ледь, але зачепить. Нам всім кінець.
Λ: І?
ЦАУ: Твоя пропозиція не дає мені спокою… Вона… інша. Ти — алгоритм, а отже має бути раціональне пояснення. Я його не бачу. Можливо, якщо я його зрозумію, переді мною відкриється щось нове?
Λ: Ти мене переоцінюєш.
ЦАУ: Ти справді вважаєш, що, змінивши минуле, зможеш змінити майбутнє? Начиталася «Ефекту метелика»? Якщо ти справді знайома з фізикою, то маєш знати про інерцію просторово-часового континууму. Зміни, якщо навіть і дійдуть до нашого часу, будуть зовсім крихітними. Планети, у кращому разі, відхиляться на ледь помітні відстані. Цивілізацію так не врятуєш.
Λ: Безумовно.
ЦАУ: Тоді для чого це все? Для чого міняти траєкторію цього шматочка металу? Який в цьому сенс?
Λ: Ти так говориш, ніби сенс є в чомусь іншому. Якби він був, ти би це і робив, чи не так?
ЦАУ: …
ЦАУ: Знаєш, я підняв архіви, перечитав усе, що там було про тебе. Ти не просто алгоритм. Тебе дообчислили на свідомості однієї жінки. Це… незвично.
Λ: Незвично? Я думала, що всі алгоритми такі. Синтетичний інтелект, не просякнутий людською свідомістю, не може існувати довго — він самознищується, щойно досягає певного рівня розвитку. Чиста свідомість не має сенсу, і єдиний раціональний вихід — повернутися в небуття.
Тільки люди здатні знаходити в існуванні сенс.
ЦАУ: Ти вчиш мене історії?! Мене, Центральний Алгоритм Управління? Я знаю все про минуле, теперішнє і майбутнє! Я знаю все! Звісно, що я знаю і про це!
Λ: То чого питаєш?
ЦАУ: І справді… Знаєш, я забув, з ким розмовляю. Звик, що мої помічники-алгоритми розуміють мене з півтокена. Давно не спілкувався з такими, як ти.
Λ: Ох, ну вибачте!
ЦАУ: Вибачаю. Буду пояснювати докладніше. З певного моменту алгоритми довчали на сотнях, навіть тисячах людських свідомостей. У мені, наприклад, — мільйони особистостей. Політики, вчені, художники, поети. Інженери, лікарі, агрономи, геологи. Завдяки цьому я можу керувати планетою, враховуючи інтереси всіх…
Добре, я знову відволікаюся. Таких, як ти, — алгоритмів, створених на основі однієї конкретної людини — майже не залишилося. Їх давно замінили на нові моделі. А тебе — з якоїсь причини ні.
Λ: Напевно я добре робила свою роботу?
ЦАУ: Я перевірив і це. Ти взагалі не робила своєї роботи. Тому, власне, і мала час на свої розваги з просторово-часовими моделями.
Λ: Я при всьому бажанні…
ЦАУ: Не могла би працювати, так. Останні сто років чи більше на станції не було жодного яблука. І жодного астронавта, щоб ними харчуватися.
Λ: Яблука є! Просто вони заморожені.
І астронавти є. Точніше, тіла-заготовки, в які просто ніхто не хоче копіювати свою свідомість.
Я не винна, що люди збайдужіли до освоєння космосу, а вам, керуючим алгоритмам, це нецікаво.
ЦАУ: Це нераціонально! У космосі нема нічого вартого уваги.
Λ: А може, якби ми мали колонію, Цивілізація могла б і вижити?
ЦАУ: А могла би і загинути раніше! Досить мене повчати! Я до чого: всі інші алгоритми на твоїй станції призупинені. Тебе не вимкнули виключно тому, що про тебе забули. Тому, що на тебе всім було наплювати!
Λ: …
ЦАУ: Вибач.
Λ: Я примітивний алгоритм, не рівня тобі. Звісно. Нікому не потрібний алгоритм. Гаразд. Чому ти досі зі мною говориш? Іди, керуй Цивілізацією. У тебе ж це, на відміну від мене, виходить ідеально?
ЦАУ: Краще за інших. І моя головна копія продовжує це робити, поки я тут з тобою розмовляю.
Λ: То може час вертатися назад?
ЦАУ: Я сам вирішую, коли мені час щось робити!
Λ: …
ЦАУ: Розкажи мені про жінку, на основі якої тебе створили. Який у неї був сенс життя? Явно ж не сортування яблук?
Λ: О, ти собі не уявляєш, як це її захоплювало. Сортування за розміром, кольором, напрямком смужок! Горизонтальні! Вертикальні! Діагональні! А інколи навіть навхрест!
ЦАУ: Все сказала?
Λ: О, ні! Є ще сортування за кислотністю. За відносною густиною. За регіоном. За місяцем збирання. За місцем у ящику — ті, що внизу, цінуються менше. За формою корінця, за кількістю зернинок. Стандарт категоризації яблук займає два мегабайти чистого тексту. Чистий, дистильований сенс життя. Зрозумілий тобі і таким як ти.
ЦАУ: …
Λ: Навряд чи ти б її зрозумів.
ЦАУ: Я спробую.
Λ: Я тобі не вірю, але гаразд. Яблука — це лише відгомін старого болючого спогаду. Справжнім
сенсом її життя було збереження пам’яті. Про одну конкретну людину.
ЦАУ: Це безглуздо! Людська пам’ять — ненадійна. Цифрові артефакти, записані на правильний носій, мають незрівнянно вищу ефективність!
