Живий відгук

Автор | 04.07.2018

Адам нерішуче дивився в екран. За п’ятнадцять років праці копірайтером він ще жодного разу не заходив на біржу відгуків.
Він би, мабуть, і не навідався сюди, якби не гостра потреба. Справи з роботою йшли дедалі гірше. В минулі часи досить було йому лиш зачепити своєю ідеєю бренд-директора – і вважай, що гонорар уже в кишені. Але з часом хід речей має властивість змінюватися. І найчастіше – в гірший бік.
За системами мікроплатежів і однокліковою торгівлею настав час великих даних та «розумної» маркетингової соціометрії. Тепер керівництво агенції точно вже знало: хто з копірайтерів дійсно може підбити клієнтуру на імпульсивні купівлі, а хто лише проїдає рекламні бюджети. Адам опинився серед останніх.
Гонорари стрімко падали. Мікроплатежі тепер автоматично перераховували їх у вигляді відсотка з продаж. Треба було терміново щось вдіяти, адже кредит за житло сам себе не сплатить.
Найголовніша халепа була в тому, що Адам ніяк не міг збагнути корінь проблеми. Може він з роками втрачав хватку? Чи перестав відучувати дух часу? Працював він дистанційно, тож всі контакти з керівництвом і колегами були вкрай формальні та нетривалі. Мешкав він на самоті, з сім’єю якось не склалося. А сусідів по височезному будинку він лише зрідка бачив у ліфті, й вони так швидко зникали, що Адам навіть не встигав спитати їхніх імен. До таких вже точно не підеш радитись: чому моя реклама так погано продає чіпси та жіночі трусики?
Свої роботи він зазвичай тестував за допомогою різноманітних онлайнових ШІ-оцінювачів. Нейромережі миттєво й часто зовсім безкоштовно аналізували новизну та правильність тексту, потенційну глибину впливу на цільову аудиторію. Їхні аватари завжди були підкреслено ввічливі, їх слова – грамотні, а оцінки – точні. Всі параметри начебто знаходились на належному рівні, але… Коли агентство запускало рекламу за цією ідеєю – на Адама чекав черговий провал. Живі люди вперто не хотіли на неї відзиватися. Проте що тут дивного: живучи таким відлюдником, Адам уже почав забувати, як виглядають справжні людські емоції – в реальності, а не у фільмах, відеоіграх чи на аватарі чергового патологічно ввічливого ШІ.
– А ти б спробував біржу відгуків, – якось нараяв йому в месенджері Марк, колега з яким Адаму зрідка вдавалось перемовитись трохи більше, ніж про поточне завдання. – Вона працює за принципом Убера. Там всі бажаючі продають власні живі реакції на що завгодно. Ти хіба ніколи про неї не чув?
Отак Адам і опинився перед оцим екраном вхідної сторінки біржі. Поклацавши навмання різні секції, він відзначив два моменти. По-перше, що більшість коментаторів тут були підлітками, хвала системам мікроплатежів, які вже давно не вимагали від клієнтів повноліття, та по-друге, що індивідуальні відгуки, а саме такий Адаму й був потрібен, коштували значно дорожче масових.
Повагавшись ще трохи, Адам клацнув першого ліпшого коментатора. Дівчинку по той бік екрану звали Лілі. На вид їй було років шістнадцять, але впевненості в собі – на двадцять п’ять з гаком. Вона була сама безпосередність.
– На цю годину я вся твоя! – хихикнула Лілі, смикаючи локон пофарбованого в рожевий колір волосся.
Дівчинка швидко продивилася останні начерки Адама по рекламі чіпсів і насупилася:
– Нє, чувак, постривай! – одразу взяла вона бика за роги. – Ти шо реально думав, нове покоління поведеться на цю полову? Це ж взагалі ні разу не круто!
– А як треба? – промимрив Адам.
Лілі замислилась, колупаючись у носі. Такого жоден ШІ-експерт вже точно не утнув би.
– Ну, не знаю. Спробуй щось свіжіше. Серіальчики молодіжні глянь чи що. Тільки не на ТБ, а на ТвічТубі – там самий жир! Чи хоч би у транспорті послухав, як молодняк розмовля! – вона знову втупилась у ескізи. – А то шо ти тут накарябав: «І аромат смажених крабів ще довго нагадуватиме вам про себе!..» Та такими словами навіть моя бабуся заповіт не писала!
Вона уїдливо захихикала. Адам похнюпився.
– Лади, чувак, ти так одразу не в’янь! – підбадьорила його Лілі. – Принось наступного разу свіжачка, й побільше. Може й виколупаємо звідти чогось смачненького!
Вона глянула на годинник, мило посміхнулась та вимкнулась.
Адам теж подивився на лічильник мікроплатежів у куті екрану. П’ятдесят доларів за годину. Дешевше до повії сходити, подумав він. Хоча тут-таки зрозумів свою помилку: роботизовані секс-ляльки могли б за значно скромнішу платню погодитись на найсміливіші фантазії, проте в них не було найголовнішого – живого емоційного відгуку на процес їх втілення.
