Творить нас не доля,
ми самі рай та пекло собі
2020
Від Коронавірусу помирала дитина.
Від зупинки серця ось-ось мав віддати Богу душу батько великої родини.
З кожною краплею крові життя покидало породіллю.
ВІЧ ,котрий сховався, мов маніяк за рогом, вбивав відому бабусю-благодійницю.
Спостерігаючи за смертю власного дитяти, одна жінка вирішила, що вже занадто болю заволоділо Землею. Ми маємо це зупинити…
2025
– Лікарю, ви що, з глузду з’їхали? – верещав бородатий чоловік у білосніжному халаті, злісно розмахуючи руками.
– Керівнику, це єдиний шанс врятувати ту дитину від Коронавірусу. Я тестувала ліки, вони допоможуть, – благала жінка зі сльозами на очах.
– Це ж небезпечно, де, я вас питаю, гарантії? А якщо зупинять фінансування лікарні, м?… Що ми будемо робити? Як ТИ тоді вчиниш? Скажи на милість, на які гроші собі куплю нову машину, а ви не хочете до Єгипту злітати? Якщо ні, то інші ж хочуть. Не варте єдине життя таких жертв!
3020
Проходила церемонія вручення нагород за досягнення у галузі медицини. На сцені стояла незаперечна переможниця вже багатьох років.
– Шановна Христино Вікторівно, що Ви відчуваєте, стоячи на сцені вже не першу церемонію? – запитав один із багатьох присутніх журналістів.
– Я…відчуваю гордість. Не за себе, ні, я лишень одна із сотні тисяч лікарів, я пишаюся нашою планетою. Ми за ці сто років зробили величезний крок уперед. Завдяки роботі висококваліфікованої команди, я вже живу 130 років. І ні, мої руки ще не трусяться, я виглядаю молодою, чи це не вражає? Я і ви – це втілення тяжкої роботи різних людей, звичайно, особливої уваги заслуговують біологи та медики. У своїх лабораторіях вони винайшли панацею від всіх хвороб та…зупинили смерть. А я тільки допомагала, тому це не моя нагорода, вона наша! – захоплено відповіла жінка.
– Так, багато людей долучилися до вашої справи, але колесо, яке кардинально змінило перебіг часу, запустили Ви. Напевно, Вас багато хто про це питав, але чи не було Вам лячно настільки розкривати межі всесвітніх можливостей?
– Мені було страшно лише тоді, коли померла від Коронавірусу моя дитина…, – витерши сльози, вона продовжила. – Коли вона проживала останні свої дні, хвилини, секунди, а ми з іншими медиками були безсилі….це, дійсно, страшно. У нас не було належних умов, новітніх ліків, а працівники…багато хто з них мало що тямив у своїй справі, вони заплатили за навчання та думали, що їм ніколи не прийдеться зіткнутися зі страшною пандемією. У 2020 рік ми, лікарі, поклали до могили не тільки моє дитя, сотні тисяч людей пішло у небуття, величезна кількість з яких не отримала навіть мінімальної потрібної допомоги. Ми мали вимерти від Коронавірусу, як колись динозаври від астероїду. Але….ми змогли! Я вважаю, наше головне досягнення не в результаті, а в тому, ЯК ми до нього дійшли. 2000 століття хизувалося новими марками машин, телефонів, розміром алмазів. Керівники країн змагалися одним з одним за лідерство на світовому ринку. Чим більше непотрібних гаджетів, тим солідніше. Постійно за чимось ганяючись, немов ті пацюки у канаві, люди трохи не втратили нашу планету. Ми були слабкими та дурними. Я дуже щаслива, що все це тепер тільки болючий відгомін минулого. Ми перемогли машини! Віднині люди важливіші, аніж всі дорогоцінності світу.
– Вибачте, але такій прогресивній людині наш телеканал не може не поставити питання. Протягом багатьох років Ви плідно працювали, але як Вам це вдалося, якщо на шляху, не побоюся цього слова, місіонера завжди зустрічаються складні випробування?
– Місіонери несуть в люди те, про що ті не знають, а я тільки продемонструвала те, про що всі й так знали. Дійсно, було нелегко. Далеко не всі вірили у мій задум. Моя команда кинула виклик тій, кого раніше вважали ‘’двигуном’’ життя – долі. Часто казали, що я йду проти волі Небес. Сторінки історії знають криваві війни, голодомори, штучні захворювання. Все це робили ми, люди. Чи не цим ми могли прогнівити Бога? Сто років тому у світі вирувала всесильна хвороба. Ми змогли перемогти її, ставши не великими лікарями, а – людьми. Тими, хто вірить у Небо не на словах, а в душі. Будь ласка, подумайте, що для вас значить життя та віра. Чи не ідентичні ці поняття?
– Як ви вважаєте, пані, чи буде життя тепер ставати тільки ідеальнішим?
– А чи взагалі таке можливо? На жаль, ні. Навіть на сонці є плями. Ми перейшли на наступну ступінь розвитку, але нам ще є куди зростати. Новітні пристрої та цілющі ліки не врятують нас від проблем, які ми самі собі творимо. Тепер треба ще більше піклуватися про людину всередині себе. Ми повинні давати гарний приклад для нащадків та всього Всесвіту.
– Дякуємо за відповіді та бажаємо нових звершень. Сподіваємося, Ваші слова долинуть до сердець людей.
2025
Маленький хлопчик біг по розкішній алеї. Раптом він наткнувся на худорляву бліду жінку.
– Тітко, вам погано? – поцікавився він.
– Синку, я просто намагаюся щось змінити…., – тихо прошепотіла жінка.