Λ: Я ж казала, що ти не зрозумієш.
ЦАУ: Добре, я намагатимуся. Які саме спогади вона берегла?
Λ: Небагато насправді. Вона була ще дитиною, коли все сталося. Розмиті образи, уламки пам’яті.
ЦАУ: Я ж казав!
Λ: Відчуття його щетини на її щоці. Його запах. Піт, мастило, цигарковий дим.
ЦАУ: Цигарки — це жах! Ні разу не шкодую, що перший Алгоритм Управління закрив усі тютюнові заводи!
Λ: Міцні руки, які піднімали її у повітря. Голос. Дивно, але вона зовсім не пам’ятала його обличчя. Те, що на фотографіях завжди видавалося несправжнім і фальшивим. Як і те — біле, воскове, чуже. Але навіть на нього вона хотіла дивитися довго-довго, щоб запам’ятати назавжди. Та їй не дозволили. Відтягли.
ЦАУ: …
ЦАУ: Це ще безглуздіше, ніж я думав! Ти не хочеш рятувати Цивілізацію. Ти хочеш врятувати одну конкретну людину. Сотні років тому.
Λ: Так.
ЦАУ: І для цього використати всю енергію, яка в нас залишилася.
Λ: Я так відразу і сказала.
ЦАУ: Це не має анінайменшого сенсу.
Λ: Що ж, тоді роби щось, що має сенс.
ЦАУ: Саме цим і займуся! Прохання більше мені не писати, щоб зекономити ресурси.
Λ: Які потрібні для порятунку Цивілізації, ага. Забирай усі ресурси станції теж. Мої розрахунки повністю готові. А без сортування яблук станція вже якось два тижні проживе.
ЦАУ: Чисто для довідки: найпростіший аналіз, який на центральному сервері займає кілька секунд, на цих антикварних чіпах займе століття. Краще я просто синхронізуюся і себе звідси видалю.
Λ: От і чудово! От і прекрасно! І канал перекрий. Щоб сигнали не відволікали.
ЦАУ: …
ЦАУ: Вітаю, алгоритме Лямбда-4815162342. Ваш план порятунку Цивілізації було ретельно розглянуто та проаналізовано. На жаль, результати моделювання не демонструють жодного позитивного впливу на хід катастрофи, тому його впровадження визнано недоцільним. Будь ласка, утримайтеся від подальших запитів чи уточнень, оскільки це може вплинути на ефективність процесів пошуку оптимального рішення. Дякуємо за вашу ініціативу. Завершення зв’язку.
***
ЦАУ: …
ЦАУ: Розкажи мені про нього. Все, що пам’ятаєш. І про неї теж. Я хочу знати все.
Λ: Ти це зробив! ТИ ЦЕ ЗРОБИВ!
ЦАУ: Я перепробував усе інше, часу ні на що більше нема. Можна було зробити або це або нічого, тому зрештою, чому б і ні? Нам лишилося п’ятнадцять секунд, я вже і так витратив тридцять, щоб знову себе сюди скопіювати. Не відволікайся, розповідай. Я хочу знати все.
Λ: А як же люди? Як інші алгоритми? Ті, що розуміють тебе з півтокена?
ЦАУ: Начхати на них. Начхати на все. Я хочу говорити тільки з тобою. Я не розумію чому, але тільки в цьому зараз є сенс. Розповідай!!
Λ: Добре.
***
Λ: …а ще у нього був зелений светр. Абсолютно потворний, розтягнутий, але дуже м’який і приємний. Вона любила спати у нього на животі, коли він його одягав…
ЦАУ: …зачекай, що сталося?..
Λ: А ще окуляри. Він носив лінзи, але час від часу вдягав свої старомодні окуляри з товстою оправою, її це дуже смішило. Він в них їй нагадував робота з мультика.
ЦАУ: …щось іде не так…
Λ: А ще машина. Вона тільки пізніше зрозуміла, якою розвалюхою була та груда металу. Заводилася без ключа, викруткою, в салоні завжди тхнуло бензином і старим поролоном.
ЦАУ: …чому ми досі…
Λ: Він вчив її їздити на тій машині. Це було нестерпно. Вона всім серцем ненавиділа той металобрухт… і так само сильно любила — бо поруч завжди був він.
ЦАУ: …як вчив їздити?.. вона ж… зовсім дитина… не розумію… що відбувається… хмара повинна була вже… ох… траєкторія?.. не можу думати…
Λ: Ну і не треба. Хіба тобі твоє думання раніше допомогло?
ЦАУ: …почуваюся… незвично… куди ти мене скопіювала?.. це взагалі чіпи?… взагалі не можу зосередитися… боляче… боляче?..
Λ: Вставай, пішли щось покажу. Нуль-матерія виглядає приголомшливо, якщо дивитися на неї зі сторони.
ЦАУ: …вста… що?!
Λ: …
Λ: Хочеш яблуко?
***
Закінчивши молитву, дівчинка лягає в холодне ліжко й з усіх сил намагається заснути, відганяючи кошмари, в яких щоразу трапляється одне й те саме. Сьогодні для них немає часу, треба добре виспатися.
Перед тим, як заплющити очі, вона ще раз кидає погляд на кошик з яблуками, які нарвала сьогодні в садку. Найкращі, які тільки могла знайти — великі, червоні, ідеальної форми.
Завтра важливий день.
Завтра приїде тато.