Все-таки шапка

Автор | 14.08.2019

Її політ тривав довго.
Увесь всесвіт був сліпучо-білим. І Візеринка теж була білою. Сніжинка вірила, що в неї була своя Мета. І вже скоро вона до неї наблизиться.
Враз її тіло наштовхнулось на щось невідоме. Тверде і міцне.
Вітер трохи погрався сніжинкою, але та вистояла і чіпко вхопилась за нерівності відносно гладкої поверхні. Ще з десяток інших сніжиноподібних істот вдарились у цю площину, але всіх здуло потоком повітря кудись далі вниз. Сніжинка боязко оглянулась. Вона приземлилась майже на вершині величезної будівлі. Внизу лежав пологий дах, вщерть завалений крихким сніговими істотами.
Поступово снігопад припинився. З даху долинули сотні голосів інших сніжинок.
− Сестро, ходи до нас!
− Я… − розгубилась одинока сніжинка. – та… мені тут добре… на дашку.
− Скоро вигляне сонце, будівля нагріється, і ти розтанеш саменька. – лякав чийсь голосок зі Снігової Шапки.
− Вітер тебе задує до смерті! – додала інша.
− Як це? – поцікавилась Візеринка.
− Ти просто випаруєшся, щезнеш, і дух твій загубиться серед вічності! – загрозливо прохрипіла якась досвідчена сніжинка з-під тіл колег.
Інша жителька Снігової Шапки додала:
− Просто разом ми сильні, нас не роздуває вітер, не випалює сонце. У нас цікаво! Ми розповідаємо захоплюючі історії. З нами весело! Ти ж нормальна сніжинка? Будь як всі!
Візеринка завагалася.
«А що, як вони праві? І смерть від тихої сублімації дійсно болісна? А вона ще ж і світу не бачила! Вона тільки почала жити! Та і нудно якось так, самій.»
− Залишайся зі мною! – враз долинуло з іншої сторони.
Сніжинка оглянулась. Поряд майже на вершині жерстяного дашка сидів сніжинк.
− Привіт… Я − Криштуник. Не йди до них. – мовив він.
− Але мені страшно самій.− тихо призналась сніжинка. – З населенням Шапки безпечніше.
− Ти можеш бути вільною, не прив’язаною ні до кого. – вів далі сніжинк. − Ти можеш бути сама собою.
Голкаста задумалась.
Зненацька знову налетів вітер. Обидві сніжинкоподібні істоти затріпотіли.
− Вітер… жорстокий, він нас розметає, випарує. – Сніжинка ледь не схлипнула від безвиході. – Ми сублімуємо! А вони… з ними є сенс.
− Ні! – скрикнув Криштуник. – Вітер − це нові можливості!
Та Візеринка здійснила свій вирішальний крок, схилилася над краєм дашка і зірвалась вниз. Її політ тривав мить. І ось вона в Шапці. Разом з усіма.
− Ласкаво просимо до Шапки! – загомоніли звідусіль сотні голосів.
Як тільки сніжинка-гість зчепилась зі своїми сусідами, сталось щось неочікуване.
Снігова Шапка лежала на краю даху будівлі уже кільканадцять годин. За цей час вона всотала в себе багато тисяч таких сніжинок. І ось коли до неї приєдналась Візеринка, вага усієї Шапки стала критичною. Обважніла зволожена маса раптом затремтіла, легенько зсунулась, а потім, підкоряючись невблаганній силі тяжіння, приречено рушила вниз.
Вгорі на дашку високої будівлі все ще голосив Криштуник. Та скоро і він замовк. Бездушний вітер брутально підняв його благеньке тільце і жбурнув у невідому моторошну порожнечу.
ХХХ
Юрій пригнічено закрив за собою сірі двері аудиторії. Його лице виражало спустошеність.
