Луціус, глава Техвідділу корпорації «Хейвен™», і Старший Технік тієї ж корпорації – Астерос, були давніми друзями. Ще із часів заснування вони разом працювали над деякими проектами для віртуального середовища і відтоді зарекомендували свій дует, як винахідливий та результативний. Луціус подавав ідеї і пропонував рішення, а Астерос – технічно втілював їх у життя. Перший швидко завоював симпатію Головного Архітектора і піднявся кар’єрною драбиною, другий навпаки, – волів працювати на нижніх рівнях офісу корпорації. Саме тут знаходились лабораторія і серверна, яку обслуговував Старший Технік. Але, дистанція ані трохи не заважала друзям плідно працювати й, час від часу, зустрічатись за чаркою якогось міцного напою.
Завдяки співпраці цих двох геніїв, «Хейвен™» стала першою компанією, що налагодила масовий випуск нейрованн для індивідуального входу у віртуальну мережу, і симулятивних модулів для різних соціальних локацій.
Однак завдання, яким займались Луціус і Астерос тепер, було пріоритетним, бо поступило особисто від Головного.
Пліткували, що Глава правління корпорації – смертельно хворий і тому Він рідко з’являвся нижче свого поверху. Та це зовсім не впливало на Його авторитет і, як буває в інших компаніях із мільярдними оборотами, – не породило внутрішньо офісних інтриг та боротьби за крісло. Кожен із працівників знав свою справу і продовжував сумлінно її виконувати.
Саме тому Луціус стояв перед Астеросом у серверній, де копирсались ро́боти, а біля головної консолі управління стояла їх недавня розробка – нейрованна для повного занурення у мережу. Оптичні кабелі зміїлись клубком, з’єднуючи ванну із панеллю консолі.
– Вітаю, колего! – Без вступу почав Луціус. – Головний Архітектор затвердив наш пакет оновлення для симуляції «Земля – 105». – І він дістав з кишені кристалічну матрицю-носій. Старший Технік мовчки забрав її.
– Дякую Луціусе, як завжди, було приємно з тобою працювати – стримано відказав Астерос.
Він підніс матрицю до зчитувальної панелі комп’ютера і та зникла в середині. Глава Техвідділу беззвучно спостерігав за маніпуляціями Астероса.
– Ну, що цього разу? – не втримав він мовчанки.
Технік, так само стримано відповів:
– Знаючи Головного, можу впевнено сказати, що Він обов’язково щось доповнив. Пам’ятаєш, минулого разу, коли ми працювали над симуляцією «Едем – 100»? Я так досі не зрозумів, навіщо йому було та яблуня посеред саду. Так Він ще й змінив вихідний код, внісши дерево в оригінальну модель. Я тисячі разів проводив симуляцію із різними вихідними даними, однак роль яблуні пояснити досі не можу.
Астерос вивів на великий сферичний екран дані про симуляцію «Едем-100». Глава Техвідділу побачив логотип «Хейвен™» і жовті рядки цифр та знаків, що означали кількість проведених спроб симуляції. За мить рядки змінили колір і стали червоними. А технік продовжив:
– Ось, зі ста мільйонів ситуативних варіацій, жодної позитивної. Але ж я не знаю, який розвиток – позитивний. І говорив Йому не раз, – ми мусимо знати, що шукаємо!
– На що Він в котре відповідав: «коли прийде час, ви зрозумієте». – Продовжив Луціус. – Астеросе, друже, мені також нічого не відомо, але поки Головний Архітектор оплачує нашу роботу, то про мене – хай сто відсотків контенту переписує, – я не проти.
– І тобі жодного разу не було цікаво, для чого все це? Для чого ці симуляції, тести, оновлення, якщо можна займатись справді корисними речами. – Астерос вперше, відколи Луціус спустився до серверної, глянув другові в очі.
– Знаєш, я гадаю, нам варто випити. – Луціус відвів погляд. Таким свого друга він ще не бачив.
Астерос хотів щось додати, але глава Техвідділу вже покинув приміщення.
Коли він повернувся із двома зеленими пляшками, Астерос підготував систему для інтеграції нової симуляції. Всі попередні дані були зібрані в одну теку в правому кутку екрану, а всю сферу займало діалогове вікно запуску.
– А це що таке? – Луціус підійшов ближче. Над діалоговим вікном висів логотип корпорації – «Хейвен™», нижче – список модів, рекомендованих до завантаження. І назва: «Земля 2.0»
– Ти можеш це пояснити? – глава Техвідділу говорив до друга, хоча поглядом був прикутий до сферичного екрана. – Це – з матриці?
– Схоже, це – якась помилка. Я, власне і не став встановлювати, поки ти не повернешся. Може, варто уточнити у Нього? – Астерос також розгублено стояв перед сферою.
Луціус мовчки відкоркував одну із пляшок, а іншу передав другові. Той, також мовчки, вижлубив половину і озвучив інформацію з екрану:
– «Земля 2.0» – сто відсотків автономна симуляція. Об’єднання локацій: «Едем – 100», «Земля – 105», «Пекло – 16». Моди групи «плюс»: «Щастя», «Любов», «Спокій», «Натхнення», «Блаженство». Моди групи «мінус»: «Заздрість», «Ненависть», «Гнів», «Страждання».
Обоє стояли, прагнучи зрозуміти, як і навіщо Головний Архітектор об’єднав абсолютно несумісні локації та суперечливі моди. Спроба запуску «Землі 2.0» може призвести до краху всієї системи. Луціус вже, було, хотів зв’язатись із шефом, коли діалогове вікно мигнуло і зникло. А потім почалось встановлення.
– Що ти натиснув? – глава Техвідділу кинувся до Астероса, однак той стояв незворушно.
– Це не я. Встановлення почалось автоматично.
– То скасуй запуск, негайно! Наших обчислювальних потужностей не вистачить на повноцінне функціонування… – він затнувся, знову переводячи погляд на сферичний екран. Там з’явився напис: «Установка симуляції «Земля 2.0»». А нижче – іконка планети, яка оберталась і ще напис: «Прогрес – два відсотки. »
Астерос вже стояв біля консолі управління, швидко маніпулюючи пальцями. Ніякого ефекту. Тоді він кинувся до зчитувальної панелі, прагнучи вийняти матрицю із комп’ютера. Знову марно. Зрештою, Технік викликав «диспетчера завдань», однак скористатись ним не встиг.
– Схоже, у нас нова проблема. «Земля 2.0» повністю видаляє всі попередні симуляції та дані про них. Просто безповоротно змітає все із серверних сховищ, навіть найдавніші архіви. – Астерос стояв блідий, як стіна. – Я втратив контроль.
Луціус все зрозумів. Сто відсотків автономна – вона готує місце для себе.
Тим часом на сферичному екрані прогрес установки все ще висвітлювався. «Двадцять відсотків.» А нижче з’явилось нове сигнальне вікно. «Завантаження додаткового файлу – завершено.»
– Що це за додатковий файл? – глава Техвідділу сховав комунікатор, так і не встановивши зв’язку із Головним Архітектором. Ніхто із наближених до Нього також не відповідав.
– Цього не може бути. – Технік просто втупився у сферичний екран. – Невже він… – Але договорити Астерос не встиг. Зверху, над прогресом установки з’явилось нове зображення. Це був Головний Архітектор. І Він заговорив:
– Луціусе, Астеросе, заспокійтесь. Система витримає процес установки і передбачена на тривале фукнкціонування. Я інтегрував свою свідомість в дану симуляцію, тож контролюватиму її з середини.
– То все це – Ви? – Луціус не приховував здивування.
