Дотик

Марина підіймалась широкими сходами . На ній була рожева майка , рожеві босоніжки і світло голубі джинси із плямами . Волосся зібране ззаду мало світло русий колір .
Піднявшись вона поглянула на довгий темний коридор , на бабцю що сиділа на лавці . Якусь мить повагавшись , спитала хто останній до терапевта. Бабця відповіла що буде за нею .
Двері кабінету прочинились , показалась нога в синіх джинсах і сандалях . Власник її нахилився вперед і тримаючи в руці обклеєний і пописаний , і від того роздутий зошит, кивав головою вислуховуючи останні поради лікаря .
Марина краєм ока встигла розгледіти лікаря , яка в халаті сиділа за столом і мала такий же колір волосся як і у неї . Чоловік в синіх джинсах лишив двері прочиненими .Марина проводила його поглядом .
Тим часом бабця піднялась і проникла в прочинені двері . Стала на порозі і почала жалітись на біль в ногах , та Марина того не чула .Двері зачинились .
Озернувшись по сторонам Марина погойдала ногами , впершись долонями в лавку . Нікого не було поряд . Вона ледь помітно надула щоки .
Погояд її гуляв коридором . Розглядав тьмяне світло що малр йти з вікна схованого за кутком . Розглядала фарбу що вкривала стіни і ледь помітне відлущення зеленого трикутничка з заокругленим боком .
Спочатку з’явилась тінь , підповзла підлогою , а тоді і вже сам Антон . Марина не чула його кроків чи то через їх безшумність , чи то просто не дослухаючись . Він спитав чи в кабінет до терапевта вона . Марина тихенько відповіла «так».
Антон мав високий зріст , руки мали сині прожилки по всій довжині і ховались під білу футболку .Марина знов задригала ногами , їй захотілось торкнутися його руки і побути поряд. Прозоро-голубе мариво зробило то ща неї , — показало їй шлях , яким вона могла простягти долонь . Тривало те не довше помаху її заокруглих вій .
Трошки посидівши і по спостерігавши , як Антон переминається з ноги на ногу , Марина зробилась не задоволенна з того що дозволила собі такий політ.
— До терапевта ? — спитала вона без інтонації .
— Так , я ж спитав .
— Зараз там бабця , тому може затягнутись і до завтра . — сказала вона і склала руки на грудях продовжуючи дригати ногами , але вже повільніше і більш плавно .
Антон ледь помітно знизав плечима нічим не видаючи бажання присісти . « І чого він тут стовбичить ?» — подумала вона , а тоді згадала про той момент що займав один помах вій , і зараз він розтягся і став не таким стрімким , з гарячого перетворився на теплий . « Нехай собі стоїть , тільки затуляє мені двері .» Закралась думка про те що він вскочить по перед неї , та вона їй всміхнулась , бо знала що може зайти будь коли.
Від своїх думок Марина трохи стомилась .
— Сідай , я не кусаюсь . — сказала вона до Антона .
Він сів поряд . Вона вже не хилитала ногами , очами дивилась в підлогу спершись долонями в лавку .
— Ти хворий ? — спитала вона і трохи здивувалась сама тому як прозвучало її питання .
— Ні , треба підписати висновок медогляду. Я влаштовуюсь на роботу .
— Можем зайти разом . Я не на довго.
Двері відчинились і старенька бабця з винуватим поглядом пошкутильгала нічого не говорячи . Марина підскочила до кабінету , підбігла до лікаря .
— Дай ключі.
Лікар нахмурилась , взяла сумочку що висіла на дерев’янній спинці стільця і почала в ній порпатись . По заду стояв Антон .
— Почекайте за дверима . — не підіймаючи голови сказала доктор і додала .
— Поїж . Суп стоїтьв холодильнику .
— Він зі мною . — сказала Марина звертаючи увагу до Антона .
Доктор перевила погляд з Антона на Марину і знов на нього .
— Треба було не чекати , одразу заходти . — сказала вона дочці .
Та взяла ключі .
— Все , я пішла . — сказала Марина і вискочила в дверний проліт . Далі в коридор , на сходи , до тьмяного світла що падало з вікна . Вона замислилась , а тоді згадала про сині прожилки що ховались під футболку , і подумала що має неодмінно побачити їх ще раз . Спинилась трохи подумавши , і сама собі відповіла , — « в мами спитаю » , — кроки її були вже не впевненими . « А ще треба гроші щоб купити хліба » — подумала вона і знов піднялась на гору .