– Що змінити?
– Все.
– Як це ‘’все’’? – не вгамовувався хлопчина.
– Якщо ти станеш ЛЮДИНОЮ, то я дам відповідь. Ти й твої рідні вірять у долю?…
Which ВІЧ? Той, що speed?
Перші два розділи 2020 і 2025 тут зайві. Усе наступне чудово влягається до сюжету. Він наївний, але з наївних творів починаються складніші, котрі можуть достукатись до людей. Тренуйтеся в письменництві далі!
!) Вельмишановиний авторе, у вас помилка з підрахунком часу та віку персонажів…
3020 – 2020 = 1 000 !
“Мені було страшно лише тоді, коли померла від Коронавірусу моя дитина” (у 2025 померла дитина, а в 3020 – інтерв’ю?)
“Завдяки роботі висококваліфікованої команди, я вже живу 130 років. ”
2) Пару слів про ставлення автора до лікарів: “лікарі, поклали до могили не тільки моє дитя, сотні тисяч людей пішло у небуття”.
У творі лікар в 2025 році – багатій, який може собі дозволити купити нову машину та літати на курорти, харкає на життя новонароджених заради грошей і таке інше…
Автор любить дивится ток-шоу…
Сьогодні в Україні лікарі – це одна із найбідніших верств населення, якого можуть посадити й назавжди відняти диплом, незважаючи на відсутність його вини.
Уявіть: ви солдат на передовій, але ви солдат на боці людей, тому в вас замість бронежилету – потерта фуфайка, замість автомату – пофарбовані вила, про які ви знали з дитинства, однак, зараз вони видані вам зі словами “ми щойно запатентували розробку, це прорив сучасної науки”. А перед вами потішається ворог, у якого численні солдати мають нанорозміри, оснащені до зубів перевагами генної модернізації та еволюційними удосконаленнями за спиною… Давай, солдате, воюй! Не виходить?! Чого ж це!? Ти винуватий, негідник! Під трибунал тварюку!
Давайте бути більш об’єктивними…
Пробачте
Власне, Читач розписав чому саме епізоди 2020-2025 зайві. Я волів бути м’якшим, але критика вас наздогнала
“Сьогодні в Україні лікарі – це одна із найбідніших верств населення, якого можуть посадити й назавжди відняти диплом, незважаючи на відсутність його вини.”
Читачу, ви багато знаєте випадків засудження лікарів в Україні? А засудження безвинного лікаря?
“У творі лікар в 2025 році – багатій, який може собі дозволити купити нову машину та літати на курорти, харкає на життя новонароджених заради грошей і таке інше…
Автор любить дивится ток-шоу…”
Читачу, і сьогодні, і 5 років тому в країні були і є такі лікарі, які дійсно купують машини і літають на курорти. Мова у творі йде не про всіх з дипломом мед.університету , а про одного конкретного лікаря.
В цілому оповідання вийшло оптимістичне, з вірою в те, що великі зміни розпочинаються з однієї людини.
Не відповідає темі конкурсу, проте має право на існування.
Відповідь Мандрівнику:
“Читачу, ви багато знаєте випадків засудження лікарів в Україні? А засудження безвинного лікаря?”
Шановний Мандрівник, з вашого запитання зрозуміле ваше ставлення до медичних працівників. Дуже жаль.
“Мова у творі йде не про всіх з дипломом мед.університету , а про одного конкретного лікаря.”
Уважно читайте твір: ” ми, лікарі, поклали до могили не тільки моє дитя, сотні тисяч людей пішло у небуття, величезна кількість з яких не отримала навіть мінімальної потрібної допомоги. “. Тому мова йде про лікарів, як поганців, загалом.
Пробачте.
Твір видався надзвичайно наївним і за змістом, і за формою. Про ставлення до лікарів і дивовижу із підрахунком років уже сказали.
Короновірус? загроза?
Інколи шкодую що по справжньому смертельний вірус не поширився так планетою. Отоб було нам паніки та істерики.
Так короновірус небезпечний. Як і решта респіраторних захворювань. Але за пару років про нього усі забудуть.
П.М.: мийте руки і вдягайте маски у транспорті.
Ідеї в творі хороші, але ЧСВ героїні ДУУУУЖЕ відштовхує і не дає їй переживати:
“…такій прогресивній людині …”, “…казали, що я йду проти волі Небес”, “Якщо ти станеш ЛЮДИНОЮ, то я дам відповідь”, “Так, багато людей долучилися до вашої справи”… Ну просто бе-е-е. Може це вона до їх справи долучилася, а не всі до неї тягнуться? Лідер це не той, хто змушує навіть пісок горіти, а іскра, що підпалює щось горюче та підтримує вогонь. У творі навпаки й тому попахує наївністю.
“На сцені стояла незаперечна переможниця вже багатьох років” – ну а це вже просто заявка на титул Мері Сьою, або корупціонер десятиліття. В незалежних конкурсах так не буває, як мінімум через випадковості та фактор людської суб’єктивності, що точно є у будь-якого журі…
Момент з втратою дитини мене завжди чепляє, як люблячого батька, але тут ні. Реалізували його не правильно. В емоції матері не віриш, а саме вони поставлені в центр твору.
думати людям невластиво…аналізувати цифри та факти ніхто не вміє, доки не розкажуть, як це треба робити правильно, щоб було вірно…
авторе це не вам, це свідкам свинячих, пташиних, коронячих страшилок…
========================
Локальна оцінка:
Мова 50% із 100%
Сюжет: 50% із 100%
Відповідність Темі:50% із 100%
Попередній бал –5