Головний, мить подумавши, відповів:
– Луціусе, ви з Астеросом давно працюєте на мене. Я радий, що ви були зі мною від створення «Хейвен™» і саме ви найбільше допомагали мені. Річ у тім, що вже тоді я знав, про свою хворобу. Хоча зовні цього не було помітно, але вона прогресувала. Я заснував «Хейвен™», щоб знайти ліки. Або рішення, сприймайте, як хочете. Саме під цим дахом я зібрав всіх провідних науковців, а ви, – мої помічники, – найвидатніші серед них. Я не обмежував нікого у фантазії, фінансуючи всі, навіть найфантастичніші, ідеї. Я закупляв та встановлював найновіше, технічно досконале обладнання. І це дало свої плоди. Завдяки вам я став близьким до безсмертя. Ба, більше – я не буду сам. Ваші проекти дали мені змогу моделювати і створювати різні симуляції, безліч реальностей будь якої складності. Я ж лише доповнив їх, скажімо, поклав вишню на торт. А об’єднавши кілька симуляцій та модів воєдино, перебуваючи в середині них, я зможу створювати безмежну кількість видів підпрограм. Мені вдалось поекспериментувати з ними в беталокації «Землі – 105» і, скажу, що це – неймовірно захопливо! Я назвав їх «люди» – підпрограми, створені за нашою подобою. В них буде обмежений час функціонування та інтелектуальних здібностей, але вони не підозрюватимуть, що являються продуктом симуляції. А я для них буду Творцем, Богом і Суддею. Я зможу впливати на їхні долі і керувати ними за своїм бажанням. Приємний бонус, щоб не нудитись від самотності. Я ж тепер здоровий, хоча і цифровий. Але такий стан дає більше плюсів, аніж мінусів. Тепер я – Всемогутній! А дерево в саду – це просто місце прив’язки. Однак, саме там все і почнеться.
Тому, дякую вам за співпрацю і порятунок. За проект «Землі 2.0» ви отримуєте контроль над «Хейвен™». Сотню років сервери здатні працювати без зовнішнього втручання, а в симуляції для мене промине кілька мільярдів літ. Тай пізніше, за потреби, ремонтні ро́боти підтримуватимуть функціонал обладнання.
А зараз, прошу мені вибачити. Покидаю вас, бо треба облаштувати кілька світів. –Архітектор усміхнувся. – І, до речі, коли закінчиться завантаження симуляції, ро́боти завалять вхід до серверної назавжди, тому вам краще покинути це місце.
Зображення Головного зникло з екрана, залишилось лише позначення прогресу установки. «Шістдесят вісім відсотків».
– Оце вчудив. – Луціус стояв заворожений. – Таку схему прокрутити у нас під носом. Що ти робиш?
Глава Техвідділу перевів погляд зі сфери на свого друга. Той активував нейрованну.
– Залиш, хіба не чув слів Головного? Після повного завантаження вхід буде завалено.
– Так, це – наш шанс. Хіба ти відмовишся від нього? – Старший Технік влігся у нейрованну. – Я змінив налаштування і зняв протоколи захисту. Моя свідомість завантажиться в симуляцію повністю. Ми будемо Богами, як Він! Я не проміняю це на «Хейвен». – Астерос натиснув кнопку на панелі керування. На сферичному екрані з’явився напис: «Завантаження додаткового файлу – завершено».
Луціус коливався не більше ніж хвилину. Потім вийняв мертвого Астероса, відтягнув його тіло і сам ліг у ванну.
– Маєш рацію, друже, ніхто не відмовиться від Безсмертя та Всемогутності. – мовив глава Техвідділу корпорації «Хейвен™» і натиснув кнопку.
Він пішов шукати яблуню.
Iconic One Theme | Powered by Wordpress
Тема про реальність як симуляцію обіграна незле, оригінально. Але читати численні деталі з роботи програмістів нуднувато. Непричетному мені, принаймні :-).
Удачі на конкурсі!
Мій відгук протилежний до попереднього. Деталі з роботи програмістів дійсно числені, але мені не вистачило відчуття, що автор розуміє про що пише. Виглядає досить кіношно-фентезійно, коли два основні розробники не лише втрачають контроль над системою, яку самі ж розробили, але навіть не розуміють, що з нею діється. Так само, як і Г.Архітектор, який створював компанію начебто для лікування хвороби, а вийшла комп’ютерна симуляція. Або ще роботи, які автоматично завалюють вхід на віки вічні))
Ідея створення людьми нового Всесвіту – зі своїм раєм, землею та пеклом, де люди будуть Богами – теж, м’яко кажучи, досить не нова. Особливо, бородатими штампами типу яблуні. Так само як і перевантаження свідомості у віртуальний простір (не копіювання, зазначу, а саме переносу – мов би це переселення душі).
Ще викликає деякий подив, що ГГ так легко прощаються з реальним життям заради віртуального. Якось мені здається такий крок здається аж занадто швидким.
Але для конкурсу гумористичних пародій цілком непогано.