Він вже хотів ляснути своїм лептопом та забути цей дурний експеримент, як у голові враз стрільнуло. Адаму привиділась реклама крабових чіпсів, над якою він як раз корпів напередодні, де на кислотно-жовтому фоні та сама Лілі – як є в дірявих колготках і з рожевим волоссям – привітно махала рукою та підморгувала. А зверху слоган: «Агов, чувак, постривай!» І забувши про все на світі, Адам кинувся строчити наступні варіанти.
Відтоді він зачастив до Лілі майже щоденно. Показники соціометрії покращувались, гонорари теж зростали. Адам вже більше не дивився на лічильник витрат у куточку екрана.
Він і не помітив, як його інтерес до Лілі ставав все сильнішим. Може, вплинула самотність. А може – відчуття фонтану творчої енергії, ключиком до якого вона стала. Але чималі більш Адам не міг не помічати, що відношення Лілі до нього зовсім не таке, як би йому хотілося. Вона уважно його слухала, лаяла, хвалила, кепкувала. Могла часом бовкнути щось поза робочими темами. Але щойно закінчувався час, вона щоразу вимикалася. І все. Без продовження.
Поступово Адам відчув, що його це все сильніше дратує. Йому хотілося більшого. Більше спілкування, більше живого відклику. Причому безкоштовно. І не тому, що жаль було грошей – до того часу його гонорари вже повернулися на докризовий рівень. Просто він почав розуміти, що відгук за долари – не зовсім живий. Принаймні в його з Лілі випадку. Невже гроші – це все, що їй від нього потрібно? Розум підказував йому – так, але душа чомусь противилась цьому очевидному висновку.
Злість і образа поступово зростали. І одного разу, коли Лілі знову сказала про розцінки, Адам не стримався і назвав її шльондрою.
– А що, хіба ні? Ти – маленька шльондра, що продає свої емоції за гроші! – йому чомусь враз стало так легко від того, що його переживання вирвалися назовні, що він уже не міг зупинитися, хотів побачити, яким буде її відгук, раз він уже все одно сплатив за цей час. – Ні! Ти навіть гірше за шльондри! Бо та хоча б тілом торгує, а ти – душею!
Лілі слухала його з нудьгою на обличчі.
– Ну що, виговорився? – спитала вона, коли потік Адамової жовчі ослаб. – А тепер послухай мою відповідь. А чого ти, власне, чекав? Це ж ти сам не навчився спілкуватися з людьми! Сидиш на самоті, а потім приходиш зі своїми грішми в те місце, яке сам же називаєш «емоційним борделем»! І ще тобі хтось інший у тому винен?! – вона дивилася на нього навіть не з докором, а з якимось гидливим жалем, мов на розтоптаного слимака. – Я могла б вимкнутися й не слухати всі ці соплі! Але ж я, на відміну від тебе, профі, хоча мені й не так багато літ. І батько у мене такий же слабак, як і ти! Втратив роботу, не знаходить собі місця, не просихає з горя. Але регулярно бити матір у нього сміливості чомусь вистачає! – вона закусила губу. – І знаєш, що найобразливіше? Йому насрати на мою реакцію й мої емоції! То краще вже я це комусь іншому викажу! Ще й зароблю на цьому, аби молодшому братові велосипеда купити, раз уже батько на це не здатен! І шмарклі при цьому не розпускаю! – очі Лілі зблиснули. – І мені не соромно за це, чуєш? Ані крихточки не соромно! Чи ти хотів, аби я в реалі пішла на панель заробляти?
Два дні Адам не міг нормально спати. Почуття провини і закоханості бродили у нього всередині жахливим булькаючим варивом, немов зіпсований у літню спеку компот. На третій день ця суміш оформилася у бажання зізнатися Лілі у коханні.
Але звично зайшовши на сайт біржі та натиснувши її контакт, він угледів лише напис: «Якщо ви бачите це повідомлення, значить, ваше замовлення мені з якихось причин не цікаве. Гарного вечора!» і пустотливий смайлик у кінці.
Ще тиждень Адам не міг прийти до тями. Невиказані емоції переповнювали його. Він навіть не пожалів грошей на пляшку віскі й випив її на самоті, хоча ніколи не любив цей напій. За цей час він провалив терміни за кількома проектами й не тільки залишився без відчутної долі гонорарів, але й отримав штрафи.
Якось вчергове марно зайшовши на сторінку біржі, Адам угледів у кутку запрошення для бажаючих стати коментаторами.
– А й справді! – неочікувано для себе подумав він. – Я ж можу й сам продавати відгуки! Навіть казали, що у мене язик непогано підвішений.
Швидко заповнивши анкету, Адам зупинився на виборі імені. Напевне Лілі насправді теж ніяка не Лілі, подумав він і забив у рядок «Злий Обзирач».
Буквально за десять хвилин з’явився перший клієнт. По той бік екрану перед вебкамерою несміливо м’явся прищавий юнак. Він хотів отримати відгук на свій текст нової ліричної пісні в стилі готичний ню-транс-метал.
Адам швидко пробіг очами кострубаті рядки куплетів.
– Так-так, молодий чоловіче, – зловісно сказав він, уже відчуваючи, як на язиці закипає отруйна жовч. – Зараз я скажу тобі все, що думаю про твій витвір…

