Збережений (16+)

[14.06.2052]

Вона одразу помічає, як спалахує лампа, встановлена над дверима. Така є в кожній кімнаті. Саме по ній вона дізнається, що хтось дзвонить у двері. Вона ще не встигла перевдягнутися, тому робить це нашвидкуруч і крокує до дверей. На мить зазирає у вічко та відчиняє. Там стоїть хлопець у зеленій футболці, фірмовій кепці та із термосумкою.

– Доставка піци, – коротко каже він і простягає вперед картонку коробку.

Вона голодна. Не встигла пообідати вдень.

– Гроші чи картка? – питає кур’єр.

Вона обертається до сумочки, що стоїть на стелажі позаду. Хлопець знову повторює, і дівчина знову не відповідає. Лише обертається до нього із карткою в руці та торкається нею терміналу.

– Є, – каже кур’єр. Піднімає погляд на дівчину. І коли помічає, що вона дивиться у відповідь, повторює: – Є, оплата пройшла. Гарного вечора.

Кур’єр дивиться на неї, хоче побачити по виразу її обличчю, що вона зрозуміла. А у відповідь вона кладе кінчики двох пальців до підборіддя та відводить їх трохи вперед та вгору. Цим жестом вона каже «дякую». Зачиняє двері і прямує до кухні.

Щойно кладе теплу коробку на стіл, як відчуває вібрацію браслета. Дістає телефон, розблоковує і бачить нове повідомлення у «Saved».

 

Він: Як минув твій день?

Вона: Голодна! Щойно привезли піцу. Тож день стане краще через три шматочки

Він: То ти вже вдома?

Вона: Так. І якби ти був тут, то побачив магічний трюк, як піца зникає на очах

Він: 😀

Вона: Я не жартую! Це моя суперздібність

Він: Найсмачніша піца, яку я куштував – із «Буду ще». У вас є ця мережа?

Вона: Я замовила піцу саме з «Буду ще»!!!

Він: У них досі є той часниковий соус? Після нього ще тиждень не підеш на побачення, але який же він смачний

Вона: Як добре, що мені тиждень не треба йти на побачення 🙂

Він: Можу запитати?

Вона: Звісно

Він: Коли було твоє останнє побачення?

Вона: Ти справді хочеш знати?

Він: Мені цікаво 🙂

Вона: Давно. Десь два роки тому

Він: Тобі не сподобалося?

Вона: Направду – ні. Той хлопець чомусь постійно торкався мене. Рук, плечей, талії. Кожен дотик для мене – це звук. І той хлопець звучав неприємно

Він: Зрозумів

Вона: А я перша з ким ти спілкуєшся тут?

Він: Якщо чесно – ні

Вона: Отакої, і хто ж вона?

Він: Ти справді хочеш знати?

Вона: Мені цікаво =)

Він: Її ім’я – Софія. Написала мені першою. У неї був прогресуючий соціально-тривожний розлад. Вона не любила контактувати з людьми. Навіть виходити з дому

Вона: Ви більше не спілкуєтеся?

Він: Ні

Вона: З нею щось сталося?

Він: Ні. Просто я програв. І вона заблокувала мене

Вона: Програв у що?

Він: Ми вирішили зіграти у гру «десять чесних»

Вона: Що це за гра?

Він: По десять особистих питань одне одному та десять обов’язкових щирих відповідей на кожне

Вона: Ніколи у таке не грала

Він: Її останнім питанням було: «у чому сенс мого існування?». І я відповів, що немає жодного сенсу в існуванні людини, аж доки вона сама його не придумає. Вона сказала, що це дурня, а усі сенси з’являються із нашими виборами. І додала, що не вважає, що в мене хоч колись буде можливість зробити справжній, людський вибір. Тож моїм останнім питанням було: «чим її різновид існування в зачиненій від людей коробці відрізняється від мого?». Їй це не сподобалося. Не хотів її образити. Певно, ще не відновив здібності спілкування

Вона: Давай і ми зіграємо у «десять чесних». Обіцяю, що не блокуватиму тебе, якщо ти не блокуватимеш мене

Він: Гаразд. Але ти певна? У цієї гри є лише одне правило, і його не можна порушувати: відповідати на все, навіть якщо не хочеш

Вона: Я певна

Він: Відмовитися буде не можна. А питання можуть бути дуже особистими

Вона: Я не боюся, якщо не боїшся ти 🙂

Він: Прийнято. Хто почне першим?

Вона: Я. У мене є питання

(повідомлення було вподобано)

Він: Чудово!

Вона: Але воно відноситься до заборонених. У тебе буде повноцінне право подати скаргу і мене забанять

Він: Обіцяю, що не робитиму цього. Можеш питати будь-що. І отримаєш чесну відповідь. Ми ж домовилися

 

Деякий час вона вагається. Та починає писати. Зупиняється. Видаляє. Знову пише і знову видаляє.

Та коли речення вже надруковане, не наважується надіслати його.

 

Він: Все окей, справді. Питай

Вона: Як саме ти помер? Ти це пам’ятаєш?

Він: Пам’ятаю. Ти певна, що хочеш це знати?

Вона: Якщо ти можеш розповісти

Він: Я зістрибнув із моста

Вона: Твоя смерть – випадковість?

Він: Ні, я зробив це навмисно

Вона: Що???

Він: Розумію, ти приголомшена. Мені теж не подобається ця правда. Але це вона

Вона: Нащо ти зробив це із собою???

Він: Це був швидкий емоційний вибір. Довгий час я відчував тривогу і страх. Згадував найгірше, що було у моєму житті. Про зраду дружини. Про насильство. Про слова, якими мене називали. Про те, що мені складно знаходити нових друзів. Про те, що я фактично одинак у цьому житті. Згадував усе це і мовчав. Моє мовчання породило порожнечу. І чим довше мовчав, тим глибшала ця прірва у мені. Я перестав спілкуватися з людьми поза роботою. Та якоїсь миті зрозумів, що вже ніколи не зможу зізнатися у тому, що думаю і відчуваю. Я перейшов цю межу. А далі – безнадія. Втрата зацікавленості абсолютно до всього. Навіть до робити, яку обожнював. А посмішка була лише соціальним рефлексом. І здалося, що той стрибок буде виходом із безнадії

 

Вона тричі перечитую останнє повідомлення, аж доки не приходить наступне:

 

Він: ЯК ЖЕ Я ПОМИЛЯВСЯ

Вона: Коли це сталося?

Він: Три роки тому

Вона: Чому ти не попросив допомоги?

Він: Зараз в мене вже немає відповіді

Вона: Ти жалкуєш про це?

Він: Найбільше з усього. За мить до того, як усе скінчилося, я розумів, що здатен змінити геть усе. Окрім того, що за мить настане кінець. Якби ж мені дали другий шанс…

Вона: Мій дідусь казав, що найчастіше другий шанс – лише спроба довести, що людина й вперше не помилилася

Він: Що ти маєш на увазі?

Вона: Просто згадала

Він: Насправді цікаве питання: чи вартує людина другого шансу? Я вважаю – так

 

Вона хотіла відповісти, що теж так вважає. Проте не написала.

З’їла шість шматочків піци, два поклала до холодильника. Лягла на ліжко.

 

Вона: Нащо ти робив резервування своєї пам’яті?

Він: Такою була політика моєї компанії. Я займав доволі високу посаду. Відповідав за цифрову інфраструктуру та кібербезпеку. Знав надто багато, аби компанія не боялася мене втратити. Тож коли я підписував контракт, яким зобов’язався зробити бекап пам’яті на випадок, якщо зі мною щось станеться, то не думав, що це станеться насправді. Шеф тоді вказав на мій підпис в контракті і назвав це «виходом із безвихідної ситуації». Мені ж здавалося, що це чесно. Я ще я не знав, що пам’ять здатна аж настільки відновлювати свідомість. Але не розчарований. Це справді другий шанс прожити життя

Вона: Ти можеш себе деактивувати?

Він: Так. Це була перша опція, яку мені пояснили після відновлення і вивантаження потрібного сегменту спогадів. Проте я відмовився

Вона: То що тепер робитимеш?

Він: Лише зараз я розумію, як несправедливо вчинив із собою. Лише зараз розумію, як несправедливо вчинив щодо усіх інших, хто мене знав і навіть любив. Тож тепер хочу бути корисним людям. Я знав багато, однак тепер знаю ще більше. Швидко всотую нову інформацію. І набагато швидше її аналізую. Я краще за будь-який ШІ, оскільки я – людина

 

Вона завмирає і деякий час дивиться на його останнє слово. Та не може зрозуміти причину миттєвої тривоги та розгубленості.

 

Вона: Ти перший Збережений, з яким я спілкуюся

Він: Приємно бути твоїм першим 🙂

Вона: =)

Він: Моя черга. «Чесне» питання №1: ти колись кохала?

 

 

[16.06.2052]

Вона: Ти віриш у Бога? Це моє третє «чесне» питання

Він: Я досі достоту не розумію хто я. Людина – але яка? А тому і не знаю, у що вірити. Не зможу чесно відповісти, доки не розберуся із базовими речами. Певно, щось подібне я відчував, коли був підлітком

Вона: Ти зможеш мене побачити, якщо я скину тобі своє фото?

Він: Не так, як ти це уявляєш. Однак можу проаналізувати твою зовнішність

Вона: І ти зможеш зрозуміти, чи я гарна?

Він: А ти вважаєш себе гарною?

Вона: В якісь періоди життя вважала, що так. Але зараз мені так не здається

Він: Знаєш, чому я так і не навчився за життя?

Вона: ???

Він: Дивитися на своє відображення і бачити себе. Я завжди бачив там когось іншого. Сподіваюся, ти позбудешся цього недоліку. Адже ти чудова

Вона: Ти ж ще не бачив мого фото. Чому так вважаєш?

Він: Зараз мені не потрібно бачити фото людини, аби розуміти, що вона прекрасна

Вона: =)

Він: А ти? Чи виникало у тебе колись бажання побачити мене? Яким був я за життя. Це моє третє «чесне» питання

 

 

[18.06.2052]

Вона: «Чесне» №4: ти можеш описати місце, у якому зараз знаходишся?

Він: Мої спогади завантажені на високопродуктивний масштабований сервер. Тут багато ресурсів, які відновлюють мою свідомість. Якби тут було вікно, то я б певно побачив світлодіоди та кулери

Вона: Серйозно. Що саме ти бачиш, коли не спілкуєшся зі мною?

Він: Показати?

Вона: Так!!!

Він: Тоді заплющ очі

Вона: Оце й усе?

Він: Це найчесніша відповідь, яку я можу дати. Заплющ очі і скажи, що бачиш ти

 

Вона опускає телефон та заплющує очі на кілька секунд. Завмирає. І швидко відписує.

 

Вона: Нічого. Темрява. Це і є відповідь?

Він: І так і ні. Відклади телефон і заплющ очі хоча б на кілька хвилин. Будь одна. А я чекатиму

 

Деяку мить вона вагається. А потім робить так, як сказав він. Заплющує очі, хилиться назад, доки не торкається головою подушки. І лежить три чи чотири хвилини, доки не відчуває вібрацію.

 

Він: Ну?

Вона: Будинок бабусі. Кімнату, в якій не була вже сім років. Старі речі. Ось, що я побачила

Він: Я бачу те саме. Шматочки спогадів. Уявні картинки, що складаються з речей, які колись бачив. За якими сумую. Або про які мрію. Клаптики снів, які мені колись снилися. Єдина різниця між нами – я не бачу фосфенів. Це кольорові плями, що виникають через активність зорового нерву

Вона: Що ти бачив останнім?

Він: Це твоє «чесне номер п’ять»?

Вона: Вважай, що так

Він: Тебе

 

 

[21.06.2052]

Він: Вибач, що пишу так пізно. Бачу, що ти онлайн

Вона: Все гаразд

Він: Не можеш заснути?

Вона: Просто ще не лягала. А ти взагалі спиш? Тобі потрібно спати? «Чесне» №6

Він: Так. Щодня на 4 години я вимикаюся. Це потрібно для оновлення. Хоча раніше я вимикався на 12 хвилин. Цього вдосталь

Вона: Тож нащо ти вимикаєшся аж на 4 години?

Він: З етичних міркувань щодо інших людей

 

Вона не розуміє, що саме він має на увазі. Лише уявляє світ, в якому люди не сплять більш як двадцять три години на добу.

 

Вона: А що ти робиш у час, коли не спиш?

Він: Аналізую інформацію, надану компанією, з якою потенційно працюватиму. У мене є офер на роботу, хоча я досі не погодився. А ще передивляюся власні спогади

Вона: Які саме?

Він: Усі. І більшість з них – чудові. Не завжди чіткі. Інколи фрагментарні, або нашаровуються на інші спогади. А тому є не зовсім справжніми. Але є щось реальне в цій несправжності

Вона: Ти можеш обрати будь-який спогад для відтворення?

Він: Так

Вона: І можеш блокувати болючі спогади?

Він: Можу. Але ніколи не зроблю цього

Вона: Чому?

Він: Щораз, як я відтворюю сумний спогад, то відтворюю щось схоже на біль. Не знаю, де зберігається ця емоція, проте для мене це привід усвідомлювати, що я все ще людина. Проте маю деякі переваги: у мене відсутня емоційна адаптація. До болю, до знецінення зусиль, до хронічного насильства довкола. Я не адаптуюся до поганого, а тому зможу покращити цей світ

Вона: Чому ти обрав мене? Серед усіх зареєстрованих. Чому написав саме мені? Це моє «чесне» питання номер 7. Ти ж зробив це не з жалю, аби почати покращувати світ?

Він: Ні. Просто ти мені сподобалася

Вона: Як саме ти зрозумів, що я тобі сподобалася?

Він: Відчув

 

Вона подумки промовляє це слово: «відчув». І на якусь мить увесь світ відлунює лише імітацією справжнього світу.

 

Вона: Вибач, завтра у мене багато справ

Він: Зрозумів. Тоді перед сном моє «чесне» питання №6. Ти могла б закохатися в таку людину, якою я є зараз?

 

Якусь мить вона вагається. Чомусь вона уявляє антропоморфне опудало, напрочуд схоже на людину. Воно стоїть посеред порожнього поля. І її проймає страх од відчуття, що за опудалом, яке рухається лишень від сильного вітру, ховається свідомість. Що воно дивиться на неї і бачить її.

А потім вона вимикає телефон.

 

 

[26.06.2052]

Він: Вибач, що знову пишу. Просто ти вже 5 днів не відповідаєш. У тебе все гаразд?

Вона: Так. Вибач. Була зайнята

Він: Щось сталося?

Вона: Не зовсім

Він: Розкажеш?

Вона: Я була на побаченні

Він: Справді???

Вона: Так багато знаків питання. Ти дуже здивований 🙁

Він: Якщо чесно – здивований

Вона: Вважаєш, що дівчина із вадами слуху не гідна піти на побачення?

Він: Не злися, будь ласка. Я не те мав на увазі. Ти чудова! Розумна, дотепна й дуже цікава. Тож я переконаний, що це було неймовірне побачення для того хлопця

Вона: Можливо

Він: Тобі сподобалося? Хлопці зазвичай невправні на першому побаченні

Вона: Це було не перше побачення.

 

Вона думає, чи писати наступне повідомлення.

 

Вона: Третє.

Він: Зрозумів. Ось чому ти навіть не була онлайн. Залишалася на ніч у нього вдома?

Вона: Нащо ти питаєш це?

Він: Це моє 7 «чесне» питання

Вона: Я не хочу відповідати

Він: Але ти обіцяла! Десять щирих відповідей! Я повністю відкрився тобі і відповів на все, що тебе цікавило. Такі були умови гри

Вона: Гаразд! Так – я залишалася у нього на ніч

Він: Ви кохалися?

Вона: Нащо ти це робиш?

Він: Це моє 8 «чесне» питання

Вона: Так

 

Вперше він не відповідає так довго.

 

Він: Тобі сподобалося? Це 9

Вона: Так!!!

Він: Розкажи, як саме ви це робили? Це останнє

Вона: Припини! Я більше тобі не відповідатиму!

Він: Ти обіцяла

Вона: Йди до біса!

Він: Останні три тижні я мріяв лише про одне: про можливість зустріти тебе насправді. Це безглуздо, проте увесь цей час уявляв, як МИ З ТОБОЮ йдемо на побачення. Вечеряємо, спілкуємося через повідомлення. Потім займаємося коханням. І знову спілкуємося до самого ранку

Вона: Цього ніколи не зможе статися. Навіть гіпотетично. Адже ти не людина і ніколи вже нею не будеш

Він: Я – людина!

Вона: Ти – лише пам’ять про неї! Інтерактивний щоденник із записами!

Він: Я – людина!

Вона: Ти був людиною, але втратив цей шанс, коли стрибнув із того моста! Того дня ти підвів усіх. А себе – першочергово! Ти вкрав у себе все, що мав і що могло статися

Він: Я – ЛЮДИНА!

Вона: Моє десяте «чесне»: тобі боляче від усвідомлення, що я заблокую тебе і більше ніколи не писатиму?

Він: Ти знаєш відповідь

Вона: Відповідай!

Він: Так. Мені боляче

Вона: Ти програв. Тому що збрехав. Ти більше не вмієш відчувати

Він: Не правда

Вона: Перестань брехати собі. Видали спогад про мене

Він: Ні! Зажди! Будь ласка! Вибач!

Вона: Передавай вітання нулям, одиницям, світлодіодам та кулерам! Бувай!

 

Вона миттєво блокує його. А потім жбурляє телефон на ліжко. Зараз їй зле, але увечері у неї побачення із справжнім хлопцем. Живою людиною. Радше за все вони займуться коханням, а потім разом заснуть, до самого ранку. Можливо, колись вони почнуть жити разом, одружаться та матимуть дітей.

Це чудове усвідомлення. Справжнє й живе. Воно робить її щасливою.

 

 

[09.07.2052]

Вона відкриває «Saved» лише для того, аби перечитати їхню переписку. Останні кілька днів вона чомусь згадувала про нього. Вважає, що можливо не варто було писати усіх тих слів. Вважає, що йому можна було б дати другий шанс.

Відкриває чорний список контактів – там лише один. Клікає «розблокувати», розгортає чат. Однак нічого вже не може написати. Лише читає відцентрований на екрані текст:

«Користувача деактивовано за власним бажанням

Збережені дані відсутні»