ПС. До речі, а чому у гол.героїв імена давньоримські?
Зіркохід, дякую за відгук! Візьму до уваги ваші зауваження!
Хотів якраз писати, а тут Оглядатор сказав все за мене. Підтримую. І справа не в новизні сюжету, адже вигадати щось справді нове практично нереально, справа у балансі подачі: заявлено, що перед нами два генія, а поводяться вони, наче імпульсивні хлопчики. І аж ніяк не фахівці своєї справи.
Ще один момент мене чепонув: вони стрибнули у світ, де планував панувати їхній бос. У нього всі рутові права, власне, вони навіть завантаження зупинити не могли, але система беззаперечно приймає двох нових “богів” – користувачів с рутом. І це якось сумнівно. Не кажучи вже про те, як зрадіє головний “бог”.
Оглядатор, дякую за коментар! Можливо, деякі ваші слова і не позбавлені сенсу, однак попередній коментатор більше зрозумів ідею оповідання… Якось я почув, що автор не має пояснювати свою історію поза самою історією. Коли читач чогось не розуміє, то це, швидше за все, недолік розповіді. Та все таки, дещо я поясню, і почнемо із кінця ))) Давньоримські імена – це Люцифер і Астерос, його заступник та друг за християнськими переказами. Вас дивує, коли ГГ покидають реальне життя заради симуляції, та коли б я зрозумів всю грандіозність ситуації і можливості, я також так вчинив би. Ну, однак це – моє особисте ставлення))) “Штамп” із деревом – обов’язковий прийом для того, щоб пояснити, що це не люди створили симуляцію, а людей у ній, і це – альтернатива біблійським писанням. “На віки вічні” – читайте уважно, там такого не написано)). І Головний Архітектор шукав не тільки ліки, але й інші можливості(див пункт “читайте уважно”). І те, що ГГ самі не знають, що створили, не повинно викликати ніяких питань, оскільки їх праця була змінена і модифікована. Та, зрештою, висновки кожен робитиме сам! Успіху вам на конкурсі!
Клешоногий Паротяг дякую за коментар! Історія і не претендує на неовизну, однак вона створювалась, як альтернатива біблійським писанням.
Автору: я зрозумів. Але це не знімає моїх питань. А ще й додає. Як тоді розуміти цих двох? Бог-син і святий дух? 🙂 Чи один з них стає Дівою Непорочною? 🙂
Клешоногий Паротяг, відповім за єврейським методом: а хіба християни рахують початок світу від народження христа? Чи від значно раніших часів?
Автору. Це може перейти у спір про ангелів на вістрі булавки, та якщо прискіпуватися, то вони ж завантажилися не одразу, а той сказав, що за сотню років ТАМ пройдуть мільярди, отже, якщо за Біблією Світ створено близько 8 тис років тому, а Христос прийшов 2 тис. років тому, то десь так і вийде :)))
Де речі, дякую за пояснення – про Люцифера і Астероса це було не надто очевидно, і тепер ідея твору заграла новими фарбами 🙂
Але все ж це мабуть було недостатньо очевидно з самого твору, раз стало ясно тільки з коментарів.
І до речі про Бібілю – там нема жодного слова про яблуню 😉
Чимало техніцизмів, а історія – нічого так, але не здивувала; проходняк
Клешоногий Паротяг, це можна вважати передісторіїю до створення і вигнання Адама та Єви із Раю. Принаймі, було бажання зобразити події “перед тим”. А це – задовго до народження Христа.
Оглядатор, Єва спокусилась плодом із дерева. Кажуть, що то було яблуко. Ось така історія))
Біоток, дякую за коментар!
в цілому непогано, читати цікаво і зрозуміло. Трохи напружив тривалий монолог Головного Архитектора у фіналі, занадто довго і МОНОЛОГІЧНО, виходить ті двоє генії увесь цей час мовчали ? Якась Шекспіріада. Як на мене, тут встрачены можливості для опису вражень ГГ. Персонаж ГА загалом для мене суперечливий. Бо з самого початку ми дізнаємося, що він просто Головний Архитектор. Тобто без імені, просто роль. Налаштовує або на кафкіанство, або антиутопію. Проте герої поводяться по іншому ( і імена в них є, причому з відсилом кудись там), і не тікають від ГА (якби це було у кафкіанському , чи антиутопічному світі) а линуть до нього. Але, звісно, це лиш мої враження.
Марко, дякую за коментар! За нерозкриття персонажу ГА можу сказати: обмеження в знаках; ледь вклався, щоб викласти це . А стосовно надто довгого монологу – я врахую ваше зауваження!
та то не зауваження, а так – міркування, а міні звісно для написання складна річ, не говорячи вже про Шеклі
Скажімо так: з назви, “Хейвену”, ім’я “світлоносного” Люціуса, та яблуні одразу ясно, про що йтиметься. Науково-фантастичне обігравання теми біблійного сотворення світу – не нова ідея, варіації на цю тему мені вже траплялися, і ця симпатична. Поєднати цей мотив з ідеєю світу-симуляції, де люди не усвідомлюють свою несправжність, – досить вдалий хід.
Технічні подробиці мені сподобалися, хоч я геть не технар. Зовсім не напружило. Навпаки, це додає історії переконливості й об’ємності. Як і в декого з попередніх коментаторів, певні сумніви викликає рішення героїв приєднатися до боса в симуляції, проте воно якраз гарно співвідноситься з намірами Люцифера дорівнятися до Творця. Отакий він рішучий хлопець, стрибає туди, де хтось уже адмін. Рішення занадто імпульсивне з психологічного погляду, але в генеральну концепцію вписується майже елегантно. Загалом приємно було прочитати. Перший твір, який я тут відкрила, хороший початок.)
Електроскат, дякую за коментар!) Мені, як автору, приємно знати, що ви, одразу “впізнали” героїв і зрозуміли тему)) Бемежно радий, що саме моя історія була першою, яку ви тут прочитали. Дякую!
Хто такий Астерос, я не знаю. Спочатку вирішила, що це французький Астерикс. Але згодом втямила – Луціус ака Люцифер, ще та сама яблуня. А головним архітектором масони називають бога. Тобто склався пазл. Попри те що тема досить заяложена, читалося з цікавістю. І надією, що нарешті розпочнуться якісь події. Автор так нахвалював обох героїв… Чесно кажучи, я не зрозуміла, чому вони генії. Поводяться як статисти. Не впливають на дії свого патрона, не розуміють, що відбувається з технікою. Але готові скористатися можливістю набути безсмертя. У цьому тексті відсутнє головне – конфлікт. Все, що бажають персонажі, вони отримують без деяких перешкод. ГА хотів перевтілення в цифрову особистість – вдалося. Друзі-програмери аж раптом захотіли пірнути в нейромережу – і це теж сталося. Інтереси Луціуса і ГА не зіткнулися. Немає ніякого протиріччя. Що спільне в Луціуса і Люцифера, чому Луціус має стати чортом для Землі.2? Не бачу передумов. ))) Він звичайнісінький клерк. До речі, навіщо їх двоє? Тобто Луціус і Астерос? Вони майже не відрізняються за характером. А я знаю, навіщо. Щоби розповідати читачеві, що відбувається. Іншої підстави я не бачу.
Удачі на конкурсі!
Птиця Сірін, дякую за коментар! Маєте рацію. Я, як початківець, можу допускати помилки, або відхилення у формуванні історії. Надіюсь, що з досвідом, це минеться. Не всі ж конкурсанти літературні інститути закінчували, правда?))
Та справа не в інституті, це взагалі фігня. ))) Просто пишіть, і все вийде. Хоча, якщо бажаєте, я після конкурсу вам накидаю посилань на різні цікаві джерела з літературознавства. 😉
Птиця Сірін, звичайно, я не відмовлюсь! Дякую! ))
Таке враження, що тексти з міфологічними алюзіями пишуть під диктуванням. Крок вправо, крок вліво – не потрапиш у рай. В цьому нічого поганого, останній текст, що я прочитав у групі вийшов якраз доречним фінальним акордом. Але душа вимагає рок-н-ролу!
Лісовик, дякую за коментар, хоч я повністю і не зрозумів, як вам оповідання…
Авторе, в тому то й справа, що враження змішані. Якщо вже братися за складні теми, то з них них треба вижимати все, що можна. А не лишатися в межах банального застарілого постмодернізму. Рухаймо думку далі.
Успіхів!