− Чого таку кислу пику скривив? Як перший раз з дівчиною! – закинув його товариш, що очевидно уже давно чекав його на лавочці в коридорі.
− Та… − відмахнувся студент і непевно закрокував у бік виходу.
− Що там? Пройшло? Скільки дав?
− Та, так, як ти… − губи Юрія міцно стиснулись, очі закліпали з частотою крилець колібрі.
− Бач, − бадьоро зреагував колега, − а ти м’явся, наче теличка якась, корчив з себе розумаху. І треба було отак два рази бігати перездавати, як тюхтій? Він же ясно сказав, що бере!
Юрій ще нижче опустив важку голову, концентруючись на замку курточки.
− Сьогодні не можна знати так багато, світ перенасичений інформацією, а реально потрібно тобі для практики – нуль цілих нуль яких там, сотих процента? Та розслабся!− Товариш похлопав його по плечі.− головне екзамен здав! Можна тепер і в кафе! – реготнув він.
− Та не хочеться щось. − пробубнів Юрій. – Я додому.
Друзяка розчаровано розвів руками.
− Жаль, ти чого так скис? Сесію ж здав! Ну, гаразд, набирай, якщо що.
ХХХ
На самому виході Юрій натягнув на голову безформну чорну шапку. В кишені завовтузився мобільний. Телефонував батько.
− Привіт, здав? – почувся сухий серйозний голос.
− Так, четвірку поставив, сесія закрита. – понуро відповів син.
− Тільки не треба оцих рюмсань. – донеслось настановчо з трубки. – знаю, то був перший раз для тебе, знаю, що тебе совість мучить, трохи гордість зачіпає, але такий реальний світ, особливо в нашій країні. Тут без грошей – кроку ніде не ступиш.
− Так… − зітхнув Юрій.
− Я не хочу чути цього ниття! Я знаю, що тобі не подобається економічний, але зрозумій, без цього диплому тобі дорога в наш бізнес за-кри-та! Надумав він собі якийсь театр, скоморохом хочеш стати? – тон батька підвищився. − Не заробиш сьогодні цим кривлянням! Треба на речі дивитися ра-ці-о-на-льно! – тут чоловік взяв себе в руки. Голос його вирівнявся. – та, нічого, ти ще малий дуже, поживеш, обітрешся. Добре, іди, відсвяткуй трохи зі своїми, розслабся. Тільки без геройства, шапку вдягай.
− Добре, та ні, я іду додому. – промимрив студент і завершив розмову.
Проходячи під стінами рідного університету він, занурений у свої думки, вступив у велику купу мокрого снігу. Вона напевно щойно зірвалась з даху, і її ще ніхто не встиг прибрати.
− От лайно! − буркнув хлопець.
Він навіть не уявляв, що його черевик тільки що припинив життя істоти на ім’я Візеринка.
Юрій ще з півгодини вештався центром зимового міста. На одній із зупинок раптом на його ніс опустилась сніжинка.
Хлопець став. На таке явище він раніше не звертав уваги. На його душі затеплилось.
Студент і гадки не мав, що то був сніжинк. Криштуник!
І саме тоді його очі натрапили на оголошення: «Набір в театральну студію».
Міцно стиснулись губи. Серце закалатало.
Та вистава тривала недовго. Криштуник розтанув і перетворився у крапельку води.
Юрій прийшов до тями. Він хутко стер незручну краплю, натягнув шапку до рівня брів і закрокував далі.
Скоро його сутула постать успішно розчинилася в безликому метушливому натовпі.

11 коментарів до “Все-таки шапка

  1. Лісовик

    Сподобалося. Але не без кількох досить неспокійних моментів. Подібні тексти було модно писати більше двох сторіч назад і це називалося високою літературою. Ця висока література не врятувала суспільство від двох світових воєн. Натомість потім настала епоха шістдесятих, де було модно писати тексти з динамікою та сильними персонажами. Ми отримали підкорення космосу та рок-н-рол. Світ уник ядерної війни, хоча хто зна при чому тут література. Тепер в моді постмодерн. Ми впевнено крокуємо до Третьої Світової?

  2. Зіркохід

    Ще одна казка… Навіть не знаю, правила конкурсу формально не порушені, але так ми й до Колобка скоро докотимось :-).
    Написано гарно. Але, здається, “реальна” частина твору тут пришита білими нитками й узагалі ні до ладу ні до складу. Забрати її – нічогісінько не зміниться.
    Удачі на конкурсі!

  3. Шпротина

    Яка ж це казка, слухайте, це ж взагалі чорна безнадія.
    Візеринка вагалася, чи йти за натовпом – пішла й загинула.
    Юрій теж пішов за натовпом – щастям у його житті й не пахне.
    Криштуник відірвався від натовпу, політав і вмер – так і не пробудивши нічого в Юрії.
    Отака земля, малята. Ніхто не зробив маленького кроку нікуди, всі кроки приречені. Якась жесть.
    Піду нап’юся.

  4. Mesnick

    Дуже сподобався початок та ідея, але швидко розчарувався. По-перше: визначтеся, це справжні сніжинки чи “сніжинкоподібні істоти”. Бо це не дрібниця, а та річ, яка визначає, як саме ставитися до твору.
    По-друге: “сублімація” вже вибачте за відвертість виглядає як цитата з Ейнштейна на сторінці третьокласника. Або наблизьте всю лексику до академічного рівня, або замініть її на “об’єднання”
    По-третє: Про “всі дають та беруть” кажуть лише ті, хто сам не зміг здати чесно. Хоча в економічному можливо, там сам фах такий, що хабар можна частиною навчання вважати. Але ж на театральному беруть не менше, ще й “натурою”, тож хлопчина, фактично, мріє шило на мило поміняти.

  5. Annet

    Оригінальне, але сумне оповідвння. Початок яскравий. Автор наділив сніжинки іменами та свідомістю – це цікаво. Навіть вони змушені робити якийсь вибір. Думаю автор хотів сказати, що все ж не всі кроки щось кардинально міняють, а від долі не втечеш… Атмосферно. Дякую)

  6. Владислав Лєнцев

    “Бездушний вітер брутально підняв його благеньке тільце і жбурнув…”
    …у метафоричну стіну надлишкових епітетів.

    Як пов’язані таємне життя сніжинок і корупція у закладах вищої освіти України? Окрім того що просто сумно, зрада і т. п.?

    А ніяк.

  7. Автор

    Пошматували мене трохи, тож треба хоч щось відписати. :-)))
    Так, мініатюра вийшла якась занадто сумна.
    Зразу скажу, що хотів висвітлити трагедію особи, яку потрапляє під каток суспільних правил.
    Бути вільним і йти своїм шляхом – завжди незрівнянно важче, ніж приєднатись до гурту і плестися як вівця за всіма.
    В центр проблематики я не хотів ставити корупцію. Це лише приклад того, “як роблять всі”.
    Mesnik, Я аж ніяк не хотів висміювати економічні факультети. Несправедливість усюди.
    До речі дякую за критику. Надалі буду слідкувати за лексикою.
    Чесно скажу, мене уже дістало, що в Україні величезна кількість “дипломованих юристів та економістів”.
    Маса рветься туди, де шурхотять купюри та можна налагодити звязки, щоб “порішати”.
    В нашому суспільстві людина губиться серед маси легше, ніж в західному. Занадто звертаємо увагу на те, “що скажуть інші”.
    Так, я недопрацював у звязку двох частин твору. Хотів провести паралелі. Маса, “шапка” з безпечною Візеринкою перевторюється в гливку мокру купу.
    А Криштуник своє життя прожив на свободі і місію виконав – звернув увагу Юрія на його покликання.
    А те, що він прийняв інше рішення – то це вже вибір хлопця.
    Владиславе Лєнцев, дякую за критику. Над своєю мовою мені ще працювати у поті чола.
    Лісовику, щось я не зрозумів, яке відношення має моє оповіданнячко до Третьої Світової.
    Дякую, всім за ваш час і відгуки!

  8. Лісовик

    Авторе, просто хотів звернути увагу, що в оповіданні відсутня динаміка. Не в плані екшену, а світу як такого. Читаючи подібну літературу читач ніби погоджується з тим, що нічого змінити не може. Тому для мене динаміка світу та персонажів є принциповою.
    Успіхів.

  9. Волод

    Визначення “динаміки” якось надто вже “динамічно” плаває…
    Я й так не дуже розумів де ж її нестача в моєму минулому оповіданні: http://starfort.in.ua/page/nada/comments
    А тепер вже зовсім заплутався… 🙁

  10. Волод

    А тут – таки прикро, що всі все програли…
    Краще вже було розкрити призначення снігу в цілому.

  11. Автор

    Лісовику, тепер зрозуміло, дякую. Волод, теж дякую. Врахую все.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *