В ім’я пам’яті

Густу темряву розбавила поверхня планети.
Наче кісточка цукру, яку кинули в міцну каву, вона вигулькнула перед оглядовим вікном позаземного корабля «Карна ∙ 1». Одинока постать пілота напружилася відчуваючи, як тяжіння магнітного поля розвертає металевого велета в бік кольорової поверхні. Рука обтягнута рукавичкою з бета-тканини міцно стиснула штурвал, утримуючи політ у дозволеному русі. Почалася посадка на чергову планету, яку потрібно було підготувати для колонізації.
Потужний, хромований апарат зі стогоном увійшов у атмосферу планети, якій присвоєно номер NI815G, та накренившись вліво пройшов над довгим гірським хребтом вишукуючи добротного місця для посадки. Зрештою одне таке з’явилося. «Карна ∙ 1» балансуючи над чудернацькими деревами приземлилася на великій поляні всіяній квітами, що були схожі до троянд й тюльпанів водночас.
З пронизливим шипінням відкрився трап. Ним повільно спустився чоловік у білому скафандрі. На лівому рукаві красувався тризуб довкола якого летіла комета. Прибулець спустився на землю. Його, захищений від яскравого сонця, шолом прикривав обличчя. Космонавт ступив два кроки зім’явши ядуче-зелену траву. Повільно підвів праву руку й поклацав щось на сенсорній панелі, яка була вбудована в тканину. Якусь мить там миготіли різні букви, з’являлися і зникали графіки, та шкали. Зрештою з’явився один напис, що повідомив про наявність кисню на планеті. Чоловік натиснув кнопку біля шолому, захисне скло сховалося відкриваючи молоде, світле обличчя. У правому вусі виднівся невеликий передавач. Він повсякчас миготів різними кольорами.
— Наземне управління майору Ігорю, ви мене чуєте? — прошелестів у його вусі спотворений шумом голос.
— Чудово чую, — усміхнувся молодик. — Хотів спершу оглядіти все, а тоді відповісти.
— Дуже добре, не пропадайте надовго, до зв’язку.
Майор повернувся в корабель і виїхав звідти на новенькому планетоході «Ілля». Чорна, схожа на жука короїда, машина повільно посунула галявиною гудучи своїм двигуном. Шість товстих коліс залишили за собою дві нерівні колійки у високій траві. Зрештою він спинився на невеликому схилі біля густого лісу. Ігор вибрався з планетоходу та почав оглядати квіти, які росли вздовж неглибокого яру. Він якраз дійшов до куща, що нагадував земну шипшину, але плоди тут були завбільшки зі сливу, коли позаду почувся тріск і тремтіння землі. Майор рвучко обернувся.
Просто перед ним виповзав гігантський жук, щось середню між богомолом та жуком-рогачем. Комаха агресивно виставивши вперед роги поперла на крихітного чоловічка. Ігор беркицьнувся клубком ледве уникнувши гострого рога. Піднявшись майор з усіх ніг помчав до планетоходу. Зліва біля дверей, на панелі висів масивний плазмовий різак, призначений для розрізання твердих порід.
Ігор покрутив ручку регулювання до кінця. Різак натужно загудів набираючи заряд. Жук якраз розвернувся і знову посунув в атаку. Ігор направив на лапи жука рогаті контакти інструмента й натиснув спуск. Потужний згусток плазми вистрілив зрізуючи всі кінцівки жука зліва. Комаха завалилася на бік безпорадно метляючи залишками ніг. Ігор знову націлив різак, цього розу на булькату голову. Промінь плазми стяв її, наче ніж масло. Масивне тіло ще раз здригнулося й завмерло.
Майор полегшено зітхнув. Повісив інструмент на місце та дістав набір пробірок і невеликий фотоапарат. Взявши частки тіла комахи Ігор зробив декілька знімків самого жука.
— Майор Ігор, викликає Землю, маю для вас новину.
— Слухаю вас.
— На планеті NI815G виявлено живих створінь, агресивні, щось середнє між Mantis Religiosa та Dorcus Taurus, тип артроподів. Думаю варто прислати з наступною експедицією зброю для захисту колонізаторів.
— Вас зрозумів, передайте отримані дані для опрацювання.
— Уже роблю.
Майор поволі пішов до планетоходу. На мить затримався любуючись заходом червоного сонця. Промені якого падали на скло.
На скло лікарняної палати. Підстаркуватий лікар зосереджено оглядав якісь дані на тонкому планшеті «Apple — 17». Зрештою, він відриває очі від екрану та дивиться на трьох чоловік, що стоять біля скляної колби, у якій лежить тіло.
— Мене звати доктор Маркус Єнс, маю надію, що портативний перекладач мовлення, який вам видали, справляється.
— Так, усе гаразд, — відповіла літня жінка українською. Перекладач у вусі Маркуса переклав фразу англійською.
— Ну от і прекрасно. Тоді перейдемо до суті. Отже, Нестеренко Ігор Георгійович ваш син так? Три роки тому був травмований, як наслідок параліч. Він міг спілкуватися лише за допомогою електронного синтезатора мовлення. Два місяці тому ваш син виявив бажання закінчити життя. Вдатися до евтаназії. Проте ви були проти цього.
— Він моя дитина, він живий, і добровільно втратити його це невимовний біль. Я не готова його до цього, тому ми і звернулися до вашого центру.
— І тоді ваш син дав згоду на експериментальну програму з завантаження свідомості в штучну ілюзію, створену для його мрії. І Blue Brain Corporation змогли вам це надати. Звісно, це поки експерименти, пробні запуски того, що в скорім часі допоможе людству забути про дилему евтаназії та тягаря рішення про вбивство чи милосердя. Поки що, тіла мусять бути але вони поміщені в розчин, що не дозволяє розкладатися тканинам, відтак, більше не потрібно підтримувати життєдіяльність тіла. Лише мозку, який під’єднаний до електронного сервера із симуляцією. Так, як ваш син мріяв про космос і саме на випробуваннях був травмований, то під нього й була прописана частина симуляції, у подальшому кожен із вас, за бажанням може приєднатися до цієї симуляції, розширивши її. Ми мріємо про те, що колись там, у цьому віртуальному світі існуватиме новий світ, щасливих людей, рай наяву.
— Дякуємо вам докторе. Ми щасливі що наш син тепер зможе здійснити мрію.
— Надіюся скоро всі зможуть. Дуже надіюся.
Останні промені сонця ковзнули скляним корпусом хмарочоса відділення «Human Brain Project», освітлюючи сотні кімнат з овальними колбами в яких плавали тіла.