12 коментарів до “Живий відгук

  1. Зіркохід

    Останнє речення мов про мене писано :-). А взагалі, хорошої ж ви, авторе, думки про нас, скромних робітників пера і жовчі… тьху, тобто чорнила.
    Твір не зачепив, форма притлумила зміст із самого початку – гаджети-прибамбаси, якісь нудні будні сірого клерка… Виклад монотонний. Хоч ГГ змальований незле, читати про невдах нецікаво (мені), тому перипетії твору пройшли мимо каси.
    PS. Насправді нічого особистого – тільки бізнес :-).
    Удачі на конкурсі!

  2. Людина в капелюсі

    Як на мене, замір непоганий, герой нашого часу цілком впізнаваний, як і героїня. Трохи не вистачило живості реплік героїні на початку (там вона була дещо пластиковою “типовою дівчиною-підлітком”), однак згодом ожила.
    Вдосконалюйтеся, авторе, і все в вас вийде!

  3. Брунатний гоетист

    Соціальна фантастика? Цікаво.

  4. Відьма

    Початок розгубив увагу, а вже як ГГ зайшов на біржу стало жвавіше. Кінцівка непогана, але якось Ви різко історію з дівчиною обрубали :(. Але може, це лише на мою, жіночу, думку 😉

  5. Автор

    Дякую всім за відгуки 🙂

    >> Соціальна фантастика? Цікаво.
    А чом би й ні? Мені здається, Шеклі писав насамперед гумористичну і соц.фантастику, а вже у другу чергу НФ.
    До речі оповідання написане під сильним впливом “Паломництва на Землю” 😉

    >> Кінцівка непогана, але якось Ви різко історію з дівчиною обрубали 🙁
    Мабуть іншої кінцівки ГГ не заслужив 😉
    Принаймні у рамках короткого оповідання))

  6. марко

    загалом цікаво. До плюсів відношу актуальність, відображає деяку особливість соціального світу. Є питання описаний метод – соціометрія – валідний? Ви маєте на увазі Морено чи щось інше?

  7. Автор

    Ні те, ні інше)
    Я маю на увазі, що з розвитком фіксації та обробки даних про активність споживачів стане можливо прямо вираховувати ефективність впливу кожної реклами на ріст продаж (а не аналізувати це дуже неточними і непрямими метолами, як зараз).
    Але пояснювати це у короткому оповіданні, це так нудно, мені здається 😉

  8. Наті

    Трошки якось сумбурно й уривчасто. Не таке, що хотілося б перечитати знову. Все одно – удачі на конкурсі!

  9. марко

    я, канешно, вибачаюсь, але до чого тут соціометрія? в науці це дещо інше, все таки. Якщо це новий метод, дайте йому НОВУ назву , можна приплести прізвище якогось чувака – генія автора. А давати методу назву усталену, загально відому (причому не лише в психологічних колах) – це не зовсім правильно, так думаю.

  10. Електроскат

    “Два дні Адам не міг нормально спати. Почуття провини і закоханості бродили у нього всередині жахливим булькаючим варивом, немов зіпсований у літню спеку компот”, – запам’яталося, яскраво завернули)) Компот, щоправда, трохи “не свистить” до високотехнологічного сетингу.

    Імена персонажів примусили дошукуватися біблійних алюзій, але слава богу, їх не дуже є) Хіба що вона його трошечки спокусила на погане.) Спонукала до перетворення, так би мовити.

    Загалом нормально прочиталося, рівно. Але я від самого початку не дуже повірила в основний момент: ну чесно, як людина, яка живе самітником і уявлення про зовнішній світ має з інтернету та спілкування з профільними ШІ, у принципі може робити рекламу, яка продає?.. У небагатьох моїх знайомих рекламників стоп’ятсот контактів у телефоні, там, де треба, шило, на одному місці не заскочиш. Так що оце фантастика, як на мене. Світ, мені здалося, в цьому оповіданні міняється швидше, ніж здатен мінятися гг, то його тексти вже давно мали вийти в тираж. Це так, приватна нефахова думка.

  11. Птиця Сірін

    Загалом цікаво, тільки мені особисто бракувало деякої людяності подій. Бо все відбувається в віртуальному вимірі, й коли читаєш, розумієш, що ці герої ніколи не вийдуть у реальний світ. Їх трохи шкода, але вони залишаються десь поза межами справжнього життя й тому не викликають повною мірою співчуття.
    Бажаю удачі на конкурсі!

  12. Слава

    Вітаю, авторе! Бажаю вашому Адаму знайти свою Єву і себе! Ваша оповідка чимось нагадала кліп Дзідзьо “Вихідний”. Може герою також треба було, ем, насісти на свою проблему й не хвилюватися так сильно й все би тоді вийшло?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *